Рішення

від 04.11.2024 по справі 924/673/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" листопада 2024 р. Справа № 924/673/24

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Грамчука І.В., розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Донметсплав" Донецька область, м.Слов`янськ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврійська ливарна компанія "Талко" м. Хмельницький

про стягнення 5847137,00 грн

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Донметсплав" звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврійська ливарна компанія "Талко" м. Хмельницький про стягнення 5847137,00 грн

Процесуальні дії по справі.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 26.07.2024р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 09:30 год. "25" вересня 2024 року.

Ухвалою суду від 25.09.2024 продовжено строк підготовчого провадження у справі №924/673/24 на 30 днів. Відкладено підготовче засідання у справі №924/673/24 на 09:30 год. 15 жовтня 2024 р.

Ухвалою суду від 15.10.2024 закрито підготовче провадження у справі №924/673/24. Призначено справу №924/673/24 до судового розгляду по суті у загальному позовному провадженні на 09:30 год. "04" листопада 2024 р.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Донметсплав" звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврійська ливарна компанія "Талко" м. Хмельницький про стягнення 5847137,00 грн, з яких 2592216,96 грн основного боргу, 735221,04 грн інфляційних втрат, 174748,17 грн 3% річних, 2344950,83 грн пені.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що між сторонами укладено договір купівлі-продажу від 25.01.2021 №2501/2021.

Позивач поставив товар, проте відповідач частково погасив заборгованість. Залишок склав 2592216,96 грн

Представник позивача в судове засідання не з`явився, проте подав заяву (вх.№05-22/7509/24 від 31.10.2024) у якій позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить задовольнити.

Відповідач не скористався правом участі свого представника на судовому розгляді справи, відзиву на позов не подав, причин не повідомив.

Згідно ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

В силу ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що сторонам, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 р. у справі Смірнова проти України). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02 вересня 2010 р., Смірнова проти України від 08 листопада 2005 р., Матіка проти Румунії від 02 листопада 2006 р., Літоселітіс проти Греції від 05 лютого 2004 р. та інші).

Враховуючи обставини справи, належне повідомлення сторін про наявність судового спору та надання можливості забезпечити в повному обсязі право на захист, обов`язок дотримання принципу розумних строків вирішення спору, суд, керуючись з ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

25.01.2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Донметсплав" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Таврійська ливарна компанія "Талко" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №2501/2021, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах визначених цим договором прийняти та оплатити товар - сплави алюмінієві вторинні марки АК9М2, в порядку, розмірах і в строки, визначені цим договором, специфікацією, які є невід`ємною частиною цього договору. Найменування, кількість, асортимент товару та інше визначаються в Специфікаціях (п. 1, 2 ст. 1 договору).

Ціна товару вказується в специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору. Розрахунок за товар здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Форма оплати товару - безготівкова, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника. Строк оплати товару - не пізніше 30 календарних днів з моменту відвантаження товару, що підтверджується належно оформленими документами (п.п. 1,2,3,4 ст.2 договору).

Пунктом 5 ст. 6 договору передбачено, що у випадку порушення покупцем строків оплати, встановлених п.4 ст. 2 цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від суми простроченого платежу за кожний календарний день прострочення».

Договір підписано сторонами договору та скріплено їхніми печатками.

Відповідно до п.п. 1,2 ст. 1 Договору було укладено спеціфікації № 5 від 10.11.2021р. на поставку товару (сплави алюмінієві вторинні марки АК9М2) на загальну суму 3 578 400,00 грн, специфікація № 6 від 19.01.2022р. на поставку товару (сплави алюмінієві вторинні марки АК9М2) на загальну суму 1 943 040, 00 грн

На виконання договору позивачем поставлено, а представником відповідача прийнято товар на суму 1959600,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №140 від 30.12.2021р., товарно-транспортною накладною № 140 від 30.12.2021 року, рахунком №195 від 30.12.2021р., сертифікатом якості від 30.12.2021р, податковою накладною №24 від 30.12.2021р. з квитанцією Державної податкової служби України про її реєстрацію; та на суму 1532616,96 грн., що підтверджується видатковою накладною № 10 від 03.02.2022р. товарно-транспортною накладною за № 10 від 03.02.2022 року, рахунком №14 від 03.02.2022р., сертифікатом якості від 03.02.2022р., податковою накладною №2 від 03.02.2022р. з квитанцією Державної податкової служби України про її реєстрацію. Загальна сума склала 3492216,96 грн

Відповідач погасив заборгованість в сумі 900000,00 грн Відповідно до платіжного доручення від 02.02.2022року за №2210 було сплачено 400000,00 грн, відповідно до платіжного доручення від 22.02.2022року за № 2471 було сплачено 500000,00грн

Загальна сума отриманих Позивачем грошових коштів від Відповідача складає 900 000,00 грн, що підтверджено платіжними дорученнями №2210 від 02.02.2022 на суму 400000,00 грн, №2471 від 22.02.2022 на суму 500000,00 грн

Позивач звернувся до відповідача з претензією №1 від 22.11.2023 року про сплату заборгованості за договором купівлі-продажу №2501/2021 від 25.01.2021.

Проте, у зв`язку з невиконанням відповідачем вимог позивача в добровільному порядку, останній звернувся з даним позовом до суду.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як вбачається із матеріалів справи, між товариством з обмеженою відповідальністю "Донметсплав" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Таврійська ливарна компанія "Талко" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №2501/2021 25.01.2021 року укладено договір купівлі-продажу №2501/2021, на підставі якого позивачем поставлено товар відповідачу на загальну суму 3492216,96 грн

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 173, 174 ГК України передбачено, що на підставі господарського договору між суб`єктами господарювання виникають господарські зобов`язання, в силу яких один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 193 ГК України господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (не належне виконання).

Із наявних видаткових накладних, підписаних уповноваженими представниками сторін, судом встановлено факт поставки товару відповідачу на підставі договору купівлі-продажу №2501/2021 від 25.01.2021 на суму 3492216,96 грн Матеріали справи містять докази часткової оплати товару на суму 900000,00 грн

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем не виконано взятий на себе обов`язок з своєчасної та повної оплати поставленого позивачем товару, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 2592216,96 грн, яка підлягає стягненню в судовому порядку.

Відтак, позовна вимога про стягнення 2592216,96 грн основного боргу за договором купівлі-продажу №2501/2021 від 25.01.2021 року є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 2344950,83 грн пені, згідно поданого розрахунку.

У силу ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.

За змістом частини 2 статті 217 Господарського кодексу України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які в силу частини 1 статті 230 Господарського кодексу України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Пеня як вид забезпечення виконання зобов`язання та її розмір визначена частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 та частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України. Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Пунктом 5 ст. 6 договору передбачено, що у випадку порушення покупцем строків оплати, встановлених п.4 ст. 2 цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від суми простроченого платежу за кожний календарний день прострочення».

Оскільки судом встановлено порушення відповідачем строків розрахунку, у позивача виникло відповідне право нарахування пені на суму боргу.

Зокрема, позивачем здійснено нарахування пені по заборгованості з суми 1959600,00 грн за період з 29.01.2022 року по 01.02.2022 року; з суми 1559600,00 грн за період з 02.02.2022 по 21.02.2022, з суми 1059600,00 грн за період з 22.02.2022 по 04.03.2022, з суми 2592216,96 грн за період з 05.03.2022 по 13.05.2024.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 1.12. Постанови №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" роз`яснив, що господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Судом здійснено перерахунок заявленої до стягнення суми пені та встановлено наступне.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" з цього приводу зазначено, що щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Як зазначалося вище, у п.5 ст.6 договору передбачено, що пеня нараховується за кожний календарний день прострочення.

З аналізу вказаної норми та з врахуванням п. 2.5. Постанови суд приходить до висновку, що сторонами в договорі не визначено іншого строку нарахування пені, ніж того, що передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, тобто, шести місяців.

Відтак, вірним буде нарахування пені: на суму 1959600 грн за період з 30.10.2018 року по 01.02.2022 року = 3221,26 грн; на суму 1559600,00 грн за період з 02.02.2022 року по 21.02.2022 року = 17091,51 грн; на суму 1059600,00 грн за період з 22.02.2022 року по 29.09.2022 року = 231370,19 грн; на суму 2592216,96 грн за період з 06.03.2022 до 06.09.2022=465888,86грн На загальну суму 717571,82 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача. В стягненні1627379,01 грн пені слід відмовити.

Щодо нарахованих 174748,17 грн 3% річних та 735221,04 грн інфляційних витрат, суд зауважує, що відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів встановлений договором або законом.

При перерахунку 3 % річних позивач правомірно нарахував 174748,17 грн

Щодо нарахування 735221,04 грн інфляційних втрат судом враховується наступне:

Згідно із ст. 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга" (п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов`язання" №14 від 17.12.2013 року).

При застосуванні індексу інфляції необхідно брати до уваги, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно необхідно рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня (лист Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ").

Щодо стягнення суми втрат від інфляції судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19. Зокрема, при розрахунку "інфляційних втрат" у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу (пункти 25 - 29 постанови Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19). Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення (пункт 23 постанови Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19).

Також об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі № 905/21/19 наведено формулу, за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100% (п. 28 постанови у справі № 905/21/19).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями ) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

При цьому, Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05.07.2019р. у справі № 905/600/18 дійшов висновку, що до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд, провівши в системі "Законодавство" перерахунок інфляційних втрат в межах періоду визначеного позивачем, вважає допустимим до стягнення інфляційні втрати за час прострочення виконання зобов`язання у розмірі 735221,04 грн

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача слід стягнути 2592216,96 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу №2501/2021 від 25.01.2021 року, нарахованих на цю суму 174748,17 грн 3% річних, 735221,04 грн інфляційних втрат та 717571,82 грн пені. В стягненні 1627379,01 грн пені суд відмовляє.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 20, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Донметсплав" Донецька область, м. Слов`янськ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврійська ливарна компанія "Талко" м. Хмельницький про стягнення 5847137,00 грн, задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврійська ливарна компанія "Талко" (49041, Хмельницька область, Хмельницький район, м. Хмельницький, пров. Шухевича Романа, буд. 66А, код 31433316) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Донметсплав" (84105, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Ростроповича Мстислава, буд. 74А, код 25099465) 2592216,96 грн (два мільйони п`ятсот дев`яносто дві тисячі двісті шістнадцять гривень 96 коп) боргу, 174748,17 грн (сто сімдесят чотири тисячі сімсот сорок вісім грн 17 коп) 3% річних, 735221,04 грн (сімсот тридцять п`ять тисяч двісті двадцять одна гривна 04 коп) інфляційних втрат, 717571,82 грн (сімсот сімнадцять гривень п`ятсот сімдесят одна грн 82 коп.) пені, 63296,37 грн (шістдесят три тисячі двісті дев`яносто шість грн 37 коп.) витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Грамчук

Виготовлено в 3 примірниках:

1- до справи,

2 - позивачу в електронний кабінет,

3- представнику позивача Колоту О.В. на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1

4- відповідачу ( ІНФОРМАЦІЯ_2 )