Постанова

від 05.11.2024 по справі 140/3325/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 140/3325/24 пров. № А/857/22830/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.суддів -Кухтея Р. В. Носа С. П.розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Волинської митниці на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року у справі № 140/3325/24 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спанрайз" до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,

місце ухвалення судового рішення м. ЛуцькРозгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадженнясуддя у І інстанціїКостюкевич С.Ф.дата складання повного тексту рішенняне зазначенаВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року у справі № 140/3325/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спанрайз" до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів №UA205140/2023/000510/2 від 24.07.2023.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спанрайз», за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці судові витрати у сумі 2 817,37 грн (дві тисячі вісімсот сімнадцять гривень 37 копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн (дві тисячі гривень 00 копійок).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В доводах апеляційної скарги вказує, що під час здійснення митного контролю за митними деклараціями було опрацьовано інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення документах і за результатами проведеного опрацювання виявлено ряд розбіжностей. Встановлено, що основні документи, що підтверджують заявлений рівень митної вартості, подані не в повному обсязі, а ті, що подані, містять розбіжності, відтак складові митної вартості не можна вважати такими, що є документально підтвердженими та піддаються обчисленню. Крім того, апелянт не погоджується із сумою стягнених витрат на правничу допомогу, вважаючи її неспівмірною з наданими адвокатом послугами та не підтвердженою належними доказами.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Про розгляд апеляційної скарги сторони повідомлені шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач надав митному органу всі наявні у нього та достатні документи, необхідні для визначення митної вартості товару. Натомість відповідач не навів жодних доказів того, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не дають можливості здійснити митне оформлене імпортованого товару за ціною договору.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 07.06.2022 між ТзОВ «Спанрайз» (покупець) та фірмою Texton S.A. (Польща, продавець) було укладено контракт №2, за умовами якого продавець продає, а покупець приймає та оплачує товар: неткані матеріали, в асортименті, кількості та цінах, відповідно до інвойсів, виставлених продавцем на кожну партію товару, на умовах, зазначених у цьому контракті. Дата поставки товару визначається на підставі інвойсів (п.п. 1.1.-1.3. контракту).

Пунктами 2.1.-2.3. контракту передбачено, що валюта контракту Євро, сума контракту складає 500 000,00 Євро, вартість окремого постачання встановлюється в інвойсі та платежі здійснюються на умовах передоплати.

Згідно п. 4.1. контракту продавець поставляє товар покупцеві на умовах FCA Інкотермс-2010: Згєж, Польща.

Відповідно до п. 5.2. контракту оплата за товар проводиться шляхом перерахування коштів покупцем на розрахунковий рахунок продавця, зазначений в рахунку, постачальник надсилає покупцю рахунок-фактуру, а покупець оплачує його в повному обсязі.

ТзОВ «Спанрайз» через уповноваженого декларанта на митний пост Волинської митниці подано МД від 24.07.2023 №23UA205140058613U0, за якою задекларовано ввезення, зокрема, таких товарів:

- товар №1 «Нетканий матеріал, виготовлений за технологією гідро сплетіння штучних та синтетичних волокон, з поверхневою щільністю не більш як 25г/м2, без покриття, не дубльований, не просочений, в рулонах: арт. 200N01011101W АГРО (УФ-стабілізований спанбонд), PLANT-PROTEX, 23г/м2, натуральний колір 1.0, розмір 3.2х2000м -2060,8 кг; торговельна марка: TEXTON; країна виробництва: PL Виробник: TEXTON S.A.», ціна товару 172 642,23 грн;

- товар №2 «Нетканий матеріал спанбонд, виготовлений за технологією гідро сплетіння штучних та синтетичних волокон, з поверхневою щільністю понад 25г/м2, але не більш як 70г/ м2, без покриття, не дубльований, не просочений, в рулонах: арт. 200U01011101W АГРО (УФ-стабілізований спанбонд), PLANT-PROTEX, 30г/м2, натуральний колір 1.0, розмір 3.2х2000 -6144кг. арт. 201401011101W АГРО (УФ-стабілізований спанбонд), PLANT-PROTEX, 40г/м2, натуральний колір 1.0, розмір 3.2х2000 -1280кг. арт. 201E09311101W АГРО (УФ-стабілізований спанбонд), PLANT-PROTEX, 50г/м2, чорний колір 9.3, розмір 3.2х1500 -2160 кг; торговельна марка: TEXTON; країна виробництва: PL; виробник: TEXTON S.A.», ціна товару 802 709,47 грн.

