Рішення

від 05.11.2024 по справі 916/737/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" листопада 2024 р.м. Одеса Справа № 916/737/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/737/24

за позовом: Акціонерного товариства «Банк Січ» (провул. Несторівський, № 6, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 37716841)

до відповідача: Дочірнього підприємства «Херсонський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (вул. Поповича, № 23, м. Херсон, 73000, код ЄДРПОУ 31918234)

про стягнення 389 389,89 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Акціонерне товариство «Банк Січ» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Дочірнього підприємства «Херсонський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по основній сумі кредиту в розмірі 228002,24 грн та заборгованість по нарахованим та несплаченим процентам в розмірі 161387,65 грн.

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на обставину порушення відповідачем умов укладеного між сторонами кредитного договору № 01/22 про надання овердрафту за поточним рахунком від 05.01.2022.

Позивач у справі зазначив, що наразі він виконав взяті на себе зобов`язання, надавши кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 3000000,00 грн, проте відповідач свої обов`язки за кредитним договором не виконав, чим порушив умови договору, у зв`язку з чим за кредитним договором утворилась заборгованість в розмірі 389389,89 грн.

Позивач наголошує, що звернувся до відповідача з вимогою (повідомленням) від 23.10.2023, в якому просив здійснити погашення заборгованості за кредитним договором.

Відтак, на переконання позивача, існують підстави для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором у загальній сумі 389389,89 грн.

Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2024 позовна заява вх.№759/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.03.2024 було прийнято позовну заяву (вх.№ №759//24 від 26.02.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/737/24, постановлено справу № 916/737/24 розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Позивачу - АТ «Банк Січ» ухвала суду про відкриття провадження у справі від 04.03.2024 була надіслана до електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» та доставлена до електронного кабінету 05.03.2024, про що свідчить відповідна довідка про доставку електронного кабінету.

Ухвала суду від 04.03.2024 була надіслана відповідачу в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на електронну адресу Дочірнього підприємства «Херсонський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»: priemn@oblavtodor.ks.ua, відомості щодо якої містяться в КП «ДСС».

Електронний примірник ухвали від 04.03.2024 доставлено на електронну скриньку відповідача 05.03.2024, про що в автоматизованій системі бази даних «Діловодство господарського суду» сформовано відповідну довідку «про доставку електронного листа».

Визначення терміну «офіційна електронна адреса» міститься у п/п. 5.8. п. 5 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модудів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21, згідно з яким офіційна електронна адреса - сервіс Електронного кабінету ЄСІТС. Адреса електронної пошти, що використовується при реєстрації Електронного кабінету, не може бути зареєстрована в доменній зоні, використання якої заборонено законодавством України.

Абзацом п`ятим пункту 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС передбачено, що особам, які не мають зареєстрованих «Електронних кабінетів», документи у передбачених цим пунктом випадках можуть надсилатися засобами підсистем ЄСІТС на адресу електронної пошти, вказану такими особами під час подання документів до суду.

Тобто чинним процесуальним законодавством передбачено два способи належного повідомлення сторони - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 906/184/21.

Відтак, оскільки у відповідача відсутній зареєстрований електронний кабінету, в силу положення пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07.07.1989).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії» від 04.10.2001 наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує . На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.

Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.

Надсилання рішення рекомендованим листом з повідомлення про вручення є способом забезпечення права учасника справи знати про ухвалене судом рішення. Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника.

Метою усіх судів є ефективний захист порушених прав (стаття 2 КАС України, стаття 2 ЦПК України, стаття 2 ГПК України). Суд, який не може здійснювати правосуддя, не є ефективним захисником, а отже не може реалізувати мети, заради якої він існує.

З огляду на це, тлумачення і застосування усіх процесуальних правових норм повинно відбуватися у спосіб, що забезпечує можливість досягнення мети судів. Нема користі від формального дотримання правових норм, якщо це перешкоджає меті правосуддя.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення учасників справи своєчасно та належним чином про розгляд справи і забезпечення реалізації ними своїх прав.

Отже, суд констатує небажання відповідача протягом строку розгляду справи висловити свою правову позицію у даному спорі.

У цьому випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 916/737/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.

Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін в порядку ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України від учасників справи до суду не надходило.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами У країни може бути, змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Отже, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права на судовий захист не можуть бути обмежені.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладеною.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Згідно із приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).

У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).

При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об`єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв`язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв`язку потребує додаткового часу.

Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю.

З огляду на запровадження на території України воєнного стану, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, а також враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.248 ГПК України.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов`язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

05.11.2024 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

05.11.2022 між Акціонерним товариством «Банк Січ» (банк, позивач) та Дочірнім підприємством «Херсонський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (позичальник, відповідач) укладений договір № 01/22 про надання овердрафту за поточним рахунком, відповідно до п. 2.1. якого банк надає позичальнику овердрафт шляхом сплати протягом робочого дня з поточного рахунку позичальника № UA593808160000026008001203228 (980) в АТ «Банк Січ» (надалі - рахунок) платіжних документів на суму, що не перевищує залишок на рахунку на наступних умовах:

Максимальний ліміт овердрафту - 3 000 000,00 грн; строк дії ліміту овердрафту - з 05 січня 2022 року по 30 грудня 2022 року (включно); максимальний строк безперервного користування овердрафтом не повинен перевищувати 30 календарних днів; процентна ставка - 18% річних; позичальник сплачує разову комісію за надання кредиту в розмірі 1,0% від ліміту овердрафту, зазначеного в пункті 2.2. цього договору, в день укладання цього договору; цільове призначення овердрафту - поповнення обігових коштів позичальника для здійснення ним фінансово-господарської діяльності (п.п. 2.2. - 2.7. договору).

Згідно п. 3.1. договору овердрафт надається банком позичальнику шляхом оплати з рахунку протягом операційного дня платіжних документів позичальника на суму, що перевищує залишок на рахунку, в межах встановленого згідно п. 2.2. договору ліміту овердрафту.

Овердрафт надається банком позичальнику з урахуванням виконання позичальником вимог розділу 4 цього договору щодо умов забезпечення виконання позичальником зобов`язань за цим договором та вимог п. 2.6 цього договору (п/п 3.1.1. п. 3.1. договору).

Відповідно до п. 3.2. договору днем початку перебігу строку безперервного користування овердрафтом є перший день, з якого, незалежно від суми, позичальник безперервно мав заборгованість за овердрафтом, днем закінчення - день, в який заборгованість за овердрафтом сплачено в повному обсязі (день зарахування на рахунок грошових коштів в сумі, що дорівнює або перевищує розмір фактичної заборгованості по овердрафту)

Пунктом 3.3. договору передбачено, що усі надходження на рахунок позичальника спрямовуються на погашення заборгованості за овердрафтом. Усі грошові надходження на рахунок автоматично зменшують дебетове сальдо за рахунком. У випадку, якщо останній день строк дії ліміту овердрафту припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день банка, погашення овердрафту здійснюється позичальником на наступний робочий день.

Проценти за користуванням овердрафтом нараховуються банком не рідше одного разу у календарний місяць за період фактичного користування овердрафтом на суму щоденного залишку фактичної заборгованості за овердрафтом, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та умовної кількості днів у році 360, на рахунок № UA463808160000026074002203228 (п. 3.4. договору).

Як встановлено п. 3.7. договору, у разі несвоєчасної сплати позичальником заборгованості за овердрафтом (порушення максимального строку безперервного користування овердрафтом чи строку дії ліміту овердрафту) банк має право перенести суму заборгованості на відповідні рахунки обліку простроченої кредитної заборгованості і позичальник сплачує банку проценти з розрахунку 21,0% річних, що нараховуються на суму простроченої заборгованості з дати її виникнення до дати її повної сплати. Сплата процентів, передбачених цим пунктом, в підвищеному розмірі здійснюється в день фактичної сплати простроченої заборгованості за овердрафтом. При цьому банк припиняє подальше надання позичальнику овердрафту. Надання овердрафту може бути відновлено банком після повної сплати позичальником простроченої заборгованості за овердрафтом та/або інших платежів, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 3.11 шляхом підписання цього договору позичальник надає право (доручає) банку здійснювати договірне списання з усіх рахунків позичальника в іноземній та національних валютах, відкритих у банка та його філіях, регіональних управліннях, відділеннях протягом дії цього договору (далі «рахунок позичальника»), на користь банка (на рахунки обліку заборгованості позичальника за цим договором) грошових коштів в сумах, необхідних для повернення заборгованості позичальника по поверненню овердрафту, сплати процентів за його користування, комісій, штрафних санкцій та інших платежів позичальника, встановлених цим договором.

Підпунктами 6.1.1., 6.1.3., 6.1.5., 6.1.9 пункту 6.1. договору встановлені обов`язки позичальника: дотримуватись строку дії ліміту овердрафту та максимального строку безперервного користування овердрафтом; забезпечити надходження на рахунок грошових коштів в сумі, достатній для спати овердрафту, та сплату заборгованості за овердрафтом в терміни, передбачені цим та додатковими договорами про внесення змін до цього договору; своєчасно сплачувати проценти та інші платежі, встановлені цим договором, в порядку, передбаченому цим договором; достроково повернути всю заборгованість, включаючи суму овердрафту, проценти, комісії, штрафи, пені, за цим договором.

Згідно з пунктом 9.2. договору овердрафту банк має право зупинити подальше кредитування позичальника та/або вимагати дострокового повернення кредитних коштів, сплати процентів, комісій, штрафних санкцій, що передбачені цим договором, а також відшкодування збитків, завданих банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником та/або іншими особами, що є поручителями позичальника (в т.ч. гарантами, майновими поручителями, заставодавцями та ін.), умов цього договору та/або угод (договорів), укладених у забезпечення виконання позичальником зобов`язань (договорів забезпечення) за цим договором, а позичальник зобов`язаний протягом 5 (п`яти) календарних днів, а у випадку, якщо зобов`язання позичальника за цим договором забезпечуються заставою майнових прав на грошові кошти, розміщені на депозитному рахунку в АТ «Банк Січ» - не пізніше наступного робочого дня, з дати надіслання банком відповідної вимоги, повернути суму заборгованості за овердрафтом, що залишилась, сплатити проценти, комісії, інші платежі за цим договором та штрафні санкції, а також відшкодувати збитки, завдані банку, у разі настання будь-якого з наступних випадків, зокрема порушення позичальником строків (термінів) платежів, що встановлені цим договором (підпункт 9.2.1).

Цей договір набуває чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками сторін - юридичних осіб (за наявності) та діє по дату повного виконання позичальником зобов`язань за цим договором (п. 11.1. договору).

Пунктом 11.4. договору погоджено, що банк надсилає письмові повідомлення позичальнику одним з наступних шляхів: поштове відправлення з повідомленням про вручення за юридичною та/або фактичною адресою; особисте вручення керівнику та/або іншій уповноваженій особі позичальника (на копії повідомлення керівник та/або інша уповноважена особа обов`язково проставляє відмітку про отримання із зазначенням дати отримання); відправлення за електронною адресою, вказаною у реквізитах договору про надання овердрафту та/або іншою електронною адресою, що стала відома банку у процесі обслуговування позичальника; відправлення повідомлення з використанням системи дистанційного керування рахунками «Клієнт-банк IFOBS». Датою надіслання таких повідомлень буде вважатися вихідна дата повідомлення.

Договір підписаний представниками банка і позичальника та скріплений печатками юридичних осіб без зауважень та заперечень.

Факт встановлення з 05.01.2022 кредитного ліміту дозволеного овердрафту, обставини користування відповідачем кредитними коштами шляхом проведення банком поточних платежів відповідача на суму, що перевищує залишок коштів на поточному рахунку клієнта за рахунок кредитних коштів в межах кредитного ліміту, а також нарахування банком відповідачу процентів за користування кредитом, підтверджується відповідними виписками по особовим рахункам відповідача за загальний період 05.01.2022 - 05.02.2024 (а.с. 20 - 55), копії яких наявні в матеріалах справи, та відповідачем не заперечується.

Як свідчать матеріали справи, 25.10.2023 Акціонерним товариством «Банк Січ» як кредитором внаслідок тривалого невиконання позичальником - відповідачем зобов`язань за кредитним договором було направлено до ДП «Херсонський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» вимогу вих. № 1834/07-Л від 23.10.2023 про погашення заборгованості за договором протягом 10 календарних днів з дати надсилання банком цього листа, на адресу відповідача: вул. Поповича, № 23, м. Херсон, 73000, що підтверджується списком згрупованих поштових відправлень від 25.10.2023,описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком від 25.10.2023, копії яких наявні в матеріалах справи.

Невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором № 01/22 про надання овердрафту за поточним рахунком від 05.01.2022 стало підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Відповідно до ч. .1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Частинами 1, 2, 4 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

У відповідності з ч. ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтями 525, 526 ЦК України, що кореспондуються за змістом з положеннями ст. 193 ГК України, передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1052 Цивільного кодексу України у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст.1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Укладений між банком та відповідачем договір, який за своєю суттю відноситься до кредитного договору, є підставою для виникнення у сторін за цим договором кредитних правовідносин відповідно до ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України (ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України), і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Господарський суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.03.2021 у справі №904/2073/19, відповідно до якої договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Тобто, кредитний договір є окремим видом цивільно-правових договорів, який визначає взаємні зобов`язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з метою одержання останнім кредиту. Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит) в будь-якій валюті. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами договору. Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами, регулюються самостійно сторонами шляхом укладення договору. На кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов`язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства.

Відповідач заперечень щодо викладених у договорі умов не висловлював, питання про зміну умов договору не порушував. Сторони погодили умови договору та встановили відповідні зобов`язання з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства. Згідно з положеннями статті 526 ЦК України, статей 193, 198 ГК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк, відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України), а в силу приписів статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Овердрафт - це форма кредитування позичальника, яка полягає у здійсненні платежів (переказів) з поточного рахунку в межах обумовленої максимальним лімітом та поточним лімітом, в разі відсутності (недостатності) грошових коштів на поточному рахунку.

Для виконання кредитного договору необхідне вчинення сторонами передбачених умовами договору дій, які призводять до встановлення між ними кредитного правовідношення. Таке відношення встановлюється між сторонами з часу отримання позичальником від банку кредиту. З настанням цієї події договір як підстава для виникнення кредитного правовідношення у повному обсязі вважається таким, що відбувся.

Правовідношення, що виникло, є зобов`язанням. У подальшому сторони в залежності від суб`єктивного становища виконують обов`язок вчинити дію чи здійснюють вимоги, визначені змістом правовідношення, відповідно до умов договору, тобто виконують зобов`язання.

Під час розгляду справи судом встановлено, що між позивачем та відповідачем на підставі договору про надання овердрафту за поточним рахунком від 05.01.2022 № 01/22 виникли зобов`язальні правовідносини, згідно з якими позивач зобов`язався надати відповідачу кредит, а відповідач, в свою чергу, зобов`язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти, в обумовлені цим договором терміни.

На виконання умов даного договору позивачем надано відповідачу кредитні кошти за умовами договору овердрафту, що підтверджено виписками по банківських рахунках, долучених до матеріалів справи.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного надання позивачем банківських послуг з боку відповідача відсутні.

Доказів пред`явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів, а також термінів надання кредитних послуг до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем положень договору овердрафту в частині забезпечення кредитного ліміту (овердрафту) відповідачем також не надано.

Так, відповідно до умов договору строк дії ліміту овердрафту встановлений з 05.01.2022 по 30.12.2022 включно.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем в позовній заяві, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також положенням договору про надання овердрафту відповідач свої зобов`язання щодо погашення овердрафту та повернення кредиту у сумі 228002,24 грн, а також сплати процентів за користування кредитом своєчасно та в повному обсязі не виконав, у зв`язку з чим станом на 05.02.2024 за відповідачем рахується заборгованість за кредитом в сумі 228002,24 грн та за процентами за користування кредитом в сумі 161387,65 грн, що підтверджується відповідними виписками банку та детальним розрахунком заборгованості за період з 21.11.2022 по 31.01.2024.

Відповідач дану обставину не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.

Враховуючи зазначене, станом на дату прийняття рішення обов`язок по поверненню кредитних коштів у повному обсязі настав, заборгованість відповідача по основній сумі кредиту в розмірі 228002,24 грн перед банком належним чином доведена, документально підтверджена та клієнтом не спростована, а тому вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заявлених кредитором позовних вимог до відповідача про стягнення нарахованих процентів за користування кредитом в сумі 161387,65 грн за загальний період 05.01.2022 - 31.01.2024 суд зазначає, що відповідно до статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 цього Кодексу).

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики.

Так, поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Наразі, у даній справі сторони строк кредитного договору окремо не визначили, а погодили термін повернення кредиту, який становить - 30.12.2022, а також строк безперервного користування овердрафтом.

Згідно правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, що також що підтверджується постановами Верховного Суду у справах № 296/10217/15-ц від 07.07.2020, № 912/1120/16 від 04.02.2020, № 910/18943/20 від 27.07.2021, № 910/17048/17 від 18.01.2022 право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України припиняється. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 також викладена правова позиція, у відповідності до якої оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Окрім цього судом враховано правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року у справі № 910/4518/16 (пункти 80-87), за змістом яких «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору. Проценти відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

При цьому, надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України.

Отже, з огляду на вказане суд зазначає про можливість нарахування позивачем відсотків за користування кредитом за кредитним договором виключно до моменту спливу визначеного договором загального строку кредитування - 30.12.2022 або до пред`явлення вимоги до позичальника, після чого позивач втрачає можливість нарахування та стягнення з відповідача процентів за користування кредитом.

За таких обставин, враховуючи умови пунктів 6.1.9, 9.1, 9.2.1 кредитного договору щодо обов`язку позичальника достроково повернути суму заборгованості за кредитом та процентами протягом 5 календарних днів з дати надіслання банком відповідної вимоги та заважаючи на встановлену судом дату надсилання такої вимоги - 25.10.2023 та визначений у ній позивачем строк сплати всієї суми заборгованості - протягом 10 календарних днів з дати надсилання банком вимоги, право позивача як кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором проценти за кредитом припинилось 04.11.2023.

Натомість, як вбачається з наданого позивачем до позовної заяви розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором, позивач здійснює нарахування 21 процентів річних за користування кредитними коштами за період після 04.11.2023, що не відповідає наведеним приписам законодавства та висновкам Верховного Суду, у зв`язку з чим, за висновками суду, стягнення процентів у розмірі 12236,12 грн, які нараховані за період 05.11.2023 - 04.02.2024, є необґрунтованим та безпідставним, відтак, позовні вимоги у вказаній частині про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом в сумі 12236,12 грн. задоволенню не підлягають.

Приймаючи до уваги, що бездіяльність відповідача у вигляді неповернення кредиту та несплати передбачених договором процентів та комісії суперечить вищевказаним нормам права та договору, враховуючи, що тягар доказування виконання зобов`язання в частині сплати заборгованості за кредитним договором в даному випадку покладено на відповідача, і останній не скористався правом подачі відзиву на спростування доводів позивача, не надав суду доказів погашення боргу, суд, перевіривши розрахунок позивача, дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано заявлено до стягнення з відповідача основний борг у сумі 228002,24 грн та 149151,53 грн заборгованості за процентами. При цьому відповідачем розрахунки позивача не спростовані.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v.Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України»).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010).

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги. Контррозрахунку, доказів сплати вказаної заборгованості або належних та допустимих доказів, які би її спростовували, відповідачем суду також не подано.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості на підставі наданих позивачем доказів.

Суд враховує позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №913/618/21, що доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.

Отже, приймаючи до уваги встановлення судом під час розгляду справи обставин наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за тілом кредиту та заборгованості за процентами, враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов є частково обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає частковому задоволенню.

Так з відповідача Дочірнього підприємства «Херсонський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь позивача Акціонерного товариства «Банк Січ» підлягає стягненню 377153,77 грн заборгованості, в тому числі 228002,24 грн заборгованості по основній сумі кредиту та 14915153 грн заборгованості за процентами.

Водночас, приймаючи до уваги закінчення строку кредитування за договором, дату виникнення у відповідача прострочення за кредитним договором та дату звернення позивача до суду, суд дійшов висновку, що з урахуванням положень ст. 1048 ЦК України, відсутні підстави для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за процентами в розмірі 12236,12 грн.

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги вищезазначене, судовий збір слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 5657,31 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Херсонський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (вул. Поповича, № 23, м. Херсон, 73000, код ЄДРПОУ 31918234) на користь Акціонерного товариства «Банк Січ» (провул. Несторівський, № 6, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 37716841) заборгованість по основній сумі кредиту в розмірі 228 002 (двісті двадцять вісім тисяч дві) грн 24 коп, заборгованість по процентам в розмірі 149 151 (сто сорок дев`ять тисяч сто п`ятдесят одна) грн 53 коп та витрати зі сплати судового збору в розмірі 5 657 (п`ять тисяч шістсот п`ятдесят сім) 31 коп.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 05 листопада 2024 р.

Суддя О.В. Цісельський