Постанова

від 10.10.2024 по справі 916/3548/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2024 року м.Дніпро Справа № 916/3548/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 та на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2024 (суддя Ніколенко М.О.)

у справі № 916/3548/23

за позовом Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське Пароплавство"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АМС 2021"

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Українське Дунайське Пароплавство" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю АМС 2021 про стягнення пені у розмірі 583 200 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 відмовлено у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське Пароплавство" до Товариства з обмеженою відповідальністю АМС 2021 про стягнення пені у розмірі 583 200 грн.

Додатковим рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2024 заяву відповідача про стягнення з позивача витрат позивача на правову допомогу - задоволено, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське Пароплавство" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АМС 2021 витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями Приватним акціонерним товариством "УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 у справі № 916/3548/23, ухвалити нове, про задоволення позовних вимог. Також просить скасувати додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2024 у справі № 916/3548/23 та відмовити в задоволенні заяви відповідача щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- висновок суду першої інстанції про детальне врегулювання порядку взаємодії щодо направлення замовлення є хибним та не підтверджується матеріалами справи;

- судом першої інстанції хибно визначено зазначений лист як замовлення за договором від 23 грудня 2022 року № 386-В-ВМП-22;

- Відповідач врешті-решт здійснив поставку саме генератору GEN Power GNT 725 (725 кВа), зазначеного в Специфікації, тобто фактично без урахування окремого письмового замовлення, яке нічим не відрізняється від Специфікації ні асортиментом, ні ціною, а також не містить іншого місця поставки;

- зазначає щодо подібності правовідносин по даній справі із правовідносинами, зазначеними у постанові від 22 вересня 2020 року по справі № 918/631/19 (Провадження № 12-42гс20) Великої Палати Верховного Суду.

Щодо додаткового рішення, то скаржник вважає його таким, що прийнято за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга в цій частині мотивована тим, що:

- Відповідач до закінчення судових дебатів відповідної заяви не зробив та у відзиві на позов послався тільки на орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які поніс ПОЗИВАЧ (останній абзац сторінки 3 текстової частини відзиву на позовну заяву);

- з матеріалів справи вбачається, що відповідачем разом з відзивом на позовну заяву такого розрахунку не було надано;

- сторонами зазначеного договору визначена вартість ПОСЛУГ та не визначена вартість ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ;

- доказів оплати зазначеної суми вартості послуг Відповідачем до заяви також не надано та в матеріалах справи такі докази відсутні. Таким чином, Відповідач не довів та в матеріалах справи відповідно відсутні докази фактичних витрат Відповідача на ПРАВОВУ ДОПОМОГУ;

- надані Відповідачу ПОСЛУГИ на думку Позивача не можна вважати кваліфікованими, вони не є правовою допомогою у складі судових витрат, які мають відшкодовуватись, в тому числі у такій взагалі необґрунтованій сумі.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

14.02.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

08.10.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача (апелянта) надійшла заява про розгляд справи без його участі.

В судовому засіданні 10.10.2024 приймав участь представник відповідача. Позивач (апелянт) явку уповноваженого представника не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі поданої ПрАТ "Українське Дунайське Пароплавство" апеляційної скарги, в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Жодних доповнень до апеляційної скарги протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги надання позивачем пояснень щодо своєї апеляційної скарги в судовому засіданні 20.06.2024 та подану ним заяву про розгляд справи без його участі, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішень суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі позивача (апелянта).

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник відповідача просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма АМС 2021 (надалі постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Українське Дунайське пароплавство" (надалі - покупець) було укладено договір постачання товарів від 23.12.2022 № 386-В-ВМП-22 (надалі - договір).

Відповідно до п. 11.1 договору, цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (якщо використовуються) і діє до 31.03.2023, а в частині здійснення розрахунків покупцем за товар, який було відправлено в межах, визначених цим договором строку поставки та строку дії договору та здійснення поставки товару який було відправлено постачальником в межах строку поставки та строку дії цього договору до повного виконання сторонами таких зобов`язань за договором.

