Рішення

від 04.11.2024 по справі 160/23050/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2024 рокуСправа №160/23050/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Дубовиківської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

У С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Дубовиківської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Дубовиківської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області щодо не присвоєння ОСОБА_1 5 рангу посадової особи місцевого самоврядування;

- зобов`язати Виконавчий комітет Дубовиківської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області внести зміни у пункт 2 розпорядження сільського голови від 24.11.2020 року №219-к/тр та присвоїти ОСОБА_1 5 ранг посадової особи місцевого самоврядування.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправну бездіяльність відповідача, який при переведенні позивача з посади державного службовця на посаду в орган місцевого самоврядування присвоєння рангу посадової особи місцевого самоврядування присвоїв 13 ранг, хоча до цього йому вже присвоювався 5 ранг.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Відповідач наданим правом не скористався та не надіслав на адресу суду жодних пояснень із приводу заявлених позовних вимог.

Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.

Судом встановлено та записами трудової книжки позивача підтверджується, що 29.04.2019 року останньому присвоювався 6 ранг державного службовця в межах категорії «Б» посад державної служби.

Відповідно до розпорядження від 24.11.2020 року №219-к/тр позивач призначений з 24.11.2020 року на посаду державного реєстратора «Центр надання адміністративних послуг» виконкому Миколаївської сільської ради за переведенням (рішенням Дніпропетровської обласної ради від 07.08.2020 року №633-24/VІІ Миколаївську сільську раду Миколаївської територіальної громади Васильківського району Дніпропетровської області перейменовано на Дубовиківську сільську раду Дубовиківської територіальної громади Васильківського району, а рішенням від 16.09.2021 року №327-13/VІІ на Дубовиківську сільську раду Синельниківського району Дніпропетровської області).

Згідно із цього Розпорядження (пункт 2), позивачеві присвоєно 13 (тринадцятий) ранг посадової особи місцевого самоврядування в межах 6 (шостої) категорії посад.

01 липня 2024 року позивач звернувся із заявою до відповідача, в якому просив внести зміни до розпорядження від 24.11.2020 року №219-к/тр із зазначенням раніше присвоєного під час проходження державної служби 5 рангу.

Між тим, листом від 26.07.2024 року №1301/0/2-24 відповідач відмовив у вчиненні означених дій мотивуючи це тим, що чинним законодавством не передбачено при переході особи з посад державного службовця на посаду в орган місцевого самоврядування присвоєння рангу посадової особи місцевого самоврядування на рівні присвоєного рангу державного службовця.

Указані обставини й слугували підставою для звернення до суду із цим позовом.

При вирішені спору суд виходить із того, що відповідно до статті 3 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, який набув чинності з 1 травня 2016 року (далі - «Закон №889-VIII»), цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Дія цього Закону не поширюється, зокрема, на депутатів місцевих рад, посадових осіб місцевого самоврядування (пункт 11 частини третьої статті 3 цього Закону).

Відповідно до положень статті 39 Закону №889-VIII ранги державних службовців є видом спеціальних звань.

Встановлюється дев`ять рангів державних службовців.

Порядок присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями визначаються Кабінетом Міністрів України.

Співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями встановлюється для випадків призначення осіб, яким присвоєно такі спеціальні звання, на посади державних службовців, на яких може бути присвоєно нижчий ранг. У такому разі особі присвоюється ранг державного службовця на рівні рангу, який вона мала відповідно до спеціальних законів.

Присвоюються такі ранги:

державним службовцям, які займають посади державної служби категорії "А", - 1, 2, 3 ранг;

державним службовцям, які займають посади державної служби категорії "Б", - 3, 4, 5, 6 ранг;

державним службовцям, які займають посади державної служби категорії "В", - 6, 7, 8, 9 ранг.

Ранги державним службовцям присвоює суб`єкт призначення, крім випадків, передбачених законом.

Ранги державних службовців присвоюються одночасно з призначенням на посаду державної служби, а в разі встановлення випробування - після закінчення його строку. Державному службовцю, який вперше призначається на посаду державної служби, присвоюється найнижчий ранг у межах відповідної категорії посад.

Частина дев`ята статті 39 Закону №889-VIII передбачає, що у разі переходу на посаду нижчої категорії або звільнення з державної служби за державним службовцем зберігається раніше присвоєний йому ранг.

До того ж, суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулює Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ у чинній частині.

Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування визначає Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 року № 2493-ІІІ.

Статтею 15 указаного Закону передбачено, що при прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування присвоюються ранги у межах відповідної категорії посад.

Встановлюються такі ранги посадових осіб місцевого самоврядування:

особам, які займають посади, віднесені до першої категорії, може бути присвоєно 3, 2 і 1 ранг;

особам, які займають посади, віднесені до другої категорії, може бути присвоєно 5, 4 і 3 ранг;

особам, які займають посади, віднесені до третьої категорії, може бути присвоєно 7, 6 і 5 ранг;

особам, які займають посади, віднесені до четвертої категорії, може бути присвоєно 9, 8 і 7 ранг;

особам, які займають посади, віднесені до п`ятої категорії, може бути присвоєно 11, 10 і 9 ранг;

особам, які займають посади, віднесені до шостої категорії, може бути присвоєно 13, 12 і 11 ранг;

особам, які займають посади, віднесені до сьомої категорії, може бути присвоєно 15, 14 і 13 ранг.

Якщо посадова особа місцевого самоврядування обрана чи призначена на посаду нижчої категорії або залишила службу в органі місцевого самоврядування, за нею зберігається присвоєний ранг (частина одинадцята статті 15 цього Закону).

Пунктом 3 Розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» визначено, що з набранням чинності цим Законом посадовим особам органів місцевого самоврядування присвоюються ранги на рівні тих, які вони мали відповідно до Закону України «Про державну службу».

Згідно з пунктом 3 Порядку присвоєння рангів державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №306, у разі призначення посадової особи органу місцевого самоврядування на посаду державного службовця, на якій може бути присвоєно нижчий ранг, особі присвоюється такий ранг державного службовця, який вона мала відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Співвідношення між рангами державних службовців та рангами посадових осіб місцевого самоврядування визначається з урахуванням категорії посад державної служби та посад в органах місцевого самоврядування.

Спірним у рамках цього спору є обставини того, який ранг посадової особи місцевого самоврядування мав бути присвоєний при переведенні позивача з органів державної служби на посаду в органах місцевого самоврядування, за умови, що на момент переведення присвоювався 5 ранг державного службовця.

Так, на момент виникнення спірних правовідносин (переведення на посаду органів місцевого самоврядування з одночасним присвоєнням рангу посадової особи органів місцевого самоврядування) чинними були як окремі норми Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ, так і Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (набув чинності з 1 травня 2016 року).

До набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII встановлювались такі ранги державних службовців:

службовцям, які займають посади, віднесені до першої категорії, може бути присвоєно 3, 2 і 1 ранг;

службовцям, які займають посади, віднесені до другої категорії, може бути присвоєно 5, 4 і 3 ранг;

службовцям, які займають посади, віднесені до третьої категорії, може бути присвоєно 7, 6 і 5 ранг;

службовцям, які займають посади, віднесені до четвертої категорії, може бути присвоєно 9, 8 і 7 ранг;

службовцям, які займають посади, віднесені до п`ятої категорії, може бути присвоєно 11, 10 і 9 ранг;

службовцям, які займають посади, віднесені до шостої категорії, може бути присвоєно 13, 12 і 11 ранг;

службовцям, які займають посади, віднесені до сьомої категорії, може бути присвоєно 15, 14 і 13 ранг.

Варто звернути увагу, що Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 року №2493-ІІІ класифікація рангів посадових осіб органів місцевого самоврядування була ідентичною наведеній класифікації рангів державних службовців, а саме: передбачала 7 категорій і 13 рангів з аналогічним співвідношенням рангу і категорії.

Така ідентичність підкреслена Прикінцевими та перехідними положенням Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Так, пунктами 3 і 4 визначено, що з набранням чинності цим Законом посадовим особам органів місцевого самоврядування присвоюються ранги на рівні тих, які вони мали відповідно до Закону України «Про державну службу». У разі переходу посадової особи органу місцевого самоврядування на державну службу рівнозначної чи нижчої категорії посад їй присвоюється ранг державного службовця на рівні рангу, який вона мала відповідно до цього Закону.

Проте, з набранням чинності (з 1 травня 2016 року) Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII ранги державних службовців зазнали змін.

Так, частиною третьою статті 39 Закону №889-VIII визначено, що присвоюються такі ранги державним службовцям:

державним службовцям, які займають посади державної служби категорії "А", - 1, 2, 3 ранг;

державним службовцям, які займають посади державної служби категорії "Б", - 3, 4, 5, 6 ранг;

державним службовцям, які займають посади державної служби категорії "В", - 6, 7, 8, 9 ранг.

Тобто, Законом було встановлено 9 рангів державної служби і 3 категорії з відповідним співвідношенням.

Очевидною убачається нерелевантність рангів державних службовців з рангами посадових осіб органів місцевого самоврядування після набрання чинності Законом №889-VIII.

Проте, згідно із пунктом третім Розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 року №2493-ІІІ визначено, що з набранням чинності цим Законом посадовим особам органів місцевого самоврядування присвоюються ранги на рівні тих, які вони мали відповідно до Закону України «Про державну службу». Ця норма не була скасованою (і не є скасованою наразі) на момент виникнення спірних правовідносин.

Так, позиція відповідача ґрунтується на тому, що 5 ранг державного службовця (категорія «Б») позивачеві присвоєний після набуття чинності з 01 травня 2016 року «нового» Закону України «Про державну службу», який встановлює значні відмінні особливості умов та порядку при

Із приводу означених аналогічних правовідносин у постанові від 23.06.2022 року у справі №380/1721/20 Верховний Суд зазначив:

«що ґрунтувати лише на цьому правову позицію щодо відмови у задоволенні вимог позивачки вбачається недоречним. В контексті спірного питання варто звернути особливу увагу на абзац другий частини другої статті 39 Закону №889-VIII.

Так, законодавець цією нормою передбачив, що співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями встановлюється для випадків призначення осіб, яким присвоєно такі спеціальні звання, на посади державних службовців, на яких може бути присвоєно нижчий ранг. У такому разі особі присвоюється ранг державного службовця на рівні рангу, який вона мала відповідно до спеціальних законів.

Скаржник справедливо зауважує, що ця норма регулює правовідносини «від зворотного», тобто у разі переведення на державну службу, а не з неї. Проте, ця норма підкреслює очевидну волю законодавця прирівняти ранги державного службовця із, зокрема, рангами посадових осіб органів місцевого самоврядування у разі їхнього переведення.

Верховний Суд погоджується із висновком апеляційного суду, що оскільки частиною другою статті 39 Закону №889-VIII та пунктом 3 Порядку №306, передбачено право посадової особи органу місцевого самоврядування при призначенні її на посаду державного службовця на присвоєння їй такого рангу державного службовця, який вона мала відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», не зважаючи на те, що за цією посадою державного службовця може бути присвоєно нижчий ранг, дискримінаційним є присвоєння особі при її прийнятті на посаду в органі місцевого самоврядування нижчого рангу ніж вона мала відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII.

До того ж, Європейський суд з прав людини у справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine), заяви №23759/03 та №37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 року та «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine), заява №39766/05, рішення від 7 липня 2011 року ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

У пунктах 52, 56 цього рішення ЄСПЛ зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Одним із основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, передбачає, що закони мають бути чіткими і зрозумілими, закони не повинні бути суперечливими, а у випадку недостатньої чіткості чи суперечливості норм права вони мають тлумачитися на користь невладного суб`єкта (справа «Новік проти України», №48068/06).

До того ж, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, недосконалість у законодавчому регулюванні спірних правовідносин не повинна впливати на можливість реалізації своїх трудових прав, зокрема, на присвоєння 6 рангу посадової особи місцевого самоврядування, тобто рангу, який вже отримав як державний службовець в період проходження державної служби.».

А відтак, враховуючи правові висновки Верховного Суду у аналогічних правовідносин, наведені у постанові від 23.06.2022 року у справі №380/1721/20 та встановлені у цій справі фактичні обставини справи, суд доходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявності підстав для їх задоволення.

Розподіл судових витрат здійснюється за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Дубовиківської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області щодо не присвоєння ОСОБА_1 5 рангу посадової особи місцевого самоврядування;

Зобов`язати Виконавчий комітет Дубовиківської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області внести зміни у пункт 2 розпорядження сільського голови від 24.11.2020 року №219-к/тр та присвоїти ОСОБА_1 5 ранг посадової особи місцевого самоврядування.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять), 20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Дубовиківської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.

Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Л.Є. Букіна