Постанова

від 30.10.2024 по справі 214/703/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6716/24 Справа № 214/703/23 Суддя у 1-й інстанції - Ковтун Н.Г. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Бондар Я.М., Корчистої О.І.,

за участю секретаря судового засідання Юрченко Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №214/703/23 за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , треті особи без самостійних вимог - Департамент адміністративних послуг виконкому Криворізької міської ради, Служба у справах дітей Виконкому Саксаганської районної у місті Ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 квітня 2024 року, ухваленого у складі судді Ковтун Н.Г., -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2023 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , в обґрунтування якого вказали, що згідно свідоцтва про право власності С-1706 від 01.07.1999 вони є власниками квартири АДРЕСА_1 . Позивач ОСОБА_2 знаходився в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від шлюбу мають двох доньок - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19.04.2016 шлюб між ними розірвано. Шлюбні відносини між ними були припинені раніше - у червні 2015 року, з того часу доньки проживають разом з їх матір`ю. На підставі рішення суду з позивача ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання доньок.

Донька ОСОБА_5 зареєстрована за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач ОСОБА_3 взагалі не сплачує комунальні платежі по квартирі. Перешкод у користуванні житловим приміщенням позивачі неповнолітній ОСОБА_4 не чинили. Факт її реєстрації у квартирі, порушує право позивачів на вільне розпорядження і користування квартирою, вони позбавлені можливості оформити субсидію.

У зв`язку з чим просять суд визнати неповнолітню ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 квітня 2024 року у задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, які мають значення для справи, просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивачі зазначили, що суд першої інстанції помилково застосував норми матеріального права ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» та ст.16 Конвенції про права дитини, адже зазначені статті не можуть застосовуватися всупереч нормам права, що гарантують та забезпечують права власника майна.

Діти не набувають право користування житловим приміщенням у разі, якщо до цього їхня мати втратила таке право відповідно до закону з дня вибуття її з цього житла. Отже, особа може бути визнана такою, що втратила право користування житлом, лише у разі, якщо до цього вона набула право користування іншим жилим приміщенням. Неповнолітня ОСОБА_4 фактично користується іншим житловим приміщенням, в якому зареєстрована та фактично проживає її мати ОСОБА_3 , яка є законним представником ОСОБА_4 , сама ОСОБА_3 є повнолітньою, працездатною, а тому в даному, втручання в право користування відповідача неповнолітньої ОСОБА_4 спірною квартирою є виправданим, не покладатиме на неї надмірний тягар, не призведе до втрати єдиного житла за наявності права на користування іншим житловим приміщенням та є необхідним для захисту прав позивачів як власників житла, що відповідає і вимогам Конвенції.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила її відхилити.

Позивачі в судове засідання не з`явились, про день та час слухання справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Представник третьої особи без самостійних вимог - Департаменту адміністративних послуг виконкому Криворізької міської ради в судове засідання не з`явився, просили подальший розгляд судової справи проводити без залучення представника департаменту.

Представник служби у справах дітей Виконкому Саксаганської районної у місті Ради не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивачів підлягає задоволенню з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 01.07.1999 позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дійсно належить на праві приватної спільної власності квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.14).

Відповідно до свідоцтва про шлюб, 05.07.2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено шлюб, який зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Саксаганського районного управління юстиції м. Кривого Рогу, актовий запис № 331. Після державної реєстрації шлюбу, прізвище дружини змінено на ОСОБА_7 (а.с.15).

Згідно свідоцтва про народження ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_4 , де в графі батько зазначений ОСОБА_2 , в графі мати - ОСОБА_3 (а.с.17).

Відповідно свідоцтва про народження ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_5 , де в графі батько зазначений ОСОБА_2 , в графі мати - ОСОБА_3 (а.с.18).

Відповідно до рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 19.04.2016, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано (а.с.19).

Малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , однак проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується Актом ТОВ «Керуюча компанія - Наш Дім» від 20.01.2023 (а.с.16).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що неповнолітня ОСОБА_4 з народження була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 і з моменту реєстрації набула право користування житлом, користується цим житлом за згодою батьків. Малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, а тому факт періодичного не проживання у спірному житлі не є безумовною підставою для позбавлення права користування ним. Позбавлення права користування житлом не відповідає інтересам дитини.

Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду та зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За положеннями частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

При цьому, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відсутність члена сім`ї понад рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім`ї права користування житлом.

Згідно ст.72 Житлового кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України (далі - СК України) правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Отже, при вирішенні спору про наявність передбачених законом підстав для виселення особи чи визнання такою, що втратила право користування, що за своєю суттю є позбавленням права на житло, суд у кожній конкретній справі, виходячи із принципу верховенства права, повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року справі № 442/8188/19 (провадження № 61 -7095св21).

Дійсно, згідно статей 3, 4, 16 Конвенції про права дитини, дитина повинна мати право на житло, жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на недоторканність житла. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Разом з тим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розглядає принцип пропорційності як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема, й у питаннях захисту права власності та права користування.

Принцип пропорційності втручання в право особи на користування житлом шляхом визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням, не буде порушено у випадку, якщо особа тривалий час не проживає у спірному житловому приміщенні без поважних причин, не ставиться до нього, як до свого постійного місця проживання, а тому не має з ним достатніх триваючих зв`язків та має інше житло.

Визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, можливе за умови, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення, як і визнання такою, що втратила право користування житлом, буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

У спірних правовідносинах при вирішенні питання позбавлення особи права користування житлом таке право має бути оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції із встановленням відповідності переслідуваній легітимній меті та з дотриманням балансу захисту інтересів як власника майна, так і члена її сім`ї.

Аналогічний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду № 211/159/14-ц від 26.04.2023 року.

Як встановлено апеляційним судом в судовому засіданні ОСОБА_4 проживає з мамою ОСОБА_3 (яка представляє інтереси дитини) за адресою: АДРЕСА_2 .

Зі слів ОСОБА_3 у вказаній квартирі вона мешкає з неповнолітніми доньками (в тому числі з ОСОБА_4 ). Квартира належить їй на праві приватної власності. З часу припинення шлюбних відносин з позивачем ОСОБА_2 вона та донька ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_3 не мешкають.

Донька з батьком не спілкуються та наміру проживати з батьком (позивачем) донька не має, оскільки між ними склались неприємні стосунки.

Не заперечувала, що ніяких перепон для реєстрації доньки за адресою її фактичного проживання не існує.

Крім того, в судовому засіданні ОСОБА_3 підтвердила те, що вона не сплачувала за доньку, і не збирається сплачувати, комунальні платежі за квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , що належить позивачам.

Враховуючи вищезазначене та той факт, що відповідач фактично підтвердила відсутність підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки дитина тривалий час не мешкає і не збирається мешкати у помешканні де зареєстрована, не має зв`язків з даним житлом, постійно мешкає з мамою ОСОБА_3 в квартирі за іншою адресою, яка належить останній ( ОСОБА_3 ) на праві власності, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивачів є обґрунтованими, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог і таке рішення буде відповідати принципу пропорційності у питанні захисту прав сторін, зокрема права власності позивачів з правом користування відповідача.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивачів слід задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 квітня 2024 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , треті особи без самостійних вимог Департамент адміністративних послуг виконкому Криворізької міської ради, Служба у справах дітей Виконкому Саксаганської районної у місті Ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , такою що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою за адресою: АДРЕСА_3 .

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Судді:

Повний текст постанови складено 4 листопада 2024 року.

Головуючий суддя О.В.Агєєв