Рішення

від 04.11.2024 по справі 916/3570/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" листопада 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3570/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г., розглянувши справу №916/3570/24 за правилами спрощеного позовного провадження за позовом Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (68001, Одеська область м.Чорноморськ, вул.Праці, буд. 6, код ЄДРПОУ 01125672)

до відповідача Приватного підприємства "Меридіан" (65088, м.Одеса, вул.Шишкіна,50, кв.12, код ЄДРПОУ 32394383)

про стягнення 38 589, 93 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Морський торговельний порт "Чорноморськ" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Меридіан" про стягнення 38 589, 93 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.08.2024р. за даним позовом було відкрито провадження у справі № 916/3570/24 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

Вказаною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст.252 ГПК України.

Відповідачу по справі ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України та отримана останім 26.08.2024 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Щодо строку розгляду справи суд зауважує, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.

Так, при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст. 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії, 1987 рік, Хосце проти Нідерландів, 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини, 1981 рік; Бочан проти України, 2007 рік).

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Таким чином, враховуючи обставини справи та введення воєнного стану в Україні згідно Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, суд застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

30.04.2015 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Приватним підприємством "Меридіан" було укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 209840911294 (5/74) від 30.04.2015 р. (далі Договір). Балансоутримувачем орендованого майна, яке передавалось в оренду ПП "Меридіан" є Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" (після перейменування Державне підприємство "Морський торговельний порт "Чорноморськ") (п. 1.1 Договору).

16.09.2016 року наказом Міністерства інфраструктури України № 319 Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" перейменовано у державне підприємство "Морський торговельний порт "Чорноморськ".

В подальшому до Договору було внесено зміни Договором від 29.05.2018 р. про внесення змін до Договору оренди від 30.04.15р. (обліковий номер договору №209840911294) нерухомого майна, що належить до Державної власності. Договором №1 про внесення змін до договору оренди від 30.04.2015 № 209840911294 нерухомого майна, що належить до державної власності, Договір викладено у новій редакції.

30.04.2015 року та в подальшому 29.05.2018 року сторонами Договору та Балансоутримувачем підписано Акт приймання-передавання державного нерухомого майна, що обліковується на балансі ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" до договору оренди від 30.04.2015 р., укладеного з ПП "Меридіан".

Згідно п.1.1 Договору Орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає в строкове платне користування майно, зазначене у пункті 4 Умов (відкритий виробничий майданчик 5-го терміналу порту, інв. №4641, реєстровий №01125672.2.РАЯИЮК0882, загальною площею 60,00 кв. м., за адресою: Одеська область, м.Чорноморськ, с. Бурлача Балка, віл. Північна, 4/1, що перебуває на балансі ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ"), вартість якого становить суму, визначену у пункті 6 Умов.

Згідно п. 2.1. Договору Орендар вступає у строкове платне користування Майном у день підписання акта приймання-передачі Майна.

Згідно п.3.1 Договору орендна плата становить суму, визначену у пункті 9 Умов (місячна орендна плата становить 1516,60 грн, без ПДВ). Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. До складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об`єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньо будинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), а також компенсація витрат Балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених із Балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальником комунальних послуг в порядку, визначеному пунктом 6.5 цього договору.

Згідно п. 3.3 Договору Орендар сплачує орендну плату до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у пункті 16 Умов (або в іншому співвідношенні, визначеному законодавством), щомісяця до 15 числа поточного місяця оренди.

Згідно пункту 16 Умов Договору орендна плата перераховується Балансоутримувачу у розмірі 30% від суми орендної плати.

Згідно п.3.4 Договору Орендар сплачує орендну плату на підставі рахунків Балансоутримувача. Балансоутримувач виставляє рахунок на загальну суму орендної плати із зазначенням частини орендної плати, яка сплачується на рахунок Балансоутримувача, і частини орендної плати, яка сплачується до державного бюджету. Податок на додану вартість нараховується на загальну суму орендної плати. Орендар сплачує Балансоутримувачу належну йому частину орендної плати разом із податком на додану вартість, нарахованим на загальну суму орендної плати. Балансоутримувач надсилає Орендарю рахунок не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати платежу. Протягом п`яти робочих днів після закінчення поточного місяця оренди Балансоутримувач передає Орендарю акт виконаних робіт на надання орендних послуг разом із податковою накладною за умови реєстрації Орендаря платником податку на додану вартість.

