Ухвала

від 05.11.2024 по справі 520/9656/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

05 листопада 2024 р. Справа № 520/9656/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Чалого І.С.,

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

розглянувши можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 року по справі № 520/9656/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейн Термінал 1"

до Головного управління ДПС у Харківській області , Державної податкової служби України

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 року задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейн Термінал 1" до Головного управління ДПС у Харківській області , Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

На зазначене рішення суду Головне управління ДПС у Харківській області подало апеляційну скаргу. Апелянтом також заявлене клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження.

Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2024 р. в задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Харківській області про поновлення строку на апеляційне оскарження відмовлено. Апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків поданої апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали про залишення її без руху шляхом подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням причин пропуску цього строку та обґрунтованих підстав для його поновлення з відповідними доказами. Роз`яснено апелянту, що відповідно до статті 299 КАС України питання про відмову у відкритті апеляційного провадження буде вирішено протягом п`яти днів з дня закінчення строку на усунення недоліків апеляційної скарги.

Копії зазначених вище ухвал отримано апелянтом 23.10.2024 р. (з урахуванням приписів абз. 2 п. 5 ч. 6 ст. 251 КАС України), що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в підсистемі "Електронний суд".

30.10.2024 р. від Головного управління ДПС у Харківській області надійшло клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, а також заявлене клопотання про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги в частині сплати судового збору.

В обґрунтування заявленого клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження відповідач посилається на те, що первинна апеляційна скарга подана у межах строку на апеляційне оскарження. Вважає, що апелянт має законні підстави для визнання поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження та поновлення такого строку. Просить суд врахувати, що на даний час на рахунку ГУ ДПС у Харківській області тимчасово відсутні кошти для сплати судового збору. Посилається на наявність конституційного права на апеляційне оскарження, а також на практику Європейського Суду з прав людини щодо права на справедливий судовий розгляд та введення на території України правового режиму воєнного стану.

Надаючи оцінку доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Суд зазначає, що статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до пункту шостого частини п`ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006 року, заява № 23436/03).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого КАС України строку апеляційного оскарження до дати звернення з апеляційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої апеляційної скарги/відмови у відкритті апеляційного провадження за вперше поданою апеляційною скаргою до дати повторного звернення з апеляційною скаргою.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання апеляційної скарги.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.

З матеріалів справи судом встановлено, що рішення Харківського окружного адміністративного суду ухвалене 04.07.2024 року.

На зазначене рішення відповідачем 02.08.2024 р. подавалася апеляційна скарга.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2024 р. апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 року по справі № 520/9656/24 залишено без руху, у зв`язку з несплатою судового збору та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2024 р. у задоволенні клопотання Головного управління Державної податкової служби у Харківській області про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги - задоволено частково. Продовжено Головного управління Державної податкової служби у Харківській області строк для усунення недоліків поданої апеляційної скарги протягом 10 днів з моменту отримання ухвали суду.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.09.2024 р. апеляційну скаргу на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 року по справі № 520/9656/24 повернуто скаржнику.

Копію ухвали суду про повернення апеляційної скарги відповідач, з урахуванням приписів абз. 2 п. 5 ч. 6 ст. 251 КАС України, отримав 22.09.2024 р., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в підсистемі "Електронний суд".

Від Головного управління ДПС у Харківській області 17.10.2024 року (через підсистему "Електронний суд") повторно надійшла апеляційна скарга на вказане вище рішення суду. Апелянт також просив суд поновити пропущений строк на апеляційне оскарження.

Колегія суддів зазначає, що право на апеляційне оскарження закріплено також у статті 293 КАС України і реалізується у спосіб подання в установленому порядку апеляційної скарги, форма та зміст якої також визначається процесуальним законом.

Вимоги до форми і змісту апеляційної скарги передбачені у статті 296 КАС України, пунктом 1 частини п`ятої якої передбачено, що до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Механізм реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення врегульовано Главою першою Розділу ІІІ КАС України.

Відповідно до частини першої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно з частиною другою статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом (частина восьма статті 169 КАС України).

У пункті 4 частини першої статті 299 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження в разі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Тобто, вказаною нормою закону однією з обставин, за яких суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, є визнання неповажними наведених скаржником підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Суд поновлює або продовжує процесуальний строк, якщо визнає поважною причину пропуску даного строку (поважність причин повинен доводити скаржник).

Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин.

Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Проаналізувавши вищенаведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що ними чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.

Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документу повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України також передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі, гарантує стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

У абзацах другому, третьому підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 верховенство права охарактеризовано як панування права в суспільстві. Верховенство права, за позицією Суду, вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, у пункті 40 справи Пономарьов проти України (заява №3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

Сутність цього принципу полягає у тому, що в разі винесення судом рішення, що набрало законної сили, воно не може бути піддане сумніву.

Окрім цього 20.09.2022 ЄСПЛ ухвалив рішення у справі Завалій та інші проти України (заяви № 23342/14, 42968/15, 1686/17, 64516/17; далі також Рішення), у якому зазначив, що вже встановлював порушення принципу юридичної визначеності за подібних обставин у рішеннях у справах Пономарьов проти України (заява №3236/03, від 03.04.2008) та Устименко проти України (заява №32053/13, від 29.10.2015). І, беручи до уваги обставини заяв, Суд не вбачає підстав для іншого висновку в цій справі. Суди, порушуючи принцип юридичної визначеності, приймали до розгляду за відсутності достатніх підстав і задовольняли скарги, подані поза межами встановленого законодавством десятиденного строку для апеляційного оскарження.

За висновком Суду, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції щодо всіх заявників.

Водночас у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Ілхан проти Туреччини ((В.П.), №22277/93, 27.06.2000, параграф 59) зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Тому, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.

Цей висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 520/109/20.

Верховний Суд звертає увагу й на практику Європейського суду з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30.06.2006 у справі Каменівська проти України (заява № 18941/04), у якій наголошено, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21.02.1975, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. Guirin v. France, рішення від 29.07.1998, п. 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (див. Pirez de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28.10.1998, Reports 1998-VIII, с. 3255, п. 45).

Колегія суддів також відзначає, що питання поновлення процесуального строку, у тому числі й строку на апеляційне оскарження, є процедурним і вирішується шляхом постановлення судом апеляційної інстанції відповідної ухвали, яка повинна бути належним чином мотивована й містити, зокрема, мотиви, з яких суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення цього строку або для відмови у такому поновленні, норми закону, якими керувався суд, постановляючи ухвалу.

Питання належної мотивації судом свого висновку щодо поновлення строку на апеляційне оскарження досліджувалось Верховним Судом й у постанові від 14.12.2020 у справі № 521/2816/15, у якій колегія суддів, здійснивши аналіз норм процесуального права, якими регламентовано строки апеляційного оскарження, та врахувавши усталену практику Європейського суду з прав людини, навела такі правові позиції: - …апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Вищевикладене дає колегії суддів підстави для висновку про те, що апеляційний перегляд справи належить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства. Право на апеляційний перегляд справи гарантується, однак його реалізація повинна відбуватись з дотриманням встановлених процесуальним законом вимог, зокрема, в межах визначеного строку апеляційного оскарження.

Це право повинно реалізовуватись зацікавленими особами добросовісно, без зайвих зволікань, а строк апеляційного оскарження може бути поновлено лише за наявності поважних причин, які обумовлюються існуванням об`єктивних обставин, підтверджених доказами. Поновлюючи строк на апеляційне оскарження, суди повинні навести належні мотиви, які б вказували на наявність достатніх підстав для такого висновку та засвідчували, що поновлення строку не порушує принципів верховенства права та одних з його основних елементів: правової визначеності; остаточності рішень суду.

Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо сплати судового збору.

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасника справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом. Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. З метою виконання процесуального обов`язку дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії.

Це стосується і суб`єктів владних повноважень, які фінансується з Державного бюджету України, зокрема, в частині видатків на оплату судового збору, а тому держава повинна створити належні фінансові можливості і заздалегідь передбачити відповідні кошти на вказані цілі у кошторисах установ. Виконання апелянтом покладених на нього нормами КАС України процесуальних обов`язків не повинно ставитись в залежність від правовідносин, у які скаржник вступає в інших сферах його діяльності.

Суд зазначає, що підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання апеляційної скарги.

У пункті 41 справи "Пономарьов проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що "Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків".

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03.11.2022 у справі № 560/15534/21, строк на апеляційне оскарження, передбачений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, не зупиняється у зв`язку із залишенням без руху, поверненням апеляційної скарги, а також його відлік не підлягає обрахуванню від дати вручення копій ухвал про залишення без руху та повернення первинної апеляційної скарги.

Колегія суддів у вищевказаній постанові вважала за доцільне звернути увагу й на те, що вчасна первинна подача апеляційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових меж, встановлених процесуальним законом, оскільки в такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності. У цій же постанові Верховний Суд визнав слушними висновки суду апеляційної інстанції про безпідставність доводів стосовно того, що строк було пропущено з поважних причин через відсутність коштів для сплати судового збору при первинному зверненні з апеляційною скаргою, оскільки відсутність відповідного бюджетного фінансування щодо видатків на оплату судового збору не можуть впливати на дотримання строку апеляційного оскарження судових рішень і, як наслідок, не є поважною причиною пропуску цього строку.

Довготривала процедура погодження та сплати судового збору, не може бути визнана поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та, як наслідок, не є підставою для порушення принципу правової визначеності щодо остаточного рішення.

Повторне звернення до суду, не свідчить про поважність причин пропуску цього строку.

За схожих обставин Верховним Судом у касаційному порядку було переглянуто справу № 640/9792/20 та прийнято постанову від 22.03.2023, у якій наведено такі висновки щодо застосування норм права.

Верховний Суд в постанові від 24 липня 2023 року у справі № 200/3692/21, зважаючи на зміст норм процесуального права, якими врегульовано питання строків апеляційного оскарження та їх поновлення, вимоги до процедурних рішень суду апеляційної інстанції, ухвалених з цього питання, а також беручи до уваги продемонстровані національними судами та ЄСПЛ підходи до поновлення процесуальних строків, правові позиції Верховного Суду з цього приводу, вважав, що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:

- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;

- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;

- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;

- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;

- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.

Колегія суддів зазначає, що питання поновлення процесуального строку, у тому числі й строку на апеляційне оскарження, є процедурним і вирішується шляхом постановлення судом апеляційної інстанції відповідної ухвали, яка повинна бути належним чином мотивована й містити, зокрема, мотиви, з яких суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення цього строку або для відмови у такому поновленні, норми закону, якими керувався суд, постановляючи ухвалу.

У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішніх процедур (бюджетного фінансування щодо видатків на оплату судового збору тощо). Це пов`язано з тим, що держава має дотримуватись раніше згаданого принципу "належного урядування" та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж. Сама собою затримка бюджетного фінансування щодо видатків на оплату судового збору не є автоматичною, достатньою і безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження, а також проігнорував відсутність будь яких доказів на підтвердження цих обставин.

Таким чином, обставини звернення апелянта з первинною апеляційною скаргою у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, не можуть вважатися поважними причинами, оскільки невиконання вимог процесуального законодавства не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження, адже не є такою, що не залежить від волі особи, яка її подає, і не надає такій особі права у будь-який необмежений після спливу строку апеляційного оскарження час реалізовувати право на оскарження судових рішень. Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеної в постанові від 07.02.2018 року у справі справа № 804/3801/16 (К/9901/2670/17).

Також колегія суддів зазначає, що сам по собі подальший факт сплати скаржником судового збору, не може бути безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Крім того, вчасна первинна подача апеляційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки в такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності.

Так, дійсно, вперше апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції Головне управління ДПС у Харківській області подало у межах строку, встановленого статтею 295 КАС України.

В свою чергу, вперше подана апеляційна скарга залишалась судом без руху з наданням відповідного строку на сплату судового збору. В подальшому, суд апеляційної інстанції задовольнив клопотання апелянта про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги та надав йому додатковий строк для їх усунення. Проте, скаржник у період з дати отримання копії ухвали про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги по дату повернення судом вперше поданої апеляційної скарги), не вжив будь-яких заходів щодо приведення поданої ним апеляційної скарги у відповідність до вимог процесуального закону.

Тобто, при первинному поданні апеляційної скарги судом апеляційної інстанції було забезпечено відповідачу можливість сплатити судовий збір та реалізувати право на апеляційне оскарження, шляхом залишення апеляційної скарги без руху та продовженням строку для усунення недоліків, однак, це не призвело до сплати судового збору та усунення недоліків апеляційної скарги.

Крім того, суд враховує, що до повторно поданої апеляційної скарги Головне управління ДПС у Харківській області знову не долучило ні документ про сплату судового збору, ні жодних інших доказів, які б свідчили про вжиття ним відповідних заходів задля отримання фінансування в майбутньому.

Разом з тим, заявляючи клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження відповідач не наводить обґрунтувань та не надає належних та достатніх доказів відсутності коштів для сплати судового збору. В свою чергу, подальша сплата судового збору не надає особі, яка є суб`єктом владних повноважень, у будь-який необмежений строк після повернення первинно поданої апеляційної скарги, право на поновлення строку апеляційного оскарження, за відсутності поважних причин пропуску цього строку.

Апелянт ні до повторної апеляційної скарги, ні до клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження не долучив жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили, що у період з моменту подання первинно поданої апеляційної скарги до моменту повернення апеляційної скарги та з моменту повернення первинно поданої апеляційної скарги до моменту сплати судового збору, дійсно не мав можливості сплатити судовий збір.

Суд апеляційної інстанції вважає, що сама лише вказівка у скарзі чи клопотанні про обставини неналежного фінансування не може бути доказом дійсної відсутності у скаржника коштів на сплату судового збору. Крім того, необхідним є і доведення того, що протягом усього строку з дати подання первинної апеляційної скарги і до сплати судового збору апелянт вживав залежних від нього заходів для його сплати.

