Рішення

від 05.11.2024 по справі 140/9496/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року ЛуцькСправа № 140/9496/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мачульського В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної та ветеранської політики Луцької міської ради про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулась з позовом до Департаменту соціальної та ветеранської політики Луцької міської ради (далі Департамент, відповідач) про визнання протиправним дій, щодо відмови у встановлені позивачу статусу особи, на яку поширюється чинністьЗакону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та видачі посвідчення «Член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни» встановленого зразка; зобов`язання встановити статус особи на яку поширюється чинністьЗакону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та видати посвідчення «Член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни» встановленого зразка.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є дружиною померлого працівника ОВС України ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 ) інваліда 2 групи внаслідок війни та отримує пенсію по втраті годувальника.

14.08.2024 позивач звернулась до відповідача з письмовою заявою про видачу їй посвідчення члена сім`ї загиблого, померлого ветерана війни встановленого зразка відповідно до п. 2 ст. 10 та ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Листом від 27.08.2024 №11.2-9/9552/2024 відповідач відмовив у видачі посвідчення. Вважає, вказану відмову протиправною та такою, що порушує її право на соціальний захист, оскільки ОСОБА_2 мав статус інваліда 2 групи внаслідок війни та статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії. Позивач у повторному шлюбі не перебувала. На підставі викладеного просила суд задовольнити її позовні вимоги.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 16.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач Департамент соціальної та ветеранської політики Луцької міської ради у відзиві на позовну позов від 24.09.2024 №11.12-14/10962/2024 позов не визнає та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не підтверджено наявності у ОСОБА_2 статусу учасника бойових дій, а відтак вона не є дружиною померлої особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, ні померлого учасника війни чи бойових дій, а отже відсутні правові підстави для надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни відповідно до п. 2 ст. 10 Закону.

Інших заяв по суті справи на адресу суду від учасників справи не надходило.

Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є дружиною померлого працівника ОВС України ОСОБА_2 інваліда 2 групи внаслідок війни та отримує пенсію по втраті годувальника відповідно доЗакону №2262-ХІІ.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 29.12.1992 ОСОБА_2 був учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році 2 категорії.

Згідно довідки МСЕК серії ВЛН №0111235 за наслідками проходження повторної медико-соціальної експертизи ОСОБА_2 довічно встановлено інвалідність 2 групи внаслідок травми отриманої при виконанні службових обов`язків.

Посвідченням серії НОМЕР_2 від 21.01.2013 підтверджується, що ОСОБА_2 був інвалідом 2 групи і мав право на пільги, встановленні законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.

З свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 вбачається, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 61 рік в м. Луцьку Волинської області.

У зв`язку із смертю чоловіка, позивач 14.08.2024 звернулася до Департаменту соціальної та ветеранської політики Луцької міської ради із заявою про встановлення статусу члена сім"ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачу відповідного посвідчення.

Листом від 27.08.2024 №11.2-9/9552/2024 Департамент соціальної та ветеранської політики Луцької міської ради відмовило позивачу у встановленні статусу члена сім"ї загиблого (померлого) ветерана війни, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Не погодившись із вищезазначеними діями відповідача щодо відмови у задоволенні її заяви, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XІІ).

Відповідно до частини 1 та 2 статті 4 Закону №3551-XІІ ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Згідно з частиною 1 статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Пунктами 1 та 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами; осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, обов`язковими умовами, за якими особу можна віднести до інвалідів війни, є наявність інвалідності, доказів залучення такої особи до військовослужбовців або до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

З експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України №466 від 08.07.2024 вбачається, шо захворювання ОСОБА_2 , що призвело до смерті, пов`язане з виконання службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Пунктом 1 статті 10 Закону №3551-XII передбачено, що чинність цього Закону поширюється на: сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

Відповідно до пункту 2 статті 10 Закону №3551-XII чинність цього Закону поширюється на дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, а також дружин (чоловіків) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге. На дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасників бойових дій, партизанів, підпільників і учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу, визнаних за життя особами з інвалідністю, чинність цієї статті поширюється незалежно від часу смерті особи з інвалідністю.

Суд зазначає, що поширення чинностіЗакону №3551-XIIна членів сім`ї загиблої особи є похідним від приналежності такої особи до ветеранів війни.

Частиною 1статті 18 Закону №3551-XIIпередбачено, що ветеранам війни вручаються посвідчення та нагрудні знаки. Порядок виготовлення та видачі посвідчень і знаків встановлюється Кабінетом Міністрів України та міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Відповідно до пункту 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302, членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначеним устатті 10Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», видаються посвідчення з написом Посвідчення члена сім`ї загиблого, а членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, зазначеним устатті 10-1Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», видаються посвідчення з написом Посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України.

Згідно з пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №20-РП/04 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи бойових діях на території інших держав. Розділ 11Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту»визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасників бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час виконували інші обов`язки військової служби та тилового забезпечення, пов`язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм, вбачається що для встановлення особі статусу дружини померлого «Член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни» необхідна наявність наступних обставин:

- наявність у померлого чоловіка статусу, зокрема, інвалід війни;

- визнання померлого чоловіка за життя інвалідом від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин пов`язаних з проходження військової служби чи участі у бойових діях, які не одружилися вдруге.

Саме такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 28.07.2022 у справі № 520/2798/19.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , чоловік позивача, отримав травму, пов`язану з виконанням службових обов`язків, що стало причиною для встановлення йому ІІ групи інвалідності, про що зазначено у довідці МСЕК серії ВЛН №0111235, мав право на пільги та переваги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 .

При цьому, вищевказане посвідчення не скасовано, а ОСОБА_2 відповідного статусу не позбавлено.

В свою чергу, позивач перебувала у шлюбі із померлим ОСОБА_2 з 17.07.1982 року по день смерті останнього - 15.11.2021 та після не одружувалася. Доказів зворотнього відповідачем суду не надано.

Таким чином, відповідач неправомірно відмовив у встановленні позивачу такого статусу.

Крім того, позивач, як член сім`ї померлого ветерана війни, має право на отримання відповідного посвідчення.

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, треба зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, суть наведених рішень зводиться до вимоги надати заявникові такі заходи правового захисту на національному рівні, які би дозволили компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

З огляду на викладене, суд доходить до переконання про те, що на позивача - дружину померлого ОСОБА_2 інваліда ІІ групи, який за життя користувався пільгами, встановленими для ветеранів війни - інвалідів війни, поширюється пункт 2статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що належним захистом порушеного права позивача є необхідність зобов`язання відповідача встановити позивачу вищевказаний статус та видати відповідне посвідчення.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як слідує з матеріалів справи при зверненні до суду позивач сплатила судовий збір в сумі 1211,20 грн., що підтверджується квитанцією від 09.09.2024.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Керуючисьстаттями 2, 72-77, 139, 244, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Департаменту соціальної та ветеранської політики Луцької міської ради (43025, Волинська область, м. Луцьк, проспект Волі, будинок, 4А, ЄДРПОУ 03191963) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Департаменту соціальної та ветеранської політики Луцької міської ради щодо відмови у видачі ОСОБА_1 посвідчення «Член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни» встановленого зразка та встановлені статусу особи, на яку поширюється чинністьЗакону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Зобов`язати Департамент соціальної та ветеранської політики Луцької міської ради видати ОСОБА_1 посвідчення «Член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни» встановленого зразка та встановити статус особи на яку поширюється чинністьЗакону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної та ветеранської політики Луцької міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (тисячу двісті одинадцять гривень двадцять копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Суддя В.В. Мачульський