Рішення

від 05.11.2024 по справі 910/10060/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.11.2024Справа № 910/10060/24

Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новатор" (29018, м. Хмельницький, вул. Тернопільська, 17; ідентифікаційний код 22987900)

до Державного підприємства "Київський науково-дослідний інститут гідроприладів" (03035, м. Київ, вул. Сурикова, 3; ідентифікаційний код 14310098)

про стягнення 264 119,79 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Новатор" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Київський науково-дослідний інститут гідроприладів" про стягнення заборгованості за договором № 067/107 від 17.08.2021 "Про постачання електричної енергії споживачу" у розмірі 264 119,27 грн, з яких: 187 200,79 грн основного боргу, 13 806,23 грн трьох відсотків річних та 63 112,25 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 залишено позов без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 5 днів з дня вручення ухвали суду, у визначений спосіб.

26.08.2024 від позивача засобами поштового зв`язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

Від відповідача на адресу суду жодних клопотань та відзиву на позовну заяву не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17.08.2021 року між Державним підприємством «Київський науково-дослідний інститут гідроприладів» (далі-споживач,відповідач) та Державним підприємством «Новатор» (далі-постачальник,позивач) на підставі ліцензії постачання електричної енергії споживачу, виданої згідно з постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 07.06.2019 №952, було укладено договір «Про постачання електричної енергії споживачу» № 067/107.

На підставі пункту 1.1. статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Новатор», затвердженого наказом генерального директора Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість» від 08.02.2024 №75: «Товариство з обмеженою відповідальністю «Новатор» створене шляхом перетворення Державного підприємства «Новатор» - учасника Державного концерну «Укроборонпром» відповідно до Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності». З дня його державної реєстрації Товариство з обмеженою відповідальністю «Новатор» є правонаступником усіх прав і обов`язків Державного підприємства «Новатор».

Згідно з п.1.1. договору № 067/107 від 17.08.2021, цей договір встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії. Відповідно до п.2.1 договору, постачальник постачає (продає і передає) електричну енергію споживачу для забезпечення потреб об`єктів споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії (далі-товар).

Пунктом 2.5. договору визначено, що період постачання електричної за договором: з 01.09.2021 по 31.08.2022.

Пункт 5.1. договору закріплює загальну ціну товару, що складає 178 987,37 грн, в т.ч. 37 219,01 грн ПДВ.

Згідно з п.5.5. договору обсяг споживання товару по кожному об`єкту споживання споживача визначається на підставі даних комерційного обліку. Організація порядку здійснення комерційного обліку споживання електричної енергії споживачем здійснюється відповідно до вимог Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №311, та інших нормативно-правових актів України.

Також, п.5.6 договору закріплено, що розрахунковим періодом за договором є календарний місяць, протягом якого споживачу здійснювалось постачання електричної енергії згідно з поданими заявками. Заявки споживача можуть передбачати замовлення на постачання електричної енергії лише в межах одного календарного місяця.

Оплата обсягів споживання електричної енергії відповідно до п.5.7. договору здійснюється з додатком 1 до договору № 067/107 та етапами зазначеними п.5.7.1-5.7.3 договору.

Відповідно до п.5.7.1. договору 25% ціни прогнозованих (заявлених) обсягів споживання електричної енергії у розрахунковому періоді оплачується не пізніше, ніж за 5 календарних днів до дати початку розрахункового періоду. Розмір попередньої оплати визначається на підставі прогнозованих (заявлених) обсягів споживання електричної енергії за розрахунковий період, а уразі відсутності прогнозованих (заявлених) обсягів - за обсягом фактичного споживання електричної енергії попереднього розрахункового періоду , що передує даті видачі рахунку.

Пунктом 5.7.2. договору встановлено, що інші 25% вартості прогнозованих (заявлених) обсягів споживання електричної енергії у розрахунковому періоді оплачується не пізніше, 15-го числа розрахункового місяця (місяця в якому здійснюється поставка).

У п.5.7.3. договору закріплено, що остаточний розрахунок за поставлену електричну енергію споживач здійснює згідно з виставленим постачальником рахунком на оплату, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі електричної енергії, до 25 числа місяця, наступного за звітним, шляхом оплати залишку вартості спожитої електричної енергії, з урахуванням платежів здійснених відповідно до п.5.7.1. та п.5.7.2. договору.

У пункті 5.8. договору вказано, що датою виконання зобов`язань споживача щодо оплати за спожиту електричну енергію вважається дата перерахування споживачем на банківський рахунок постачальника грошових коштів.

Позивач зазначає, що згідно з актом приймання-передачі електричної енергії № 06701202207 від 31.01.2022 року постачальник продав електричну енергію споживачу відповідно до договору № 067/107 від 17.08.2021, а споживач купив від постачальника електричну енергію за січень на загальну вартість 153 111,72 грн, з ПДВ.

Відповідно до акта приймання-передачі електричної енергії № 06702202207 від 28.02.2022 року постачальник продав електричну енергію споживачу відповідно до договору № 067/107 від 17.08.2021, а споживач купив від постачальника електричну енергію за лютий на загальну вартість 35 624,16 грн з ПДВ. На підставі вищевказаного акта № 06702202207, відповідачем сплачено 1 535,09 грн.

Таким чином, позивач стверджує, що за актом приймання-передачі електричної енергії № 06701202207 від 31.01.2022 року заборгованість відповідача складає 153 111,72 грн та за актом приймання-передачі електричної енергії № 06702202207 від 28.02.2022 року борг становить 34 089,07 грн.

На підтвердження своїх доводів, позивач до матеріалів справи долучив копії акту приймання-передачі електричної енергії № 06701202207 від 31.01.2022 року на суму 153 111,72 грн (39 864 кВт/год) та акту приймання-передачі електричної енергії №06702202207 від 28.02.2022 року на суму 35 624,16 грн (12 005 кВт/год).

06.12.2023 року та 10.05.2024 року позивачем було надіслано на адресу відповідача претензії. Докази надсилання претензій містяться в матеріалах справи.

На надіслану претензію від 06.12.2023 року позивач отримав відповідь, в якій відповідач обґрунтовує неможливість оплати купленої електричної енергії у позивача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що він належним чином виконав свої зобов`язання за договором № 067/107 від 17.08.2021, у зв`язку з чим у відповідача виник зустрічний обов`язок здійснити у визначений строк своєчасну оплату спожитої електричної енергії. На підставі актів приймання-передачі електричної енергії, за відповідачем рахується заборгованість за поставлену електричну енергію у відповідності до договору «Про постачання електричної енергії споживачу» № 067/107 від 17.08.2021 року на загальну суму 187 200,79 грн.

Крім того, внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивачем нараховано до стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 63 112,25 грн та 3% річних у розмірі 13 806,23 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Судом встановлено, що 17.08.2021 між Державним підприємством «Новатор» та Державним підприємством «Київський науково-дослідницький інститут гідроприладів» був укладений договір про постачання електричної енергії, відповідно до якого позивачем було поставлено відповідачу електричну енергію.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки електричної енергії (енергопостачання).

Відповідно до ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону (ч. 6 ст. 275 ГК України).

Відповідно до ч. 7 ст. 276 ГГК України оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Оплата обсягів споживання електричної енергії відповідно до п.5.7. договору здійснюється з додатком 1 до договору № 067/107 етапами зазначеними п.5.7.1-5.7.3 договору.

Відповідно до п.5.7.1. договору 25% ціни прогнозованих (заявлених) обсягів споживання електричної енергії у розрахунковому періоді оплачується не пізніше, ніж за 5 календарних днів до дати початку розрахункового періоду. Розмір попередньої оплати визначається на підставі прогнозованих (заявлених) обсягів споживання електричної енергії за розрахунковий період, а уразі відсутності прогнозованих (заявлених) обсягів - за обсягом фактичного споживання електричної енергії попереднього розрахункового періоду , що передує даті видачі рахунку.

Пунктом 5.7.2. договору встановлено, що інші 25% вартості прогнозованих (заявлених) обсягів споживання електричної енергії у розрахунковому періоді оплачується не пізніше, 15-го числа розрахункового місяця (місяця в якому здійснюється поставка).

У п.5.7.3. договору закріплено, що остаточний розрахунок за поставлену електричну енергію споживач здійснює згідно з виставленим постачальником рахунком на оплату, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі електричної енергії, до 25 числа місяця, наступного за звітним, шляхом оплати залишку вартості спожитої електричної енергії, з урахуванням платежів здійснених відповідно до п.5.7.1. та п.5.7.2. договору.

Пунктом 5.8. договору вказано, що датою виконання зобов`язань споживача щодо оплати за спожиту електричну енергію вважається дата перерахування споживачем на банківський рахунок постачальника грошових коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач продав відповідачу електричну енергію за січень на загальну суму 153 111,72 грн та за лютий на загальну суму 35 624,16 грн, що підтверджується актами приймання-передачі № 06701202207 від 31.01.2022 та № 06702202207 від 28.02.2022.

Разом з тим, відповідач своїх зобов`язань з оплати проданої позивачем електричної енергії належним чином у встановлений договором строк не здійснив, зокрема, відповідачем сплачено за куплену електричну енергію частково, а саме за лютий у розмірі 1 535,09 грн, в результаті чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за січень у розмірі 153 111,72 грн та за лютий у розмірі 34 089,07 грн.

Також, судом встановлено, що сторони договору підписали та скріпили печатками вищезазначені акти приймання-передачі електричної енергії за договором «Про постачання електричної енергії споживачу» № 067/107 від 17.08.2021 без зауважень.

Відповідно до вищезазначеного, відповідач погодився з кількістю проданої електричної енергії йому позивачем та встановленої суми з неї.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

З огляду на вказане вище, судом встановлено, що борг відповідача перед позивачем за представленими до матеріалів справи документами становить 187 200,79 грн, з огляду на що вказана сума заборгованості підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім суми основного боргу, позивач також просить суд стягнути з відповідача 13 806,23 грн 3% річних та 63 112,25 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Щодо втрат від інфляції, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 №904/7401/16.

Суд перевірив надані позивачем розрахунки та встановив, що заявлені до стягнення суми інфляційних нарахувань у розмірі 63 112,25 грн та 3% річних у розмірі 13 806,23 грн є арифметично правильними та обґрунтованими.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства «Київський науково-дослідний інститут гідроприладів» (03035, м. Київ, вул. Сурикова, 3; ідентифікаційний код 14310098) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новатор» (29018, м. Хмельницький, вул. Тернопільська, 17; ідентифікаційний код 22987900) заборгованість у розмірі 187 200 (сто вісімдесят сім тисяч двісті) грн 79 коп., 3 % річних у розмірі 13 806 (тринадцять тисяч вісімсот шість) грн 23 коп., інфляційні втрати у розмірі 63 112 (шістдесят три тисячі сто дванадцять) грн 25 коп. та судовий збір у розмірі 3 961 (три тисячі дев`ятсот шістдесят одну) грн 79 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 05.11.2024

Суддя І.О. Андреїшина