Надані апелянтом копії довідок про відсутність на рахунку КЕКВ 2800 коштів свідчать лише про таку відсутність станом на конкретну дату, та не свідчать про відсутність коштів для сплати судового збору протягом усього періоду, починаючи з моменту виникнення права на апеляційне оскарження до моменту повторного звернення до суду.

Усталеною є практика Верховного Суду, що відсутність у суб`єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Відповідач, що діє від імені держави як суб`єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків, в тому числі і щодо сплати судового збору.

Відсутність у суб`єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Сама ж по собі сплата суб`єктом владних повноважень судового збору після спливу встановленого КАС України та наданого судом строку не може бути безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення.

Колегія суддів вважає, що в цьому випадку саме по собі подання відповідачем апеляційної скарги повторно не може свідчити про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки протягом цього часу поведінку відповідача не можна визнати такою, що демонструє сумлінне та добросовісне ставлення до наявних у нього прав і обов`язків, а також вжиття усіх залежних від нього заходів для виконання свої процесуальних обов`язків. Бездіяльність посадових осіб ДПС в частині виконання вимог ухвали про залишення без руху вперше поданої апеляційної скарги, а також ненадання доказів на підтвердження вчинення будь-яких дій для виконання обов`язку по сплаті судового збору протягом значного проміжку часу свідчить саме на користь висновку про неповажність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 540/493/19, від 10.06.2021 у справі № 320/2061/20, від 29 серпня 2024 року у справі № 480/4148/23.

Така поведінка суб`єкта владних повноважень не може бути визнаною сумлінною, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення відповідачу пропущеного строку звернення на апеляційне оскарження.

При цьому, колегія суддів зауважує про відсутність підстав вважати, що звернення до суду з апеляційною скаргою повторно відбулось у стислі строки, оскільки, як вказувалося вище, копію ухвали про повернення апеляційної скарги отримано апелянтом 22.09.2024 р., тоді як вдруге відповідачем через підсистему Електронний суд подано апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції 17.10.2024 р., а тому сплив такого проміжку часу свідчить про надмірне зволікання зі сторони скаржника.

Апелянтом у цій справі не дотримано перерахованих вище умов коли процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги, може бути поновлено.

Твердження відповідача про наявність конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення судова колегія у розрізі спірних правовідносин вважає помилковим.

Так, обмеження строку на апеляційне оскарження не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії, справа Креуз проти Польщі).

Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Посилання відповідача, який є суб`єктом владних повноважень та виконує функції держави, на практику Європейського суду з прав людини, суд вважає недоречними, оскільки висновки цього суду направленні на встановлення порушень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і захист прав людини (у виключних випадках - юридичної особи), а не органів державної влади. Правові висновки ЄСПЛ не можуть бути застосовані у порядку аналогії для захисту прав та інтересів суб`єктів владних повноважень, оскільки законодавство України побудовано, зокрема, на основі конституційного принципу, коли права, свободи людини та їх гарантії визначають спрямованість діяльності держави, а не навпаки. Тобто визначені законодавством права, свободи людини та їх гарантії не можуть бути притаманними органам державної влади, бо головним обов`язком останніх є утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Посилання скаржника на існування судової практики Верховного Суду щодо оцінки мотивів для поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження до уваги не приймається, оскільки висновки щодо строків звернення з апеляційними скаргами, які містяться у наведених скаржником ухвалах Верховного Суду, слід застосовувати з урахуванням обставин, які наявні у конкретній справі.

З огляду на викладене, зазначені скаржником обставини про поновлення строку на подання апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, а тому останні не можуть свідчити про поважність підстав його пропуску.

За таких обставин, в задоволенні заяви про поновлення строку на апеляційного оскарження слід відмовити.

Що стосується заявленого клопотання про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги (в частині сплати судового збору), суд зазначає, що оскільки наведені заявником обставини в обґрунтування заявленого клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження визнані судом неповажними, що є підставою для відмови у відкриття апеляційного провадження, відсутні і підстави для продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги (в частині сплати судового збору).

Згідно з ч. 3 ст. 299 Кодексу адміністративного судочинства України, питання про відмову у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів після надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 299 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 299, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Харківській області про поновлення строку апеляційного оскарження відмовити.

В задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Харківській області про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги в частині сплати судового збору відмовити.

Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 року по справі № 520/9656/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейн Термінал 1" до Головного управління ДПС у Харківській області , Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)І.С. ЧалийСудді(підпис) (підпис) В.В. Катунов І.М. Ральченко