Постанова

від 31.10.2024 по справі 910/175/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/175/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючий, Мамалуя О. О., Студенця В. І.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Босого В. П.,

від 28 лютого 2024 року

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Євсікова О. О., Алданової С. О., Корсака В. А.,

від 19 серпня 2024 року (повний текст складений 22 серпня 2024 року)

у справі за позовом керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі:

1) Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації,

2) Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації,

3) Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Манго-Груп"

про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 190 525,80 грн,

за участю представників:

від позивача-1: Сидорчук А. Ю., Гриник М. С.

від позивача-2: не з`явились

від позивача-3: Самойличенко Н. В.

від відповідача: не з`явились

від прокурора: Єреп В. В.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У грудні 2022 року керівник Подільської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації та Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Манго-груп" про:

- визнання недійсними додаткових угод № 1 від 12 травня 2021 року, № 2 від 23 липня 2021 року, № 3 від 28 вересня 2021 року, № 4 від 12 листопада 2021 року та № 6 від 09 грудня 2021 року до договору про закупівлю № 54/2021 від 24 лютого 2021 року, укладеного між Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю «Манго-Груп»;

- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Манго-Груп» на користь Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації 190 525,80 грн зайво сплачених коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні додаткові угоди суперечать вимогам чинного законодавства, зокрема пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки внаслідок їх укладення була збільшена ціна, встановлена у договорі про закупівлю № 54/2021 від 24 лютого 2022 року, більше, ніж на 10% без документального підтвердження коливання ціни за одиницю товару на ринку, зі зменшенням обсягу поставки товару, що закупається, що призвело до переплати та зайвого витрачання бюджетних коштів у сумі 190 525,80 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача-2 відповідно до частини першої статті 670 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування представництва інтересів держави прокурор послався на те, що у даному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, оскільки внаслідок безпідставної зміни істотних умов договору Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва надмірно перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю «Манго-Груп» кошти у сумі 190 525,80 грн, а враховуючи обізнаність позивачів про порушення інтересів держави та відсутність у них наміру звертатись з позовом до суду самостійно, це призводить до виникнення у органів прокуратури не лише права, а й обов`язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 09 січня 2023 року прийняв зазначену позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 910/175/23.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

За результатами проведеної процедури закупівлі UA-2020-12-16-002721-а 24 лютого 2021 року між Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Манго-Груп" (постачальник) (далі по тексту разом - сторони) був укладений договір про закупівлю № 54/2021 (далі по тексту - договір), за умовами пункту 1.1. якого Постачальник зобов`язався у 2021 році поставити та передати у власність Замовника товар: бензин А-95, дизельне паливо, газ скраплений за ДК 021:2015 код 09130000-9 «Нафта і дистиляти» (продукція), в асортименті, кількості та за цінами, які визначені у специфікації (додаток № 1 до договору), що є невід`ємною частиною цього договору, а Замовник зобов`язався прийняти цю продукцію та оплатити її.

Ціна договору становить 4 098 269,40 грн з ПДВ (пункт 3.2. договору).

Відповідно до пунктів 3.3., 3.4. договору вартість договору за рахунок коштів місцевих бюджетів становить 3 299 975,45 грн: за рахунок коштів загального фонду місцевого бюджету (бюджет міста Києва) - 96 122,40 грн; за рахунок коштів спеціального фонду місцевого бюджету (бюджет міста Києва) - 3 203 853,05 грн. Вартість договору за рахунок господарських коштів становить 798 293,95 грн.

Згідно з пунктом 3.6. договору в разі коливання ціни на товар на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі, Постачальник та Замовник можуть переглянути вказану у договорі ціну за одиницю товару та внести зміни до договору, виходячи з розрахунку згідно з коефіцієнтом підняття ціни на постійно діючому ринку такого товару не більше як на 10% від вартості одиниці товару за договором про закупівлю. Підстава для внесення змін до договору у зв`язку з коливанням ціни на товар на ринку має бути підтверджена документально (довідкою з Державної служби статистики України або Торгово-промислової палати України або ДП «Держзовнішінформ»).

Якщо оплата здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів - розрахунки здійснюються Замовником шляхом оплати видаткової накладної за фактом постачання продукції. У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за поставлену продукцію здійснюється протягом 7 банківських днів з дати фактичного бюджетного фінансування (пункт 4.2. договору).

Якщо за рахунок господарських коштів - розрахунки за поставлену продукцію здійснюються за фактом постачання на умовах відстрочки платежу до 30 банківських днів з дати отримання продукції (пункт 4.3. договору).

