Рішення

від 04.11.2024 по справі 916/3642/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" листопада 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3642/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Д`яченко Т.Г.

при секретарі судового засідання Меленчук Т.М.

розглянувши справу №916/3642/24

За позовом: Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (08300, Київська обл., м. Бориспіль, Аеропорт; код ЄДРПОУ 19477064)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний аеропорт Одеса (65036, м. Одеса, Центральний аеропорт, 2; код ЄДРПОУ 37947040)

За участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради (65011, м. Одеса, вул. Успенська, буд. 83/85; код ЄДРПОУ 44162529)

Про визначення (погодження) меж земельної ділянки

Представники:

Від позивача: Мостова М.І., за ордером

Від відповідача: Гончаров Е. В., за ордером

Від третьої особи: Карапиш К. В., самопредставництво

Встановив: Державне підприємство обслуговування повітряного руху України звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний аеропорт Одеса про визначення (погодження) меж земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:66:001:0005, відповідно кадастрового плану земельної ділянки, інформація про який наявна в Державному земельному кадастрі.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.08.2024р. прийнято позовну заяву Державного підприємства обслуговування повітряного руху України до розгляду та відкрито провадження у справі №916/3642/24. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради. Підготовче засідання у справі призначено на "23" вересня 2024 р. о 10:40. Зобов`язано позивача направити на належну адресу залученої третьої особи позовну заяву з додатками, докази направлення надати суду. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Запропоновано залученій третій особі, відповідно до ст. 168 ГПК України надати пояснення щодо позову протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 23.09.2024р. о 10:40.

29.08.2024р. до суду відповідачем надано відзив на позовну заяву.

16.09.2024р. до суду третьою особою були надані пояснення на позову заяву.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.09.2024р. закрито підготовче провадження у справі №916/3642/24. Призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на "21" жовтня 2024 р. об 11:20. Викликано учасників справи у судове засідання, призначене на 21.10.2024р. об 11:20.

21.10.2024р. судом оголошено перерву по справі до 04.11.2024р. о 12:00.

Позивач підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Відповідач заперечував проти позову.

Третя особа надала пояснення по справі та просила суд врахувати їх під час винесення рішення.

У судовому засіданні 04.11.2024 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 05.11.2024р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, суд встановив.

В обґрунтування поданого позову, позивачем було зазначено суду, що Рішенням Одеської міської ради №4977-VII від 31.07.2019р. Державному підприємству обслуговування повітряного руху України надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,7000 га за адресою: м. Одеса, вул. Центральний аеропорт, 3, цільове призначення J.12.05 для розміщення та експлуатації будівель та споруд авіаційного транспорту, вид використання для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі, допоміжних будівель та споруд авіаційного транспорту.

Позивачем було зазначено суду, що на виконання наказу Міністерства інфраструктури України від 07.03.2018р. №113 з метою оформлення права постійного користування земельною ділянкою, між Одеським РСП Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Земельне кадастрове бюро» укладено договір на розробку проекту відведення земельної ділянки від 16.07.2021р. №26 та на виконання зазначеного договору, спеціалістами Товариства з обмеженою відповідальністю «Земельне кадастрове бюро» було проведено топографічне-геодезичне знімання та було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу за адресою м. Одеса, вул. Центральний аеропорт, 3.

Також позивачем було зазначено суду, що земельна ділянка, яку він має намір відвести у постійне користування, зареєстрована в Державному земельному кадастрі з кадастровим номером 5110137300:66:001:0005 та її межі сформовані.

За поясненнями позивача, при розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки враховано дані Державного земельного кадастру та присвоєно межі земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:66:001:0005 до меж відповідача, який є суміжним користувачем.

В обґрунтування поданого позову позивачем було зазначено суду, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не може пройти погодження в Департаменті земельних ресурсів Одеської міської ради з огляду на відсутність погодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки, як те передбачено ст. 198 Земельного кодексу України.

Також позивачем було зазначено суду, що неодноразові звернення Державного підприємства обслуговування повітряного руху України відповідачем не було направлено підписаний акт погодження земельної ділянки.

За посиланням позивача, ігнорування відповідачем прохання Державного підприємства обслуговування повітряного руху України погодити межі земельної ділянки перешкоджає реалізації законного права позивача на відведення земельної ділянки, зокрема, погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивача з кадастровим номером 5110137300:66:001:0005 за адресою: Одеса, вул. Центральний аеропорт, 3.

Надаючи відзив на позовну заяву, відповідачем було зазначено суду, що він не погоджується з тим, що між позивачем та відповідачем виник спір щодо меж земельної ділянки.

Відповідач зазначав, що основними мотивами непідписання акта погодження з боку Товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний аеропорт Одеса є перешкоди, що виникли не з вини відповідача, а саме: заборона з боку військового командування знаходження на території аеропорту цивільного персоналу відповідача та інших осіб до завершення дії правового режиму воєнного стану; призупинення діяльності підприємства, починаючи з 24.02.2022р; відсутність персоналу, який відповідає за земельні правовідносини, тощо.

Відповідачем було зазначено суду, що через обставини, за які він не відповідає, у зв`язку з припиненням цивільних авіасполучень внаслідок введеного правового режиму воєнного стану, через відсутність виконання виробничих завдань, заборони доступу на територію міжнародного аеропорту (на земельні ділянки, що знаходяться в межах аеропорту, та які належать на праві оренди відповідачу), основний вид діяльності відповідача не здійснюється, призупинено надання послуг з обслуговування повітряних суден та пасажирів в Міжнародному аеропорту Одеса, відсутній доступ до земельної ділянки та архівів Товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний аеропорт Одеса.

Відповідач був позбавлений, та залишається позбавленим на даний час, оскільки дія форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) досі триває) можливості погодити межі земельної ділянки з суміжним землекористувачем в особі Одеського РСП Украероруху.

Крім того, відповідачем було зазначено суду, що з огляду на мотиви непогодження меж земельної ділянки суміжним користувачем та, відповідно, на відсутність спору щодо меж земельної ділянки, даний спір не носить приватно-правовий характер, і, на думку відповідача, є ні чим іншим як спором щодо незатвердження проекту землеустрою, зокрема з підстав непогодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами або землевласниками, який належить до публічно-правових спорів, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю Міжнародний аеропорт Одеса не є і не може бути відповідачем, та який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а не господарського.

Відповідно до наданих пояснень, третьою особою було зазначено суду, що відповідно до Положення про Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради (нова редакція), затвердженого рішенням Одеської міської ради від 30.11.2022р. № 1001 - VІІІ, Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради є виконавчим органом Одеської міської ради. Департамент є правонаступником повноважень Департаменту комунальної власності Одеської міської ради у сфері регулювання земельних відносин.

Третьою особою було зазначено суду, що листом від 16.06.2022р. №01/20/79(22) Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради було повідомлено, що для подальшого розгляду проекту необхідно надати схему розташування будівель на земельній ділянці з технічного паспорту, документи, які стали підставою виникнення права господарського відання на об`єкти нерухомого майна, довідку з адресного реєстру м. Одеси про резервування адреси земельної ділянки, уточнити в переліку обмежень у використання земельної ділянки площу санітарно - захисної зони навколо об`єкта, долучити погодження усіх землекористувачів та направлено на доопрацювання.

Листом від 29.03.2023р. №01-20/74 Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради повідомив, що для подальшого розгляду проекту необхідно уточнити в переліку обмежень у використанні земельної ділянки площу санітарно-захисної зони навколо об`єкта, привести у відповідність перелік обмежень у використанні земельної ділянки, документи, які стали підставою виникнення права господарського відання на об`єкти нерухомого майна та долучити погодження усіх землекористувачів, проект направлено на доопрацювання.

Листом від 22.01.2024р. №01-20/645 Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради повідомив, що зауваження виправлені не в повному обсязі та проект повернуто на доопрацювання.

Листом від 09.04.2024р. №01-20/138 проект направлено на доопрацювання, у зв`язку із відсутністю погодження суміжних землекористувачів.

За поясненнями третьої особи, для подальшого розгляду питання щодо відведення земельної ділянки позивачу запропоновано усунути порушення статті 198 Земельного кодексу України, а саме: погодити межі земельної ділянки із суміжними землекористувачами. Проект рішення Одеської міської ради про затвердження проекту землеустрою або відмови у такому затверджені Департаментом не готувався, відповідне рішення Одеською міською радою не приймалось.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про судоустрій та статус суддів, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст.4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).

Частиною 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Зважаючи на викладене, охоронюваний законом інтерес характеризується такими ознаками: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; пов`язаний із конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним, у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі (позивачу); суб`єктом порушення позивач вважає відповідача.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Тобто інтерес позивачів має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.

Надаючи оцінку доводам позивача та обґрунтуванням позовних вимог, викладеним позивачем в позовній заяві, суд зазначає таке.

Як з`ясовано судом, відповідно до Рішення Одеської міської ради №4977-VII від 31.07.2019р. позивачу у справі - Державному підприємству обслуговування повітряного руху України надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,7000 га за адресою: м. Одеса, вул. Центральний аеропорт, 3, цільове призначення J.12.05 для розміщення та експлуатації будівель та споруд авіаційного транспорту, вид використання для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі, допоміжних будівель та споруд авіаційного транспорту. (а.с. 17, т.1).

Земельна ділянка, питання щодо відведення у постійне користування якої є предметом розгляду спору, зареєстрована в Державному земельному кадастрі з кадастровим номером 5110137300:66:001:0005 та її межі сформовані.

Як з`ясовано судом за матеріалами справи, з урахуванням пояснень сторін, при розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки повивачу за адресою: м.Одеса, вул. Центральний аеропорт, 3, враховано дані з Державного земельного кадастру та присвоєно межі земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:66:001:0005 до меж земельної ділянки Товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний аеропорт Одеса, який є суміжним користувачем.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24.10.2023р. №НВ-5600691442023,вбачається, що Аеропорт «Одеса» має статус суміжного землекористувача.

Відповідно до ст. 91 Земельного кодексу України, власники земельних ділянок зобов`язані: забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.

Відповідно до ст. 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов`язані: забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки; одержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; не допускати випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст. 103 Земельного кодексу України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 106 Земельного кодексу України, спосіб закріплення спільних меж між земельними ділянками визначається за згодою власників таких земельних ділянок. Витрати на встановлення спільних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними.

Відповідно до ч. 6 ст. 106 Земельного кодексу України, власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані дотримуватися меж земельних ділянок.

За матеріалами справи з`ясовано, що позивач з відповідними листами звертався на адресу відповідача з проханням погодити межі земельної ділянки відповідно до наданого кадастрового плану, однак, направлення позивачу акту погодження меж земельної ділянки не відбулось, зворотнього відповідачем доведено суду не було.

Згідно до ч. 1 ст. 198 Земельного кодексу України, кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Відповідно до п. «б» ч. 2 ст. 198 Земельного кодексу України, кадастрова зйомка включає: погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.

Отже, з урахуванням зазначеного, кадастрова зйомка, яка проводиться для визначення (відновлення) меж земельної ділянки, має включати, зокрема, погодження земельної ділянки з суміжним власниками та землекористувачами, який, за даними спірними правовідносинами є відповідач по справі.

Згідно до ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно до п. «а», п. «д» ст. 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; застосування інших, передбачених законом, способів.

На спростування доводів відповідача стосовно того, що даний спір повинен бути вирішений в порядку адміністративного судочинства суд зазначає, що з метою захисту порушеного права особи на розробку проекту технічної документації на встановлення меж земельної ділянки ефективним та належним може бути такий спосіб захисту як звернення до суду з позовом до суміжних землекористувачів про визначення (погодження) меж земельної ділянки, зокрема у порядку цивільного або господарського судочинства (за умови наявності спору щодо меж земельної ділянки) або з позовом до міськради про затвердження проекту землеустрою (за умови, якщо відмова від підписання акта погодження меж земельної ділянки суміжними землекористувачами є наслідком неприязних стосунків, які не мають правового значення, а не наявність спору щодо визначення меж земельної ділянки). (Правовий висновок викладено у Постанові КАС ВС від 28.03.2023 у справі № 440/6443/21).

Щодо інших заперечень відповідача стосовно не підписання акту погодження з боку Товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний аеропорт Одеса, суд зазначає, що судом критично оцінюються такі доводи відповідача, оскільки на підтвердження зазначеної позиції відсутні жодні докази в матеріалах справи.

Також судом враховано лист Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 09.04.2024р. №01-20/138, за яким зазначено, що на виконання пункту «б» ч. 2 ст. 198 Земельного кодексу України необхідно долучити погодження всіх суміжних землекористувачів.

Щодо наявного в матеріалах справи сертифікату Торгово-промислової палати України, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі або є економічно невигідним.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Верховний Суд у Постанові від 31.08.2022 по cправі №910/15264/21 звернув увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.

Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні як найшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належного виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення, має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у п. 5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21).

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Також згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 визначено, що належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Суд зауважує відповідачу, що настання форм-мажорних обставин надає підставу, зокрема звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язання, а не від звільнення від виконання самого зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов до висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі, оскільки задля отримання позивачем посвідчення права постійного користування земельною ділянкою за адресою м.Одеса, вул. Центральний аеропорт, 3 (кадастровий номер 5110137300:66:001:0005) мають бути погоджені межі земельної ділянки.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 3028,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовну заяву Державного підприємства обслуговування повітряного руху України задовольнити повністю.

2.Визначити (погодити) межі земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:66:001:0005, відповідно до кадастрового плану земельної ділянки, інформація про який наявна в Державному земельному кадастрі.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний аеропорт Одеса (65036, м. Одеса, Центральний аеропорт, 2; код ЄДРПОУ 37947040) на користь Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (08300, Київська обл., м. Бориспіль, Аеропорт; код ЄДРПОУ 19477064) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн.

Повний текст рішення складено 05 листопада 2024 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Т.Г. Д`яченко