Рішення

від 01.11.2024 по справі 202/12905/24

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 202/12905/24

Провадження № 2-о/202/331/2024

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

01 листопада 2024 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Слюсар Л.П.,

за участю секретаря - Пеки Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Верхньодніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту смерті, -

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 звернувся до Індустріального районного суду м.Дніпропетровська із заявою про встановлення факту смерті, відповідно до якої просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла в м. Луганську Луганської області ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вимоги заяви обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є онуком померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка на час смерті проживала у м. Луганську, тобто на тимчасово окупованій території України. Наявна копія медичного свідоцтва про смерть та свідоцтво про смерть, виданих на території тимчасово не підконтрольній уряду України, унеможливлюють державну реєстрацію смерті та видачу свідоцтва про смерть українського зразка. Наведене зумовило ОСОБА_1 звернутись до суду з відповідною заявою про встановлення факту смерті в порядку ст. 317 ЦПК України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 жовтня 2024 року, головуючим суддею у розгляду вказаної заяви визначено суддю Слюсар Л.П., ухвалою якої від 30 жовтня 2024 року заяву прийнято до розгляду та відкрито окреме провадження у вказаній цивільній справі з призначенням до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У судове засідання заявник не з`явився, у прохальній частині заяви просив здійснювати розгляд справи без його участі.

Представник Верхньодніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

У зв`язку з неявкою сторін в судове засідання, фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є онуком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується документами, копії яких заявником надано до заяви про встановлення факту смерті.

Так, із копії свідоцтва про народження заявника вбачається, що його батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Відповідно до копії свідоцтва про народження ОСОБА_5 вбачається, що її батьками є ОСОБА_6 та ОСОБА_2 .

З викладеного вбачається, що громадянка ОСОБА_2 є бабусею заявника ОСОБА_1 .

На підтвердження факту смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , заявником надано копію медичного свідоцтва про смерть № НОМЕР_1 від 20 липня 2024 року, що видане медичним закладом на тимчасово окупованій території, копію довідки про смерть №С-01899 від 24 липня 2024 року та копію свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_2 від 24 липня 2024 року, видане 99400003 Жовтневим відділом запису актів громадянського стану м.Луганська департаменту запису актів громадянського стану Міністерства юстиції Луганської Народної республіки.

11.09.2024 року ОСОБА_1 відмовлено Верхньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у проведенні державної реєстрації смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі пред`явленого документа про смерть, який не відповідає формі, затвердженій наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 № 545 «Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024.

За приписами п. 5 ч. 2 ст.293ЦПК суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Особливості провадження у справах про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України визначеніст. 317 ЦПК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 317 ЦПК України заява про встановленняфакту смертіособи натериторії,на якійвведено воєннийчи надзвичайнийстан,або натимчасово окупованійтериторії України,визначеній такоювідповідно дозаконодавства,може бутиподана членамисім`ї померлого,їхніми представникамиабо іншимизаінтересованими особами(якщовстановлення фактусмерті особивпливає наїхні права,обов`язки чизаконні інтереси)до будь-якогомісцевого судуУкраїни,що здійснюєправосуддя,незалежно відмісця проживання(перебування)заявника. Справи про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду.

З 24.02.2022 року на території України запроваджено та діє воєнний стан через збройну агресію російської федерації проти України.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» (в редакції Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 14.10.2024 року № 360), вся територія Луганського району з 07.04.2014 року визнана територією, яка тимчасово окупована російською федерацією.

Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. При цьому слід мати на увазі, що встановлення з зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті (яке провадиться на підставі п. 4 ст. 273 ЦПК і полягає у з`ясуванні, насамперед, обставин не самої події смерті, а її реєстрації в органах реєстрації актів громадянського стану) та від оголошення особи померлої, яке провадиться за правилами глави 35 ЦПК.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ч. 2 та ч. 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Положеннями статей 3, 8, 9Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

У практиці Європейського суду з прав людини розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.

Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 235/2357/17 від 22 жовтня 2018 року.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.

Відповідно до п. 1 Розділу 5 «Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні», затверджених наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18.10.2000, підставою для державної реєстрації смерті є: лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за №1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть); фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за №1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть); лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; рішення суду про оголошення особи померлою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Документи, які підтверджують факт смерті ОСОБА_2 , видані установою на тимчасово непідконтрольній Україні території, є недійсними і не створюють правових наслідків.

Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо смерті людини, з метою захисту прав громадян України, ніяким чином не легітимізує таку владу. Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. У той же час держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.

Встановлення факту смерті особи має значення для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, зокрема для проведення державної реєстрації смерті померлої, а також для подальшого прийняття спадщини, рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України.

Суд вважає, що матеріалами справи доведено факт смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Луганськ Луганської області, оскільки це підтверджується поданими заявником доказами в їх сукупності, підстав не довіряти яким у суду немає.

Таким чином, оскільки заявник не має можливості в іншому, ніж у судовому порядку встановити факт смерті бабусі на тимчасово окупованій території, а також реєстрація смерті громадянки ОСОБА_2 в органах реєстрації актів цивільного стану не проводилась, а свідоцтво про смерть Серії НОМЕР_2 від 24 липня 2024 року, видане 99400003 Жовтневим відділом запису актів громадянського стану м. Луганська департаменту запису актів громадянського стану Міністерства юстиції Луганської Народної республіки, не створює правових наслідків на території України, у заявника існують перешкоди в державній реєстрація органом державної реєстрації актів цивільного стану України смерті померлої бабусі, суд доходить висновку про задоволення заяви про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Луганськ Луганської області.

Згідно з ч. 4 ст. 317 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, підлягає негайному виконанню.

Керуючись: Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31.03.1995 року № 5, ст.ст.76, 258-259, 263-265, 293, 315, 317, 319 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ), заінтересована особа: Верхньодніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (51600, Дніпропетровська область, м. Верхньодніпровськ, пл. Олександра Поля, 8, код ЄДРПОУ 34148670), про встановлення факту смерті задовольнити.

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт смерті ОСОБА_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце народження: с. Федотівка Сватівського району Луганської області, дата смерті: ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце смерті: місто Луганськ Луганської області.

Рішення підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Суддя Л.П. Слюсар