У додатку № 1 до договору сторони погодили специфікацію на товар, згідно з якою Постачальник продає, а Замовник купує продукцію за нижченаведеною ціною:

- бензин автомобільний А-95-Євро5-Е5 кількістю 43 560 літрів за ціною 26,22 грн з ПДВ за літр;

- паливо дизельне ДП-Євро-5-В0 кількістю 93 690 літрів за ціною 25,26 грн з ПДВ за літр;

- скраплений газ кількістю 48 640 літрів за ціною 12,12 грн з ПДВ за літр.

У додатку № 2 до договору сторони визначили перелік АЗС у м. Києві, які обслуговують талони Mango.

Додатковою угодою № 1 від 12 травня 2021 року сторони внесли зміни до договору та домовились встановити наступну ціну на товар:

- бензин автомобільний А-95-Євро5-Е5 кількістю 2 970 літрів за ціною 26,22 грн з ПДВ за літр; кількістю 38 898,75 літрів за ціною 27,36 грн з ПДВ за літр;

- паливо дизельне ДП-Євро-5-В0 кількістю 5 045 літрів за ціною 25,26 грн з ПДВ за літр; кількістю 85 595,2867 літрів за ціною 26,16 грн з ПДВ за літр;

- скраплений газ кількістю 820 літрів за ціною 12,12 грн з ПДВ за літр; кількістю 47 351,1765 літрів за ціною 12,24 грн з ПДВ за літр.

Додатковою угодою № 2 від 23 липня 2021 року сторони внесли зміни до договору та домовились встановити наступну ціну на товар:

- бензин автомобільний А-95-Євро5-Е5 кількістю 2 970 літрів за ціною 26,22 грн. з ПДВ за літр; кількістю 38 898,75 літрів за ціною 27,36 грн з ПДВ за літр;

- паливо дизельне ДП-Євро-5-В0 кількістю 5 045 літрів за ціною 25,26 грн з ПДВ за літр; кількістю 85 595,2867 літрів за ціною 26,16 грн з ПДВ за літр;

- скраплений газ кількістю 820 літрів за ціною 12,12 грн з ПДВ за літр; кількістю 5 200 літрів за ціною 12,24 грн. з ПДВ за літр; кількістю 40 560,566 літрів за ціною 12,72 грн з ПДВ за літр.

Додатковою угодою № 3 від 28 вересня 2021 року сторони внесли зміни до договору та домовились встановити наступну ціну на товар:

- бензин автомобільний А-95-Євро5-Е5 кількістю 2 970 літрів за ціною 26,22 грн з ПДВ за літр; кількістю 38 898,75 літрів за ціною 27,36 грн. з ПДВ за літр;

- паливо дизельне ДП-Євро-5-В0 кількістю 5 045 літрів за ціною 25,26 грн з ПДВ за літр; кількістю 85 595,2867 літрів за ціною 26,16 грн з ПДВ за літр;

- скраплений газ кількістю 820 літрів за ціною 12,12 грн з ПДВ за літр; кількістю 5 200 літрів за ціною 12,24 грн з ПДВ за літр; кількістю 3 000 літрів за ціною 12,72 грн з ПДВ за літр; кількістю 35 707,8027 літрів за ціною 13,38 грн з ПДВ за літр.

Додатковою угодою № 4 від 12 листопада 2021 року сторони внесли зміни до договору та домовились встановити наступну ціну на товар:

- бензин автомобільний А-95-Євро5-Е5 кількістю 2 970 літрів за ціною 26,22 грн з ПДВ за літр; кількістю 20 280 літрів за ціною 27,36 грн з ПДВ за літр; кількістю 17 651,03950 літрів за ціною 28,86 грн з ПДВ за літр;

- паливо дизельне ДП-Євро-5-В0 кількістю 5 045 літрів за ціною 25,26 грн з ПДВ за літр; кількістю 40 665 літрів за ціною 26,16 грн з ПДВ за літр; кількістю 42 586,09783 літрів за ціною 27,60 грн з ПДВ за літр;

- скраплений газ кількістю 820 літрів за ціною 12,12 грн з ПДВ за літр; кількістю 5 200 літрів за ціною 12,24 грн з ПДВ за літр; кількістю 3 000 літрів за ціною 12,72 грн з ПДВ за літр; кількістю 1 580 літрів за ціною 13,38 грн. з ПДВ за літр; кількістю 32 945,88745 грн. літрів за ціною 13,86 грн з ПДВ за літр.

