Рішення

від 28.10.2024 по справі 909/677/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.10.2024 м. Івано-ФранківськСправа № 909/677/24Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В., секретар судового засідання Масловський А.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод інженерних машин"

до відповідача: Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради

про стягнення заборгованості за договором в сумі 418 000 грн 00 коп.

за участю:

від позивача: Шулик Костянтин Володимирович,

від відповідача: Бойчук Ірина Ігорівна

встановив: до Господарського суду Івано-Франківської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Київський завод інженерних машин" з позовною заявою до Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу №61/23 від 19.05.2023 в сумі 418 000 грн 00 коп.

Вирішення судом процесуальних питань.

18.07.2024 суд постановив відкрити провадження у справі та ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 14.08.2024.

02.08.2024 відповідач подав відзив на позов вх.№12525/24, який суд прийняв до розгляду.

06.08.2024 позивач подав відповідь на відзив вх.№12663/24, яку суд прийняв до розгляду.

14.08.2024 суд постановив задовольнити клопотання відповідача; продовжити підготовче провадження та відкласти підготовче засідання на 09.10.2024.

09.10.2024 суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 28.10.2024.

28.10.2024 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення умов договору не виконав зобов"язання щодо оплати вартості товару згідно договору купівлі-продажу №61/23 від 19.05.2023. Внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 418 000 грн 00 коп. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 509, 526, 655, 692 ЦК України.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що доводи відповідача про відсутність бюджетних призначень безпідставні, оскільки сторони укладали до договору Додаткову угоду на бюджетні призначення, згідно з якою сума бюджетних призначень на 2023 рік відповідає сумі заборгованості за фактично поставлений товар. Вказав, що відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для звільнення відповідача від оплати поставленого товару. Просив суд задовольнити позовні вимоги.

Позиція відповідача.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов. Зазначив, що позов є безпідставним та необґрунтованим. В спростування позовних вимог посилається на те, що відповідач є розпорядником бюджетних коштів, тому укладання будь-яких договорів, на підставі яких останній бере бюджетні зобов`язання необхідно здійснювати з врахуванням положень Бюджетного кодексу України. Фактичних бюджетних надходжень за вказаним договором не було. Вказав, що сторони погодили умови виконання замовником зобов`язань з вказівкою на обставини наявності фінансування. Таким чином, фінансові зобов`язання за укладеним договором купівлі - продажу виникають лише за наявності та у межах бюджетних асигнувань, установлених планами використання бюджетних коштів. Ствердив, що виконання зобов`язань за договором неможливе внаслідок відсутності фінансування із спеціального фонду бюджету та в силу приписів Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.2021 N 590. Просив суд в позові відмовити.

Обставини справи. Оцінювання доказів.

19.05.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Київський завод інженерних машин" (Продавець) та Департамент інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради (Покупець) уклали договір купівлі-продажу №61/23 (надалі - Договір), відповідно до п.1.1. Продавець зобов`язується продати та поставити товар, зазначений у п.1.2 даного Договору, який відповідає технічним вимогам до предмета закупівлі згідно Додатку№4 до тендерної документації, Специфікації (Додаток №1) до Договору та пропозиції переможця, а Покупець прийняти товар і оплатити його вартість у строки та порядку передбаченими цим Договором.

Відповідно до п.1.2. Найменування товару: придбання люків каналізаційних і решіток дощоприймальних за (ДК 021:2015-44420000-0 будівельні товари) Єдиного закупівельного словника (далі-товар).

Згідно з п.2.1 Договору сума цього Договору, відповідає ціні тендерної пропозиції переможця торгів і становить: 2060000 (два мільйони шістдесят тисяч) грн 00 коп., в тому числі ПДВ 343333 (триста сорок три тисячі триста тридцять три) грн 33 коп.

Відповідно до п.2.2. Договору, з врахуванням Додаткової угоди №196 від 29.12.2023 до Договору, сума цього Договору відповідно до бюджетних призначень на 2023 рік становить 656 000 (шістсот п"ятдесят шість тисяч) грн 00 коп.

Оплата по цьому Договору проводиться шляхом перерахування Покупцем на розрахунковий рахунок Продавця коштів у сумі відповідно п.2.1. Договору, протягом 120-ти банківських днів з дати поставки товару у повному обсязі (п.3.1. Договору).

Покупець здійснює оплату товару на підставі представленої Продавцем накладної (п.3.2. Договору ).

Плата здійснюється при наявності коштів для фінансування цього товару за рахунок коштів Івано-Франківської міської територіальної громади (п.3.3. Договору).

