Постанова

від 29.10.2024 по справі 927/609/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2024 р. Справа № 927/609/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Демидової А.М.

суддів: Ходаківської І.П.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Котенка О.О.

за участю представників:

від прокуратури: Греськів І.І.

від позивача-1: не з`явився

від позивача-2: не з`явився

від відповідача: Антоненко Л.А. (у режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівгаз збут"

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.01.2023 (повний текст рішення складено та підписано 02.02.2023) (суддя Моцьор В.В.)

у справі № 927/609/22 Господарського суду Чернігівської області

за позовом керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі:

1. Північного офісу Державної аудиторської служби України (позивач-1);

2. Любецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (позивач-2)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівгаз збут"

про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 42 801,58 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

Керівник Чернігівської окружної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом в інтересах держави в особі Північного офісу Державної аудиторської служби України (далі - Північний офіс Держаудитслужби, позивач-1) та Любецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (далі - Рада, позивач-2) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівгаз збут" (далі - ТОВ "Чернігівгаз збут", відповідач), в якому просив суд:

- визнати недійсною додаткову угоду від 13.03.2020 щодо зміни ціни до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 41DB1471083-20 від 13.02.2020 (далі - Договір), укладену між Радою та ТОВ "Чернігівгаз збут";

- визнати недійсною додаткову угоду від 26.10.2020 щодо зміни ціни до Договору, укладену між Радою та ТОВ "Чернігівгаз збут";

- визнати недійсною додаткову угоду від 18.11.2020 щодо зміни ціни до Договору, укладену між Радою та ТОВ "Чернігівгаз збут";

- стягнути з ТОВ "Чернігівгаз збут" на користь Ради безпідставно отримані кошти в сумі 42 801,58 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладенні спірних додаткових угод не дотримано вимоги п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", безпідставно змінено істотні умови Договору, кожного разу при укладенні додаткових угод сторонами Договору належним чином не обґрунтовано та документально не підтверджено коливання ціни природного газу на ринку після укладення Договору та попередньої угоди. Унаслідок укладення зазначених додаткових угод Радою було надміру сплачено кошти в сумі 42 801,58 грн, що підлягають поверненню до бюджету.

У підготовчому засіданні 29.11.2022 Господарським судом Чернігівської області розглянуто заяву Прокурора про залишення без розгляду позовної вимоги про визнання недійсною додаткової угоди щодо зміни ціни від 13.03.2020, за результатами чого суд дійшов висновку про задоволення зазначеної заяви.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 25.01.2023 у справі № 927/609/22 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсною додаткову угоду від 26.10.2020 щодо зміни ціни до Договору, укладену між Радою та ТОВ "Чернігівгаз збут". Визнано недійсною додаткову угоду від 18.11.2020 щодо зміни ціни до Договору, укладену між Радою та ТОВ "Чернігівгаз збут". Стягнуто з ТОВ "Чернігівгаз збут" на користь Ради кошти в розмірі 42 801,58 грн. Стягнуто з ТОВ "Чернігівгаз збут" до загального фонду Чернігівської обласної прокуратури сплачений судовий збір у розмірі 7 443,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із рішенням Господарського суду Чернігівської області від 25.01.2023 у справі № 927/609/22, ТОВ "Чернігівгаз збут" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує на те, що:

- рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи;

- судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, докази судом оцінено однобічно, взято до уваги виключно аргументи Прокурора та проігноровано позицію відповідача;

- у позовній заяві не зазначені обставини, які б давали підґрунтя для висновку про невиконання або неналежне виконання Північним офісом Держаудитслужби, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів держави, пов`язаних із раціональним та ефективним використанням державних коштів. Сама по собі обставина незвернення з позовом протягом певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави;

- суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про недійсність додаткових угод від 26.10.2020 та 18.11.2020 до Договору, які, на думку Прокурора, укладені з порушенням ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме змінено ціну за одиницю товару в бік збільшення при відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку, внаслідок чого безпідставно зменшено обсяги закупівлі;

- зміни ціни за одиницю товару не призвели до збільшення суми, визначеної в Договорі. Сума Договору протягом 2020 року не була збільшена. А відтак, ТОВ "Чернігівгаз збут" та Радою внесені зміни до умов Договору з дотриманням вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", яким передбачена можливість зміни істотних умов Договору до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, зміни ціни за одиницю товару не більше, ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена сума не призведе до збільшення суми, визначеної в Договорі;

- правові підстави для стягнення з відповідача грошових коштів на підставі ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відсутні, оскільки такі підстави виникають у споживача лише у випадку, якщо він сплатив за кількість товару, передбачену договором, а отримав при цьому меншу кількість товару. У даній справі споживачем не сплачена кількість товару, передбачена Договором - 216 042,75 грн, а сплачена лише кількість товару, яка була ним отримана та спожита.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 (колегія суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Владимиренко С.В., Ходаківської І.П.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Чернігівгаз збут" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.01.2023 у справі № 927/609/22; розгляд апеляційної скарги призначено на 16.05.2023 о 10:40; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 24.04.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 зупинено провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Чернігівгаз збут" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.01.2023 у справі № 927/609/22 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 905/1907/21 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2023 поновлено провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Чернігівгаз збут" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.01.2023 у справі № 927/609/22; розгляд апеляційної скарги призначено на 10.10.2023 о 10:20.

У зв`язку з перебуванням судді Владимиренко С.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 927/609/22.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.10.2023 для розгляду апеляційної скарги ТОВ "Чернігівгаз збут" у справі № 927/609/22 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Демидова А.М. - головуючий суддя, Ходаківська І.П., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2023 апеляційну скаргу ТОВ "Чернігівгаз збут" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.01.2023 у справі № 927/609/22 прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: Демидова А.М. - головуючий суддя, судді - Ходаківська І.П., Євсіков О.О.; розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати за раніше визначеними датою та часом - 10.10.2023 о 10:20.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 відкладено розгляд апеляційної скарги на 05.12.2023 об 11:50.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2023 за клопотанням ТОВ "Чернігівгаз збут" зупинено провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Чернігівгаз збут" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.01.2023 у справі № 927/609/22 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/2321/22 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.

У зв`язку з перебуванням судді Євсікова О.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 927/609/22.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2024 для розгляду апеляційної скарги ТОВ "Чернігівгаз збут" у справі № 927/609/22 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Демидова А.М. - головуючий суддя, Ходаківська І.П., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 апеляційну скаргу ТОВ "Чернігівгаз збут" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.01.2023 у справі № 927/609/22 прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: Демидова А.М. - головуючий суддя, судді - Ходаківська І.П., Владимиренко С.В.; поновлено провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Чернігівгаз збут" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.01.2023 у справі № 927/609/22; розгляд апеляційної скарги призначено на 14.05.2024 об 11:30.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 за клопотанням ТОВ "Чернігівгаз збут" зупинено провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Чернігівгаз збут" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.01.2023 у справі № 927/609/22 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.

Постановою Верховного Суду від 29.07.2024 ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 у справі № 927/609/22 залишено без змін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2024 поновлено провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Чернігівгаз збут" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.01.2023 у справі № 927/609/22; розгляд апеляційної скарги призначено на 08.10.2024 о 10:20.

Судове засідання, призначене на 08.10.2024, не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючого судді Демидової А.М. на лікарняному.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2024 розгляд апеляційної скарги ТОВ "Чернігівгаз збут" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.01.2023 у справі № 927/609/22 призначено на 29.10.2024 о 10:30.

Позиції учасників справи

10.04.2023 Північний офіс Держаудитслужби надіслав до Північного апеляційного господарського суду письмові пояснення у даній справі.

13.04.2023 Прокурор надіслав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги заперечує і просить суд відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

02.10.2024 ТОВ "Чернігівгаз збут" подало до Північного апеляційного господарського суду письмові пояснення у даній справі.

04.10.2024 Прокурор подав до Північного апеляційного господарського суду додаткові пояснення у даній справі.

Північним офісом Держаудитслужби неодноразово подано до Північного апеляційного господарського суду заяви про розгляд справи без участі представника позивача-1.

Явка представників учасників справи

У судовому засіданні 29.10.2024 взяли участь представник прокуратури (в залі суду) та представник відповідача (у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду).

Представники позивача-1 та позивача-2 в судове засідання 29.10.2024 не з`явились.

Усі учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції враховує заяву позивача-1, яка надійшла до Північного апеляційного господарського суду 25.10.2024, про розгляд справи № 927/609/22 без участі представника Північного офісу Держаудитслужби.

Зважаючи на викладене та враховуючи, що явка представників учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась, а нез`явлення в судове засідання представників позивача-1 та позивача-2 не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи аргументи апеляційної скарги і доказове наповнення матеріалів справи, колегія суддів вважає за можливе здійснити перегляд оскаржуваного судового акта в апеляційному порядку без участі в судовому засіданні представників позивачів.

У судовому засіданні представник відповідача (скаржника) вимоги апеляційної скарги підтримав і просив суд її задовольнити.

Представник прокуратури проти апеляційної скарни заперечував і просив суд залишити її без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

20.01.2020 Радою на вебпорталі публічних закупівель "Prozorro" розміщено оголошення UA-2020-01-20-005406-с про намір здійснити закупівлю природного газу обсягом 32 300 куб.м за кошти бюджету та розміщено тендерну документацію з вимогами до учасників та предмета закупівлі.

За результатом електронного аукціону відповідно до протоколу розкриття тендерних пропозицій переможцем відкритих торгів стало ТОВ "Чернігівгаз збут" з пропозицією закупівлі 216 042,75 грн з ПДВ.

13.02.2020 між ТОВ "Чернігівгаз збут" (постачальник) та Радою (споживач) укладено договір на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 41DВ147-1083-20 (Договір), за умовами розділу I якого постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2020 році природний газ, код за ДК 021:2015 09120000-6 Газове паливо (природний газ), а споживач зобов`язується прийняти та оплатити вартість газу в розмірах, строки та порядку, що визначені Договором (п. 1.1 Договору).

Річний плановий обсяг постачання газу - до 32,300 тис. куб. м (п. 1.2 Договору).

Планові обсяги постачання газу по місяцях: лютий - 7,940; березень - 5,650; квітень - 2,435; жовтень - 3,950; листопад - 5,175; грудень - 7,150 (п. 1.3 Договору).

Передача газу за цим Договором здійснюється на межах балансової належності об`єктів споживача відповідно до актів розмежування ділянок обслуговування (пункти призначення) (п. 1.6 Договору).

Згідно з п. 3.1 Договору розрахунки за поставлений споживачеві газ здійснюються за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем. Підписуючи цей Договір, споживач підтверджує, що ознайомлений із тим, що протягом дії Договору ціна на газ може змінюватись, про що сторони укладатимуть відповідні додаткові угоди. Підписуючи цей Договір, споживач підтверджує, що йому надане належне повідомлення про порядок зміни ціни газу протягом дії Договору і ніяких інших повідомлень про зміну ціни газу не вимагається.

За умовами п. 3.2-3.4 Договору ціна 1 тис. куб. м газу становить 6 539,638 грн, в т.ч. ПДВ - 20 %. Вартість послуги доступу до потужності за 1 тис. м куб - 148,992 грн, в т.ч. ПДВ - 20 %. Разом до сплати за 1 тис.куб.м 6 688,63 грн, в т.ч. ПДВ - 20 %. Загальна сума Договору складає 216 042,75 грн, в т.ч. ПДВ - 20 %. Ціна, зазначена в п. 3.2 Договору, може змінюватись протягом дії Договору. Зміна ціни узгоджується шляхом підписання додаткової угоди до цього Договору.

Відповідно до п.11.1-11.2 Договору цей Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за наявності) і діє в частині постачання газу з газової доби, з якої споживач включений до Реєстру споживачів ТОВ "Чернігівгаз Збут" в інформаційній платформі оператора ГТС, а саме з 01.02.2020 до 31.12.2020, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. Дія Договору продовжується на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 % суми, визначеної в Договорі, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку.

У п. 11.5-11.6 Договору сторони узгодили, що будь-які зміни та доповнення до цього Договору вважаються дійсними, якщо вони здійснені в письмовій формі та підписані уповноваженими на це представниками сторін шляхом укладення додаткової угоди. Будь-які зміни, доповнення та додатки до цього Договору, внесені належним чином, є його невід`ємними частинами.

Згідно з п. 11.7 Договору істотні умови цього Договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків споживача; зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в цьому Договорі.

13.03.2020 між ТОВ "Чернігівгаз збут" та Радою укладено додаткову угоду щодо зміни ціни до Договору, згідно з якою п. 1.2, 1.3, 3.2 та 3.3 Договору викладено в наступній редакції:

1.2. Річний плановий обсяг постачання газу - до 29,363 тис.куб. м.

1.3. Планові обсяги постачання газу по місяцях: лютий - 7,940; березень - 5,650; квітень - 2,435; жовтень - 3,950; листопад - 5,175; грудень - 4,213.

3.2. Ціна, з 01 лютого 2020 року, за 1000 куб. м природного газу з урахуванням тарифу вартості послуги доступу до потужності (Тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішніх точок виходу з газотранспортної системи на регуляторний період 2020-2024 роки для Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України", затверджений Постановою НКРЕКП від 24.12.2019 № 3013) та податку на додану вартість становить 7357,49 грн за 1000 куб.м., в т.ч. ПДВ 20%.

3.3. Загальна сума Договору складає 216 037,98 грн., в т.ч. ПДВ 20%.

26.10.2020 між ТОВ "Чернігівгаз збут" та Радою укладено додаткову угоду щодо зміни ціни до Договору, згідно з якою п. 1.2, 1.3, 3.2 та 3.3 Договору викладено в наступній редакції:

1.2. Річний плановий обсяг постачання газу - до 27,54814 тис.куб. м.

1.3. Планові обсяги постачання газу по місяцях: лютий - 6,71849; березень - 2,65764; квітень - 0,00527; жовтень - 3,950; листопад - 5,175; грудень - 9,04174.

3.2. Ціна, з 01 жовтня 2020 року, за 1000 куб. м. природного газу з урахуванням тарифу вартості послуги доступу до потужності (Тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішніх точок виходу з газотранспортної системи на регуляторний період 2020-2024 роки для Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України", затверджений Постановою НКРЕКП від 24.12.2019 № 3013) та податку на додану вартість становить 8092,50 грн. за 1000 куб.м., в т.ч. ПДВ 20%.

3.3. Загальна сума Договору складає 216 037,90 грн. в т.ч. ПДВ 20%.

18.11.2020 між ТОВ "Чернігівгаз збут" та Радою укладено додаткову угоду щодо зміни ціни до Договору, згідно з якою п. 1.2, 1.3, 3.2 та 3.3 Договору викладено в наступній редакції:

1.2. Річний плановий обсяг постачання газу - до 25,89812 тис.куб. м.

1.3. Планові обсяги постачання газу по місяцях: лютий - 6,71849; березень - 2,65764; квітень - 0,00527; листопад - 5,175; грудень - 11,34172.

3.2. Ціна, з 01 листопада 2020 року, за 1000 куб. м. природного газу з урахуванням тарифу вартості послуги доступу до потужності (Тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішніх точок виходу з газотранспортної системи на регуляторний період 2020-2024 роки для Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України", затверджений Постановою НКРЕКП від 24.12.2019 № 3013) та податку на додану вартість становить: 8 900,94 грн. за 1000 куб.м., в т.ч. ПДВ 20%.

3.3. Загальна сума Договору складає 216 037,88 грн. в т.ч. ПДВ 20%.

Згідно з актами приймання-передачі природного газу до Договору, складеними сторонами в двосторонньому порядку за періоди з лютого по квітень 2020 року та з листопада по грудень 2020 року, відповідач передав, а позивач прийняв природний газ обсягом 25 892,074 куб.м загальною вартістю 215 984,08 грн, у тому числі по місяцях:

- у лютому 2020 року - природний газ обсягом 6 718,49 куб.м загальною вартістю 49 431,23 грн (з ПДВ) (акт № ЧРЗ80002404 від 26.03.2020);

- у березні 2020 року - природний газ обсягом 2 657,64 куб.м загальною вартістю 19 553,56 грн (з ПДВ) (акт № ЧР380003301 від 15.04.2020);

- у квітні 2020 року - природний газ обсягом 5,27 куб.м загальною вартістю 38,77 грн (з ПДВ) (акт № ЧРЗ80004306 від 28.05.2020);

- у листопаді 2020 року - природний газ обсягом 4 792,81 куб.м загальною вартістю 42 660,52 грн (з ПДВ) (акт № ЧРЗ80008151 від 30.11.2020);

- у грудні 2020 року - природний газ обсягом 11 717,864 куб.м загальною вартістю 104 300,00 грн (з ПДВ) (акт № ЧРЗ80009460 від 24.12.2020).

Позивач-2 повністю розрахувався за природний газ, поставлений згідно із зазначеними актами приймання-передачі природного газу, за цінами, погодженими додатковими угодами, наведеними вище, про що свідчать платіжні доручення, а саме: від 25.03.2020 № 414 на суму 49 431,23 грн, від 15.04.2020 № 547 на суму 19 553,56 грн, від 28.05.2020 № 749 на суму 38,77 грн, від 22.12.2020 № 1542 на суму 42 660,52 грн, від 24.12.2020 № 1556 на суму 104 300,00 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частиною третьою статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У ч. 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно із ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).

У пункті 55 постанови від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

У постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

Прокурор у позові зазначив, що порушення норм законодавства у сфері публічних закупівель у зв`язку з укладенням із порушенням вимог закону додаткових угод призвело до безпідставної зміни істотних умов Договору після його укладення та збільшення ціни за одиницю товару, покладення на бюджетну установу економічно невигідних зобов`язань щодо необґрунтованого витрачання бюджетних коштів. Виконання зобов`язань за додатковими угодами до Договору, укладеними з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідає меті Закону України "Про публічні закупівлі" та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, закріпленим у ст. 3 вказаного Закону.

Прокурором у даній справі в якості позивачів визначено Північний офіс Державної аудиторської служби України та Любецьку селищну раду Чернігівського району Чернігівської області.

Так, Закон України "Про публічні закупівлі" визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до частини четвертої статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі" рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 8 Закону України "Про публічні закупівлі" моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (далі - органи державного фінансового контролю).

Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.

Законом України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" визначаються правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні.

Частиною першою статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" передбачено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб`єктах господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить суб`єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Статтею 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" визначені права органу державного фінансового контролю, зокрема, органу державного фінансового контролю надається право:

- порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (пункт 8 частини 1 статті 10 зазначеного Закону);

- звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пункт 10 частини 1 статті 10 цього Закону);

- одержувати від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, інших юридичних осіб та їх посадових осіб, фізичних осіб-підприємців інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань (пункт 11 частини 1 статті 10 зазначеного Закону);

- проводити на підприємствах, в установах та організаціях зустрічні звірки з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку підприємства, установи та організації, що контролюється (пункт 12 частини 1 статті 10 зазначеного Закону).

Пунктом 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 431 (далі - Положення) визначено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Основними завданнями Держаудитслужби є, зокрема, здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягнення економії бюджетних коштів (підп. 3 п. 3 Положення).

Відповідно до підп. 3 п. 4 Положення Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель.

Крім того, Держаудитслужба, зокрема, здійснює контроль за цільовим, ефективним використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів; досягненням економії бюджетних коштів і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів; дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів; дотриманням законодавства про закупівлі (підп. 4 п. 4 Положення).

Згідно з підп. 9 п. 4 Положення Держаудитслужба вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (п. 7 Положення).

Як встановлено місцевим господарським судом і вбачається із матеріалів справи, Прокурор звертався до Північного офісу Держаудитслужби з листами від 15.07.2022 № 3070Вих-22 та від 29.07.2022 № 3540Вих-22, в яких повідомив про виявлені порушення законодавства при укладенні між позивачем-2 та відповідачем додаткових угод щодо зміни ціни на природний газ, а також просив надати інформацію з приводу вжиття заходів щодо визнання додаткових угод недійсними та повернення надмірно сплачених грошових коштів та з приводу звернення до суду з відповідним позовом.

Тобто Прокурором було повідомлено позивача-1 про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.

Північний офіс Держаудитслужби у листах від 20.07.2022, 08.08.2022 надав інформацію про те, що звернення Чернігівської окружної прокуратури направлено до Управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області.

Управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області в листі від 28.07.2022 № 3459-22 повідомило Чернігівську окружну прокуратуру про те, що протягом 2020-2022 років заходи державного фінансового контролю (державні фінансові аудити, інспектування, перевірки закупівель) у Любецькій селищній раді Чернігівського району Чернігівської області не проводились, моніторинг процедури закупівлі за номером ID: UA-2020-01-20-005406-с не здійснювався, укладений за її результатами договір від 13.02.2020 № 41DВ147-1083-20 та додаткові угоди до нього не перевірялись. На думку Управління, підстави для проведення моніторингу спірної процедури закупівлі відсутні; також відсутні повноваження для звернення до суду з позовом про визнання додаткових угод недійсними.

Аналогічні за змістом пояснення надані суду Управлінням Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області.

Отже, зі змісту листа та пояснень слідує, що позивач-1 не вжив жодних належних та ефективних заходів для усунення порушень, про які повідомлено Прокурором.

Відповідно до приписів Положення Держаудитслужба наділена повноваженням самостійно звертатися до суду в інтересах держави у разі виявлення під час планових перевірок або зі звернень (в тому числі до правоохоронних органів) порушень у сфері закупівель.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що заперечення позивача-1 про відсутність у нього повноважень для звернення до суду з позовом про визнання додаткових угод недійсними свідчать про вияв пасивної поведінки уповноваженого суб`єкта після отримання повідомлення Прокурора про порушення інтересів держави та необхідності захисту цих інтересів.

Враховуючи, що орган державного фінансового контролю має достатні повноваження обирати форми проведення державного фінансового контролю, має найефективнішими та дієвішими способами усувати встановленні порушення та здійснювати захист інтересів держави, зокрема вправі самостійно подавати до суду позовні заяви з метою захисту інтересів держави, апеляційний господарський суд вважає, що незвернення Північного офісу Держаудитслужби до суду з відповідним позовом про визнання спірних додаткових угод недійсними свідчить про неналежне виконання останнім покладених на нього повноважень щодо належного захисту інтересів держави.

Стосовно позову, поданого Прокурором в інтересах держави в особі Ради, слід зазначити таке.

Прокурор у позовній заяві зазначив, що порушення економічних (майнових) інтересів держави, пов`язаних із раціональним та ефективним використанням бюджетних коштів та бездіяльність позивача (Ради) полягає в такому.

Рада, яка є розпорядником бюджетних коштів (за рахунок яких здійснювалася закупівля природного газу за Договором), що уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань, здійснення видатків бюджету, зобов`язана ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері та у сфері публічних закупівель. Рада, укладаючи додаткові угоди до Договору всупереч вимог Закону України "Про публічні закупівлі", сама сприяє порушенню цих інтересів держави, тим самим є органом, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, однак не здійснює їх захист. Порушення норм законодавства у сфері публічних закупівель у зв`язку з укладенням з порушенням вимог закону додаткових угод призвело до безпідставної зміни істотних умов Договору після його укладення та збільшення ціни за одиницю товару, покладення на бюджетну установу економічно невигідних зобов`язань щодо необґрунтованого витрачання бюджетних коштів. У даних спірних правовідносинах інтереси держави та позивача-2 повністю збігаються, Рада є отримувачем коштів, які надійдуть у разі їх стягнення. Виконання зобов`язань за додатковими угодами до Договору, укладеними з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідає меті Закону України "Про публічні закупівлі" та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, закріпленими в статті 3 зазначеного Закону.

Здійснивши аналіз абзацу 1 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У пункті 76 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (див. пункт 27 зазначеної постанови).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, підпункті 8.19 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та пункті 40 постанови від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

Згідно зі ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 181 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (ч. 1, 5 та 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Частинами першою та четвертою статті 61 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

За висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

На території селища міського типу Любеч Чернігівського району Чернігівської області таким органом місцевого самоврядування є Любецька селищна рада Чернігівського району Чернігівської області.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі бюджету, фінансів і цін, зокрема, віднесено здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету (п. 4 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (ч. 3 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Бюджетним кодексом України (далі - БК України) визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 БК України має бути дотримано принцип ефективності та результативності при складанні та виконанні бюджетів, де усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом, забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) угод, на підставі яких ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає.

Зазначені Прокурором у позовній заяві порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі" завдають шкоди територіальній громаді в особі Любецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області у вигляді незаконних витрат бюджетних коштів, унеможливлюють їх раціональне та ефективне використання і здатні спричинити істотну шкоду інтересам Любецької територіальної громади.

Любецька селищна рада Чернігівського району Чернігівської області як орган місцевого самоврядування є розпорядником бюджетних коштів у розумінні статті 22 БК України, що уповноважений на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету, водночас, зобов`язана ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави в бюджетній сфері.

Рада, укладаючи оспорювані додаткові угоди до договору про закупівлю, які, за доводами Прокурора, суперечать вимогам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", сприяла порушенню інтересів територіальної громади. Тобто, селищна рада є органом, до компетенції якого віднесені повноваження контролю за використанням виділених їй бюджетних коштів, при цьому, неналежно їх реалізує.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду.

Прокурор звертався до Ради листами від 15.07.2022 № 3068ВИХ-22 та від 29.07.2022 № 3541ВИХ-22 з повідомленням про те, що внаслідок укладення спірних додаткових угод у порушення ст. 41 Закону "Про публічні закупівлі" було здійснено видатки на придбання природного газу у ТОВ "Чернігівгаз збут" за завищеними цінами при відсутності належного обґрунтування збільшення ціни, що призвело до зайвої оплати бюджетних коштів у розмірі 42 801,58 грн, та просив надати інформацію стосовно вжиття заходів щодо усунення вказаних порушень.

Рада на звернення Прокурора листами від 21.07.2022 № 03-05/397 та від 04.08.2022 № 03-05/423 повідомила, що заходи щодо усунення порушень щодо визнання додаткових угод недійсними та повернення надмірно сплачених грошових коштів не вживалися; з позовом до господарського суду з питань визнання додаткових угод недійсними та повернення надмірно сплачених грошових коштів не зверталися.

Незважаючи на те, що Прокурором було повідомлено Раду про допущені порушення при укладенні додаткових угод, орган місцевого самоврядування не вжив жодних заходів для захисту інтересів держави.

Підставою реалізації Прокурором представницьких функцій у даному випадку стала усвідомлена пасивна поведінка Ради, її бездіяльність щодо захисту порушених майнових прав та економічних інтересів територіальної громади із цих питань.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт неналежного здійснення Радою захисту власних інтересів, оскільки останнім не вжито належних заходів до повернення надмірно сплачених коштів, у тому числі шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 (п. 4 мотивувальної частини) визначено, що під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах" слід розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Стосовно представництва прокурором інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування, Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 (справа № 915/20/18) зазначив, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (п. 7.23).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 914/225/18.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду, наведеними в постанові від 21.03.2019 у справі № 912/898/18, проведення процедури державних закупівель та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Як встановлено судом першої інстанції і свідчать матеріали справи, до моменту звернення Прокурора з даним позовом до господарського суду, а також після подання Прокурором позову, позивачі заходи для усунення порушень законодавства та інтересів держави після отримання повідомлень у порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" не вживали, не зверталися до суду з позовом про визнання недійсними додаткових угод до Договору.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що Прокурор правильно визначив позивачів у цій справі, оскільки Рада є замовником послуг при здійсненні процедури закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів за законодавством України, є стороною укладеного Договору та оспорюваних додаткових угод до нього, та саме на її користь мають бути стягнуті надмірно перераховані кошти. У свою чергу, Північний офіс Дераудитслужби є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики в сфері закупівель.

При цьому, Прокурором було дотримано вимоги ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та положення ст. 53 ГПК України.

Щодо вимог про визнання додаткових угод недійсними та стягнення надлишково сплачених коштів у розмірі 42 801,58 грн, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина перша статті 638 ЦК України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначено Законом України "Про публічні закупівлі".

Цей Закон передбачає, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч. 1 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі").

Згідно з п. 6, 11, 22 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі": договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару; замовники - суб`єкти, визначені згідно із статтею 2 цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону; предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі або в межах проведення спрощеної закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції/пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі).

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) (істотні умови господарського договору) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За приписами ч. 4 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" в редакції, чинній до 26.06.2021, істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

В абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, Закон України "Про публічні закупівлі" встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема, за пунктом 2 частини п`ятої наведеної норми - у випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Як правильно встановив суд першої інстанції, позивач-2 та відповідач уклали Договір за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України "Про публічні закупівлі", а на момент підписання Договору сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціна та строк виконання зобов`язань за Договором відповідно до вимог ч. 3 ст. 180 ГК України та Закону України "Про публічні закупівлі".

Так, відповідно до п. 1.2, 3.1, 3.2, 3.3 Договору річний плановий обсяг постачання газу - до 32,300 тис. куб. м; ціна 1 тис. куб. м газу становить 6 539,638 грн, в т.ч. ПДВ - 20 %, вартість послуги доступу до потужності за 1 тис. м куб - 148,992 грн, в т.ч. ПДВ - 20 %, разом до сплати за 1 тис. куб. м 6 688,63 грн, в т.ч. ПДВ 20 %; загальна сума Договору складає 216 042,75 грн, в т.ч. ПДВ - 20 %.

Водночас згідно з додатковими угодами змінено істотні умови Договору, а саме: збільшено ціну за 1 тис. куб. м природного газу з 6 688,63 грн до 8 900,94 грн, тобто на 2 212,31 грн або на 33,08 % від ціни, визначеної у Договорі, та зменшено обсяг постачання природного газу з 32,300 тис. куб. м до 25,89812 тис. куб. м, тобто на 6,40188 тис. куб. м або на 19,82 %.

Необхідність укладення додаткових угод до Договору відповідачем обґрунтовано коливанням ціни на природний газ на ринку України, на підтвердження чого матеріали справи містять копії:

- інформаційної довідки Державного підприємства "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" (далі - ДП "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків") від 07.02.2020 № 232/19 про відпускний рівень на природний газ для установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів на території України;

- інформаційної довідки Львівської торгово-промислової палати від 25.09.2020 № 19-09/883, в якій надано інформацію середньозважені ціни на природний газ за результатами укладених угод на ТБ "Українська енергетична біржа" у вересні та жовтні 2020 року;

- інформаційної довідки ДП "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" від 04.11.2020 № 122/193, в якій надано інформацію щодо середньозважених цін на природний газ за результатами електронних біржових торгів на ТБ "Українська енергетична біржа" станом на жовтень та листопад 2020 року.

Законом України "Про публічні закупівлі" не передбачено ані переліку органів, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни на товар на ринку, ані форму/вигляд інформації щодо такого коливання. Внесення змін до договору про закупівлю можливе лише у випадку коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим.

Зокрема, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто, наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників такого коливання, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо.

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18, від 02.12.2020 у справі № 913/368/19 та від 18.03.2021 у справі № 924/1240/18.

Однак постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договорів і до внесення відповідних змін до нього.

Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки частиною п`ятою статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища як коливання ціни на ринку.

Виходячи з викладеного, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди (або отримання пропозиції про її укладення).

Проте, як вбачається з інформаційної довідки ДП "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" від 07.02.2020 № 232/19, вона була видана ще до укладення Договору від 13.02.2020.

Водночас, як правильно зазначив суд першої інстанції, інформаційні довідки Львівської торгово-промислової палати від 25.09.2020 № 19-09/883 та ДП "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" від 04.11.2020 № 122/193 хоча і видані після укладення Договору від 13.02.2020, проте за своїм змістом вони є документами довідково-інформаційного характеру, що демонструють діапазон цін на природний газ на відповідний місяць у залежності від умов та обсягу постачання, що склались для різних постачальників на внутрішньому ринку, середньозважену ціну газу місячного ресурсу, яка розраховувалась на підставі даних, опублікованих на офіційному сайті ТБ "Українська енергетична біржа" та згідно з інформацією з офіційних сайтів суб`єктів ринку природного газу.

Таким чином, вказані цінові довідки лише констатують рівень цін станом на певні дати та не містять інформації про ціну природного газу станом на дату розкриття тендерної пропозиції. Самі по собі дані, викладені у цінових довідках, не можуть підтверджувати наявність/відсутність коливання ціни станом на дату укладення спірних додаткових угод до договору.

Зазначені цінові довідки не містять будь-якої інформації саме про факт коливання цін на природний газ у порівнянні з моментом укладення Договору та моментом звернення постачальника з пропозиціями внести зміни до Договору в частині зміни (збільшення) ціни за одиницю товару.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що інформаційні довідки Львівської торгово-промислової палати від 25.09.2020 № 19-09/883 та ДП "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" від 04.11.2020 № 122/193 не підтверджують коливання ціни такого товару на ринку в період від дати укладення Договору (13.02.2020) до дати підписання додаткових угод, а отже, при укладенні додаткових угод щодо зміни ціни товару така зміна здійснена без належного підтвердження коливання ціни в сторону її збільшення за відповідні періоди.

Також, суд першої інстанції слушно врахував, що метою Закону України "Про публічні закупівлі" є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі" закупівлі здійснюються за такими принципами: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.

Перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення шляхом укладення "каскадних" додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця. Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі".

Кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам (ст. 13 ЦК України).

Будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

Таким чином, беручи участь у процедурі публічних закупівель, ТОВ "Чернігівгаз збут", самостійно визначаючи ціну на предмет закупівлі, з урахуванням власного економічного обґрунтування рентабельності підприємства і можливості виконати взяті зобов`язання упродовж дії Договору, чітко усвідомлювало свою можливість поставки товару за заявленими цінами протягом дії Договору, адже вчиненню таких дій повинні передувати організаційні дії щодо закупки товару до сезонного здорожчання та його зберігання. Саме по собі коливання цін на ринку - природна обставина ринкових відносин, яка повинна братися до уваги при укладенні договорів з урахуванням підприємницького ризику. Саме лише коливання цін не є безумовною підставою внесення змін до договору.

Сторони Договору не могли не розуміти особливостей функціонування ринку газу (коливання цін на газ, їх сезонне зростання-падіння), що було прогнозовано, а тому вони не були позбавлені можливості визначити у Договорі порядок зміни ціни, зокрема, які коливання ціни надають право на перерахунок ціни (порогові показники), формулу розрахунку нової ціни, якими саме документами має підтверджуватися коливання цін на ринку товару.

Не містять матеріали справи і доказів, що відповідач у розглядуваний період дійсно змушений був купувати природний газ для його подальшої передачі позивачу-2 на виконання обов`язків за Договором за цінами, вказаними у відповідних цінових довідках.

Покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а, відповідно, й у зміні відповідних умов договору. Тобто навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки.

Рада, маючи беззаперечне право на отримання газу за ціною, визначеною в укладеному сторонами Договорі, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо необґрунтованих пропозицій відповідача про збільшення ціни, підписала спірні додаткові угоди, внаслідок чого ціна 1 куб. м газу збільшилась, а обсяг поставки газу за Договором зменшився.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладення додаткових угод до Договору щодо зміни ціни на товар, за відсутності для цього визначених Законом України "Про публічні закупівлі" підстав, спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання Договору.

Законодавство про публічні закупівлі встановлює спеціальний порядок зміни істотних умов договору, укладеного на відкритих торгах. Споживач (Рада) як сторона Договору розпоряджався не власними коштами, а коштами місцевого бюджету, тобто коштами відповідної громади. Відтак, таке розпорядження було неефективним, здійсненим на шкоду інтересам держави та громади, з порушенням норм Закону України "Про публічні закупівлі" та засад цивільного законодавства (добросовісного користування правами).

Окрім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що на вирішення Великої Палати Верховного Суду (в межах справи № 922/2321/22) було поставлено питання про те, чи дозволяють норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України № 922-VIII (Закон України "Про публічні закупівлі") збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю.

Відповідаючи на це питання, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII не дозволяють збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону № 922-VIII договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону № 922-VIII умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Із системного тлумачення наведених норм ЦК України, ГК України та Закону № 922-VIII вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону № 922-VIII, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що наведене підтверджується також історичним тлумаченням норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII. У цьому Законі в редакції до 19 квітня 2020 року норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 була викладена в статті 36 та мала такий зміст: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі".

Отже, вказана норма Закону № 922-VIII в редакції до 19 квітня 2020 року не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10 % у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Зазначена норма була змінена Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" № 114-IX від 18 вересня 2019 року (далі - Закон № 114-ІХ), яким Закон № 922-VIII було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.

Отже, в новій редакції норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів.

За такої мети очевидно, що зміни, внесені законодавцем Законом № 114-ІХ у вказану норму пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель використовувати "ціновий демпінг" з подальшим збільшенням ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю.

Вказані висновки Великої Палати Верховного Суду враховуються судом апеляційної інстанції на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З урахуванням викладеного, додаткові угоди від 26.10.2020 та від 18.11.2020 до Договору суперечать п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", принципам максимальної економії, ефективності та пропорційності закупівель, встановлених ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі", а відтак, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для визнання їх недійсними відповідно до ст. 203, 215 ЦК України.

Щодо додаткової угоди від 13.03.2020 до Договору слід зазначити таке.

Як правильно враховано судом першої інстанції, на час укладання додаткової угоди від 13.03.2020 до Договору діяла редакція Закону України "Про публічні закупівлі", згідно з якою угода, укладена з порушенням вимог ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі", в силу ст. 37 цього Закону є нікчемною.

За приписами частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" в редакції, чинній до 19.04.2020, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (в тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; 2) зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі тощо.

Таким чином, додатковою угодою від 13.03.2020 порушено вимоги п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній до 19.04.2020).

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що додаткова угода від 13.03.2020 до Договору є нікчемною в силу її невідповідності вимогам ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі".

При цьому, згідно з правовими висновками Верховного Суду в складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, наведеними в постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, позовна вимога про стягнення коштів з відповідача може бути розглянута судом як вимога про застосування правових наслідків недійсності нікчемного правочину.

Щодо позовної вимоги про стягнення грошових коштів у розмірі 42 801,58 грн, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає таке.

За приписами ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Недійсність спірних додаткових угод та нікчемність додаткової угоди від 13.03.2020 означає, що вони не породжують правових наслідків, відтак, як правильно зауважив суд першої інстанції, правовідносини сторін регулюються виключно Договором, тобто і поставка газу, і його оплата мають здійснюватися сторонами відповідно до умов саме первісної редакції укладеного Договору.

Відповідно до умов Договору відповідач повинен був поставити позивачу до 32,300 тис. куб. м газу за ціною 6 688,63 грн за 1 тис. куб. м.

Як встановлено місцевим господарським судом і перевірено судом апеляційної інстанції, відповідачем у 2020 році поставлено позивачу природний газ загальним об`ємом обсягом 25 892,074 куб. м загальною вартістю 215 984,08 грн, а саме:

- акт № ЧРЗ80002404 від 26.03.2020: у лютому 2020 року - природний газ обсягом 6 718,49 куб. м, загальною вартістю 49 431,23 грн (з ПДВ); сплачено кошти в сумі 49 431,23 грн (вартість газу визначено з урахуванням ціни, вказаної в додатковій угоді від 13.03.2020 до Договору); підлягало сплаті за Договором (в первинній редакції) 44 937,49 грн (вартість 1 тис. куб. м газу визначено з урахуванням ціни, вказаної в Договорі); різниця між ціною, яку було фактично сплачено позивачем, та ціною, яка повинна була сплачуватися за первинним Договором, становить 4 493,74 грн;

- акт № ЧР380003301 від 15.04.2020: у березні 2020 року - природний газ обсягом 2 657,64 куб. м, загальною вартістю 19 553,56 грн (з ПДВ); сплачено кошти в сумі 19 553,56 грн (вартість газу визначено з урахуванням ціни, вказаної у додатковій угоді від 13.03.2020 до Договору); підлягало сплаті за Договором (в первинній редакції) 17 775,97 грн (вартість 1 тис. куб. м газу визначено з урахуванням ціни, вказаної в Договорі), різниця між ціною, яку було фактично сплачено позивачем, та ціною, яка повинна була сплачуватися за первинним Договором, становить 1 777,59 грн;

- акт № ЧРЗ80004306 від 28.05.2020: у квітні 2020 року - природний газ обсягом 5,27 куб. м, загальною вартістю 38,77 грн (з ПДВ); сплачено кошти в сумі 38,77 грн (вартість газу визначено з урахуванням ціни, вказаної в додатковій угоді від 13.03.2020 до Договору); підлягало сплаті за Договором (в первинній редакції) 35,25 грн (вартість 1 тис. куб. м газу визначено з урахуванням ціни, вказаної в Договорі); різниця між ціною, яку було фактично сплачено позивачем, та ціною, яка повинна була сплачуватися за первинним Договором, становить 3,52 грн;

- акт № ЧРЗ80008151 від 30.11.2020: у листопаді 2020 року - природний газ обсягом 4 792,81 куб. м, загальною вартістю 42 660,52 грн (з ПДВ); сплачено кошти в сумі 42 660,52 грн (вартість газу визначено з урахуванням ціни, вказаної в додатковій угоді від 18.11.2020 до Договору); підлягало сплаті за Договором (в первинній редакції) 32 057,33 грн (вартість 1 тис. куб. м газу, визначеної з урахуванням ціни, вказаної в Договорі); різниця між ціною, яку було фактично сплачено позивачем, та ціною, яка повинна була сплачуватися за первинним Договором, становить 10 603,19 грн;

- акт № ЧРЗ80009460 від 24.12.2020: у грудні 2020 року - природний газ обсягом 11 717,864 куб. м, загальною вартістю 104 300,00 грн (з ПДВ); сплачено кошти в сумі 104 300,00 грн (вартість газу визначено з урахуванням ціни, вказаної в додатковій угоді від 18.11.2020 до Договору); підлягало сплаті за Договором (в первинній редакції) 78 376,46 грн (вартість 1 тис. куб. м газу визначено з урахуванням ціни, вказаної в Договорі); різниця між ціною, яку було фактично сплачено позивачем, та ціною, яка повинна була сплачуватися за первинним Договором, становить 25 923,54 грн.

З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд дійшов правильних висновків про те, що внаслідок укладення додаткових угод від 13.03.2020, 26.10.2020, та 18.11.2020 до Договору Радою було надміру сплачено кошти в сумі 42 801,58 грн (4 493,74 грн + 1 777,59 грн + 3,52 грн + 10 603,19 грн + 25 923,54 грн).

Таким чином, грошові кошти в сумі 42 801,58 грн є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути позивачу-2, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Такий висновок узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, яка підлягає врахуванню судом у силу приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України.

За таких обставин, судом апеляційної інстанції визнається правомірним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача коштів у розмірі 42 801,58 грн.

Місцевий господарський суд при розгляді зазначеної позовної вимоги застосував норму ч. 1 ст. 670 ЦК України, що на момент ухвалення рішення у даній справі - 25.01.2023, відповідало практиці Верховного Суду (постанови Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 від 22.06.2022 у справі № 917/1062/21, від 07.09.2022 у справі № 927/1058/21).

Натомість згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 24.01.2024, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст. 1212 ЦК України.

Однак застосування судом першої інстанції ст. 670 ЦК України замість ст. 1212 ЦК України не призвело до ухвалення неправильного по суті рішення щодо стягнення грошових коштів.

Щодо посилання скаржника в додаткових поясненнях, поданих до Північного апеляційного господарського суду, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Предметом позову у справі № 918/1043/21 були вимоги про визнання недійсним договору поставки мережевого обладнання та стягнення коштів, які сплачено на виконання вказаного договору, з підстав невідповідності укладеного договору положенням ст. 203 та 228 ЦК України як такого, що вчинений з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, за наявності у відповідача відповідного умислу.

Таким чином, спір у справі № 918/1043/21 стосувався припинення договірних відносин сторін правочину, за яким відповідач передав позивачу майно, а останній сплатив за нього певну грошову суму, яку позивач просив стягнути на його користь.

Розглядаючи вказаний спір, Велика Палата Верховного Суду у п. 8.49 постанови від 18.09.2024 висновувала, що: "Оскільки суди встановили обставини виконання сторонами Договору (передачу майна у власність Позивача за видатковою накладною № РН-000013 від 24.12.2019 та сплату на користь Відповідача 199 850,40 грн його ціни за платіжним дорученням № 1 від 26.12.2019) та не встановлювали обставини, які б унеможливлювали двосторонню реституцію, а сторони про них не стверджували, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним Договору та стягнення з Підприємства на користь Ліцею 199 850,40 грн. сплачених за платіжним дорученням № 1 від 26.12.2019, суди також мали повернути від Ліцею на користь Підприємства майно, передане за видатковою накладною № РН-000013 від 24.12.2019. Тобто застосувати двосторонню реституцію як необхідний наслідок визнання недійсним Договору та задоволення реституційної вимоги Ліцею".

Натомість, у справі, яка переглядається (№ 927/609/22), за додатковими угодами від 13.03.2020, від 26.10.2020, від 18.11.2020 збільшено вартість за одиницю товару, тобто за оспорюваними правочинами відповідач отримав кошти у розмірі більшому, ніж було передбачено договором за одиницю товару, при цьому Рада не отримала додаткового обсягу газу, не передбаченого умовами Договору. Таким чином, предметом позову у справі № 927/609/22 є визнання недійсним не договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 41DB1471083-20 від 13.02.2020, а лише додаткових угод до нього, якими збільшено ціну за одиницю товару, та стягнення коштів, які є різницею між вартістю поставленого товару за ціною додаткових угод та первісною ціною, яка була визначена в самому Договорі.

Тобто, у зв`язку з недійсністю додаткових угод, стягненню підлягають лише надмірно сплачені кошти, при цьому кількість спожитого природного газу є незмінною та передбаченою умовами Договору.

Рада за спірними додатковими угодами не набула додаткового майна порівняно з тим, що було передбачено Договором, тому у ТОВ "Чернігівгаз збут" не виникає право на повернення будь-якого майна (двосторонньої реституції) або ж отримання відшкодування за нього, оскільки воно не передавало Раді додаткового об`єму газу порівняно з умовами Договору, а навпаки - загальний об`єм газу було зменшено із збільшенням вартості за одиницю товару.

У вказаній справі (№ 927/609/22), наслідки недійсності, передбачені ст. 216 ЦК України застосовуються до додаткових угод, якими збільшувалася ціна за одиницю товару, а у справі № 918/1043/21 - до договору поставки мережевого обладнання, за яким продавець набув кошти, а покупець - товар. Тобто наслідки недійсності вказаних правочинів, передбачені ст. 216 ЦК України (двостороння реституція), будуть різними: у першому випадку (у справі № 927/609/22) - продавець має повернути різницю між ціною за одиницю товару, передбаченою договором і додатковими угодами, у другому (у справі № 918/1043/21) - покупець має повернути майно, а продавець - кошти, які сплачено за вказане майно.

Таким чином, висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладено в постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, не є релевантними, оскільки спірні правовідносини у цій справ та у справі, яка переглядається, не є тотожними.

У рішенні у справі "Серявін та інші проти України" ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно з рішеннями ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України" п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Доводи скаржника не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову.

У даній справі скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.01.2023 у справі № 927/609/22 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівгаз збут" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.01.2023 у справі № 927/609/22 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 04.11.2024.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.П. Ходаківська

С.В. Владимиренко