Додатковою угодою № 6 від 09 грудня 2021 року сторони внесли зміни до договору та домовились встановити наступну ціну на товар:

- бензин автомобільний А-95-Євро5-Е5 кількістю 2 970 літрів за ціною 26,22 грн з ПДВ за літр; кількістю 20 280 літрів за ціною 27,36 грн. з ПДВ за літр; кількістю 17 651,03950 літрів за ціною 28,86 грн з ПДВ за літр;

- паливо дизельне ДП-Євро-5-В0 кількістю 5 045 літрів за ціною 25,26 грн з ПДВ за літр; кількістю 40 665 літрів за ціною 26,16 грн з ПДВ за літр; кількістю 42 586,09783 літрів за ціною 27,60 грн з ПДВ за літр;

- скраплений газ кількістю 820 літрів за ціною 12,12 грн з ПДВ за літр; кількістю 5 200 літрів за ціною 12,24 грн. з ПДВ за літр; кількістю 3 000 літрів за ціною 12,72 грн з ПДВ за літр; кількістю 1 580 літрів за ціною 13,38 грн. з ПДВ за літр; кількістю 4 000 грн літрів за ціною 13,86 грн. з ПДВ за літр; кількістю 27 976,987 літрів за ціною 14,34 грн з ПДВ за літр.

На виконання умов договору Постачальник поставив Замовнику товар за видатковими накладними:

- № РН-0000876 від 04 березня 2021 року на суму 96 122,10 грн;

- № РН-0001617 від 28 квітня 2021 року на суму 119 126,40 грн;

- № РН-0001956 від 18 травня 2021 року на суму 386 832,00 грн;

- № РН-0002190 від 31 травня 2021 року на суму 21 938,40 грн;

- № РН-0002438 від 16 червня 2021 року на суму 279 980,40 грн;

- № РН-0003109 від 30 липня 2021 року на суму 344 193,60 грн;

- № РН-0003243 від 11 серпня 2021 року на суму 40 480,80 грн;

- № РН-0003645 від 28 серпня 2021 року на суму 182 220,00 грн;

- № РН-0003902 від 10 вересня 2021 року на суму 146 280,00 грн;

- № РН-0004306 від 07 жовтня 2021 року на суму 21 140,40 грн;

- № РН-0004655 від 22 жовтня 2021 року на суму 318 720,00 грн;

- № РН-0004884 від 15 листопада 2021 року на суму 335 220,00 грн;

- № РН-0005328 від 07 грудня 2021 року на суму 896 766,00 грн;

- № РН-0005426 від 09 грудня 2021 року на суму 110 919,90 грн;

Всього було поставлено товару на загальну суму 3 299 940,00 грн.

14 березня 2022 року Замовник звернувся до Постачальника з листом № 077/234-330, в якому погодився на висловлену Постачальником у листі № 28/02-1 від 28 лютого 2022 року пропозицію щодо повернення коштів за невикористані талони на пальне, придбані за договором № 54/2021 від 24 лютого 2021 року.

28 лютого 2022 року Замовник повернув Постачальнику товар за договором № 54/2021 від 24 лютого 2021 року за накладними на повернення від покупця № 1 на суму 350 211,60 грн та № 2 на суму 70 911,30 грн.

16 березня 2022 року Постачальник за платіжною інструкцією № ПП-0004541 перерахував Замовнику 421 122,90 грн з призначенням платежу «повернення грошових коштів, згідно листа № 077/234-330 від 14.03.2022 р., дог.№54/2021 від 24.02.2021р., ПДВ - 20% 70187,15 грн.».

У грудні 2022 року керівник Подільської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації та Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Манго-груп" про:

- визнання недійсними додаткових угод № 1 від 12 травня 2021 року, № 2 від 23 липня 2021 року, № 3 від 28 вересня 2021 року, № 4 від 12 листопада 2021 року та № 6 від 09 грудня 2021 року до договору про закупівлю № 54/2021 від 24 лютого 2021 року, укладеного між Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю «Манго-Груп»;

- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Манго-Груп» на користь Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації 190 525,80 грн зайво сплачених коштів.

3. Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції, мотиви їх ухвалення.

Господарський суд міста Києва рішенням від 28 лютого 2024 у справі № 910/175/23 позовні вимоги керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації та Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва задовольнив частково: визнав недійсними додаткові угоди № 1 від 12 травня 2021 року, № 2 від 23 липня 2021 року, № 3 від 28 вересня 2021 року, № 4 від 12 листопада 2021 року та № 6 від 09 грудня 2021 року до договору про закупівлю № 54/2021 від 24 лютого 2021 року, укладеного між Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю «Манго-Груп», в іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовив. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Манго-Груп» на користь Київської міської прокуратури судовий збір у розмірі 13 420,00 грн.

Місцевий господарський суд виходив з того, що вимога прокурора про визнання недійсними додаткових угод до договору є обґрунтованою, оскільки збільшення ціни на товар внаслідок підписання спірних додаткових угод відбулося без належного обґрунтування та належних доказів коливання цін на товар, тому таке збільшення є прямим порушенням статті 5, пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а отже є підставою для визнання цих додаткових угод недійсними згідно зі статтями 203, 205 Цивільного кодексу України.

