Рішення

від 15.08.2024 по справі 761/2034/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/2034/24

Провадження № 2/761/5180/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

секретаря судового засідання - Коломійця А.Д.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Азарової В.А. ,

представника третьої особи - Лукшевича І.С. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, третя особа - Головний сервісний центр МВС України про зняття арешту з рухомого майна,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, третя особа - Головний сервісний центр МВС України про зняття арешту з рухомого майна, відповідно до якої позивач просив суд: зняти арешт (заборону на відчуження) з автомобіля марки TOYOTA CAMRY, легковий седан, номер рами НОМЕР_1 , рік випуску - 2006, державний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 на праві власності (РНОКПП НОМЕР_3 ). Зобов?язати Головний сервісний центр МВС вилучити з Єдиного державного реєстру транспортних засобів інформацію про наявні обмеження, наведені в листі ГСЦ МВС № 31/2343А3-28742-2020 від 12.12.2023р., накладені на транспортний засіб TOYOTA CAMRY, рік випуску - 2006, VIN НОМЕР_1 .

Позовна заява обґрунтована тим, що 14.08.2023 року Позивачу, під час спроби продати належний йому на праві власності автомобіль TOYOTA CAMRY, легковий седан, номер рами НОМЕР_1 , рік випуску - 2006, державний номер НОМЕР_2 та оформити купівлю-продаж у районному сервісному центрі МВС України стало відомо, що на вищеозначене рухоме майно накладено арешт (заборона на відчуження).

Згідно з інформації, яку Позивач отримав у працівника сервісного центру МВС під час спроби продати рухоме майно, арешт було накладено слідчим Печерського РУ ГУ МВСУ в м. Києві в ході досудового провадження по кримінальний справі 55-2268 було накладено арешт в Центр ДАІ 1411 (ЦНШВАЗ м. Єнакієве), також інформацію про арешт (заборону на відчуження) було підтверджено офіційною відповіддю Головного сервісного центру МВС (лист ГСЦ МВС № 31/2343А3-28742-2020 від 12.12.2023р.)

23.08.2023р. Позивачем від Печерського Управління поліції було отримано лист-відповідь № 437-Аз/125/52-2023 (копія - додається) з якого вбачається, що Печерським РУГУ МВС України м. Києва здійснювалося досудове розслідування кримінальної справи № 55-2268 від 22.06.2007р., за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 222 та ч. 3 ст. 358 Кримінального Кодексу України (надалі - КК України), щодо надання ТОВ «ПФК» кредиту ТОВ «Альянс», представником якої виступав ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_4 , виданий Єнакіївським МВ УМВС України в Донецькій області, 17.06.1997 року), який для отримання кредиту надав завідомо підроблені документи.

22.09.2023р. Позивач звернувся до Слідчого судді Печерського районного суду м. Києва з Клопотанням про зняття арешту рухомого майна в порядку ст. 174 Кримінального процесуального кодексу.

27.09.2023 р. Слідчий суддя Печерського районного виніс Ухвалу про повернення заявнику Клопотання про скасування арешту майна.

На підставі вище зазначеного позивач вважає, що потреба перебування даного автомобіля під арештом не є доцільним, а тому позовна заява підлягає задоволенню.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 19 січня 2024 року було відкрито провадження у цивільній справі за вказаним позовом, розгляд якої вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.

09 лютого 2024 року до суду надійшли пояснення Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Київській області, у який просили проводити розгляд справи за наявними документами у відсутності їх представника.

Представник позивача в судовому засіданні позовну заяву підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.

Представник відповідача в судому засіданні заперечувала проти задоволення позову з підстав викладених у поданих ними пояснень.

Представник третьої особи в судому засіданні заперечувала проти задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи представника позивача та представника відповідача, оцінивши зібрані по справі докази, судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що 14 серпня 2023 року Позивачу, під час спроби продати належний йому на праві власності автомобіль TOYOTA CAMRY, легковий седан, номер рами НОМЕР_1 , рік випуску - 2006, державний номер НОМЕР_2 (надалі - рухоме майно) та оформити купівлю-продаж у районному сервісному центрі МВС України стало відомо, що на вищеозначене рухоме майно накладено арешт (заборона на відчуження).

Згідно з інформації, яку Позивач отримав у працівника сервісного центру МВС під час спроби продати рухоме майно, арешт було накладено слідчим Печерського РУ ГУ МВСУ в м. Києві в ході досудового провадження по кримінальний справі 55-2268 було накладено арешт в Центр ДАІ 1411 (ЦНШВАЗ м. Єнакієве), також інформацію про арешт (заборону на відчуження) було підтверджено офіційною відповіддю Головного сервісного центру МВС (лист ГСЦ МВС № 31/2343А3-28742-2020 від 12.12.2023р.)

23.08.2023р. Позивачем від Печерського Управління поліції було отримано лист-відповідь № 437-Аз/125/52-2023 (копія - додається) з якого вбачається, що Печерським РУГУ МВС України м. Києва здійснювалося досудове розслідування кримінальної справи № 55-2268 від 22.06.2007р., за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 222 та ч. 3 ст. 358 Кримінального Кодексу України (надалі - КК України), щодо надання ТОВ «ПФК» кредиту ТОВ «Альянс», представником якої виступав ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_4 , виданий Єнакіївським МВ УМВС України в Донецькій області, 17.06.1997 року), який для отримання кредиту надав завідомо підроблені документи.

Досудове слідство по кримінальній справі № 55-2268 від 22.06.2007р. було зупинено 30.01.2008р. за п. 3 ст. 206 Кримінального процесуального Кодексу України (в редакції КПК України чинного на момент зупинення). у вищеозначений кримінальний справі № 55-2268 від 22.06.2007р. громадянин ОСОБА_1 не набув процесуального статусу.

Відомостей щодо вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань - не вносилось.

22.09.2023р. Позивач звернувся до Слідчого судді Печерського районного суду м. Києва з Клопотанням про зняття арешту рухомого майна в порядку ст. 174 Кримінального процесуального кодексу.

27.09.2023 р. Слідчий суддя Печерського районного виніс Ухвалу про повернення заявнику Клопотання про скасування арешту майна.

Згідно ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Як передбачено ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини 2 статті 48 ЦПК України, позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму ВССУ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» від 03.06.2016 №5 - відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (ст. 3 ЗУ від 21 квітня 1999 року №606 - XIV «Про виконавче провадження» (у редакції ЗУ від 04 листопада 2010 року №2677-VI).

Так з матеріалів справи вбачається, що накладання арешту на майно відбулося 09.01.2008 Печерським РУГУ МВС України м. Києва.

ГУНП у м. Києві утворено постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 «Про утворення територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» значно пізніше.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключено у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала.

За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові.

Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу.

Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Зазначений висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц. Вказані правові висновки містяться також у постановах Верховного Суду: від 07 жовтня 2020 року в справі № 705/3876/18, від 19 серпня 2020 року в справі № 639/6295/16- ц, від 14 липня 2020 року в справі № 686/23977/18, від 08 липня 2020 року в справі № 612/808/18

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19) викладено правовий висновок, відповідно до якого належними сторонами в цивільній справі є особи, відносно яких є дані про те, що вони можуть бути суб`єктами спірних матеріальних правовідносин. За положенням ЦПК України належний позивач - особа, якій належить право вимоги; належний відповідач - особа, котра повинна відповідати за позовом. Обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб`єктності позивача і відповідача покладається на позивача та осіб, які порушують процес на захист прав та інтересів позивача. Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач звернувся до суду із позовом про зняття арешту з майна до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, яка не є ані боржником, ані особою, в інтересах якої накладено арешт, ані обтяжувачем, та навіть не є юридичною особою, а отже, є неналежним відповідачем у цій справі, тоді як накладання арешту на майно відбулося 09.01.2008 Печерським РУГУ МВС України м. Києва, а отже є обтяжувачем.

Позивачем та її представником у порядку та строки, визначені ст. 51 ЦПК України, клопотання про залучення належного відповідача не заявлялись.

Відповідно до висновків, викладених у постанові колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року по справі № 280/119/16-ц, якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у позові про зняття арешту з рухомого майна, слід відмовити.

Відповідно до положень ст. ст. 10, 11 ЦПК України, роз`яснень наданих в п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 3) ч. 1 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

В даному випадку суд зауважує, що позивачем до позову не долучено та матеріали справи не місять інформації про те, чи звертався Позивач з заявою про скасування арешту до слідчого відділу, та не надано доказів щодо наслідків її розгляду, що в свою чергу, також є підставою у відмові у позові.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Таким чином, інші доводи позовної заяви не впливають на зазначені висновки суду.

За правилами ст. 141 ЦПК України в разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладені на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 317, 391 ЦК України, ст. 10,11, 12, 13, 48, 51, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, третя особа - Головний сервісний центр МВС України про зняття арешту з рухомого майна - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

ОСОБА_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ,

Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, адреса місцезнаходження - м. Київ, вул. Володимирська, 15, код ЄДРПОУ 08592201,

Головний сервісний центр МВС України, адреса місцезнаходження - м. Київ, вул. Лук`янівська, 62, код ЄДРПОУ 40109173.

Повний текст рішення виготовлений 07 жовтня 2024 року.

Суддя: