Рішення

від 05.11.2024 по справі 580/8745/24

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року справа № 580/8745/24

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивачка) подала позов до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області (далі територіальне управління, відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області щодо нарахування та виплати судді Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області ОСОБА_1 суддівської винагороди, компенсації щорічних основної та додаткової відпусток, допомоги на оздоровлення, інших виплат, за період із січня 2021 року по грудень 2021 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року в розмірі 2102,00 гривні;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди компенсацію щорічних основних та додаткових відпусток, допомоги на оздоровлення, інших виплат, судді Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області ОСОБА_1 за період з січня 2021 року по грудень 2021 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270,00 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині зобов`язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що відповідно Закону України Про судоустрій і статус суддів, з 01.01.2021 визначення розміру посадового окладу судді місцевого суду для визначення розміру суддівської винагороди мало бути здійснене виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено на 1 січня календарного року. Натомість відповідач за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 протиправно нарахував позивачці суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалася величина під назвою розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.

Ухвалою від 06.09.2024 суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Також ухвалою від 06.09.2024 суд залучив до участі у справі в якості співвідповідача Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795).

Відзив на позов від відповідачів до суду не надходив.

Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.

Суд встановив, що Указом Президента України № 321/2020 від 14 серпня 2020 року ОСОБА_1 призначена на посаду судді Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області.

Наказом Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області № 83-О/С від 04 вересня 2020 року ОСОБА_1 зарахована до штату Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області з 07 вересня 2020 року.

Із особових рахунків за січень-грудень 2021 роки суд встановив, що у вказаний період посадовий оклад позивачки становив 63060 грн, тобто обчислювався із величини 2102 грн (2102х30=63060). Із вказаної розрахункової величини також обраховані суддівська винагорода під час відпустки (у грудні 2021 року).

Дії Територіального управління щодо нарахування та виплати суддівської винагороди та інших виплат у 2021 році із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року в розмірі 2102,00 грн позивачка вважає протиправними, а тому звернулась до суду із цим позовом.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до абз. 2 ст. 19 Конституції України державні органи, органи місцевого самоврядування та їх службові і посадові особи зобов`язані діяти виключно в межах та спосіб, визначені законом.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом Законом України Про судоустрій і статус суддів (далі Закон № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11 -р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

З 30.09.2016 набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (далі Закон № 1401-VIII).

Законом № 1401-VIII, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України Про прожитковий мінімум від 15.07.1999 № 966-XIV (далі Закон № 966-XIV), відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Водночас статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік № 1082-IX установлено з 1 січня 2021 року прожитковий мінімум для:

- працездатних осіб - 2270 грн;

- працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 грн.

Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.

Водночас Закон № 1082-IX фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Однак, означений Закон не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII.

Вказана позиція суду відповідає правовій позиції Верховного Суду у постановах від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22).

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 (2270 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону № 1082-IX була неправомірною.

Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Вказані висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, що висловлені у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23.

Таким чином, суд доходить висновку про помилковість дій відповідача-1 щодо обчислення суддівської винагороди позивачки із застосуванням положень абзацу 5 статті 7 Закону № 1082-IX.

З урахуванням зазначеного суд доходить висновку про необхідність визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області щодо нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди, а також суддівської винагороди під час відпустки за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні.

Під час обрання способу відновлення порушеного права позивачки суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Враховуючи викладене, суд вважає, що у цьому випадку належить зобов`язати відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачці суддівську винагороду а також суддівську винагороду під час відпустки на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році - 2270 грн із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Позовну вимогу щодо перерахунку компенсації щорічних основних та додаткових відпусток, допомоги на оздоровлення суд вважає необґрунтованою, оскільки згідно особових рахунків позивачки за період січень-грудень 2021 року суд встановив, що компенсація щорічних основних та додаткових відпусток та допомога на оздоровлення не виплачувались.

Щодо вимоги про допуск рішення суду до негайного виконання в частині зобов`язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду за один місяць, суд зазначає, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, негайне виконання в межах сум платежу за один місяць застосовується у разі стягнення грошових сум з відповідача.

Оскільки належним способом захисту порушеного права позивачки є зобов`язання відповідача-1 здійснити перерахунок і виплату суддівської винагороди, а не стягнення грошових сум, негайне виконання не застосовується.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивачки є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позивачка звільнена від сплати судового збору відповідно до Закону України Про судовий збір та не надала доказів понесення інших судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, а також суддівської винагороди під час відпустки за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду а також суддівську винагороду під час відпустки на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, обчисливши їх розмір виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році 2270 грн із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

1) позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );

2) відповідач-1 Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області (18015, м. Черкаси, вул. Гоголя, 316, код ЄДРПОУ 26261092);

3) відповідач-2 Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 05.11.2024.

Суддя Василь ГАВРИЛЮК