У частині відмови у задоволенні позову рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що прокурор заявив вимогу про стягнення зайво сплачених коштів з Товариства з обмеженою відповідальністю «Манго-Груп» на користь Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, яке не є стороною договору та учасником спірних правовідносин, що унеможливлює застосування положень частини першої статті 670 Цивільного кодексу України.

Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 19 серпня 2024 року скасував рішення Господарського суду міста Києва від 28 лютого 2024 року у справі № 910/175/23 та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовив, стягнув з Подільської окружної прокуратури міста Києва на користь Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва 24 416,83 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

- Солом`янська районна в місті Києві державна адміністрація та Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації є неналежними позивачами у цій справі, оскільки не є ні засновниками, ні власниками Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва (Постачальника за договором), засновником та власником Постачальника згідно з пунктом 1.1. його статут є територіальна громада міста Києва, від імені якої виступає Київська міська рада, у спірних правовідносинах Постачальник за договором не взаємодіє у своїй діяльності із Солом`янською РДА, грошові кошти на закупівлю за спірним договором були виділені з бюджету міста Києва, а не з бюджету Солом`янського району, за цільовою програмою;

- підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва, яке є комерційним підприємством, відсутні, оскільки закон не передбачає здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі комерційних підприємств.

- вимога про стягнення з Постачальника надмірно сплачених грошових коштів заявлена прокурором на користь Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, яке не є стороною договору та учасником спірних правовідносин, що унеможливлює застосування частини першої статті 670 Цивільного кодексу України, та ця вимога не підлягає задоволенню з огляду на те, що є похідною від вимоги про визнання недійними додаткових угод, у задоволенні якої відмовлено.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі заступник керівника Київської міської прокуратури просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28 лютого 2024 року в частині відмови у задоволенні позову та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 серпня 2024 року у справі № 910/175/23 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на пункти 1 та 4 частини другої статті 287 та пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій:

1) неправильно застосували статтю 23 Закону України «Про прокуратуру», не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми права, викладені у постановах:

- від 11 серпня 2021 року у справі № 927/719/20 про наявність підстав для представництва прокурором в суді інтересів держави в особі головного розпорядника бюджетних коштів;

- від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19, від 19 серпня 2020 року у справі № 923/449/18, від 25 лютого 2021 року у справі № 912/9/20 щодо відсутності вимоги закону про подачу прокурором позову в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах;

- від 13 жовтня 2020 року у справі № 912/1580/18, від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19 про наявність підстав для представництва прокурором в суді інтересів держави в особі місцевих державних адміністрацій;

- від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 про наявність підстав для представництва та виконання прокурором субсидіарної ролі, щоб інтереси держави не залишились незахищеними у випадках, коли компетентним органом не здійснюється захист інтересів держави (Велика Палата Верховного Суду);

- в порушення статей 86, 236, 269, 316 Господарського процесуального кодексу України, не виконали вказівки постанови Верховного Суду від 07 листопада 2023 року у цій справі та не дослідили належним чином статут Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва, Положення про Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, тендерну документацію та договір про закупівлю, лист Солом`янської РДА від 22 серпня 2022 року № 108-6596 та не з`ясували питання щодо наявності у позивачів повноважень учасників бюджетного процесу за спірною закупівлею та питання щодо джерела фінансування спірної закупівлі;

- не дослідили платіжні доручення від 11 березня 2021 року № 29, від 28 квітня 2021 року № 12, від 18 травня 2021 року № 20, від 02 червня 2021 року № 22, від 16 червня 2021 року № 30, від 02 серпня 2021 року № 34, від 11 серпня 2021 року № 37, від 30 серпня 2021 року № 40, від 14 вересня 2021 року № 47, від 11 жовтня 2021 року № 53, від 25 жовтня 2021 року № 63, від 08 грудня 2021 року № 153, від 08 грудня 2021 року № 154, від 14 грудня 2021 року № 168, які у графі «призначення платежу» містять інформацію про коди класифікації бюджету 4817691 та 4816030, перші дві цифри « 48» з яких визначають ознаки Солом`янської РДА як головного розпорядника / відповідального виконавця бюджетної програми;

- не дослідили належним чином і не надали оцінку інформації, що міститься у листі Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва від 27 червня 2022 року щодо Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації як головного розпорядника бюджетних коштів за спірною закупівлею.

Також скаржник посилається на те, що:

- апеляційний господарський суд не дослідив належним чином пояснення Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва від 11 червня 2024 року щодо фінансування спірної закупівлі та додані до них документи, не надав оцінку цим доказам;

- місцевий господарський суд, встановивши факт порушення відповідачем законодавства про публічні закупівлі (що свідчить про безпідставне отримання відповідачем внаслідок такого порушення бюджетних коштів) та з`ясувавши, що посилання прокурора на статтю 670 Цивільного кодексу України є неправильним, не надав самостійно кваліфікацію спірним відносинам і безпідставно відмовив у задоволенні позову про стягнення коштів.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Позивачі у справі у відзивах на касаційну скаргу просять відмовити у задоволенні касаційної скарги заступника керівника Київської міської прокуратури, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 серпня 2024 року залишити без змін, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції виконав усі вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 09 листопада 2023 року у цій справі, належним чином дослідив усі наявні в матеріалах справи докази та дійшов правильних висновків у справі про те, що Солом`янська районна в місті Києві державна адміністрація та Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації є неналежними позивачами у цій справі, а здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва, яке є комерційним підприємством, закон не передбачає.

Позиція Верховного Суду.

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд, здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені скаржником у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, доводи сторін у справі, наведені у відзивах на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з частинами першою - третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до частин першої та третьої статті 41 Господарського процесуального кодексу України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За змістом частини третьої та абзацу другого частини п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу цього Кодексу.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. (частина друга статті 131-1 Конституції України).

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

За змістом частин першої, третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (абзац четвертий частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системний аналіз положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону "Про прокуратуру" свідчить про те, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення її інтересів, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах, а також у разі відсутності такого органу.

В розумінні положень статей 53, 73, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор в кожному конкретному випадку при зверненні до суду з позовом повинен:

- довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави, зазначити, в чому полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, необхідність їх захисту, навести та обґрунтувати підстави для здійснення представництва інтересів держави в суді,

- визначити орган, уповноважений державою на здійснення відповідних функції у спірних правовідносинах, навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду,

- надати належні та допустимі докази здійснення прокурором повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

Для встановлення наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді застосовується процедура, передбачена частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, прокурор у цій справі звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі:

1) Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації,

2) Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації,

3) Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва.

При цьому, прокурор визначив Солом`янську районну в місті Києві державну адміністрацію та Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, позивачами у справі, як органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва позивачем, який є стороною договору про закупівлю № 54/2021 від 24 лютого 2021 року та спірних додаткових угод.

Досліджуючи обставини щодо належності визначених прокурором у цій справі позивачів, як органів, до компетенції яких віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, суд апеляційної інстанції встановив, що засновником та власником Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста (Постачальника за договором та спірними додатковими угодами) є територіальна громада міста Києва, від імені якої виступає Київська міська рада, грошові кошти на закупівлю за спірним договором були виділені з бюджету міста Києва, а не з бюджету Солом`янського району, за цільовою програмою, Солом`янська районна в місті Києві державна адміністрація та Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації не є ні засновниками, ні власниками зазначеного комунального підприємства та не взаємодіють з ним у своїй діяльності, з огляду на що дійшов висновку про те, що Солом`янська РДА та Управління ЖКГ та будівництва Солом`янської РДА є неналежними позивачами у цій справі.

Однак, Верховний Суд вважає зазначені висновки суду апеляційної інстанції передчасними та такими, що зроблені з неправильним застосуванням та порушенням норм матеріального і процесуального права, без урахування вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 09 листопада 2023 року у цій справі, висновків Верховного Суду, викладених в інших справах з подібними до цієї справи правовідносинами та без належного дослідження наявних в матеріалах справи доказів.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з частинами першою - третьою статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Відповідно до пунктів 1 - 3 частини першої статті 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань щодо забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; соціально-економічного розвитку відповідних територій; бюджету, фінансів та обліку.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 16 та пунктом 1 частини першої статті 18 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за станом фінансової дисципліни, обліку та звітності, виконанням державних контрактів і зобов`язань перед бюджетом, належним і своєчасним відшкодуванням шкоди, заподіяної державі. Місцева державна адміністрація складає, схвалює і подає на розгляд ради прогноз відповідного бюджету, складає і подає на затвердження ради проект відповідного бюджету та забезпечує його виконання; звітує перед відповідною радою про його виконання.

Для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України (пункт 5 частини першої статті 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації).

За змістом частини першої статті 35 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації на відповідній території взаємодіють з сільськими, селищними і міськими радами, їх виконавчими органами та сільськими, селищними і міськими головами, сприяють у здійсненні ними власних повноважень місцевого самоврядування, зокрема у вирішенні питань економічного, соціального та культурного розвитку відповідних територій, зміцнення матеріальної та фінансової бази місцевого самоврядування, контролюють виконання наданих їм законом повноважень органів виконавчої влади, розглядають та враховують у своїй діяльності пропозиції депутатів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб.

Отже, Солом`янська районна в місті Києві державна адміністрація наділена повноваженнями в галузі бюджету та фінансів, зокрема щодо забезпечення на закріпленій за нею території виконання місцевого бюджету, затвердженого відповідною радою, може здійснювати контроль за станом фінансової дисципліни, обліку та звітності, за виконанням зобов`язань перед бюджетом.

Як встановили суди попередніх інстанцій Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом`янської в місті Києві державної адміністрації є структурним підрозділом Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації.

Відповідно до пункту 2 Положення про Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, затвердженого розпорядженням Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації № 573 від 10 серпня 2020 року, (далі по тексту - Положення) Управління підзвітне та підконтрольне голові адміністрації та підпорядковане заступникові голови адміністрації згідно з розподілом обов`язків.

Згідно з підпунктами 5, 10 пункту 5 Положення Управління відповідно до покладених на нього завдань забезпечує контроль за ефективним використанням бюджетних коштів, розпорядником яких є управління; здійснює відповідно до затверджених бюджетних призначень фінансування Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва.

Верховний Суд у постанові від 09 листопада 2023 року у цій справі зазначав про необхідність надання судами оцінки зазначеним пунктам Положення та пункту 8.7. статуту Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва як окремо, так і в сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами та відповідно до наведених норм чинного законодавства, що стосується повноважень, функцій органів місцевого самоврядування. Однак, суди попередніх інстанцій не виконали вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 09 листопада 2023 року у цій справі, не врахували наведені вище норми закону та не надали належну оцінку зазначеним пунктам Положення, а також залишили поза увагою пункт 8.7. статуту Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва, згідно з яким джерелами формування фінансових ресурсів Підприємства є, зокрема асигнування із бюджету.

Як вбачається з оскаржуваних рішення та постанови суд апеляційної інстанції досліджував питання щодо правильності визначених прокурором органів, уповноважених державою на здійснення відповідних функції у спірних правовідносинах, щодо належності визначених прокурором у цій справі позивачів. Проте, місцевий господарський суд зазначені питання взагалі не вирішував та без достовірного першочергового з`ясування цих обставин передчасно вирішив спір по суті спору.

Як вбачається з оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції при вирішенні питання щодо належних позивачів у цій справі, визначених прокурором, на виконання вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 09 листопада 2023 року у цій справі, надав оцінку лише пункту 3.5. та статті 5 статуту Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва, однак, залишив поза увагою інші положення статуту, зокрема закріплені у пункті 8.7. статуту, що стосуються джерел формування фінансових ресурсів Підприємства.

Як встановили суди попередніх інстанцій вартість договору про закупівлю № 51/2021 від 24 лютого 2021 року, укладеного між Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю «Манго-Груп», складається з коштів бюджету міста Києва та господарських коштів, тобто кошти на виконання цього договору виділялися з бюджету міста Києва за цільовою програмою.

Згідно з пунктами 6, 7, 8 статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження;

бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому;

бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Відповідно до частини третьої статті 19 Бюджетного кодексу України учасниками бюджетного процесу є органи, установи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями (правами та обов`язками з управління бюджетними коштами).

Згідно частиною першою та пунктом 3 частини другої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними рішеннями про місцеві бюджети, можуть бути місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань, довгострокових зобов`язань за енергосервісом, довгострокових зобов`язань у рамках державно-приватного партнерства, середньострокових зобов`язань у сфері охорони здоров`я та здійснення витрат бюджету (пункт 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України).

Згідно з пунктом 18 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Розпорядник нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абзац третій пункту 7 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228, далі по тексту - Порядок).

Відповідно до пункту 7 частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.

Згідно з частиною третьою статті 26 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів в особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують їх здійснення у своїх установах і на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління таких розпорядників бюджетних коштів.

Абзацами першим та другим пункту 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абзацу другого пункту 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Однак, суди попередніх інстанцій не врахували зазначені норми закону та не з`ясували з достовірністю, хто у спірних правовідносинах був головним розпорядником / розпорядником нижчого рівня бюджетних коштів, виділених з бюджету міста Києва на виконання договору про закупівлю № 51/2021 від 24 лютого 2021 року та спірних додаткових угод до нього. У зв`язку з цим суди попередніх інстанцій не дослідили ні рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2021 рік» щодо визначеного у ньому головного розпорядника коштів місцевого бюджету, ні наявні в матеріалах справи документи щодо фінансування у 2021 році Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва, які були додані Управлінням житлово-комунального господарства та будівництва Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації до його пояснень по справі, не надали належну правову оцінку цим поясненням та доданим до них доказам (4-й том справи, а.с. 53-78).

Відповідно до підпункту 5 пункту 5 Положення про Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, затвердженого розпорядженням Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації № 573 від 10 серпня 2020 року, Управління відповідно до покладених на нього завдань забезпечує контроль за ефективним використанням бюджетних коштів, розпорядником яких є управління.

Однак, суди попередніх інстанцій не виконали вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 09 листопада 2023 року у цій справі, та не надали оцінку зазначеному пункту Положення, не з`ясували з достовірністю, чи є позивач-2 розпорядником (головним чи нижчого рівня) бюджетних коштів за спірною закупівлею, залишили поза увагою лист Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації № 108-6596 від 22 серпня 2022 року (1-й том справи, а.с. 68, 69) на предмет наявної в ньому інформації про те, що Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації є головним розпорядником бюджетних коштів за спірною закупівлею.

Не з`ясувавши з достовірністю обставини того, хто саме є розпорядником бюджетних коштів, виділених з бюджету міста Києва на виконання договору про закупівлю № 51/2021 від 24 лютого 2021 року та спірних додаткових угод до нього, суди попередніх інстанцій не встановили з достовірністю, хто саме у спірних правовідносинах зобов`язаний контролювати ефективне використання бюджетних коштів.

Отже, суди попередніх інстанцій, не дослідивши належним чином повноваження позивачів-1 та -2 в галузі бюджету та фінансів, зокрема повноваження цих осіб у спірній закупівлі, дійшли передчасного висновку про те, що Солом`янська районна в місті Києві державна адміністрація та Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації) не є органами, до компетенції яких віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах (щодо спірної закупівлі) та є неналежними позивачами у цій справі.

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні № 3-рп/99 від 08 квітня 1999 року поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (пункти 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08 квітня 1999 року).

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Верховний Суд зазначає, що у спорах, які пов`язані з проведенням публічних закупівель, позивачами можуть бути декілька уповноважених органів, які здійснюють контроль і моніторинг у сфері публічних закупівель, залежно від повноважень, в межах яких ці органи діють, та характеру спірних правовідносин.

При цьому закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатись з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок Верховного Суду міститься у постановах від 19 серпня 2020 року у справі № 923/449/18, від 25 лютого 2021 року у справі № 912/9/20, а також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19, на які обґрунтовано послався заступник керівника Київської міської прокуратури у касаційній скарзі.

Суди попередніх інстанцій при вирішенні питання щодо належності позивачів у справі не врахували наведеного вище, не надали оцінку повноваженням позивачів-1 та -2 в галузі бюджету та фінансів, обставинам щодо джерел формування фінансових ресурсів позивача-1 та джерела фінансування спірної закупівлі, з огляду на що дійшли передчасного висновку про те, що належним органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах є лише Київська міська рада.

Висновок Верховного Суду щодо можливості здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі головного розпорядника бюджетних коштів міститься у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 927/719/20, на яку обґрунтовано послався заступник керівника Київської міської прокуратури у касаційній скарзі.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15 березня 2024 року у справі № 904/192/22 (у подібних відносинах у сфері публічних закупівель) дійшла висновку про те, що для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти мають повертатися (стягуватися) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету (пункт 35 постанови). Тобто Верховний Суд у зазначеній постанові фактично дійшов висновку про те, що у спорі за позовом прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності правочину головний розпорядник бюджетних коштів, визначений прокурором позивачем та на користь якого прокурор просить стягнути кошти (застосувати реституцію), є належним позивачем у справі, який уособлює державу, за захистом інтересів якої прокурор звернувся з таким позовом до суду.

Однак, суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували зазначені висновки Верховного Суду.

Крім того, як вбачається, керівник Подільської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом у цій справі в інтересах держави, визначивши позивачем також Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва, яке у спірних правовідносинах є стороною договору про закупівлю та спірних додаткових угод до нього.

Верховний Суд неодноразово робив висновки, що комунальне підприємство є самостійним суб`єктом права у приватноправових відносинах і не є суб`єктом владних повноважень, тому звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі комунального підприємства є безпідставним, адже держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні, комунальні підприємства (заклади) чи підприємства об`єднань громадян, які не мають статусу суб`єкта владних повноважень (постанови Верховного Суду від 25 листопада 2021 року у справі № 917/269/21, від 07 грудня 2021 року у справі № 903/865/20, від 14 грудня 2021 року у справі № 917/562/21, від 15 березня 2024 року у справі № 904/192/22).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21 дійшла висновку про відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі комунального закладу, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах та про необхідність у такому випадку залишення позову, поданого Прокурором в інтересах держави в особі комунального закладу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 березня 2024 року у справі № 904/192/22 дійшов висновку про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі головного розпорядника бюджетних коштів про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності такого правочину не має права вимагати стягнення грошових коштів (застосування реституції) на користь юридичної особи, яка не уособлює державу, за захистом інтересів якої позивач звернувся з цим позовом до суду, та є організатором переговорної процедури закупівлі.

Суд апеляційної інстанції у цій справі, що розглядається, встановивши, що Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва, визначене прокурором позивачем у справі, є комерційним підприємством, створеним з метою отримання прибутку, дійшов правильного висновку про те, що здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі комерційних підприємств законом не передбачено. Однак, разом з цим, суд апеляційної інстанції не врахував зазначені висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21, та не вирішив питання щодо наявності у спірних правовідносинах підстав для залишення позову, поданого Прокурором в інтересах держави в особі комунального підприємства, без розгляду.

Крім того, як вбачається, предметом спору у цій справі є вимоги про визнання недійсними додаткових угод № 1 від 12 травня 2021 року, № 2 від 23 липня 2021 року, № 3 від 28 вересня 2021 року, № 4 від 12 листопада 2021 року та № 6 від 09 грудня 2021 року до договору № 54/2021 від 24 лютого 2021 року, укладеного між Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю «Манго-Груп», та про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Манго-Груп» на користь Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації 190 525,80 грн зайво сплачених коштів.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено.

Правові наслідки недійсності правочинів визначені у статті 216 Цивільного кодексу України. Загальним майновим наслідком недійсності правочину є реституція, положення щодо застосування якої закріплені в абзаці 2 частини першої статті 216 Цивільного кодексу України, згідно з яким у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок Верховного Суду викладений в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 904/1907/15).

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

За змістом частин першої, третьої, четвертої статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Згідно з частинами першою та другою статті 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 липня 2024 року у справі № 924/334/22).

Однак, суд не може за власною ініціативою залучити до участі в справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача (така правова позиція Верховного Суду викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 910/7122/17, а також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 липня 2024 року у справі № 924/334/22).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки Верховного Суду сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17.

Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20).

Верховний Суд у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 дійшов висновків про те, що: 1) вирішуючи позовні вимоги про визнання правочину недійсним у загальному розумінні, суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню (сторонами справи мають бути всі сторони правочину), та, встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав; 2) якщо під час розгляду позовних вимог про визнання правочину недійсним суд встановить, що позов пред`явлено не до всіх учасників цього правочину, тобто встановить неналежний суб`єктний склад учасників справи, суд відмовляє в задоволенні позову із зазначеної підстави або за клопотанням сторони спору здійснює заміну відповідача на належного або залучає співвідповідача (пункти 57, 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19). Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 липня 2024 року у справі № 924/334/22.

Верховний Суд неодноразово викладав висновки щодо необхідності визначення усіх сторін оспорюваного правочину як належних відповідачів при вирішенні спору за позовом заінтересованої особи, яка не є стороною такого правочину, зокрема, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 670/23/18, від 14 квітня 2021 року у справі № 552/3469/18, від 01 липня 2021 року у справі № 542/546/19-ц та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 917/2041/20, від 26 вересня 2023 року у справі № 910/2392/22.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 вересня 2024 року у справі № 922/42/24, комунальне підприємство, як сторона спірних додаткових угод до договору про закупівлю, повинні мати статус відповідача, який визначається не тільки належністю його до сторін цих правочинів, але й можливими допущеними ним порушеннями при їх укладенні (пункт 5.23. постанови).

Пред`явлення позовної вимоги до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові та виключає необхідність Верховного Суду надавати оцінку іншим аргументам скаржника, які стосуються передусім з`ясування обставин обґрунтованості/необґрунтованості позову про визнання правочину недійсним, оскільки дослідженню вказаних обставин має передувати встановлення належного суб`єктного складу учасників спірних правовідносин (схожий за змістом висновок Верховного Суду сформульовано у пункті 8.18. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20, а також викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30 січня 2024 року у справі № 924/564/22 та від 04 липня 2024 року у справі № 924/334/22).

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Однак, суди попередніх інстанції при розгляді цієї справи в порушення частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України не врахували зазначені вище висновки Верховного Суду та не перевірили належність суб`єктного складу учасників спірних правовідносин, зокрема не перевірили, чи є визначений прокурором склад відповідачів у цій справі належним, чи відповідає цей склад заявленим позовним вимогам та характеру спірних правовідносин.

Встановлення зазначених вище обставин, оцінка доказів виходить за межі розгляду справи в суді касаційної інстанції та є підставою для скасування оскаржуваних заступником керівника Київської міської прокуратури рішення місцевого і постанови апеляційного господарських судів з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі неправильно застосували та порушили норми матеріального і процесуального права, враховуючи те, що заявлені скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачені пунктами 1 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, знайшли своє підтвердження та є обґрунтованими, Верховний Суд, враховуючи межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, дійшов висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 28 лютого 2024 року та постанова Північного апеляційного господарського суду від 19 серпня 2024 року у цій справі підлягають скасуванню, а справа № 910/175/23 - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

9. Судові витрати.

Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною чотирнадцятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа передається на новий розгляд до місцевого господарського суду, розподіл судових витрат у справі, в тому числі й судового збору, сплаченого за подання апеляційної та / або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28 лютого 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 серпня 2024 року у справі № 910/175/23 скасувати.

3. Справу № 910/175/23 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Мамалуй

В. Студенець