На підтвердження заявленої митної вартості товару та обраного основного методу її обчислення декларантом до вказаної МД були подані такі документи: інвойс № 66/ТЕХ/2023 від 20.07.2023; CMR б/н від 20.07.2023; податкові накладні № 170 від 07.02.2023, № 171 від 14.02.2023, № 298 від 28.02.2023; рахунок на перевезення № СФ-0000516 від 20.07.2023; довідка про транспортні витрати №18 від 20.07.2023; прайс-лист б/н 20/07/23; висновки ТПП №Ц-358 від 26.04.2023, №Ц-414 від 10.05.2023; додаток №1 від 18.07.2022 до контракту; додаток №2 від 04.10.2022 до Контракту; специфікація № 32 від 20.07.2023; контракт №2 від 07.06.2022; договір на ТЕП №247 від 18.09.2017; договір 190723 від 19.07.2023; декларації за якими були оформлені ідентичні товари ЕМД 23UA100360501944U7 від 01.03.2023, ЕМД 23UA100360502348U3 від 13.03.2023, ЕМД 23UA100360500831U4 від 01.02.2023, ЕМД 23UA100360503024U0 від 27.03.2023; експортна декларація № 23PL361010E1782854 від 20.07.2023.

Здійснюючи митний контроль правильності визначення декларантом митної вартості товарів, заявлених до митного оформлення, митницею у зв`язку з наявністю розбіжностей в поданих документах, в електронному повідомленні декларанту згідно з статтями 53 та 54 МК України у 10-ти денний термін запропоновано подати такі документи: виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; транспортні документи; інші документи, що підтверджують митну вартість імпортованого товару за бажанням декларанта.

Декларантом на вимогу митниці надано: документ «підтвердження вивозу № PL947191742923AES-0539» від 22.07.2023. Листом від 24.07.2023 №б/н декларантом повідомлено про відсутність інших додаткових документів.

24.07.2023 Волинська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів №UA205140/2023/000510/2, де у графі 33 зазначено, що під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товару було встановлено, що подані документи не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом, та містять розбіжності, зокрема: - числове значення, зазначене в декларації країни відправлення № 23PL361010E1782854 від 20.07.2023- 105 181 не відповідає ціні товару, зазначеній в інвойсі від 20.07.2023 № 66/ТЕХ/2023 25 851,46 USD; - прайс-лист товару б/н від 20.07.2023 містить цінову пропозицію, тоді як відповідно до VII статті ГАТТ прайс-лист повинен бути виданий для загального (широкого) кола покупців та містити весь асортимент продукції, який виробник пропонує для продажу; - висновок про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями № Ц-358 від 26.04.2023 та № Ц-414 від 10.05.2023 не стосується даної поставки; - договір про транспортування № 190723 від 19.07.2023, № 247 від 18.09.2017 містить інформацію щодо надання транспортно-експедиційних послуг, однак рахунок про надання транспортних витрат № СФ-0000516 від 20.07.2023 містить інформацію лише щодо транспортування, експедиторські витрати не були включені до митної вартості, тому плата експедитору за надання ним послуг з організації та забезпечення перевезень імпортованих товарів на умовах поставки, які передбачають оплату транспортних витрат за рахунок покупця товару, в т.ч. надання послуг на всьому шляху прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту призначення, нерозділеної до та після перетину митного кордону України, є обов`язковою для включення до бази оподаткування таких товарів. Зважаючи на неподання декларантом документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 МК України, у зв`язку із неможливістю застосування наступних методів визначення митної вартості (методу 2а та методу 2б - з причини відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари; методу 2в та методу 2г - з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу та декларанта, митну вартість товару визначено за резервним методом згідно зі статтею 64 МК України, відповідно до наказу ДМСУ від 01.07.2021 №476 Про затвердження Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України на підставі цінової інформації ЄАІС наявної у митного органу: товару №1 за МД №UA209230/2023/27207 від 17.03.2023 на рівні 5,22 дол. США/кг, товару №2 за МД №209190/2023/025541 від 27.05.2023 на рівні 5,01 дол. США/кг

