Постанова

від 17.10.2024 по справі 904/2868/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2024 року м.Дніпро Справа № 904/2868/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЙЛ-БІЛДІНГ» на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2024 (суддя Золотарьова Я.С.)

у справі № 904/2868/23

за позовом Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЙЛ-БІЛДІНГ"

про стягнення заборгованості

та

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЙЛ-БІЛДІНГ"

до Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі"

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "ДТЕК Дніпровські електромережі" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕЙЛ-БІЛДІНГ і просить суд стягнути заборгованість у розмірі 875 837,66 грн, з яких: 149 219,37 грн - основна заборгованість, 524 779,51 грн - пеня, 201 838,27 грн - штраф та судові витрати.

Товариство з обмеженою відповідальністю ВЕЙЛ-БІЛДІНГ подало до суду зустрічну позовну заяву до Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" в якій просить суд стягнути з Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" грошові кошти у розмірі 289 239,57 грн та відзив на позовну заяву.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2023 позовні вимоги Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вейл-Білдінг" про стягнення заборгованості 875 837,66 грн - задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вейл-Білдінг" на користь Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" 149 219,37 грн - основного боргу, 524 779,51 грн - пені, 201 838,27 грн - штраф 7% та 13 137,56 грн - витрати по сплаті судового збору.

У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Вейл-Білдінг" до Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" про стягнення грошових коштів у розмірі 289 239,57 грн відмовлено повністю. Судовий збір у розмірі 4338,60 грн залишено за позивачем за зустрічним позовом.

Додатковим рішенням від 22.02.2024 заяву Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вейл-Білдінг" на користь Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись з вказаним додатковим рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Вейл-Білдінг" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2024 у справі №904/2868/23, ухвалити нове рішення, яким відмовити АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" у задоволенні заяви. Стягнути з АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" на користь апелянта судові витрати.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- у наданих до суду першої інстанції AT "ДТЕК Дніпровські електромережі документах, щодо обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу відсутні будь-які докази оплати за послуги, які надавались АО "Перший радник', а лише було додано договір, акт, додаткові угоди до договору. Тобто, виходячи з вищенаведеного, договір про надання правничої допомоги, додаткові угоди до нього, а також акт не може свідчити про те, що AT «ДТЕК Дніпровські електромережі» дійсно було сплачено за надані правничі послуги. Акт приймання-передачі виконаних робіт може лише підтвердити обсяг виконаних робіт, но не може підтвердити факту оплати за надані послуги. Судом першої інстанції було зазначено, що доказів оплати правової (правничої) допомоги за договором про надання правової допомоги N 210-ДЕ від 08.01.2021 на момент розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на професійну правничу допомогу суду не надано, а тому суд першої інстанції мав би відмовити у задоволенні заяви AT ДТЕК Дніпровські електромережі, оскільки витрати на правничу допомогу не було підтверджено;

- у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх па сторону, на користь якої ухвалено рішення. Відповідно до позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, наведену у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.01.2023 у справі №908/2702/21, відповідно до яких під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України і не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн., які були задоволені судом першої інстанції є значно завищеними, оскільки суду першої інстанції не було надано належного обґрунтування даних витрат та доказів сплати даної суми АО Перший радник.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

17.04.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

В судовому засіданні 17.10.2024 приймав участь представник позивача. Представник відповідача (апелянта), будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, уповноваженого представника не направив, про причини неявки суд не проінформував.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі поданої Товариством з обмеженою відповідальністю ВЕЙЛ-БІЛДІНГ апеляційної скарги, в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Жодних доповнень до апеляційної скарги протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з огляду на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків провадження, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі відповідача (апелянта).

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник позивача в судовому засіданні 17.10.2024 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягав на необхідності залишення оскаржуваного рішення без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин і висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Акціонерне товариство "ДТЕК Дніпровські електромережі" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕЙЛ-БІЛДІНГ і просить суд стягнути заборгованість у розмірі 875 837,66 грн, з яких: 149 219,37 грн - основна заборгованість, 524 779,51 грн - пеня, 201 838,27 грн - штраф та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору підряду №93-ДнЕМ від 11.06.2021 в частині порушення строків виконання робіт.

Рішенням від 14.12.2023 позовні вимоги Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вейл-Білдінг" про стягнення заборгованості 875 837,66 задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вейл-Білдінг" на користь Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" 149 219,37 грн - основного боргу, 524 779,51 грн - пені, 201 838,27 грн - штраф 7% та 13 137,56 грн - витрати по сплаті судового збору.

У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Вейл-Білдінг" до Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" про стягнення грошових коштів у розмірі 289 239,57 грн відмовлено повністю.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, призначено судове засідання для вирішення питання про розподіл витрат позивача на професійну правничу допомогу на 16.01.2024.

19.12.2023 позивач надав клопотання про ухвалення додаткового рішення в якому просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн.

Суд першої інстанції за результатами розгляду заяви та матеріалів справи дійшов висновку про можливість покладення витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 30 000 грн на відповідача повністю.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Як передбачено п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, у першій заяві по суті спору (позовна заява) позивач навів суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести в зв`язку з розглядом справи, зокрема, розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн.

Судом встановлено, що Акціонерне товариство "ДТЕК Дніпровські електромережі" та адвокатське об`єднання «ПЕРШИЙ РАДНИК» уклали договір про надання правової допомоги № 210-ДЕ від 08.01.2021 (далі Договір) та додаткову угоду № 4 від 27.04.2021 до договору № 210-ДЕ про надання правової допомоги від 08.01.2021.

У додатковій угоді №4 до договору про надання правової допомоги №210-ДЕ від 08.01.2021 сторони дійшли згоди внести зміни до цього договору, виклавши його зміст у новій редакції (далі договір).

Згідно з пунктом 1.2 договору для його цілей видами правової допомоги, що може надаватися виконавцем є, зокрема, але не виключно: надання консультацій і роз`яснень клієнту з правових питань; збір доказів у судовій справі, визначення засобів доказування; ознайомлення з матеріалами судової справи; складання процесуальних та інших документів правового характеру (позовів, відзивів, заперечень, пояснень, заяв, клопотань, скарг, запитів, звернень тощо); інші види правової допомоги, що не передбачені цим договором, однак є необхідними для його виконання та захисту інтересів клієнта.

Пунктом 1.3 договору передбачено, що зміст, обсяг, вартість послуг, номер судової справи, в межах якої надається правова допомога, та судова інстанція відображається сторонами в акті наданих послуг.

За умовами пункту 1.4 договору клієнт надає виконавцю право, а виконавець приймає на себе обов`язки здійснювати всі дії від імені та в інтересах клієнта в процесі кримінального, цивільного, адміністративного та господарського судочинства, виконавчого провадження, під час досудового слідства та у відносинах з органами державної виконавчої влади. Для цього виконавець має право бути представником клієнта в органах державної виконавчої влади і місцевого самоврядування, перед державними і недержавними підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності, нотаріусами, адвокатами, фізичними особами, суб`єктами підприємницької діяльності, правоохоронними, контролюючими органами, органами внутрішніх справ, а також у судових органах України будь-якої ланки з усіма необхідними для того повноваженнями, які надано законом позивачу/відповідачу/третій особі/заявнику/зацікавленій особі, з питань, пов`язаних із захистом прав клієнта, у тому числі право: пред`явити від імені клієнта та в його інтересах відповідний позов (позови); брати участь у судових засіданнях, слідчих діях; заявляти клопотання та відводи; давати усні та письмові пояснення в судах, які розглядають справу клієнта; повністю або частково відмовлятися від позовних вимог; визнавати повністю або частково позови; змінювати підстави або предмет позовів; зменшувати або збільшувати предмет та/або вартість позовних вимог; укладати мирові угоди; передавати справу на розгляд третейського суду; оскаржувати рішення (ухвали, постанови) суду та користуватись іншими процесуальними правами, що передбачені законом.

За змістом пункту 3.1 договору приймання-передача послуг за цим договором здійснюється сторонами за актами наданих послуг, що є підтвердженням надання правової допомоги за цим договором.

Пунктом 4.1 договору визначено, що ціна цього договору становить 500 000,00 грн без ПДВ.

Розмір гонорару, який має сплатити клієнт, визначається згідно з актом наданих послуг, в якому зазначається номер справи та судова інстанція, в межах якої надавалася правова допомога. Розмір гонорару може бути змінено за взаємною домовленістю сторін (п. 4.2 договору).

Відповідно до пункту 4.3 договору вартість наданих послуг (розмір гонорару) може визначатися погодинно або у фіксованому розмірі.

Вартість наданих послуг може визначатись окремо у кожній справі та кожній судовій інстанції (в якій розглядалася справа), про що складається відповідний акт наданих послуг (п. 4.4 договору).

У пункті 4.5 договору сторонами погоджено, що крім оплати послуг відповідно до акта наданих послуг, клієнт компенсує документально підтверджені витрати (проїзні квитки, квитанції, чеки тощо), фактично понесені виконавцем у процесі надання послуг.

Згідно з пунктом 4.6 договору оплата наданих послуг та компенсація витрат здійснюється клієнтом за фактом їх надання (понесення) на підставі погоджених та підписаних сторонами актів наданих послуг упродовж 15 календарних днів з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Цей договір набирає чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2021, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 5.1 договору).

Цей договір набирає чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2021, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 5.1 договору).

В обґрунтування понесення витрат на оплату послуг адвоката позивачем подано копію акту наданих послуг № 380 від 15.12.2023, за яким сторони договору про надання правової допомоги №210-ДЕ від 08.01.2021 підтвердили надання Адвокатським об`єднанням "Перший радник" Акціонерному товариству "ДТЕК Дніпровські електромережі" правової (правничої) допомоги за період з 01.06.2023 по 15.12.2023 на суму 30 000,00 грн у вигляді наступних робіт (послуг):

- вивчення нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, аналіз судової практики з подібних спорів;

- розробка загальної стратегії дій щодо захисту інтересів клієнта, підготовка та систематизація доказової бази;

- підготовка та подання позовної заяви;

- підготовка та подання пояснень по справі;

- підготовка та подання відповіді на відзив;

- підготовка та подання відзиву на зустрічну позовну заяву;

- участь у судових засіданнях у суді першої інстанції 29.08.2023, 19.09.2023, 18.10.2023;

- підготовка заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

З наданого позивачем акту приймання-передачі наданих послуг вбачається, що виконавцем було надано послуги позивачу, пов`язані з розглядом справи №904/2868/23 у загальній сумі 30 000,00 грн.

Колегія суддів зауважує, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Враховуючи положення ст. 28 Правил адвокатської етики, адвокату необхідно дотримуватись принципу розумного обґрунтування розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

За змістом приписів ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, недотримання на її думку, вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення Європейський суд з прав людини у справі "East/WestAllianceLimited" проти України" від 23.01.2014, "Горковлюк та Кагановський проти України" від 04.10.2018).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, зазначив, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом.

Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але і враховуючи також те, чи були вони розумними (§55).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи вказане питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Дослідивши зміст наданої адвокатами професійної правничої допомоги, про яку зазначено в акті наданих послуг, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що такий зміст наданої правничої допомоги відповідає умовам Договору про надання правової допомоги в редакції додаткової угоди.

Розмір витрат позивача на правову допомогу адвоката підтверджений належними доказами та співмірний із складністю справи, обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт, ціною позову.

При цьому колегія суддів приймає до уваги, що виходячи із конкретних обставин справи, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану роботу, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Також, судом враховано, що заявлена відповідачем загальна сума витрат на професійну правничу допомогу не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару з урахуванням таких критеріїв як: справедливість, добросовісність; принципи співмірності та розумності судових витрат, складність справи № 904/2868/23, яка розглядалась Господарським судом Дніпропетровської області за правилами загального позовного провадження та в якій було заявлено зустрічний позов, ціна позову; обсяг наданих адвокатом послуг у даній справі, в тому числі кількість судових засідань, в яких приймали участь адвокати.

Відтак, розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн є доведеним належними доказами та документально підтверджений.

Апеляційний суд зазначає, що відповідачем добровільно заборгованість не було погашено, що призвело до необхідності звернення позивачем до суду з цим позовом, для чого виникла потреба скористатися послугами професійної правничої допомоги.

Щодо доводів апеляційної скарги слід також наголосити, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу врахував вимоги норм процесуального законодавства, якими передбачено основні критерії визначення та розподілу судових витрат, такі як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

В свою чергу, апелянт, вказуючи на неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи, з ціною позову, значенням справи для сторін, не вказує в чому саме полягає така не співмірність.

Крім того, останній у своїй скарзі не повідомляє, який розмір витрат на правничу допомогу, на його думку, є співмірним.

Апеляційний суд зауважує, що справа розглядалася за правилами загального позовного провадження, в межах справи також було розглянуто зустрічний позов до АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі", а обсяг наданих адвокатом позивачу послуг був різноманітним та не охоплювався виключно формальним представництвом в суді (судових засіданнях).

Розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу є документально підтвердженим та складає 0,034% від загальної суми ціни позову, яка була присуджена оскаржуваним рішенням.

Верховним Судом у додатковій постанові від 05.08.2019 у справі № 911/1563/18, зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Отже, в силу приписів ст. 126 ГПК України саме на сторону яка не погоджується з розміром витрат на правничу допомогу та яка заперечує їх розмір покладається обов`язок доведення неспівмірності таких витрат.

Відповідачем не подавалося письмових пояснень чи заперечень щодо заявленого до стягнення позивачем розміру витрат на правничу допомогу.

Доказів невідповідності таких витрат фактично наданим послугам відповідачем (скаржником) суду також не представлено.

Так само ним не спростовано належними та допустимими доказами, як цього вимагають приписи ч. 6 ст. 126 ГПК України, неспівмірність цих витрат.

При цьому колегія суддів зауважує, що за змістом ч. 3 ст. 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону № 5076-VI).

Як вже було зазначено, Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Аналогічний висновок зроблено в додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 910/10009/22.

Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18).

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Так, між АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» та АО «Перший радник» було досягнуто згоди про виплату АО «Перший радник» гонорару за ведення даної справи у суді першої інстанції у фіксованому розмірі в сумі 30 000,00 грн., що відображено в акті наданих послуг № 380 від 15.12.2023, копія якого була долучена до матеріалів справи №904/2868/23.

Тобто сторонами обумовлено фіксований розмір гонорару за надання відповідних послуг, який не залежить від кількості затраченого часу на складання заяв по суті та з процесуальних питань, а також не пов`язаний з їх загальною кількістю.

Натомість розмір гонорару не залежить від тривалості судових засідань, а лише враховує їх кількість загалом у справі.

За таких обставин апеляційний суд не вбачає підстав для відступу від загального правила розподілу судових витрат, визначених ч. 4 ст. 129 ГПК України, погоджуючись з висновком господарського суду, що наданими позивачем доказами, а саме актом наданих послуг №380 від 15.12.2023 до договору про надання правової допомоги №210-ДЕ від 08.01.2021 підтверджується факт отримання позивачем професійної правничої допомоги, що визначена у фіксованому розмірі 30 000,00 грн.

Щодо аргументів ТОВ «ВЕЙЛ-БІЛДІНГ», що «у наданих до суду першої інстанції AT "ДТЕК Дніпровські електромережі документах, щодо обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу відсутні будь-які докази оплати за послуги, які надавались АО "Перший радник', а лише було додано договір, акт, додаткові угоди до договору. Тобто, виходячи з вищенаведеного, договір про надання правничої допомоги, додаткові угоди до нього, а також акт не може свідчити про те, що AT «ДТЕК Дніпровські електромережі» дійсно було сплачено за надані правничі послуги. Акт приймання-передачі виконаних робіт може лише підтвердити обсяг виконаних робіт, но не може підтвердити факту оплати за надані послуги. Судом першої інстанції було зазначено, що доказів оплати правової (правничої) допомоги за договором про надання правової допомоги N 210-ДЕ від 08.01.2021 на момент розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на професійну правничу допомогу суду не надано, а тому суд першої інстанції мав би відмовити у задоволенні заяви AT ДТЕК Дніпровські електромережі, оскільки витрати на правничу допомогу не було підтверджено», варто вказати на таке.

Дійсно, позивачем на час вирішення його заяви про розподіл судових витрат не було надано доказів понесення витрат на правову допомогу.

Втім, за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Зазначений висновок відповідає висновку Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

До того ж, пунктом 4.6 додаткової угоди № 4 від 27.04.2021 до договору визначено, що оплата наданих Послуг та компенсація витрат здійснюється Клієнтом за фактом їх надання (понесення) на підставі погоджених та підписаних сторонами Актів наданих послуг впродовж 15 (п`ятнадцяти) календарних днів, з моменту вступу рішення суду по справі, в межах якої надавалась правова допомога, в законну силу.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішенні від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.

Водночас, у рішенні від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

Однак, щодо даної справи, суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що самі лише посилання відповідача на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу без обґрунтованих заперечень не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви відповідача про розподіл судових витрат.

Слід наголосити, що матеріали справи також не містять клопотання ТОВ «ВЕЙЛ-БІЛДІНГ» про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат - відсутні.

В даному випадку, колегія суддів звертається до правової позиції щодо наявності підстав для стягнення витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20); постанові Верховного Суду від 18.06.2019 року у справі № 910/3929/18.

З огляду на усе вищевказане, колегія суддів відхиляє доводи апелянта, наведені ним у апеляційній скарзі, як необґрунтовані та такі, що не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення процесуального питання щодо розподілу судових витрат, апеляційним судом не встановлено.

Відтак, відсутні також і підстави для зміни або скасування додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2024 у справі №904/2868/23, яке ухвалено з дотриманням вимог ст. 236 ГПК України.

Керуючись статтями 123, 124, 126, 129, 244, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЙЛ-БІЛДІНГ» на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2024 у справі №904/2868/23 залишити без задоволення.

Додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2024 у справі № 904/2868/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 04.11.2024

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя А.Є. Чередко