Постанова

від 05.11.2024 по справі 521/9939/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2024 р. Категорія 106000000м. ОдесаСправа № 521/9939/21Перша інстанція: суддя Хурса О. О.,

час і місце ухвалення: спрощене провадження,

м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Семенюка Г.В.,

суддів Домусчі С.Д., Шляхтицького О.І.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Квартирно-експлуатаційний відділ м.Одеси про поновлення на квартирному обліку, -

встановиВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Квартирно-експлуатаційний відділ м.Одеси, у якій просив суд:

- визнати недійсним протокол та витяг з протоколу №1 від 08.02.2021 засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 в частині зняття з квартирного обліку при військовій частині ОСОБА_1 ;

- скасувати п. 1.2. витягу з протоколу №1 від 08.02.2021 засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 «Про включення та виключення з квартирного обліку військовослужбовців» y частині виключення (зняття) старшого лейтенанта, заступника командира роти з озброєння зв`язку батальону зв`язку військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 зі складом сім`ї 4 особи з квартирного обліку військової частини НОМЕР_1 ;

- зобов`язати житлову комісію військової частини НОМЕР_1 поновити ОСОБА_1 на квартирному обліку при військовій частині НОМЕР_1 .

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеси про поновлення на квартирному обліку залишено без розгляду.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що залишаючи без розгляду позов, суд першої інстанції не врахував, що предмет позову, з яким позивач звернувся до суду стосується питання оскарження дій житлової комісії військової частини та поновлення його на квартирному обліку. Вказане питання не було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, за результатом якого видано постанову від 29.09.2020 по справі № 712/5476/19. Отже, позивач звернувся до суду з позовом у встановлений строк в порядку цивільного судочинства, так як це було передбачено станом на дату подання позовної заяви. Мінливість судової практики не може позбавляти чи обмежувати громадян у праві до звернення до суду, яке є гарантованим.

Одеський Квартирно-експлуатаційним управлінням було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що доводи, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року винесена законно та обґрунтовано, а тому підстави для її скасування відсутні.

На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне:

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначено КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею 123 КАС України визначено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.

Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею в заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).

Згідно з частиною п`ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина перша статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Таким чином, військова служба як державна служба особливого характеру є публічною службою, а для спорів щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби законодавець встановив місячний строк звернення до адміністративного суду.

Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).

При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.

Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.05.2021 в справі № 380/2355/20.

Згідно із частиною першою статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому, норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі.

Отже, процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 160/18326/21.

Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду викладену в постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19, про те, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановленого строку. В той же час триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси 07 липня 2021 року.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що станом на день звернення позивача до суду з позовом 07.07.2021 вже мала місце сформована позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 20.09.2020 по справі № 712/5476/19. Згідно даною позицією Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики щодо визначення юрисдикції суду з розгляду спорів про оскарження відмови у забезпеченні жилим приміщенням або у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей і про зобов`язання надати такі приміщення чи компенсацію відступила від висновку сформульованого у постанові від 18.04.2018 у справі №806/104/16, щодо необхідності розгляду таких спорів за правилами цивільного судочинства. У зв`язку з викладеним, суд вважає необґрунтованими посилання позивача на те, що станом на час звернення позивача до суду, актуальними були висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у її постановах від 20.09.2018 у справі № 815/2551/15 (спір стосовно протиправності дій житлової комісії військової частини зі зняття позивача з обліку військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов), від 04.09.2019 у справі № 826/17556/16, - оскільки наведені позивачем постанови ВС прийняті раніше ніж постанова ВП ВС від 20.09.2020 по справі № 712/5476/19.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що у п. 41 постанови від 20.09.2020 по справі № 712/5476/19 Верховний Суд зазначив «Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики щодо визначення юрисдикції суду з розгляду спорів про оскарження відмови у забезпеченні жилим приміщенням або у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей і про зобов`язання надати такі приміщення чи компенсацію відступає від висновку, сформульованого у постанові від 18квітня 2018року у справі №806/104/16, щодо необхідності розгляду таких спорів за правилами цивільного судочинства. Означені спори належать до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосуються проходження публічної (військової) служби, у зв`язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також призначення та надання таких гарантій (пільг)».

Позивач по даній справі звернувся до суду з позовною заявою щодо оскарження дій житлової комісії військової частини та поновлення його на квартирному обліку.

Вказане питання не було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, за результатом якого прийнято постанову від 29.09.2020 по справі № 712/5476/19, а тому посилання суду першої інстанції на зазначену постанову є помилковим.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позивач звернувся до суду з позовом у встановлений строк в порядку цивільного судочинства, так як це було передбачено станом на дату подання позовної заяви.

Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ як джерело права, притримується позиції, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (до прикладу, рішення у справі «Шишков проти Росії» (Shishkov v. Russia), № 26746/05, параграф 110, від 20.02.2014).

Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.

У Рішенні ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» (Заява № 377/02) у пункті 52 «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (Рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ)».

У справі «Мушта проти України» ЄСПЛ нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Враховуючи вище викладене, колегія судів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті ухвали від 13 вересня 2024 року було неповно з`ясовано судом обставини, що мають значення для справи, що призвело до її неправильного вирішення, а відтак, відповідно до ч. 3 ст. 312, ст. 320 КАС України, - оскаржувана Ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 311, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - задовольнити.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року по справі № 521/9939/21, - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач Г.В. СеменюкСудді С.Д. Домусчі О.І. Шляхтицький