Коригування митної вартості слугувало підставою для видачі картки відмови у прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2023/002816 від 24.07.2023.

Випуск у вільний обіг транспортного засобу здійснено за МД № 23UA205140059287U2 від 25.07.2023 із застосуванням положень частини 7 статті 55 МК України.

Позивач, не погоджуючись із рішенням про коригування митної вартості товару, звернувся з цим позовом до суду.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються МК України та іншими законами України.

Відповідно до статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно з частиною 1 статті 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи

Відповідно до статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення.

Згідно із статтею 264 Кодексу митна декларація реєструється та приймається органом доходів і зборів у порядку, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Митна декларація приймається для митного оформлення, якщо вона подана за встановленою формою, підписана особою, яка її подала, і перевіркою цієї декларації встановлено, що вона містить всі необхідні відомості і до неї додано всі документи, визначені цим Кодексом. Факт прийняття митної декларації засвідчується посадовою особою органу доходів і зборів, яка її прийняла, шляхом проставлення на ній відбитка відповідного митного забезпечення та інших відміток (номера декларації, дати та часу її прийняття тощо), у тому числі з використанням інформаційних технологій.

У випадках, коли з причин, визнаних органом доходів і зборів обґрунтованими, окремі документи, визначені цим Кодексом, не можуть бути представлені разом з митною декларацією, дозволяється подання таких документів протягом часу, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

З моменту прийняття органом доходів і зборів митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації.

Орган доходів і зборів не має права відмовити у прийнятті митної декларації, якщо виконано всі умови, встановлені цим Кодексом.

Відповідно до статей 49, 50 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів

Згідно із частиною першою статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу

Згідно з частиною першою статті 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VІІІ цього Кодексу та главою 8.

За приписами частини другої цієї статті декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Як встановлено частиною першою статті 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах 5 і 6статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (ч.2 ст. 53 МК України).

За правилами частини третьої статті 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до частини 5 статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Згідно з частиною першою статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу (ч.ч. 2-3 ст. 54 МК України).

Частиною четвертою статті 54 Митного кодексу України встановлено, що орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний: здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих у разі коригування митної вартості, а також щодо підстав здійснення такого коригування.

Водночас частиною п`ятою статті 54 Митного кодексу України передбачено, що орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Згідно з частиною 6 статті 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним методом (тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)) та другорядними: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); за резервним.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 МК України за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу

Метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів.

Відповідно до частини п`ятої статті 58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Відтак, в силу приписів статті 55 МК України орган доходів і зборів має право здійснювати коригування митної вартості товару, заявленої декларантом, за відповідних умов, зокрема, якщо ним у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органи доходів і зборів мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено тощо.

Наявність в органу доходів і зборів обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Відтак, наведені приписи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

В свою чергу, відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 29 січня 2019 року (справа №815/6827/17), а відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України).

Зі змісту приписів розділу ІІІ (Митна вартість товарів та методи її визначення) МК України слідує, що в аспекті реалізації процедур із визначення митної вартості товарів основоположну роль відіграє принцип обґрунтованості.

Так, зокрема, митний орган повинен дотримуватися вимог принципу обґрунтованості при: а) встановлені належного до застосування методу визначення митної вартості товарів; б) встановлені достатнього переліку документів для цілей визначення митної вартості товарів.

Відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Встановлено, що відповідачем під час здійснення контролю правильності визначення декларантом позивача митної вартості імпортованих в Україну товарів поставлено під сумнів правильність визначення їх митної вартості.

Згідно доводів скаржника, позивачем не надано достатнього пакету документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товарів за основним методом.

Зокрема митний орган покликається на те, що митницею було направлено уповноваженій особі декларанта електронним повідомленням вимогу на надання додаткових документів.

Конкретизація переліку документів, які повинен надати платника податків пов`язується із вимогами до суб`єкта владних повноважень під час прийняття рішень (вчинення дій) діяти обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення (п.2 ч.2 ст.2 КАС України), а також забезпечити право особи на участь в процесі прийнятті рішення (п.9 ч.2 ст.2 КАС України).

Оцінивши вимогу митного органу із наведеними вище нормами МК України, судом першої інстанції вірно вказано на те, що надані позивачем докази є вичерпними та підтверджують усі складові митної вартості за першим (основним) методом. Зміст наданих митному органу документів, що кореспондуються між собою, вказує на наявність всіх реквізитів та відомостей, які підтверджують числові значення складових митної вартості імпортованих позивачем товарів.

Так, відповідно до матеріалів даної справи судом встановлено, що декларантом до митної декларації були надано рахунок-фактуру (інвойс) № 66/ТЕХ/2023 від 20.07.2023, де визначена ціна товарів.

Суд вважає безпідставним посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на те, що числове значення, зазначене в декларації країни відправлення № 23PL361010E1782854 від 20.07.2023 - 105181 не відповідає ціні товару, зазначеній в рахунку-фактурі № 66/ТЕХ/2023 від 20.07.2023 25 851, 46 USD, оскільки статистична вартість у митній декларації країни відправлення № 23PL361010E1782854 від 20.07.2023 визначена у польських злотих (з урахуванням курсової різниці).

Щодо різниці в ціні товару, яка зазначена в експортній декларації та заявлена в митній декларації судом враховано, що в експорнтій декларації вказана статистична вартість, яка не вважається фактичною вартістю імпортованого товару.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що статистична вартість це митна вартість товару в тисячах гривень, що заокруглюється за правилами заокруглення і використовується для статистичного обміну на митниці, така не є тотожною митній вартості товару. Водночас експортна декларація - це документ, який підтверджує проходження вантажу митного оформлення в країні відправлення та заповнюється відправником товару або митним агентством, яке здійснює оформлення (відкриття) експортної декларації. На підставі цього документа відправник вантажу отримує відшкодування податку на додану вартість.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на Керівництво із заповнення Єдиного адміністративного документа (далі - ЄАД), розроблене Генеральним Директоратом TAXUD (номер документу TAXUD/1619/08), відповідно до якого графа 46 «статистична вартість» ЄАД має містити статистичну вартість. «Статистична вартість» означає вартість товарів на момент та у місці, де вони залишають територію країни - експортера - члена ЄС. Вона має базуватися на фактурній вартості товарів та має також включати допоміжні витрати, такі як транспорт, що відноситься до частини перевезення, яке проходить на статистичній території країни - члена ЄС, де відбувається експорт.

Отже, митна вартість товару, яка вказується декларантом у митній декларації при ввезенні товару на територію України, не може бути меншою за вартість товару, яка вказується в декларації країни відправлення, адже митна декларація країни відправлення - це оформлена в країні експорту товару митна декларація в митному режимі «експорт», яка містить, зокрема, показник «статистичної вартості».

Разом з тим, слід зазначити, що будь-яка різниця статистичної вартості товару в експортній декларації не може викликати сумнівів, оскільки якщо така і мала місце, то це в даному випадку обумовлено застосуванням курсу валют в країнах Євросоюзу, а не заниженням ціни позивачем згідно з документами, виданими йому продавцем.

При цьому у митній декларації країни відправлення вказується статистична вартість товарів (із врахуванням витрат на митне оформлення в країні експорту), а не фактурна вартість експортованих товарів, що не може свідчити про розбіжність в цифрових значеннях між митною декларацією країни відправлення і рахунком-фактурою та бути підставою для коригування вартості ввезеного товару.

Експортна декларація - це документ, який підтверджує проходження вантажу митного оформлення в країні відправлення та заповнюється відправником товару або митним агентством, яке здійснює оформлення (відкриття) експортної декларації. Тож будь-яка різниця статистичної вартості товару в експортній декларації, конвертованої в іншу валюту, ніж та, що визначена контрактом і у якій позивач здійснювала оплату товару, у цьому разі обумовлена застосуванням курсу валют, а не заниженням ціни товару згідно з первинними документами, виданими продавцем.

До того ж, згідно з частиною 3 статті 53 МК України, копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом та подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів у разі, якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, і має бути оформлена відповідно до чинного законодавства цієї країни.

Крім того, окремі недоліки у заповненні декларації країни відправлення не можуть бути підставою для відмови в митному оформленні товару за ціною контракту, якщо така підтверджена сукупністю інших доказів.

Стосовно твердження відповідача у спірному рішенні, що прайс-лист від 20.07.2023 повинен бути виданий для загального (широкого) кола покупців та містити весь асортимент продукції, який виробник пропонує для продажу, суд зазначає, що прайс-лист не передбачений частиною 2 ст. 53 МК України, як документ, що підтверджує митну вартість товару.

Крім того, на думку суду, у спірному рішенні відповідач безпідставно покликається на те, що договір про надання транспортно-експедиційних витрат № 190723 від 19.07.2023, № 247 від 18.09.2017 містить інформацію щодо надання експедиційних послуг, однак в рахунку №СФ-0000516 від 20.07.2023 відсутня інформація щодо цих витрат, оскільки митному органу було надано довідку транспортно-експедиційних витрат № 18 від 20.07.2023, яка є допустимим доказом на підтвердження таких витрат.

Як вбачається зі змісту довідки № 18 від 20.07.2023 про транспортні витрати ПП «Пастораль» вказано вартість транспортних витрат, а саме 30 000,00 грн, а інших витрат, які б мали бути відшкодовані за перевезення ПП «Пастораль» не зазначило.

Разом із тим, відомості про вартість перевезення до кордону зазначені у довідці № 18 від 20.07.2023 про транспортні витрати митним органом не ставились під сумнів і визнавалися. Тобто довідка про транспортні витрати в розумінні п.6 частини 2 ст. 53 МК України - документ, що містить відомості про вартість перевезення.

Також, колегія суддів не бере до уваги твердження відповідача, що висновок про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованою експертною організацією № Ц-358 від 26.04.2023 та № Ц-414 від 10.05.2023 не стосується даної поставки, оскільки в процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару, а тому необґрунтованою є вимога митниці про надання висновку про якісні та вартісні характеристики товару, підготовленого спеціалізованою експертною організацією, оскільки відповідач не вказав, яким чином висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями, надасть можливість підтвердити чи спростувати відомості офіційно виданих продавцем товару документів щодо ціни товару, недійсність чи ознаки підробки щодо яких не виявлено.

За таких обставин відсутність висновків про якісні та вартісні характеристики товару не повинна братися митницею до уваги при контролі за митною вартістю та не може бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару. Підтверджуючими документами про вартість товару в даному випадку є рахунок-фактура.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що вимога митного органу про надання виписки з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями відповідно до частини третьої статті 53 МК України є обґрунтованою тільки тоді, якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або відсутні відомості про усі числові значення складових митної вартості товарів.

Однак, за обставин цієї справи відповідач не встановив розбіжностей, які дійсно мають вплив на правильність визначення митної вартості, ознак підробки у поданих документах чи відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар згідно з умовами поставки, визначеними договірними сторонами (продавцем та покупцем).

З урахуванням наведеного відсутні підстави ставити під сумнів митну вартість товару «нетканий матеріал», визначену декларантом, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товару та вони містять достатньо відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.

Рішенням про коригування митної вартості товарів митну вартість імпортованого товару визначено за резервним методом згідно ст. 64 МК України.

При прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем використано інформацію щодо рівня митної вартості аналогічних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, визначених відповідно до раніше визнаних (визначених) митних вартостей.

Згідно висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 08.02.2019 в справі №825/648/17, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Однак, зміст оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів не дає суду можливості встановити які складові вплинули на формування митним органом саме такої ціни, у ньому не наведено пояснень щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У ньому лише зазначено про неможливість застосування другого-п`ятого методів визначення митної вартості у зв`язку з відсутністю інформації щодо угод на ідентичні та подібні (аналогічні) товари та даних, на підставі яких можливе визначення митної вартості згідно з методами четвертим та п`ятим. Доказів в підтвердження проведення посадовою особою відповідача перевірки наявності чи відсутності відомостей про митне оформлення ідентичних чи аналогічних товарів, як цього вимагають митні процедури, відповідачем суду не надано.

Тобто, відповідач не виконав обов`язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем при здійсненні імпортування товару на митну територію України на підтвердження заявленої ним митної вартості товару було надано повний пакет документів у відповідності до переліку, закріпленого частиною другою статті 53 Митного кодексу України.

Слід також зазначити, що спрацювання системи управління ризиками є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах, також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 19.02.2019 року (справа №805/2713/16-а).

В процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.

Подані декларантом відповідно до частини другою статті 53 МК України документи є вичерпними та підтверджують усі складові митної вартості за першим (основним) методом з урахуванням умов поставки.

Відтак, рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів №UA205140/2023/000510/2 від 24.07.2023 не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог.

Досліджуючи доводи апеляційної скарги, які стосуються стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу адвоката, то колегія суддів зазначає таке.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи (ч.3 ст. 132 КАС України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) - ч.7 ст. 139 КАС України.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи та чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес (ч. 9 ст. 139 КАС України).

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

До того ж у численних постановах Верховного Суду висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів ст. 134 КАС України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації та пов`язаності таких витрат з розглядом певної справи. Такі докази, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 вказаного Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач подав до суду договів про надання правової допомоги 01.03.2024 № 510-МВ, акт приймання-передачі наданих послуг від 04.03.2024, рахунок на оплату №021 від 04.03.2024, з яких вбачається, що адвокат Повразюк Р.В. надав позивачу правову допомогу в сумі 10 000,00 грн.

Судом установлено, що перелічені у акті послуги правничої допомоги є такими, що пов`язані з розглядом даної справи та направлені на захист інтересів позивача.

Відносно ж доводів апеляційної скарги стосовно вартості послуг правничої допомоги, то колегія суддів зазначає, що відповідач з розміром судових витрат з надання такої правничої допомоги присуджених на користь позивача не погоджується вказуючи на їх не співмірність.

Колегією суддів ураховано, що ключовим критерієм під час розгляду питання щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в тому числі і "гонорару адвоката" є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення для сторони, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутації сторони. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Також при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката та інші обставини. Відшкодування судових витрат, повинен бути співрозмірним з ціною позову та її значення для позивача та правовими наслідками.

Надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам складу та розміру витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.ст.19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, та урахувавши відсутності юридичного супроводу адвоката в суді у зв`язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також те, що підготовка та подання позову до суду у даній справі не потребувала надмірного, значного обсягу юридичної роботи, з врахуванням сталої судової практики Верховного Суду у цій категорії справ, колегія суддів вважає підставним присудження на користь позивача за рахунок фінансування відповідача витрат на професійну правничу допомогу в обсязі 2000,00 грн.

При цьому, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч.7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Натомість, відповідачем при поданні апеляційної скарги приведених положень ч.7 ст.134 КАС України дотримано не було. Відповідач не привів суду жодних доказів, які вказували на не співмірність присуджених на користь позивача витрат на професійну правову допомогу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Волинської митниці залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року у справі № 140/3325/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос