Рішення від 29.10.2024 по справі 201/10912/24

Справа № 201/10912/24

Провадження № 2/201/4033/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2024 року Жовтневий районний суд

міста Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Федоріщева С.С.,

при секретарі Максимовій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача.

До Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська 05 вересня 2024 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 07 серпня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка є донькою позивачки, було укладено договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач вважає, що вказаний договір дарування є недійсним, оскільки на момент укладання спірного договору, сторони не мали наміру створення правових наслідків цього договору, сама позивачка не мала наміру подарувати відповідачці вказане у договорі нерухоме майно, а відповідачка не мала наміру приймати це майно та, відповідно, цим майном володіти, користуватись та розпоряджатись. Сам договір укладався з метою збереження нерухомого майна від претензій родичів позивачки. При цьому відповідачка у володіння подарованим майном не вступила, вказаним майном ніяким чином не розпоряджалась та не піклувалась про нього. Усі ці дії з того часу здійснювала та здійснює по теперішній час позивачка. Отже, на переконання позивачки, вказаний договір має ознаки фіктивного правочину, тобто укладеного без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються договором дарування, та, на може бути визнаний судом недійсним. Враховуючи наведене, позивачка звернулась до суду із вказаним позовом.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 05 вересня 2024 року вказана позовна заява передана для розгляду судді Федоріщеву С.С.

Ухвалою судді від 06 вересня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху.

Ухвалою судді від 13 вересня 2024 року відкрито провадження у вищевказаній цивільній справі.

Позивачка надала суду заяву з проханням розглядати справу без її участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Відповідачка також надала суду заяву з проханням розглядати справу без її участі, в якій зазначила, що підтверджує , що метою укладення договору був не перехід права власності від ОСОБА_1 до неї, договір укладався з сімейних обставин, які відповідачка не хоче розголошувати. У володіння квартирою вона не вступала, комунальні та інші платежі не сплачувала, їх сплачувала ОСОБА_1 . Вказану квартиру своєю власністю не вважала та не вважає.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Фактичні обставини встановленні судом. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Судом встановлено що 07 серпня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , який було посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського МНО Нощенко Н.М., зареєстрований у реєстрі за № 3609.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (ч. 1 ст. 718 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (ч.1 ст. 722 ЦК України).

Частиною 1 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, на яку посилався заявник в касаційній скарзі, та з якою погодився Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 757/12646/16, від 28 лютого 2018 року у справі № 909/330/16, від 01 листопада 2018 року в справі № 910/18436/16, від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19.

Як зазначає позивачка у позовній заяві, та це підтверджується відповідачкою, метою укладення спірного договору був не перехід права власності від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , договір укладався з сімейних обставин. У володіння квартирою відповідачка не вступала, комунальні та інші платежі не сплачувала, їх сплачувала ОСОБА_1 , що підтверджується наданими позивачкою квитанціями про їх сплату.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відтак, із пояснень обох сторін правочину з`ясовано, що у них обох був наявний умисел на укладання цього правочину, на виконання якого не було передано майно у фактичне володіння обдарованого.

З урахуванням викладеного, суд доходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Враховуючи результат розгляду справи, суд вважає за необхідне судові витрати розподілити в порядку ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265, 280 ЦПК України, суд-, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1320135812101, зареєстрований у реєстрі за № 3609, укладений 07 серпня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений останньою судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Федоріщев С.С.