Пунктом 1.1 договору передбачено, що постачальник зобов`язується поставити покупцю товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в Додатку 1 до цього договору (надалі - товар), а покупець - прийняти і оплатити такий товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно п. 1.2 договору, найменування, асортимент, кількість та ціна товару, що поставляється згідно з цим договором, визначені в Специфікації (Додаток 1 до договору), яка є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 3.1 договору, ціна цього договору становить 4 860 000 грн. без ПДВ. Ціна за одинцю товару зазначена у Специфікації, що є Додатком 1 до цього договору.

На виконання умов договору між сторонами було підписано специфікацію (надалі специфікація), у якій погоджено найменування, опис і технічні характеристики, кількість, ціну, загальну вартість товару тощо.

Так, відповідно до специфікації, загальна сума товару, що поставляється, становить 4 860 000 грн. без ПДВ.

Згідно з п. 4.1 договору, покупець здійснює попередню оплату (аванс) за товар у розмірі 100% ціни договору, зазначеної в п. 3.1 договору, протягом 3 банківських днів з дати його укладання та отримання оригіналу належним чином оформленого рахунку від постачальника, за цінами, зазначеними в Специфікації.

Позивач виконав умови договору, платіжним дорученням № LGF3101 від 26.12.2022 перерахував позивачу грошові кошти у розмірі 4 860 000 грн.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що поставка здійснюється протягом 14 робочих днів від дати отримання покупцем попередньої оплати (авансу) на підставі замовлень покупця.

Місце поставки (передачі) товару (склад покупця): Одеська область, м. Ізмаїл, набережна Луки Капікраяна, 12А на умовах поставки DDP (Інкотермс-2020) (п.5.2 договору).

Відповідно до п. 5.4. договору, покупець письмово, протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати укладення цього договору, повідомляє постачальника про відповідальних осіб покупця, уповноважених надавати замовлення на товар із зазначенням номерів телефонного зв`язку, адреси електронної пошти, з якої будуть надсилатися замовлення, поштової адреси для листування.

Пунктом 5.5. договору передбачено, що постачальник письмово, протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати укладення цього договору, повідомляє покупця про відповідальних осіб постачальника, уповноважених отримувати замовлення на товар із зазначенням номерів телефонного зв`язку, адреси електронної пошти для надання замовлень, поштової адреси для надсилання оригіналів замовлень.

20.01.2023 направив на адресу покупця лист № 20/01-23 від 20.01.2023. У цьому листі постачальник повідомляв про готовність поставити оплачений товар. Разом з тим зазначав, що у нього відсутнє відповідне замовлення покупця у відповідності до положень п. 5.1 договору, та просив направити замовлення на поставку товару на електронну пошту Товариства з обмеженою відповідальністю АМС 2021.

Після цього, покупцем було надано постачальнику заявку на поставку товару № ВМП-238 від 25.01.2023.

На наступний день після отримання заявки - 26.01.2023 постачальником було поставлено товар, що підтверджується видатковою накладною № 11 від 26.01.2023.

Відповідно до п. 8.2.2 договору, за порушення строку поставки товару, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 1% від вартості непоставленого товару або поставленого з порушенням строку, передбаченого пунктом 5.1 договору, товару, за кожний день порушення строку, а за порушення строку понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

На підставі пункту 8.2.2 договору позивач нарахував пеню у розмірі 1% від вартості товару за період з 14.01.2023 по 25.01.2023 у розмірі 583 200 грн.

Наведене і стало причиною виникнення спору та звернення із цим позовом до господарського суду.

Суд першої інстанції, за результатом розгляду справи дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 583 200 грн..

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що Приватне акціонерне товариство "Українське Дунайське Пароплавство" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю АМС 2021 про стягнення пені у розмірі 583 200 грн.

Позивач зазначив, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма АМС 2021 (надалі постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Українське Дунайське пароплавство" (надалі - покупець) було укладено договір постачання товарів від 23.12.2022 № 386-В-ВМП-22 (надалі - договір).

Пунктом 1.1 договору передбачено, що постачальник зобов`язується поставити покупцю товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в Додатку 1 до цього договору (надалі - товар), а покупець - прийняти і оплатити такий товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 1.2 договору, найменування, асортимент, кількість та ціна товару, що поставляється згідно з цим договором, визначені в Специфікації (Додаток 1 до договору), яка є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 3.1 договору, ціна цього договору становить 4 860 000 грн. без ПДВ. Ціна за одинцю товару зазначена у Специфікації, що є Додатком 1 до цього договору.

За твердженням позивача, на виконання умов договору між сторонами було підписано специфікацію (надалі специфікація), у якій погоджено найменування, опис і технічні характеристики, кількість, ціну, загальну вартість товару тощо.

Так, відповідно до специфікації, загальна сума товару, що поставляється, становить 4 860 000 грн. без ПДВ.

Згідно з п. 4.1 договору, покупець здійснює попередню оплату (аванс) за товар у розмірі 100% ціни договору, зазначеної в п. 3.1 договору, протягом 3 банківських днів з дати його укладання та отримання оригіналу належним чином оформленого рахунку від постачальника, за цінами, зазначеними в Специфікації.

Позивач зазначив, що виконав умови договору, платіжним дорученням № LGF3101 від 26.12.2022 перерахував позивачу грошові кошти у розмірі 4 860 000 грн.

Позивач вказав, що пунктом 5.1 договору передбачено, що поставка здійснюється протягом 14 робочих днів від дати отримання покупцем попередньої оплати (авансу).

Місце поставки (передачі) товару (склад покупця): Одеська область, м. Ізмаїл, набережна Луки Капікраяна, 12А на умовах поставки DDP (Інкотермс-2020) (п.5.2 договору).

За таких обставин, за розрахунок позивача, відповідач мав поставити товар у строк до 13.01.2023 включно.

Однак, відповідач, за твердженням позивача, порушив свої зобов`язання та поставив товар тільки 26.01.2023 із простроченням у 12 днів.

Відповідно до п. 8.2.2 договору, за порушення строку поставки товару, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 1% від вартості непоставленого товару або поставленого з порушенням строку, передбаченого пунктом 5.1 договору, товару, за кожний день порушення строку, а за порушення строку понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

На підставі пункту 8.2.2 договору позивач нарахував пеню у розмірі 1% від вартості товару за період з 14.01.2023 по 25.01.2023 у розмірі 583 200 грн.

Обставини, на які посилається позивач, доводяться договором постачання товарів від 23.12.2022 № 386-В-ВМП-22 (т. 1 а.с. 9-13), специфікацією (т. 1 а.с. 14), платіжним дорученням (т. 1 а.с. 14), видатковою накладною (т. 1 а.с. 15), вимогою з доказами направлення (т. 1 а.с. 15-16).

Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог за таких обставин.

Відповідач наполягає на тому, що пунктом 5.1 договору передбачено, що поставка здійснюється на підставі замовлень покупця.

Так, постачальник, за його твердженням, маючи на меті належне виконання своїх договірних зобов`язань, 20.01.2023 направив на адресу покупця лист № 20/01-23 від 20.01.2023. У цьому листі постачальник повідомляв про готовність поставити оплачений товар. Разом з тим зазначав, що у нього відсутнє відповідне замовлення покупця у відповідності до положень п. 5.1. договору, та просив направити замовлення на поставку товару на електронну пошту Товариства з обмеженою відповідальністю АМС 2021.

Відповідач зазначив, що заявку на поставку товару № ВМП-238 від 25.01.2023 покупцем було надано тільки 25.01.2023.

26.01.2023 постачальником було поставлено товар, що підтверджується видатковою накладною № 11 від 26.01.2023.

За таких обставин, відповідач вважає, що ним не було порушено умов договору у частині поставки товару у встановлені строки.

Обставини, на які посилається відповідач, доводяться листом № 20/01-23 від 20.01.2023 з доказами направлення (т. 1 а.с. 51-52), листом № ВМП-238 від 25.01.2023 (т. 1 а.с. 53), відповіддю № 01/08-23 від 02.08.2023 на вимогу з доказами направлення (т. 1 а.с. 54-56).

За приписами ч. 2 ст. 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом цього судового розгляду є вимоги позивача про стягнення пені за договором постачання товарів від 23.12.2022 № 386-В-ВМП-22 у розмірі 583 200 грн.

Для правильного вирішення цього спору необхідно встановити, які саме правовідносини склались між сторонами, які взаємні права та обов`язки виникли між сторонами (чи був оплачений позивачем товар, на яку суму; в які строки і якому розмірі оплачений товар мав бути поставлений), чи мало місце порушення будь-яких зобов`язань (чи був поставлений відповідачем товар у встановлені договором строки), які саме зобов`язання порушені боржником, яке право чи інтерес кредитора порушено, які наслідки порушення зобов`язань боржником.

Апеляційний суд зазначає, що відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі цього договору, є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 202 Господарського кодексу України та статтею 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що спір у цій справі виник внаслідок різного трактування сторонами спірного договору умов останнього щодо строків поставки товару.

Так, Позивач платіжним дорученням № LGF3101 від 26.12.2022 перерахував позивачу грошові кошти у розмірі 4 860 000 грн.

Відповідно до пп. 7.3.1. п. 7.3. Договору Постачальник (ТОВ «АМС 2021») зобов`язаний: забезпечити поставку Товару у строки та порядку, встановленими цим Договором.

Згідно пп. 7.1.2. п. 7.1. Договору Покупець (ПрАТ «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО») зобов`язаний: приймати поставлений Товар згідно з видатковою накладною та умовами, визначеними цим Договором.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що поставка здійснюється протягом 14 робочих днів від дати отримання покупцем попередньої оплати (авансу) на підставі замовлень покупця.

Місце поставки (передачі) товару (склад покупця): Одеська область, м. Ізмаїл, набережна Луки Капікраяна, 12А на умовах поставки DDP (Інкотермс-2020) (п. 5.2. договору).

Відповідно до п. 5.4. договору, покупець письмово, протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати укладення цього договору, повідомляє постачальника про відповідальних осіб покупця, уповноважених надавати замовлення на товар із зазначенням номерів телефонного зв`язку, адреси електронної пошти, з якої будуть надсилатися замовлення, поштової адреси для листування.

Згідно п. 5.5. договору постачальник письмово, протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати укладення цього договору, повідомляє покупця про відповідальних осіб постачальника, уповноважених отримувати замовлення на товар із зазначенням номерів телефонного зв`язку, адреси електронної пошти для надання замовлень, поштової адреси для надсилання оригіналів замовлень.

З аналізу наведених положень договору вбачається, що сторони договору не тільки передбачили надання покупцем замовлення на поставку товару, як підставу для його фактичного відвантаження, а й визначили певний порядок надання таких замовлень (зокрема, уповноважених осіб на надання та отримання замовлень), а тому твердження позивача про необов`язковість замовлення для здійснення відвантаження постачальником товару є необґрунтованим.

Слід зазначити, що поставка товару на підставі окремих замовлень, заявок тощо є поширеною у діловій практиці. Це дозволяє у тому числі покупцеві звільнити відповідні приміщення для приймання товару та відповідно організувати виробничий процес за наявності значної кількості контрагентів.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Натомість за приписами ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 538 Цивільного кодексу України зазначено, що виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконання другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Таким чином, відповідно до умов п.п. 5.1., 5.4.-5.5. Договору поставка Товару здійснюється Постачальником протягом 14 (чотирнадцяти) робочих днів за умови: 1) отримання Постачальником попередньої оплати (авансу); 2) на підставі замовлень Покупця. Виключно такі умови та порядок узгоджено Сторонами у Договорі та які виконувались сторонами без будь-яких заперечень.

Наведеним спростовуються доводи апелянта про те, що «висновок суду першої інстанції про детальне врегулювання порядку взаємодії щодо направлення замовлення є хибним та не підтверджується матеріалами справи».

Матеріалами справи також підтверджується, що постачальник, маючи на меті належне виконання своїх договірних зобов`язань, 20.01.2023 направив на адресу покупця лист № 20/01-23 від 20.01.2023. У цьому листі постачальник повідомляв про готовність поставити оплачений товар. Разом з тим зазначав, що у нього відсутнє відповідне замовлення покупця у відповідності до положень п. 5.1 договору, та просив направити замовлення на поставку товару на електронну пошту Товариства з обмеженою відповідальністю АМС 2021.

Після цього, покупцем було надано постачальнику заявку на поставку товару № ВМП-238 від 25.01.2023.

На наступний день після отримання заявки - 26.01.2023 постачальником було поставлено товар, що підтверджується видатковою накладною № 11 від 26.01.2023.

Товар прийнято ПрАТ "Українське Дунайське Пароплавство" без зауважень, в тому числі щодо строків та умов його поставки.

Скаржник зазначає, що судом першої інстанції хибно визначено зазначений лист як замовлення за договором від 23 грудня 2022 року № 386-В-ВМП-22.

Водночас, колегія суддів вважає такі аргументи безпідставними, оскільки а ні законом, а ні договором не конкретизовано форму заявки, а згаданий лист містив інформацію, необхідну для здійснення поставки товару, був надісланий у відповідь на лист відповідача про готовність поставки товару та підтвердив намір позивача отримати товар (прохання поставити на визначених умовах, зокрема, без транзитного в`їзду).

В свою чергу, лист № ВМП-238 від 25.01.2023 не містив вимогу поставки товару та посилань на порушення строків поставки Відповідачем.

У постанові від 10.04.2019 року у справі № 390/34/17 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду сформував правову позицію щодо застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.

За таких обставин, судом відхиляються й твердження ПрАТ "Українське Дунайське Пароплавство" що «Відповідач врешті-решт здійснив поставку саме генератору GEN Power GNT 725 (725 кВа), зазначеного в Специфікації, тобто фактично без урахування окремого письмового замовлення, яке нічим не відрізняється від Специфікації ні асортиментом, ні ціною, а також не містить іншого місця поставки».

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання за змістом ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання

Відповідно до п. 8.2.2 договору, за порушення строку поставки товару, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 1% від вартості непоставленого товару або поставленого з порушенням строку, передбаченого пунктом 5.1 договору, товару, за кожний день порушення строку, а за порушення строку понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

На підставі пункту 8.2.2 договору позивач нарахував пеню у розмірі 1% від вартості товару за період з 14.01.2023 по 25.01.2023 у розмірі 583 200 грн.

Разом з цим, як було встановлено судом, Відповідачем не було порушено умов договору у частині поставки товару у встановлені строки, що виключає можливість застосування до нього такої міри відповідальності як неустойка.

З поведінки постачальника та матеріалів справи не вбачається факту порушення відповідачем правил здійснення господарської діяльності. Натомість, спір у цій справі виник внаслідок різного трактування сторонами умов укладеного договору та взаємних незлагоджених дій, що не може мати наслідком покладення на постачальника відповідальності у вигляді пені.

При цьому колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на подібність правовідносин по даній справі із правовідносинами, зазначеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20), оскільки подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально- правове регулювання спірних відносин.

Визначення подібності правовідносин викладені у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац вісімнадцятий), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі №3007/11 (абзац двадцятий), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац вісімнадцятий).

Як слідує зі змісту постанови від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 позовні вимоги обґрунтовані належним виконанням позивачем зобов`язання щодо перерахування відповідачу попередньої оплати за укладеним сторонами форвардним контрактом від 03 лютого 2016 року № 15, а також порушенням відповідачем зобов`язань у частині поставки оплаченого ТОВ «Українська бурштинова компанія» бурштину-сирцю, внаслідок чого позивач на підставі частини другої статті 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вимагав від відповідача повернення суми попередньої оплати з нарахованими штрафом, пенею, інфляційними втратами та 3 % річних.

Натомість предметом позову у даній справі є стягнення пені, передбаченої договором за порушення строків поставки товару, нарахованої за порушення негрошового зобов`язання.

Відтак, правовідносини сторін у справі № 916/3548/23 не є подібними до правовідносин, що склалися у справі № 918/631/19, адже є різними предмети та підстави позову, відмінні фактичні обставини, а також має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних відносин, що не зумовлює можливість застосування відповідних висновків Верховного Суду.

А отже, апеляційний суд погоджується з висновком господарського суду, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 583 200 грн є необґрунтованими.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин, підтверджених відповідними доказами, наявними в матеріалах справи, з огляду на положення ст.ст.74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не виявлено.

Отже, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023, яке ухвалено з дотриманням вимог ст. 236 ГПК України.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на її заявника.

Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2024, колегія суддів зазначає наступне.

Рішенням суду від 19.12.2023 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

25.12.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю АМС 2021 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі № 916/3548/23 та покладення на позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

Згідно ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Як передбачено п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Так, Відповідач просив покласти на Позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що в першій заяві по суті спору (відзив на позов, т. 1 а.с. 48-50), ТОВ АМС 2021 було наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які Відповідач поніс і які очікує понести, у зв`язку з розглядом справи: 15 000,00 грн витрати на професійну правничу допомогу, чим спростовуються доводи апелянта про те, що «з матеріалів справи вбачається, що відповідачем разом з відзивом на позовну заяву такого розрахунку не було надано». При цьому допущена описка в найменуванні сторони не змінює факту подання відзиву з попереднім (орієнтовним) розрахунком суми судових витрат саме Відповідачем, який зробив відповідну заяву про понесення таких витрат на професійну правничу допомогу, що вказує на помилковість інших тверджень скаржника що «Відповідач до закінчення судових дебатів відповідної заяви не зробив та у відзиві на позов послався тільки на орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які поніс ПОЗИВАЧ (останній абзац сторінки 3 текстової частини відзиву на позовну заяву)».

12.01.2024 від позивача до господарського суду надійшли письмові пояснення на заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення, в яких він заперечив проти стягнення судових витрат та просив відмовити у цих вимогах.

Матеріали справи № 916/3548/23 свідчать, що на підтвердження надання адвокатом Бедрінцем А.І. адвокатських послуг при розгляді справи № 916/3548/23, заявником надано: договір про надання правової допомоги № б/н від 21.06.2021; додаткову угоду № 4 від 21.08.2023; акт наданих послуг від 20.12.2023; рахунок-фактуру № INV-0002 від 14.06.2023.

Відповідно до п. 1 додаткової угоди № 4 від 21.08.2023, адвокат надає правову допомогу клієнту у справі № 916/3548/23 за позовом Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське Пароплавство" до Товариства з обмеженою відповідальністю АМС 2021 про стягнення пені у розмірі 583 200 грн.

Пунктом 2 додаткової угоди № 4 від 21.08.2023 передбачено, що відповідно до умов розділу 3 договору про надання правової допомоги сторони домовились, що вартість послуг адвоката за ведення цієї справи в суді першої інстанції складатиме 15 000 грн.

Згідно з актом наданих послуг від 20.12.2023, адвокатом в рамках розгляду справи №916/3548/23 були надані клієнту такі послуги:

- вивчення документів у справі № 916/3548/23. Формування та узгодження правової позиції з клієнтом. Формування матеріалів справи;

- складання клопотання про передачу справи до іншого суду за територіальною юрисдикцією; оформлення додатків до цього клопотання; подання клопотання до суду;

- складання відзиву; оформлення додатків до відзиву; направлення відзиву позивачу та до суду;

- складання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні; подання клопотання до суду;

- складання заперечень на відповідь на відзив; оформлення додатків до заперечень на відповідь на відзив; направлення заперечень позивачу та до суду;

- участь представника у судових засіданнях від 13.11.2023, 11.12.2023, 19.12.2023;

- складання клопотання про стягнення витрат на правову допомогу; оформлення додатків до клопотання; направлення клопотання позивачу та до суду.

Дослідивши зміст наданої адвокатом професійної правничої допомоги, про яку зазначено в акті наданих послуг, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що такий зміст наданої правничої допомоги відповідає умовам Договору про надання правової допомоги в редакції додаткової угоди.

Розмір фактичних витрат відповідача на правову допомогу адвоката підтверджений належними доказами та співмірний із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову.

При цьому колегія суддів приймає до уваги, що виходячи із конкретних обставин справи, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану роботу, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Також, судом враховано, що заявлена відповідачем загальна сума витрат на професійну правничу допомогу не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару з урахуванням таких критеріїв як: справедливість, добросовісність; принципи співмірності та розумності судових витрат, складності справи № 916/3548/23, яка розглядалась Господарським судом Дніпропетровської області за правилами загального позовного провадження, ціни позову у ній; обсягом наданих адвокатом послуг у даній справі, в тому числі кількості судових засіданнях, в яких приймав участь адвокат, чим доводиться необґрунтованість доводів апелянта про те, що «надані Відповідачу ПОСЛУГИ на думку Позивача не можна вважати кваліфікованими, вони не є правовою допомогою у складі судових витрат, які мають відшкодовуватись, в тому числі у такій взагалі необґрунтованій сумі».

Також, апеляційний суд відхиляє посилання скаржника на те, що сторонами зазначеного договору визначена вартість ПОСЛУГ та не визначена вартість ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ, що є проявом надмірного формалізму та казуїстики зі сторони Відповідача.

Відтак, розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн доведений та документально підтверджений. Понесення таких витрат стало наслідком необхідності захисту відповідачем своїх прав та інтересів в результаті чого виникла потреба скористатися послугами професійної правничої допомоги через звернення позивача з позовом до суду, у задоволенні якого було відмовлено.

Щодо доводів апеляційної скарги колегія суддів також зазначає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу врахував вимоги норм процесуального законодавства, якими передбачено основні критерії визначення та розподілу судових витрат, такі як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

В свою чергу, апелянт, вказуючи на неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи, з ціною позову, з значенням справи для сторін, не вказує в чому саме полягає така не співмірність.

Крім того, останній у своїй скарзі не повідомляє, який розмір витрат на правничу допомогу, на його думку, є співмірним.

Апеляційний суд зазначає, що справа розглядалася за правилами загального позовного провадження, а обсяг наданих адвокатом відповідачу послуг був різноманітним та не охоплювався виключно формальним представництвом в суді (судових засіданнях).

Верховним Судом у додатковій постанові від 05.08.2019 у справі № 911/1563/18, зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Отже, в силу приписів ст. 126 ГПК України саме на сторону яка не погоджується з розміром витрат на правничу допомогу та яка заперечує їх розмір покладається обов`язок доведення неспівмірності таких витрат.

Доказів невідповідності таких витрат фактично наданим послугам позивачем (скаржником) суду також не представлено.

Так само ним не спростовано належними та допустимими доказами, як цього вимагають приписи ч. 6 ст. 126 ГПК України, неспівмірність цих витрат.

При цьому колегія суддів зауважує, що за змістом ч. 3 ст. 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону № 5076-VI).

Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Так, у п. 2 додаткової угоди № 4 від 21.08.2023 Відповідачем та адвокатом погоджено вартість послуг адвоката за ведення цієї справи в суді першої інстанції - 15 000 грн.

Тобто сторонами обумовлено фіксований розмір гонорару за надання відповідних послуг, який не залежить від кількості затраченого часу на складання заяв по суті та з процесуальних питань, а також не пов`язаний з їх загальною кількістю.

Натомість розмір гонорару не залежить від тривалості судових засідань, а лише враховує їх кількість загалом у справі.

Щодо аргументів ПрАТ "Українське Дунайське Пароплавство" про те, що «доказів оплати зазначеної суми вартості послуг Відповідачем до заяви також не надано та в матеріалах справи такі докази відсутні. Таким чином, Відповідач не довів та в матеріалах справи відповідно відсутні докази фактичних витрат Відповідача на ПРАВОВУ ДОПОМОГУ».

Дійсно, відповідачем на час вирішення його заяви про розподіл судових витрат не було надано доказів понесення витрат на правову допомогу.

Втім, за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Зазначений висновок відповідає висновку Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

До того ж, пунктом 4 додаткової угоди № 4 від 21.08.2023 та пунктом 3 акту наданих послуг від 20.12.2023 визначено, що відповідно до умов Договору про надання правової допомоги та Додаткової угоди до договору Сторони домовились, що Клієнт здійснює оплату послу впродовж 30 (тридцяти) календарних днів, з дня набрання рішення суду по справі законної сили.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішенні від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.

Водночас, у рішенні від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

Однак, щодо даної справи, суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що самі лише посилання позивача на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу без обґрунтованих заперечень не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви відповідача про розподіл судових витрат.

Слід наголосити, що матеріали справи також не містять клопотання позивача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат - відсутні.

В даному випадку, колегія суддів звертається до правової позиції щодо наявності підстав для стягнення витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20); постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 року у справі № 910/3929/18.

З огляду на усе вищевказане, колегія суддів відхиляє доводи апелянта, наведені ним у апеляційній скарзі, як необґрунтовані та такі, що не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення процесуального питання щодо розподілу судових витрат, апеляційним судом не встановлено.

Відтак, відсутні також і підстави для зміни або скасування додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2024, яке ухвалено з дотриманням вимог ст. 236 ГПК України.

Керуючись статтями 123, 124, 126, 129, 244, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 та на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2024 у справі № 916/3548/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2024 у справі № 916/3548/23 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 04.11.2024

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя А.Є. Чередко