Пунктом 3.4. Договору передбачено, що розрахунки за цим Договором здійснюються відповідно до підпункту 2 пункту 19 Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 2021 року № 590 (зі змінами та доповненнями) в національній валюті України гривні у безготівковій формі шляхом перерахування належних до сплати сум коштів на поточний рахунок продавця, що вказаний у цьому Договорі.

Фінансові зобов`язання за даним Договором виникають у разі наявності та в межах відповідних асигнувань (п. 3.5. Договору).

Виконання бюджетних зобов`язань за даним Договором проводиться виключно за умови та в межах фактичних надходжень коштів за бюджетним призначенням по цьому Договору (п. 3.6. Договору).

Відповідно до п.6.1. договору в редакції Додаткової угоди №104 від 31.08.2023 до Договору, Продавець зобов`язується поставити, передати товари і всі документи на нього Покупцю, а той в свою чергу в установленому порядку прийняти товар. Усі ці витрати включаються в договірну ціну Продавця. Термін поставки товару в повному обсязі, у період з дати укладення договору і до 31.12.2023.

Поставка товару здійснюється окремими партіями згідно з заявкою/замовленням замовника. Обсяг кожної партії визначається Замовником залежно від фактичної потреби. Партією товару за Договором вважається поставка товару в обсязі, що визначений за кожною окремою заявкою Замовника ( п.6.2. Договору).

Приймання -передача партії товару за кількістю, якістю та іншими характеристиками товару проводиться у присутності уповноважених представників сторін та представника КП "Івано-Франківськводоекотехпром", відповідно до товарної накладної (п.7.1.).

Зобов"язання Постачальника, щодо поставки партії Товару вважаються виконаними в повному обсязі з моменту передання партії Товару належної якості у власність Замовника у місці поставки з моменту та на підставі підписаної Сторонами видаткової накладної/акта про прийняття - передання товару (п.7.2. Договору).

Право власності на партію товару переходить від Постачальника до Замовника з моменту підписання Сторонами видаткової накладної/акта про прийняття-передання товару та передання товару Замовнику в місці поставки (п.7.3. Договору).

Відповідно до п.13.1. Договору, цей Договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2023, але в будь якому разі до передачі товару і проведення остаточних розрахунків між сторонами, або до розірвання його однією із сторін та/або за згодою сторін в установленому законодавством порядку.

На виконання умов Договору, позивач в період з червня 2023 року до грудня 2023 року поставив замовлений відповідачем товар в повному обсязі, з врахуванням Додаткових угод на суму 656 000 грн, що підтверджується товарно-транспортними та видатковими накладними від 16.07.23 на суму 104 560 грн; від 17.08.23 на суму 116 480 грн; від 30.08.23 на суму 133 440 грн; від 06.11.23 на суму 58 720 грн; від 08.11.23 на суму 60 640 грн; від 27.11.23 на суму 72 800 грн; від 14.12.23 на суму 53 920 грн; від 25.12.23 на суму 55 440 грн , які скріплені підписами та печатками сторін, копії яких приєднані до матеріалів справи.

Відповідач в порушення умов договору частково оплатив отриманий товар на суму 238000 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №63 від 28.07.2023 та №91 від 28.10.2023. Внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 418 000 грн., що підтверджується також Актом звіряння взаєморозрахунків за період з 01.01.2023 до 24.06.2024, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем станом на 24.06.2024 складає 418 000 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач 29.05.2024 направив на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості №77, докази чого приєднані до матеріалів справи. Однак вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та виконання, у зв"язку з чим позивач звернувся в суд за захистом порушеного права.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач не заперечує факт поставки та отримання товару, кількість та вартість, а фактично стверджує про неможливість виконання зобов`язань за договором внаслідок відсутності фінансування із спеціального фонду бюджету та в силу приписів Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.2021 №590.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно вимог ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, що кореспондується положенням ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень ст. 625 Цивільного кодексу України, що кореспондується положенням ст. 193 Господарського кодексу України, встановлено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

Приписами ч.1 ст.692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання (ст. 610 ЦК України).

Щодо посилання відповідача на приписи Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану, суд зазначає, що відповідно до частини 4 п. 22 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, в умовах воєнного стану виконання повноважень органами Казначейства України на відповідній території України може здійснюватися в особливому режимі у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану" від 09.06.2021 № 590, затверджений Порядок виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану.

Згідно з п. 16 Порядку, органи Казначейства забезпечують розрахунково-касове обслуговування розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів у централізованому порядку в разі прийняття головним розпорядником бюджетних коштів відповідного рішення.

Пункт 19 вказаного Порядку визначає, що Казначейство та органи Казначейства здійснюють платежі за дорученнями клієнтів з урахуванням ресурсної забезпеченості єдиного казначейського рахунка в певній черговості.

Таким чином, цим Порядком визначений порядок розрахунково-касового обслуговування Казначейством та органами Казначейства розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів.

При цьому, у матеріалах справи відсутні будь-які докази надання доручення відповідачем щодо здійснення платежу на рахунок позивача, неможливості проведення органами Казначейства такого платежу.

За наведеного, посилання відповідача на вказану Постанову є безпідставним.

Суд також критично оцінює доводи відповідача про неможливість виконання умов договорів у зв"язку з відсутністю бюджетних асигнувань на повну оплату поставленого товару, оскільки в додатковій угоді №196 від 29.12.2023 сторони визначили та погодили суму бюджетних призначень на 2023 рік, що відповідає сумі заборгованості за поставлений товар.

Відповідно до ч.1 ст.49 Бюджетного кодексу України розпорядник бюджетних коштів після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов`язання приймає рішення про їх оплату та надає доручення на здійснення платежу органу Казначейства України, якщо інше не передбачено бюджетним законодавством, визначеним пунктом 5 частини першої статті 4 цього Кодексу.

Відповідач належними та допустимими доказами не довів суду про ненадходження коштів з бюджету на його рахунок для оплати поставленого товару за договором перед позивачем.

Згідно з ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно з ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частина 2 ст. 617 ЦК України та ч. 2 ст.218 ГК України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

До того ж, в ст. 1 ЦК України визначено, що однією з ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, в тому числі й органів державної влади, а тому самі лише обставини, пов`язані з фінансуванням установи чи організації з місцевого бюджету та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують замовника та не заперечують обов`язку такого органу, який виступає стороною зобов`язального правовідношення, від його виконання належним чином.

Сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Таким чином, відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для звільнення відповідача від оплати за виконані позивачем підрядні роботи.

Відповідно до положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України та в рішенні від 30.11.2004 у справі Бакалов проти України зазначив, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст.86 ГПК України).

Висновок суду.

Факт прострочення виконання зобов`язання за договором купівлі- продажу №61/23 від 19.05.2023 підтверджується матеріалами справи, відтак вимога позивача про стягнення з відповідача 418 000 грн 00 коп. заборгованості за поставлений товар обґрунтована та належить до задоволення.

Судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні з позовом позивач сплатив судовий збір в сумі 6 270 грн 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією №1822 від 03 липня 2024 року.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд, враховуючи задоволення позовних вимог судовий збір в сумі 6 270 грн 00 коп. - покладає на відповідача.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

При поданні позовної заяви позивач вказав, що поніс витрати на професійну правничу допомогу в сумі 25 000 грн 00 коп. На підтвердження яких надав: договір про надання правничої допомоги №25062024 від 25.06.2024, укладений між ТОВ "Київський завод інженерних машин" - "Клієнтом" та Адвокатським об"єднанням "СОТА" - "Об"єднання" від імені якого представляв інтереси в суді адвокат Шулик Костянтин Володимирович, який діє на підставі Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №4544/10 від 26.05.2011та ордеру на надання правничої допомоги серія АІ №1655521 від 25.06.2024, додаткову угоду №28062024 від 28.06.2024, акт приймання - передаваня наданих послуг №280624, рахунок фактуру №280624 від 28 червня 2024 року та платіжну інструкцію №1821 від 03 липня 2024 року.

Відповідно до п.1.1.договору, у порядку та на умовах, що визначені договором, Об"єднання за завданням клієнта зобов"язується здійснювати захист, представництво або надавати інші види правової допомоги Клієнту на підставі заявки на отримання юридичних послуг, підписаної сторонами.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст.129 ГПК України ).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

В ч. 4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, відповідно до ч.5 ст. 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст. 126 ГПК України).

Відтак у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.04.2020 року у справі № 922/2685/19.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

Таким чином, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Як вбачається із заперечення відповідача щодо відшкодування судових витрат понесених відповідачем на правову допомогу, відповідач заперечував проти заявленої до стягнення суми правової допомоги, посилаючись на її завищений розмір та неспівмірність з виконаною роботою. Також вказав, що більшість зазначених адвокатом послуг та кількість витраченого часу на них, згідно з процесуальним законом, не відповідають критерію реальності адвокатських витрат, не доведені як неминучі, тому не є обов`язковими для відшкодування, а сума погодинної ставки у цьому позові є завищеною та неспіврозмірна зі складністю справи.

Відповідно до акта приймання -передавання наданих послуг №280624, у вартість понесених позивачем витрат на надання правничої допомоги окремо включено:

1. Попереднє опрацювання матеріалів 1 год.;

2. Вивчення судової практики 1 год.;

3. Опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини. Формування правової позиції. Консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи 1 год.;

4. Підготовка процесуальних документів по справі (позовна заява, розрахунок суми заборгованості, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат) 6 год.;

5.Узгодження підготовлених процесуальних документів з Клієнтом, ксерокопіювання, формування пакету документів для подачі до суду 1 год., разом 10 год. та складає 25 000,00 грн (2500 грн х 10 год).

Однак, зазначені в пунктах 2, 3 наданого акта послуги стосуються одного і того ж виду правничої допомоги, оскільки вивчення судової практики неможливе без опрацювання законодавства, що регулює спірні відносини, а необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів), при формуванні позовної заяви не було.

За таких обставин, суд виключає з заявленого до відшкодування розміру правничої допомоги 5 000 грн за правничу допомогу, викладену у пунктах 2, 3 акта та вважає, що критеріям співмірності, пропорційності до предмета спору та розумності їх розміру, відповідають витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000 грн 00 коп., які відповідно до приписів ч. 4 ст. 129 ГПК України належить покласти на відповідача.

Щодо стягнення гонорару успіху в розмірі 20 900 грн суд зазначає таке.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При встановленні розміру гонорару, відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як "гонорар успіху", проте суд враховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року в справі №904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування "гонорару успіху" як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.

Відтак, враховуючи ці позиції Великої Палати Верховного Суду, клієнт і адвокат користуючись принципом свободи договору можуть визначити додаткові витрати між собою у вигляді гонорару успіху, проте вказане вкотре не підпадає під пряме визначення адвокатських послуг, а відповідно не може переноситись на іншу сторону (не сторону такого договору).

Суд відзначає, що позивач заявив судові витрати на професійну правничу допомогу відповідно до статтей 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, які підлягають розподілу між сторонами.

В свою чергу, "гонорар успіху" визначено як додатковий гонорар, який не включається у вартість надання правничої допомоги та відповідно до Додаткової угоди №1 від 28.06.2024 до Договору №250624 виплачується адвокату після набуття рішенням/постановою/ухвалою суду на користь клієнта законної сили та становить 5% від суми позовних вимог.

Відповідач заперечив проти відшкодування гонорару успіху, зазначив, що відповідно до практики ЄСПЛ та Верховного Суду гонорар успіху, який узгоджений між адвокатським об`єднанням "СОТА" та позивачем не підлягає відшкодуванню, оскільки є зобов`язаннями, які склалися між адвокатом та клієнтом, не є необхідним у зв`язку з розглядом цієї справи.

Суд враховуючи положення статті 126 ГПК України, дослідивши докази, надані заявником на підтвердження понесених судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду, дійшов висновку, що "гонорар успіху" не був необхідним у зв`язку з розглядом цієї справи.

При розгляді вимог позивача про відшкодування з відповідача гонорару успіху, суд також виходив з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, взяв до уваги ту обставину, що спір у цій справі для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, не характеризується наявністю виключної правової проблеми або значним суспільним інтересом. Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. Великої кількості законів та підзаконних нормативно-правових актів, які належать дослідженню адвокатом, і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають. Матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження б яких адвокат витратив значний час.

За вказаних обставин, суд зазначає про відсутність підстав для покладення на позивача відшкодування "гонорару успіху", який сплачує заявник на користь адвоката в межах їх домовленості за умовами договору.

Також суд звертає увагу позивача на те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Керуючись ст. 8, 124 Конституції України, статтями 2, 86, 129, 236-238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод інженерних машин" до Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради про стягнення заборгованості в сумі 418 000 грн 00 коп. задовольнити.

Стягнути з Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради, вул. Незалежності, буд.7, м. Івано-Франківськ, 76018 (код 37794186) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод інженерних машин", вул. Північна, буд 48-А, кв. 156, м. Київ, 04213 (код 42581966) 418 000 (чотириста вісімнадцять тисяч) грн 00 коп. заборгованості, а також 6 270 (шість двісті сімдесят) грн 00 коп. судового збору, 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Витрати на професійну правову допомогу в сумі 5 (п"ять тисяч) грн 00 коп. покласти на позивача.

У відшкодуванні гонорару успіху в сумі 20 900 (двадцять тисяч дев"ятсот) грн 00 коп. відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строк, встановлений розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складений 05.11.2024.

Суддя Т. В. Максимів