Постанова

від 01.11.2024 по справі 910/16592/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2024 р. Справа№ 910/16592/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Ткаченка Б.О.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024

у справі № 910/16592/23 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Говтва»

до Державної служби України з безпеки на транспорті

про стягнення 17 000,00 грн

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Говтва» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач) про стягнення 17 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання постанови відповідача про застосування адміністративно-господарського штрафу № 189932 від 22.11.2021 позивачем було сплачено на користь Державного бюджету України кошти у загальному розмірі 17 000,00 грн. Однак в подальшому вказана постанова відповідача про застосування адміністративно-господарського штрафу була скасована в судовому порядку, у зв`язку з чим кошти у розмірі 17 000,00 грн є такими, що безпідставно утримані, та підлягають стягненню на користь позивача згідно ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/16592/23 позовні вимоги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Говтва» до Державної служби України з безпеки на транспорті про стягнення 17 000,00 грн задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Говтва» безпідставно сплачені кошти у розмірі 17 000,00 грн та судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.

Рішення мотивоване тим, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.02.2022 у справі № 440/16044/21 постанову Слобожанського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Полтавської області про застосування адміністративно - господарського штрафу № 189932 від 22.11.2021 визнано протиправною та скасовано. Дане рішення набрало законної сили. На момент сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала. Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, застосовний до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету. Оскільки сума адміністративно-господарського штрафу, яку вніс до бюджету позивач, не є помилково чи надміру зарахованою, даний Порядок на спірні правовідносини не поширюється. Після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109). Доказів повернення позивачу грошових коштів в розмірі 17 000,00 грн матеріали справи не містять, тому суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в цій частині.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/16592/23, Державна служба України з безпеки на транспорті звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить у випадку, якщо суд вважає процесуальний строк для звернення з апеляційною скаргою пропущеним, поновити такий строк. Прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження у справі №910/16592/23. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі №910/16592/23 в повному обсязі та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Говтва» до Державної служби України з безпеки на транспорті про стягнення безпідставно утриманих коштів у розмірі 17 000,00 грн. з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість. Відстрочити сплату судового збору до закінчення апеляційного перегляду.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що з СТОВ «Говтва» було стягнуто адміністративний штраф, за виконавчим документом, який перебував на виконанні в органі ДВС, застосовується код класифікації доходів бюджету 21081300 «Адміністративні штрафи у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху (крім адміністративних штрафів за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі)», уповноваженим органом, що контролює справляння надходжень бюджету за яким виступає Міністерство юстиції України.

Скаржник зазначає, що належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

На думку скаржника, правові підстави для задоволення позовних вимог до Укртрансбезпеки відсутні, оскільки позивачем, як боржником у виконавчому провадженні перераховано суму штрафу на депозитний рахунок органу ДВС, а в подальшому кошти з депозитного рахунку органу ДВС були перераховані до Державного бюджету України, а відтак платником суми штрафу, зарахованого до Державного бюджету України, був Решетилівський відділ державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), відтак Укртрансбезпека не є належним відповідачем у даній справі.

Скаржник вказує на те, що у даному випадку існує законодавчо врегульований механізм повернення сум сплачених на підстав Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/24182, тому, до даних правовідносин не може застосовуватись положення ст. 1212 ЦК України.

Скаржник зазначає, що позивач не звертався із заявою про повернення коштів відповідно до Порядку № 787 та не отримував відмови щодо їх повернення.

Скаржник вважає, що позивачем не доведено порушення своїх прав та інтересів діями відповідача стосовно вчинення дій щодо повернення сум сплаченого штрафу, оскільки відповідачем не заперечується наявність правових підстав для повернення грошових коштів, але повернення сум сплаченого штрафу має здійснюватися у порядку, визначеному законодавством України, та відповідним органом, що контролює сплавляння надходжень бюджету за кодами класифікації доходів бюджету.

Щодо посилань позивача на висновки, викладені у постанові Великої Палати від 08.09.2023 у справі № 910/5880/21, скаржник зазначає, що у даній справі не досліджувалося питання щодо визначення належного відповідача у справі, оскільки Велика Палата Верховного Суду не може досліджувати обставини, які не були предметом дослідження у суді першої та апеляційної інстанції.

Також скаржник зазначає про те, що органом, що контролює справляння за кодом 21081300 у межах виконавчого провадження є Мін`юст, і лише у разі добровільної сплати на підставі постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу органом, що контролює справляння за кодом 21081300 є Укртрансбезпека.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що позивач вказав відповідачем у справі щодо стягнення з Державного бюджету України, які утримуються там без достатньої правової підстави, певний орган державної влади - Укртрансбезпеку - не означає, що у спірних правовідносинах відповідальним суб`єктом є не держава, а саме цей орган, тобто, у кондикційних спірних правовідносинах орган держави є представником її інтересів, а не суб`єктом владних повноважень, який здійснює щодо позивача публічно-владні управлінські функції. Останні він реалізував тоді, коли виніс постанову про застосування штрафу та забезпечив стягнення останнього до бюджету. Подальше намагання позивача повернути з Державного бюджету України відповідну суму, заявивши вимогу про її стягнення, не пов`язане з виконанням органами державної влади, зокрема, Укртрансбезпекою, публічно-владних управлінських функцій щодо позивача.

Враховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету, а у спірних правовідносинах, таким органом є Укртрансбезпека.

Позивач вказує на те, що з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування постанови Слобожанського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Полтавської області про застосування адміністративно-господарського штрафу № 189932 від 22.11.2021, підстава, на якій до Державного бюджету України були сплачені грошові кошти в розмірі 17 000,00 грн, відпала. На момент сплати СТОВ «Говтва» адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження, тому не можна вважати, що кошти були сплачені помилково, як і немає підстав вважати, що штраф сплачено надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі, з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала.

Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного бюджетів застосовний до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету, а оскільки сума адміністративно-господарського штрафу, яка внесена до бюджету СТОВ «Говтва», не є помилково чи надміру зарахованою, даних Порядок на спірні правовідносини не поширюється, тобто на спірні правовідносини поширюються приписи статті 1212 ЦК України.

Також позивач зазначив про те, що у постанові від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що висновок суду першої інстанції, який підтримав апеляційний суд, про те, що кошти слід стягнути на користь позивача саме з Державного бюджету України, а не з Укртрансбезпеки за рахунок її бюджетних асигнувань, відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, згідно із цим висновком ГПК України не передбачає необхідності зазначення суб`єкта виконання судового рішення (органу, через який треба перераховувати кошти), номера чи виду рахунку, з якого їх слід стягнути (списати). Такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення порушеного права позивача та є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, які мають бути врегульовані у нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення (п. 6.21, 7.1, 7.2 відповідної постанови), що також узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 05.02.2020 у справі № 910/15295/18.

Узагальнені доводи відповіді на відзив на апеляційну скаргу

Відповідач зазначає про те, що у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду від 10.07.2019 у справі №489/6624/15-ц встановлено наступне: «Пунктом 39 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України до органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, віднесено органи державної влади, а також органи місцевого самоврядування, уповноважені здійснювати контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів, інших надходжень бюджету. Механізм повернення з бюджету помилково сплачених коштів на підставі подання органу, що контролює справляння надходжень бюджету урегульовано Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року за № 787».

Тобто, на думку відповідача, повернення грошових коштів має здійснюватися відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 за № 787.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи № 910/16592/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/16592/23 залишено без руху. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, надати до Північного апеляційного господарського суду:

- докази сплати судового збору у розмірі 3 220,80 грн;

29.03.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків до якої додано платіжну інструкцію № 711 від 19.03.2024, що свідчить про сплату (доплату) судового збору у розмірі 4 026,00 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2024 Відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/16592/23. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/16592/23 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення повітряної тривоги, періодичні відключення електроживлення, тимчасові непрацездатності суддів та перебування суддів у відпустках, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/16592/23 розглядалась протягом розумного строку.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається із матеріалів справи, 22.11.2021 Слобожанським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки Полтавської області винесено постанову про застосування адміністративно - господарського штрафу № 189932 в розмірі 17 000,00 грн.

Постанова № 189932 від 22.11.2021 була пред`явлена до виконання до Решетилівського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), державним виконавцем якого 20.01.2022 було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1.

У зв`язку з фактичним виконанням Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Говтва» в повному обсязі рішення згідно виконавчого документу постановою державного виконавця Решетилівського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) від 21.01.2022 закінчено виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання постанови Державної служби України з безпеки на транспорті № 189932 від 22.11.2021.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.02.2022 у справі № 440/16044/21 постанову Слобожанського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Полтавської області про застосування адміністративно - господарського штрафу № 189932 від 22.11.2021 визнано протиправною та скасовано. Дане рішення набрало законної сили 14.12.2022, оскільки Постановою Другого апеляційного адміністративного суду у справі № 440/16044/21 від 14.12.2022 апеляційну скаргу Державної служби з безпеки на транспорті залишено без задоволення, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.02.2022 у справі № 440/16044/21 без змін.

Спір у справі виник у зв`язку з твердженнями позивача про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих коштів у розмірі 17 000,00 грн

Відповідач, заперечив проти задоволення позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними у оскаржуваному рішенні, з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов`язаний повернути предмет власного збагачення.

Традиційно в доктрині цивільного права зобов`язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. «condictiocausa» - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).

Приписи глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга ст. 1212 ЦК України).

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.

Кондикційні зобов`язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню.

Безпідставне збагачення може полягати як у так званому «фактичному» збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє і користується нею, так і в «юридичному» збагаченні, коли набувач отримує суб`єктивне право на предмет збагачення.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі №6-3090цс15).

Конструкція ч. 1 ст. 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.03.2019 у справі №910/1531/18).

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19).

Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.09.2024 у справі №201/9127/21 зазначає, що, за загальним правилом, кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов`язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення.

У випадках, передбачених ч. 3 ст. 1212 ЦК України, юридичним фактом, який породжує кондикційне зобов`язання, як правило, є рішення суду. Тому саме в момент набрання рішенням суду законної сили особа дізнається про володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов`язок повернути це майно іншій особі. У такій правовій ситуації суд у власному рішенні констатує безпідставність набуття особою майна та підтверджує відсутність юридичних підстав для його збереження такою особою надалі, а тому з моменту набрання ним законної сили особа в конкретному випадку достеменно може вважатися обізнаною про своє володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов`язок повернути майно іншій особі.

Згідно пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (надалі - Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Одним із основних завдань Укртрансбезпеки є, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті.

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 (абзац другий пункту 27 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 з подальшими змінами, у редакції, чинній на час винесення такої постанови щодо позивача).

Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є актом індивідуальної дії (правозастосовним актом), який стосується прав, обов`язків та інтересів визначеного у постанові суб`єкта (за обставинами справи - позивача), є обов`язковою для нього, а її дія вичерпується виконанням. Правовідносини сторін спору щодо накладення та сплати цього штрафу є публічно-правовими. Оскарження такої постанови як акта суб`єкта владних повноважень належить до юрисдикції адміністративного суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні, у тому числі господарські, правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Інакше кажучи, органи державної влади, насправді, не діють як юридичні особи, навіть якщо вони формально наділені таким статусом, а діють від імені держави, що відповідає за своїми зобов`язаннями державним майном, яким наділяє, зокрема, її органи (див. постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункт 21), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23.11.2022 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 15.02.2022 у справі № 910/6175/19 (пункт 7.45), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (пункт 8.16) і № 922/1830/19 (пункт 7.1), від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц (пункт 37).

В судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (пункт 8.17) і № 922/1830/19 (пункт 7.2), від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 (пункт 55). Це випливає, зокрема, з частини четвертої статті 56 Господарського процесуального кодексу України. Тобто під час провадження у справі стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справі № 923/199/21 (пункт 8.18) і № 922/1830/19 (пункт 7.3), від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц (пункт 38).

Отже, те, що позивач вказав відповідачем у справі щодо стягнення з Державного бюджету України коштів, які утримуються там без достатньої правової підстави, певний орган державної влади - Укртрансбезпеку - не означає, що у спірних правовідносинах відповідальним суб`єктом є не держава, а саме цей орган. Інакше кажучи, у кондикційних спірних правовідносинах орган держави є представником її інтересів, а не суб`єктом владних повноважень, який здійснює щодо позивача публічно-владні управлінські функції. Останні він реалізував тоді, коли виніс постанову про застосування штрафу та забезпечив стягнення останнього до бюджету. Подальше намагання позивача повернути з Державного бюджету України відповідну суму, заявивши вимогу про її стягнення, не пов`язане з виконанням органами державної влади, зокрема Укртрансбезпекою, публічно-владних управлінських функцій щодо позивача.

У державній власності є майно, у т.ч. грошові кошти, яке належить Державі Україна. Від імені та в інтересах Держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ч. 1, 2 ст. 326 ЦК України).

Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч. 1 ст. 167 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (ст. 174 ЦК України).

З огляду на наведені приписи, а також враховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. У спірних правовідносинах таким органом є Укртрансбезпека.

За змістом абз. 1 ч. 3 ст. 17 ЦК України орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Згідно з ч. 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України (у чинній редакції) Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Відповідно до абз. 1, 9 п. 5 розділу І Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 (у редакції, чинній на час звернення до суду) повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. Заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету складається та подається платником до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню (крім повернення судового збору, за виключенням помилково зарахованого), із обов`язковим зазначенням інформації в такій послідовності: найменування платника (суб`єкта господарювання) (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті) та номер контактного телефону (за згодою), причина повернення (перерахування) коштів з бюджету, найменування банку або небанківського надавача платіжних послуг, місцезнаходження банку (у разі повернення коштів в іноземній валюті (латиницею)), в якому відкрито рахунок отримувача коштів, та реквізити такого рахунка (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), номер карткового рахунка отримувача коштів (за наявності).

У випадках, встановлених Конституцією та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 17 ЦК України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абз. 2 ч. 3 ст. 17 ЦК України).

Як вже зазначалось, 22.11.2021 Слобожанське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки Полтавської області застосувало до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Говтва» адміністративно - господарський штраф в розмірі 17 000,00 грн. згідно з постановою № 189932 про застосування адміністративно - господарського штрафу.

20.01.2022 Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Говтва» сплатило цей штраф у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 716 від 20.01.2022.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.02.2022 у справі № 440/16044/21 постанову Слобожанського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Полтавської області про застосування адміністративно - господарського штрафу № 189932 від 22.11.2021 визнано протиправною та скасовано. Дане рішення набрало законної сили.

Тобто, на момент сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження, у зв`язку із чим, відсутні підстави вважати, що позивач сплатив кошти помилково, як відсутні підстави вважати, що позивач сплатив штраф надміру, у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові, а з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Мінічстерства фінансів України від 03.09.2013 №787, застосовний до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету коштів, водночас, сума адміністративно-господарського штрафу, яку вніс до бюджету позивач, не є помилково чи надміру зарахованою, тому даний Порядок на спірні правовідносини не поширюється.

Після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу, платник згідно зі ст. 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади, за умови його невідповідності закону, не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (п. 39), від 15.10.2019 у справі №911/3749/17 (п. 6.27), від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 (п. 35), від 01.02.2020 у справі №922/614/19 (п. 52), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (п. 109)).

За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях, тоді як для кондикційних зобов`язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (п. 45-46)). Інакше кажучи, у деліктних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе.

З огляду на наведене, на спірні правовідносини поширюються приписи ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Як вже зазначалось, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.02.2022 у справі № 440/16044/21 постанову Слобожанського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Полтавської області про застосування адміністративно-господарського штрафу № 189932 від 22.11.2021 визнано протиправною та скасовано, у зв`язку із чим, відсутні правові підстави утримання Державою сплачених позивачем в якості адміністративно-господарського штрафу коштів в розмірі 17 000,00 грн.

Однак, доказів повернення позивачу грошових коштів у розмірі 17 000,00 грн матеріали справи не містять.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду, з огляду на встановлені обставини справи, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України 17 000,00 грн, які були сплачені згідно із протиправною постановою Слобожанського міжрегіонального управління Полтавської області № 189932 від 22.11.2021, у зв`язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/16592/23, відсутні.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Колегія судів також зазначає, що згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду (а не в окремій думці).

У постанові від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що висновок суду першої інстанції, який підтримав апеляційний суд, про те, що кошти слід стягнути на користь позивача саме з Державного бюджету України, а не з Укртрансбезпеки за рахунок її бюджетних асигнувань, відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16. Згідно з цим висновком ГПК України не передбачає необхідності зазначення суб`єкта виконання судового рішення (органу, через який треба перераховувати кошти), номера чи виду рахунку, з якого їх слід стягнути (списати). Такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення порушеного права позивача та є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, які мають бути врегульовані у нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення (п. 6.21, 7.1, 7.2 цієї постанови).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 10.07.2019 у справі № 489/6624/15-ц, за змістом якого повернення коштів у тотожній правовій ситуації має відбуватися тільки згідно з Порядком № 787, тобто у позасудовому порядку.

Суму штрафу, перераховану до бюджету на підставі постанови про застосування такого стягнення, яку надалі визнав протиправною та скасував адміністративний суд, можна стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України як безпідставно утримувану. На такі правовідносини приписи ЦК України про відшкодування шкоди та Порядку № 787 не поширюються.

Враховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. У спірних правовідносинах таким органом є Укртрансбезпека.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21.

Наведене спростовує доводи скаржника у апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи скаржника, викладені у апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення та не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/16592/23.

З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому зазначає, що оскаржене рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції").

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/16592/23 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/16592/23 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 267-270, 273, 275, 276, 281, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/16592/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/16592/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу № 910/16592/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді А.Г. Майданевич

Б.О. Ткаченко