Рішення

від 05.11.2024 по справі 910/6165/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.11.2024Справа № 910/6165/24

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" (03115, місто Київ, проспект Берестейський, будинок 107-А)

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Неокон" (01103, місто Київ, вулиця Вишні Остапа, будинок 5-А)

про визнання недійсним договору,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

20.05.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами до Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" про визнання недійсним договору застави рухомого майна № 301351-Д31 від 20.09.2021.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що договір застави рухомого майна № 301351-Д31 від 20.09.2021 є недійсним, оскільки при підписання договору позивача не було ознайомлено із методикою заставодержателя щодо визнання заставної вартості предмету застави, у зв`язку з чим при укладенні договору позивач помилився щодо обставин, які мають істотне значення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2024 позовну заяву залишено без руху на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

27.05.2024 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 відкрито провадження у справі № 910/6165/24, та прийнято позовну заяву до розгляду, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

17.06.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

22.07.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Між АТ "ПроКредит Банк" та ТОВ "НЕОКОН" (третя особа) було укладено Рамкову угоду №FW115.2126 від 07.09.2021 (далі - Рамкова угода), відповідно до умов якої Банк здійснив кредитування Третьої особи на підставі Договору про відкриття кредитної лінії №115.52033/FW115.2126 від 07.09.2021.

В забезпечення виконання зобов`язань за Рамковою угодою та Кредитним договором, між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем АТ "ПроКредит Банк" було укладено Договір застави рухомого майна № 301351-ДЗ1 від 20.09.2021, за яким предметом застави є:

Транспортний засіб: тип - загальний легковий- пасажирський-В, марка MERCEDES BENZ, модель V 250, випуску 2015 року, колір чорний, № шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний № НОМЕР_2 , який належить на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_3 , виданого ТСЦ 8047, 09.12.2017.

У розділі 1 Договору застави надано визначення заставної вартості, а саме - заставна вартість - вартість, яка визначається шляхом оцінки за методикою Заставодержателя предмета застави із застосуванням встановлених заставодержателем дисконтів стосовно звичайних цін на Предмет застави, вважається такою, що погоджена Сторонами, та яка вказується і відображається у Договорі та/або Актах оцінки Предмета застави, що складаються заставодержателем у простій письмовій формі з відомо Заставодавця і є невід`ємною частиною Договору.

Відповідно до пункту 2.3. договору вказана у п. 2.2. Договору вартість є Заставною вартістю предмета застави, що визначена станом на дату укладення Договору, враховуючи Акт оцінки від 20.09.2021 року.

Акт огляду та оцінки предметів застави від 20.09.2021 є невід`ємною частиною Договору застави і підтверджує, що Заставодержателем (Банком) у погоджений із Заставодавцем спосіб проведено оцінку предмета застави і визначено ринкову вартість = 1 007 000,00 грн та заставну вартість = 604 200.00 грн.

В самому акті оцінки встановлено, що даний Акт є невід`ємною частиною Договору застави і підтверджує, що Заставодержателем у погоджений із Заставодавцем спосіб проведено оцінку Предмета застави (оглянуто Предмет застави, встановлено його технічний стан, визначено ринкову та заставну вартість).

Сторони домовилися, що вартість, встановлена у цьому і наступних Актах огляду та оцінки предметів застави вважається погодженою Сторонами.

Заставодавець розуміє, що заставна вартість - це вартість, яка буде вказана в договорі застави, за яку вказане майно може бути реалізоване у випадку звернення на нього стягнення відповідно до договору застави і що даний Акт буде додатком до договору застави.

Заставодавець розуміє, що у випадку змін ринкових цін на предмет застави та/або його стану та/або настання інших обставин, які впливають на вартість предмета застави Заставодержатель вправі змінити відображену у цьому Акті ринкову і заставну вартість предмета застави, скласти новий Акт та повідомити про це Заставодавця.

Заставодавець повністю згідний з порядком проведення оцінки і визначеною вартістю, вважає її справедливою, адекватною, об`єктивною і жодних зауважень не має.

Пунктом 8.3.3. договору застави встановлено, що істотними умовами Договору є лише ті умови, які прямо визначені такими законодавством. Усі інші умови Договору не є істотними і Сторони підтверджують, що визнання їх недійсними (неукладеними) не означає не досягнення згоди з усіх істотних умов Договору і не може бути підставою для визнання усього Договору недійсним (неукладеним).

Відповідно до пункту 8.3.5. договору застави наявність помилок в Договорі не може бути підставою для заперечення дійсності Договору. Визначення, які з умов Договору є помилковими та встановлення дійсних намірів Сторін здійснюється зокрема, але не виключно, на підставі аналізу інших положень Договору, рішення Заставодержателя про видачу кредиту, інших документів Сторін, де прямо чи опосередковано зафіксовані помилкові чи аналогічні помилковим умови, дій Сторін з виконання помилкових умов тощо.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 229 Цивільного кодексу України встановлено правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки, зокрема, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно з статтею 584 ЦК України у договорі застави визначаються суть, розмір і строк (термін) виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, тa (або) посилання на договір чи інший правочин, яким встановлено основне зобов`язання, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору.

Оцінка предмета застави здійснюється у випадках, встановлених договором або законом (стаття 582 ЦК України).

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. У разі якщо сторона спірного правочину була обізнана або не могла не бути обізнана стосовно обставин, щодо яких стверджує про наявність помилки, це виключає застосування норм ст.229 ЦК (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №911/1171/18, від 04.06.2019 у справі №910/9070/18, від 03.10.2019 у справі №910/12959/18).

Позивач не довів суду наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття ним фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, натомість матеріалами справи встановлено, що позивач підписав договір застави рухомого майна № 301351-ДЗ1 від 20.09.2021, був обізнаний з усіма його умовами, які встановлюють процедуру оцінки майна та виконання договору застави.

Таким чином, зважаючи на відсутність доказів недійсності договору застави рухомого майна № 301351-ДЗ1 від 20.09.2021, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні статті 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову повністю з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до частини 1статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237-238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Н.Плотницька