Згідно п.12.1 Договору цей Договір укладено на строк, визначений у частині другій пункту 12 Умов (5 років).

Згідно п. 12.6.6 Договору договір припиняється, зокрема, за згодою сторін на підставі договору про припинення з дати підписання акта повернення Майна з оренди.

01.05.2023 р. між РФ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях, Орендарем та Балансоутримувачем підписано Договір про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.04.2015 №209840911294, яким припинено чинність Договору з 30.04.2023 р. та підписано Акт повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.

Протягом дії Договору Відповідач виконував взяті на себе зобов`язання за Договором та вчасно сплачував орендну плату. Проте, починаючи з січня 2023 року Відповідач не здійснив сплати орендної плати за користування Майном по дату припинення Договору та повернення Майна 30.04.2023 р.

16.04.2024 р. Відповідач частково оплатив рахунок № АН/144 від 31.01.2023 р. у розмірі 112,00 грн. Інша заборгованість залишилась не оплаченою, яка становить 2000,00 грн.

Також, 19.08.2016 р. між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 463-о/д (далі Договір відшкодування).

Згідно п. 1.1 Договору відшкодування Балансоутримувач виконує обслуговування та експлуатацію державного нерухомого майна, яке передано в оренду, а Орендар бере участь у витратах Балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих Балансоутримувачем за цим Договором.

Згідно п. 1.2 Договору відшкодування орендар, на підставі договору оренди нерухомого майна № 5/74 від 30.04.2015 р., користується майном, загальною площею 60 кв.м..

Згідно п. 2.1.2 Договору відшкодування Балансоутримувач зобов`язується забезпечити, зокрема, надання Орендарю комунальних послуг за діючими розцінками і тарифами.

Згідно п. 2.2.3 Договору відшкодування оплата здійснюється наступним чином: 2.2.3.2. Щомісяця не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним, вносити плату на рахунок Балансоутримувача за обслуговування прибудинкової території та утримання Майна, згідно з Додатком № 1за 2016 р. (Розрахунок), який є невідємною частиною Договору.

Згідно Додаткової угоди № 2 від 11.10.2019 р. вартість утримання орендованого майна становить 499,20 грн без ПДВ.

Згідно п. 3.1.2 Договору відшкодування Балансоутримувач має право стягнути в установленому порядку прострочену заборгованість по платежах

Згідно п. 4.1 Договору відшкодування у випадку порушення зобов`язання, яке виникає з даного Договору Сторона несе відповідальність, визначену даним Договором і діючим в Україні законодавством.

Згідно п. 4.5 Договору відшкодування за несвоєчасні розрахунки за надані послуги Орендар сплачує пеню у розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а за прострочення понад 20 днів Орендар сплачує штраф у розмірі 7 % від розміру заборгованості.

Згідно п. 6.1 Договору відшкодування даний Договір набуває чинності від дня його укладання Сторонами та діє протягом строку дії договору оренди нерухомого майна № 5/74 від 30.04.2015 р.

Згідно п. 6.4 Договору відшкодування чинність цього Договору припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку оренди нерухомого майна № 5/74 від 30.04.2015 р.

Протягом дії Договору відшкодування Відповідач виконував взяті на себе зобов`язання за Договором та вчасно сплачував відшкодування витрат на утримання орендованого Майна та комунальні послуги. Проте, починаючи з лютого 2022 року Відповідач не здійснив оплати відповідних рахунків за надання послуг з обслуговування та утримання орендованого Майна по дату припинення Договору 30.04.2024 р.

Позивач зазначає, що основна заборгованість ПП "Меридіан" становить по Договору оренди 2 000,00 гривень, а по Договору відшкодування 8 985,60 гривень.

Також, позивачем в зв`язку з неналежним виконання відповідачем зобов`язань за договорами, було нараховано відповідачу пеню в розмірі 24 966,16 грн., штраф в розмірі 628,99 грн., інфляційні втрати в розмірі 1 454,79 грн. та 3% річних в розмірі 554,39 грн.

Невиконання відповідачем своїх зобов`язань стало підставою для звернення Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" до суду з відповідним позовом для захисту свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У п.1 ч.2 ст.11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи 30.04.2015 року було укладено Договір оренди нерухомого майна №209840911294 та 19.08.2016 р. між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 463-о/д.

За приписами ч.1 ст.193 ГК України та ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.ст.525, Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Судом встановлено, що Відповідач не здійснив свої зобов`язання з 30.04.2023 року перед позивачем за договорами.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості по Договору оренди 2 000,00 гривень, а по Договору відшкодування 8 985,60 гривень є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що відповідач порушив виконання своїх зобов`язань перед позивачем за договорами, що зумовило нарахування останнім пені в сумі 24 966,16 грн. та неустойку (штраф) в розмірі 628,99 грн.

Так, у відповідності до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов`язання.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно п. 3.7 Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується Орендодавцем (в частині, належній державному бюджету) та/або Балансоутримувачем (в частині, належній Балансоутримувачу).

Згідно п. 3.8 Договору на суму заборгованості Орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.

Розглянувши здійснений позивачем розрахунок пені, господарський суд відзначає його правильність та обґрунтованість, у зв`язку з чим позовна вимога в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 24 966,16 грн. підлягає задоволенню.

Щодо стягнення штрафу в сумі 628,99 грн., суд зазначає наступне.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

Отже, чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Згідно п. 3.10 Договору припинення договору оренди не звільняє Орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи пеню та неустойку (за наявності).

Згідно п. 11.1 Договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.

Розглянувши здійснений позивачем розрахунок неустойки (штрафу), господарський суд відзначає його правильність та обґрунтованість, у зв`язку з чим позовна вимога в частині стягнення з відповідача штрафу в розмірі 628,99 грн. підлягає задоволенню.

Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Наразі ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Крім того, виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки також випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що, виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі.

Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати вартості поставленого товару за спірний період, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних в розмірі 554,39 грн., судом встановлено, що розрахунок 3% річних було здійснено позивачем вірно. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в розмірі 554,39 грн.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно роз`яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати вартості поставленого товару за спірний період, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано інфляційні витрати. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми інфляційних витрат в розмірі 1 454,79 грн., судом встановлено, що розрахунок інфляційних витрат річних було здійснено позивачем вірно. Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційних витрат в розмірі 1 454,79 грн.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" є обґрунтованими, підтверджені належними доказами наявними в матеріалах справи, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (68001, Одеська область м.Чорноморськ, вул.Праці, буд.6, код ЄДРПОУ 01125672) до Приватного підприємства "Меридіан" (65088, м.Одеса, вул.Шишкіна,50, кв.12, код ЄДРПОУ 32394383) - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Меридіан" (65088, м. Одеса, вул. Шишкіна, 50, кв.12, код ЄДРПОУ 32394383) на користь Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (68001, Одеська область м. Чорноморськ, вул. Праці, буд. 6, код ЄДРПОУ 01125672) основну заборгованість за договорами в розмірі 10 985 (Десять тисяч дев`ятсот вісімдесят п`ять) грн. 60 коп., пеню в розмірі 24 966 (Двадцять чотири тисячі дев`ятсот шістдесят шість) грн. 16 коп., штраф в розмірі 628 (Шістсот двадцять вісім) грн. 99 коп., 3% річних в розмірі 554 (П`ятсот п`ятдесят чотири) грн. 39 коп., інфляційні втрати в розмірі 1 454 (Одна тисяча чотириста п`ятдесят чотири) грн. 79 коп. та судовий збір в розмірі 2 422 (Дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 04 листопада 2024 р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна