Рішення

від 04.11.2024 по справі 640/4096/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2024 року м. Київ № 640/4096/20

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства «Дубекспо»

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення моральної шкоди,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Дубекспо» (далі позивач/ПП «Дубекспо») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі відповідач/ГУ ДПС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12 грудня 2019 року №025083401, від 10 грудня 2019 року №0436670401, стягнення моральної шкоди

Позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 12 грудня 2019 року №025083401, від 10 грудня 2019 року №0436670401 протиправними з огляду на відсутність у ПП «Дубекспо» обов`язку подання звіту про суми податкових пільг. Позивач також зазначає, що не користувався податковими пільгами у перевіряємому періоді. Зазначає, що вказаними діями підприємству завдано моральну шкоду. Просить суд задовольнити позов.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 лютого 2020 року відкрито провадження у справі.

14 квітня 2020 року до відділу документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Окружного адміністративного суду м. Києва від ГУ ДПС у м. Києві надійшов відзив на позов.

Відповідач у відзиві на позов заперечував проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що позивачем не подано звіти про суми податкових пільг за звітні періоди, в той час коли норми Податкового кодексу України передбачають подання відомостей про суми коштів, не сплачених до бюджету у зв`язку отриманням податкових пільг (суми отриманих пільг), у вигляді звіту про суми податкових пільг. За неподання або за несвоєчасне подання звіту про суми податкових пільг застосовуються штрафні санкції, передбачені пунктом 120.1 статті 120 Податкового кодексу України.

21 липня 2020 року до відділу документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Окружного адміністративного суду м. Києва від ПП «Дубекспо» надійшли заперечення на відзив.

Позивач в своїх запереченнях на відзив наголошує, що звіт про податкові пільги вважати податковою декларацією у розумінні Податкового кодексу України не можна, подання звіту та строки на таке подання Податковим кодексом України не визначено, отже відсутні підстави для застосування штрафу.

Відповідно до Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-ІХ ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва; утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; визначено територіальну юрисдикцію Київського міського окружного адміністративного суду, яка поширюється на місто Київ.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ установлено, що з дня набрання чинності цим Законом: до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, справа надіслана до Київського окружного адміністративного суду за належністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2024 року справа розподілена судді Жуковій Є.О.

10 червня 2024 року матеріали адміністративної справи фактично передані судді Жуковій Є.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року справу №640/4096/20 прийнято до провадження судді Жукової Є.О. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими статтями 257-262 КАС України без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до довідки про доставку електронного листа, документ в електронному вигляді «Ухвала про прийняття адміністративної справи до провадження» від 14 червня 2024 року у справі №640/4096/20 доставлено до електронного кабінету ПП «Дубекспо», представника позивача Гошка В.І. та ГУ ДПС у м. Києві 14 червня 2023 року.

02 липня 2024 року до відділу документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Київського окружного адміністративного суду від ГУ ДПС у м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, зміст якого ідентичний відзиву, що надійшов раніше.

З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75, пункту 76.1 статті 76 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку з питань своєчасності подання (неподання) звіту про суми податкових пільг ПП «Дубекспо», за результатом якої складений акт від 25 вересня 2019 року №217/26-15-12-00-20/01-36203336.

Так, перевіркою встановлено, що ПП «Дубекспо» порушено підпункт 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України, а саме порушено граничні терміни подання Звіту про суми податкових пільг за перше півріччя 2017 року, відповідальність за що передбачена пунктом 120.1 статті 120 Податкового кодексу України.

На підставі акта перевірки Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 12 листопада 2019 року №025083401, яким до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 170 грн.

Крім того, камеральною перевіркою з питань своєчасності подання (неподання) звіту про суми податкових пільг ПП «Дубекспо», за результатом якої складений акт від 21 жовтня 2019 року №459/26-15-04-01-21-36203336, встановлено, що ПП «Дубекспо» порушено підпункт 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України, а саме порушено граничні терміни подання Звіту про суми податкових пільг за III квартали 2017 року (граничний термін подання - 09.11.2017); за 2017 рік (граничний термін подання - 09.02.2018);за І квартал 2018 року(граничний термін подання - 10.05.2018); за І півріччя 2018 року(граничний термін подання - 09.08.2018); за III квартали 2018 року(граничний термін подання - 09.11.2018); за 2018 рік (граничний термін подання - 11.02.2019); за І квартал 2019 року (граничний термін подання - 09.08.2019). Відповідальність за що передбачена пунктом 120.1 статті 120 Податкового кодексу України.

На підставі акта перевірки Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 10 грудня 2019 року №0436670401, яким до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 8160 грн.

Вважаючи вказані рішення протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування та стягнення моральної шкоди.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Податковий кодекс України (далі ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пп. 16.1.6 п. 16.1 ст. 16 ПК України, платник податків зобов`язаний подавати контролюючим органам інформацію, відомості про суми коштів, не сплачених до бюджету в зв`язку з отриманням податкових пільг (суми отриманих пільг) та напрями їх використання (щодо умовних податкових пільг - пільг, що надаються за умови використання коштів, вивільнених у суб`єкта господарювання внаслідок надання пільги, у визначеному державою порядку).

Відповідно до пп. 17.1.4 п. 17.1 ст. 17 ПК України, платник податків має право, зокрема, користуватися податковими пільгами за наявності підстав у порядку, встановленому цим Кодексом.

Пунктом 46.1 ст. 46 ПК України встановлено, що податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Відповідно до п. 30.1 ст. 30 ПК України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п. 30.2 ст. 30 ПК України).

Згідно з п. 30.6 ст. 30 ПК України, суми податку та збору, не сплачені суб`єктом господарювання до бюджету у зв`язку з отриманням податкових пільг, обліковуються таким суб`єктом - платником податків. Облік зазначених коштів ведеться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 Порядку обліку сум податків та зборів, не сплачених суб`єктом господарювання до бюджету у зв`язку з отриманням податкових пільг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.10.2010 №1233 (далі - Порядок №1233), суб`єкт господарювання, що не сплачує податки та збори у зв`язку з отриманням податкових пільг, веде облік сум таких пільг та складає звіт про суми податкових пільг за формою згідно з додатком.

Пунктом 3 Порядку №1233 передбачено, що звіт подається суб`єктом господарювання за три, шість, дев`ять і дванадцять календарних місяців за місцем його реєстрації протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового періоду. У разі коли суб`єкт господарювання пільгами не користується, звіт не подається.

Згідно з п. 8 Порядку №1233, податкові пільги визначаються за операціями з постачання товарів та/або послуг, що є об`єктами обкладення податком на додану вартість і відповідно до Податкового кодексу України та міжнародних договорів України, ратифікованих Верховною Радою України, звільнені від оподаткування або оподатковуються за нульовою ставкою, а також тих, до яких застосовані спеціальні режими оподаткування в галузі сільського господарства.

Відповідно до п. 120.1 ст. 120 ПК України, неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Як слідує зі змісту актів перервірки під час проведення камеральної перевірки відповідачем не було досліджено питання користування ПП «Дубекспо» податковими пільгами за І півріччя 2017 року; за III квартали 2017 року; за 2017 рік; за І квартал 2018 року; за І півріччя 2018 року; за III квартали 2018 року; за 2018 рік; за І квартал 2019 року, зокрема, в акті не визначено якими видами податкових пільг відповідно до Довідника пільг користувався позивач, внаслідок чого фактично не вбачається можливим в силу зазначених положень податкового законодавства встановлення обов`язку подання звіту про суми податкових пільг.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частинами першою, другою статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 73 КАС України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.

Аналізуючи оскаржуване рішення, суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) №37801/97 від 01.07.2003, яке, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

За таких обставин, враховуючи, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не встановлено та не доведено під час проведення камеральних перевірок факту користування позивачем податковими пільгами, який є необхідним для встановлення відповідного обов`язку щодо подання звіту про суми податкових пільг, передбаченого Порядком №1233, суд вважає, що висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог п. 120.1 статті 120 ПК України та п. 3 Порядку обліку сум податків та зборів, не сплачених суб`єктом господарювання до бюджету у зв`язку з отриманням податкових пільг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.10.2010 №1233 в частині не подання до контролюючого органу звіту про суми податкових пільг за звітний періоди: за І півріччя 2017 року; за III квартали 2017 року; за 2017 рік; за І квартал 2018 року; за І півріччя 2018 року; за III квартали 2018 року; за 2018 рік; за І квартал 2019 року, є необґрунтованими та безпідставними.

Суд також зазначає, що згідно з п. 30.9 ст. 30 ПК України, податкова пільга надається шляхом:

а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;

б) зменшення податкового зобов`язання після нарахування податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору;

г) звільнення від сплати податку та збору.

Відповідно до статті 193 Податкового кодексу України, ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: а) 20 відсотків; б) 0 відсотків; в) 7 відсотків по операціях з:

постачання на митній території України та ввезення на митну територію України лікарських засобів, дозволених для виробництва і застосування в Україні та внесених до Державного реєстру лікарських засобів, а також медичних виробів, які внесені до Державного реєстру медичної техніки та виробів медичного призначення або відповідають вимогам відповідних технічних регламентів, що підтверджується документом про відповідність, та дозволені для надання на ринку та/або введення в експлуатацію і застосування в Україні;

постачання на митній території України та ввезення на митну територію України лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, дозволених для застосування у межах клінічних випробувань, дозвіл на проведення яких надано центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У свою чергу, ст. 195 ПК України визначає операції, що підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою, серед яких пп. 195.1.3. п. 195.1 цієї статті виокремлюється постачання послуг міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. Для цілей цього підпункту перевезення вважається міжнародним, якщо таке перевезення здійснюється за єдиним міжнародним перевізним документом.

Судом встановлено, що на виконання п. 9 Порядку №1233, який встановлює, що суми податків та зборів, не сплачені суб`єктом господарювання до бюджету у зв`язку з отриманням податкових пільг, розраховуються таким суб`єктом у порядку, встановленому Державною податковою службою за погодженням з Мінфіном, розроблено Порядок визначення сум податків та зборів, не сплачених суб`єктом господарювання до бюджету у зв`язку з отриманням податкових пільг за операціями, які здійснюються на митній території України, затверджений наказом ДПА України від 29.03.2011 №167, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 квітня 2011 р. за №483/19221, який є чинним та підлягає застосуванню до спірних правовідносин (далі - Порядок № 167).

Порядок №167 передбачає розрахунок сум податків та зборів, не сплачених суб`єктом господарювання до бюджету у зв`язку з отриманням податкових пільг виключно за операціями, які здійснюються на митній території України.

На переконання суду операції, щодо яких платник податків отримує пільги, повинні відповідати двом критеріям у сукупності: бути об`єктом оподаткування ПДВ і здійснюватися на митній території України.

Отже, у звітах, які подаються платниками податків, зазначатимуться лише ті коди пільг щодо ПДВ, операції за якими є об`єктом оподаткування ПДВ і здійснюються на митній території України.

Судом встановлено, що основним видом діяльності позивача КВЕД 16.10 є Лісопильне та стругальне виробництво. Вказане не заперечується відповідачем.

Проте, в акті перевірки не відображено, якими саме користувався пільгами позивач.

Суд також бере до уваги роз`яснення, надані у листі Державної податкової служби України від 28.01.2013 №833/10/06-406, в якому зазначено, що звіт про суми податкових пільг не є податковою декларацією в розумінні пункту 46.1 статті 46 ПК України.

Наведеними положеннями ст. 193 ПК України не встановлено переваг для жодної із вказаних ставок податку. База оподаткування, визнання права на податковий кредит, порядок ведення податкового обліку та заповнення податкової звітності для них також визначаються відповідними статтями Кодексу за однаковими принципами. Тому ставки податку у розмірі 17% (до 2014 року - 20%) та 0% при експорті, є двома основними рівнозначними ставками, які застосовуються залежно від напрямку постачання.

Такий підхід, як зазначено у листі ДПС України, відповідає терміну «податкова пільга» та підставам для її надання, встановленим п. 30.1 та п. 30.2 ст. 30 ПК України згідно з якими податкова пільга надається конкретному платнику податків або групі платників податків. Податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п. 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (наприклад, ст. 197 або розділ XX «Перехідні положення» Кодексу).

У листі ДПС України також зауважено на тому, що постановою КМ України від 27.12.2010 №1233 затверджено Порядок обліку сум податків та зборів, не сплачених суб`єктом господарювання до бюджету у зв`язку з отриманням податкових пільг. При цьому відповідно до п. 2 постанови її норми поширюються на операції, які здійснюються на митній території, України.

Відповідно до п. 2 постанови Державна податкова служба України забезпечує облік сум податків та зборів, не сплачених суб`єктом господарювання до бюджету у зв`язку з отриманням податкових пільг, за операціями, що здійснюються на митній території України.

Облік пільг здійснюється згідно з Довідником пільг, наданих чинним законодавством по сплаті податків та зборів, який щоквартально затверджується відповідним наказом ДПСУ. При цьому в Довіднику пільг експортні операції обліковуються як переваги в оподаткуванні, що за економічною сутністю не є пільгами, не є фінансовою підтримкою платника та не є втратами бюджету.

Вказане виключає обов`язок позивача подавати звіти про суми податкових пільг з ПДВ за І півріччя 2017 року; за III квартали 2017 року; за 2017 рік; за І квартал 2018 року; за І півріччя 2018 року; за III квартали 2018 року; за 2018 рік; за І квартал 2019 року, а отже оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 12 грудня 2019 року №025083401, від 10 грудня 2019 року №0436670401, є протиправними та підлягають скасуванню.

Стосовно стягнення моральної шкоди суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої-другої статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 Цивільного кодексу України).

Як роз`яснено у п.п.3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

Як було зазначено вище, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Подібні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №818/1429/17.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що позивачем не було надано жодних доказів, які б обґрунтовували факт наявності втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Позивач у позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 3 778,40 грн та судовий збір у розмірі 1 921 грн.

Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами пункту 2 частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною шостою статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, пункт 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012 (далі Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії: договору про надання правової допомоги №15 від 15.02.2020; акт виконаних робіт №1 від 15.02.2020 на суму 3778,40грн; звіт про виконану роботу №1 від 15.02.2020; квитанція до прибуткового касового ордеру №15 від 15.02.2020 на суму 3 778,40грн.

Ураховуючи вищевикладене та проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт згідно з актом виконаних робіт №1 від 15.02.2020 до договору про надання правової допомоги від 15.02.2020 суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 3 778,40 грн, є обґрунтованим.

Відповідно до положень статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1921 грн. Сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Приватного підприємства «Дубекспо» задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 12 грудня 2019 року №025083401, від 10 грудня 2019 року №0436670401.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Стягнути на користь Приватного підприємства «Дубекспо» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) гривень.

5. Стягнути на користь Приватного підприємства «Дубекспо» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві судові витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката у сумі 3778 (три тисячі сімсот сімдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.