ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/8663/24 Справа № 214/10264/21 Суддя у 1-й інстанції - Малаховська І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2024 року м.Кривий Ріг
Справа № 214/10264/21
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
сторони:
позивач Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13ст.7,ч.1 ст.369ЦПК України,безповідомлення учасниківсправи,за наявнимиу справіматеріалами,апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в особі філії Дніпропетровське обласне управління Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», на заочне рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 березня 2023 року,яке ухваленосуддею Малаховською І.Б. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 14 березня 2023 року, -
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2021 року Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (надалі - АТ «Державний ощадний банк України»), в особі філії Дніпропетровське обласне управління Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит.
Позовна заява мотивована тим, що 18 листопада 2020 року між АТ «Державний ощадний банк України» та відповідачем було укладено Договір про споживчий кредит № 0448/0400, відповідно до умов якого Банк надав відповідачу кредит в загальному розмірі 50000,00 грн., зі сплатою 56% річних за користування кредитом, на строк 60 місяців, з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 17.11.2025 року.
Відповідно до умов договору, відповідач зобов`язався здійснювати повернення кредиту рівними частинами в розмірі 1600,00 грн та сплатити відсотки за користування кредитом на залишок основної суми боргу, щомісячно до 28 числа місяця, наступного за звітним, починаючи з травня 2020 року.
Відповідач умови договору не виконує, у зв`язку з чим, станом на 05.11.2021 року, має заборгованість по кредиту в розмірі 57 409,19 грн., з яких: 47 335,75 грн. заборгованість за основним боргом, 8 620,14 грн загальна сума процентів за користування кредитом, 616,02 грн. - 3% за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту), 126,66 грн. - 3% річних за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом, 544,91 грн. втрати від інфляції за несвоєчасне погашення основного боргу, 165,71 грн. втрати від інфляції за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом, які позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь.
Заочним рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 березня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач АТ «Державний ощадний банк України» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для поновлення пропущеного процесуального строку для подання доказів у справі, оскільки подання таких доказів було ускладнено карантинними обмеженнями та введенням в Україні воєнного стану.
Зазначає, що суд не врахував постанову Великої Палати Верховного Судувід 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), згідно якої невиконання кредитором обов`язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту.
Також, вважає, що судом безпідставно не прийнято до уваги виписку за рахунком відповідача, яка підтверджує розмір заборгованості та є первинним бухгалтерським документом.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що згідно Договору про споживчий кредит № 0448/0400 від 18 листопада 2020 року, АТ «Державний ощадний банк України» надав ОСОБА_1 кредит в загальному розмірі 50000,00 грн зі сплатою 56% річних за користування кредитом на строк 60 місяців, з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 17 листопада 2025 року.
Відповідно до п. 3.3.3 договору відповідач зобов`язався здійснювати повернення кредиту рівними частинами в розмірі 833,33 грн. та сплатити відсотки за користування кредитом на залишок основної суми боргу, щомісячно до 31 числа місяця, наступного за звітним, починаючи з грудня 2020 року шляхом внесення власних коштів на поточний рахунок, які банк використовуючи право договірного списання коштів, наданого йому згідно умов договору, списує в рахунок погашення основної суми боргу за Кредитом т сплати процентів відповідно до послідовності, визначеної цим договором. (а.с.7-12).
Згідно пункту 2.1. Кредитного договору Банк зобов`язується надати Позичальнику на умовах цього договору, а позичальник має право отримати та зобов`язується належним чином використати і повернути в передбачені Кредитним договором строки Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом та інші платежі у порядку та на умовах, визначених Кредитним договором.
Згідно із пунктом 2.2. Кредитного договору, Кредит надається в загальному розмірі 50 000,00 гри., на строк 60 місяців з терміном остаточного повернення Кредиту не пізніше 17 листопада 2025 року.
У відповідності до п. 2.4.1 Кредитного договору, за користування Кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати Банку відповідну плату (проценти) в розмірі 56 (п`ятдесят шість) процентів річних.
За змістом пункту 3.1.1. Кредитного договору Банк надає Кредит протягом одного дня з моменту виконання позичальником всіх та кожної з наведених нижче умов надання Кредиту: сплати позичальником комісійної винагороди за надання Кредиту в розмірі 2500,00 грн протягом 1 (одного) Банківського дня з моменту підписання цього Договору.
Згідно із пунктом 3.2.1. Кредитного договору Банк здійснює надання Кредиту одноразово шляхом безготівкового перерахування коштів на Поточний рахунок позичальника.
За умовами пункту 4.3. Кредитного договору позичальник зобов`язаний належним чином виконувати всі умови цього Договору та взяті на себе цим Договором зобов`язання, у строки, обумовлені цим Договором повернути Кредит, своєчасно сплачувати проценти за користування Кредитом, комісійні винагороди, за банківські послуги та належним чином виконувати взяті на себе інші зобов`язання за цим Договором, а у порушення умов цього Договору, достроково повернути Кредит з одночасною сплатою процентів нарахованих на фактичний залишок заборгованості за Кредитом, комісійні винагороди, а також сплатити неустойку (штрафні санкції), як це передбачено в Договорі, а також відшкодувати Банку в повному обсязі збитки.
Відповідно до пункту 8.3. Кредитного договору, за порушення взятих на себе зобов`язань по своєчасному поверненню основної суми боргу та/або сплати процентів за користування Кредитом та/або сплати комісійної винагороди, позичальник зобов`язується сплатити на користь Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми платежу за кожний день прострочення, але не більше 15% суми простроченого платежу.
Згідно п. 3.9.1. договору, банк має право у випадку, якщо будуть мати місце будь-які або всі можливі випадки невиконання позичальником взятих на себе обов`язків та недотримання умов передбачених договором, вимагати повернення суми кредиту та сплати процентів та інші нарахування у разі затримання сплати всіх нарахування на один місяць.
Відповідно до п. 3.10.1. договору, сторони, керуючись ст. ст. 212, 611 ЦК України, домовились про зміну умов зобов`язання за цим договором, а саме: зміну терміну остаточного повернення кредиту у зв`язку з настанням вказаних в п. 3.10.2. договору обставин (порушення зобов`язання позичальника за цим договором) (відкладальні обставини).
Умовами п. 3.9.2. цього Договору передбачено, що повернення кредиту та платежів, строк яких не настав, повинно бути проведено позичальником протягом тридцяти календарних днів з дати одержання такої вимоги від банку. Сторони підтверджують, що термін повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів за його користування та інших платежів строк сплати яких не настав, що містяться у вимозі банку, направленої позичальнику, є зміною терміну остаточного повернення кредиту. Сторони домовились, що такий строк починає відліковуватись з дати вручення позичальнику відправлення.
Звертаючись до суду з даними позовом, АТ «Державний ощадний банк України» просив суд достроково стягнути з позичальника ОСОБА_1 заборгованість за Договором про споживчий кредит № 0448/0400 від 18 листопада 2020 року, посилаючись на ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем АТ «Державний ощадний банк України», в порушення п. 3.9.2 кредитного договору та ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», передчасно до закінчення строку дії кредитного договору заявлено вимогу про стягнення боргу за договором.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
За змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п.11 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до положень частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду виклала висновок, що боржник зобов`язаний виконати його обов`язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов`язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту.
Разом з тим, у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції до 2017 року, заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, у якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».
Враховуючи, що частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, містила положення про застосування обов`язкового досудового врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, а після 10 червня 2017 року на ці правовідносини почала поширюватися частина четверта статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», суд вважає, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження №14-680цс19), є релевантною для даних правовідносин та може бути застосована в частині наслідків для кредитора у разі невиконання передбаченого законодавством досудового врегулювання спору.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно Договору про споживчий кредит № 0448/0400 від 18 листопада 2020 року, АТ «Державний ощадний банк України» надав ОСОБА_1 кредит в загальному розмірі 50000,00 грн, зі сплатою 56% річних за користування кредитом, на строк 60 місяців, з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 17 листопада 2025 року.
Відповідно до п. 3.10.1. договору, сторони, керуючись ст. ст. 212, 611 ЦК України, домовились про зміну умов зобов`язання за цим договором, а саме: зміну терміну остаточного повернення кредиту у зв`язку з настанням вказаних в п. 3.10.2. договору обставин (порушення зобов`язання позичальника за цим договором) (відкладальні обставини).
Умовами п. 3.9.2. цього Договору передбачено, що повернення кредиту та платежів, строк яких не настав, повинно бути проведено позичальником протягом тридцяти календарних днів з дати одержання такої вимоги від банку. Сторони підтверджують, що термін повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів за його користування та інших платежів строк сплати яких не настав, що містяться у вимозі банку, направленої позичальнику, є зміною терміну остаточного повернення кредиту. Сторони домовились, що такий строк починає відліковуватись з дати вручення позичальнику відправлення.
Отже, сторонами договору погоджено можливість зміни терміну остаточного повернення кредиту виключно з дати вручення позичальнику вимоги банку, у якій буде зазначено термін повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів за його користування та інших платежів строк сплати яких не настав.
Оскільки, договір є обов?язковим до виконання, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що АТ «Державний ощадний банк України» може набути право дострокового стягнення заборгованості за кредитом, тобто на зміну терміну остаточного повернення кредиту, виключно у випадку вручення позичальнику відповідної вимоги банку.
Доводи ж апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанцїі постанови Великої Палати Верховного Судувід 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), згідно якої невиконання кредитором обов`язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту, колегією суддів до уваги не приймаються з вищенаведених підстав.
Апеляційний суд наголошує, що у розподілі тягаря доведення позову саме на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність заборгованості, яка підлягає стягненню з позичальника на користь кредитора, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку у зв`язку з відсутністю заборгованості, яка підлягає стягненню, або що розмір заборгованості не відповідає дійсності. У разі пред`явлення кредитором позову про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором саме на позивача покладається обов`язок з доведення того, що строк виконання такого зобов`язання настав.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини друга, четверта статті77ЦПКУкраїни).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті76ЦПКУкраїни).
Для встановлення дійсних фактичних обставин справи сторони мають надати до суду належні, допустимі, достатні та достовірні докази, які підлягають оцінці судом.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частини перша, третя статті77ЦПКУкраїни).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 79 ЦПК України докази мають бути достовірними, тобто такими, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно достатті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Позивачем не надано, ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, доказів виконання ним вимог п. 3.9.2. Договору про споживчий кредит № 0448/0400 від 18 листопада 2020 року та вручення позичальнику ОСОБА_1 вимоги банку про дострокове повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів за його користування та інших платежів строк сплати яких не настав.
Надане до суду першої інстанції, з порушенням порядку визначеного ЦПК України, на чому вірно наголосив суд першої інстанції, повідомлення про наявність заборгованості по черговим платежам (а.с. 65) правового значення для вирішення данного спору не має, оскільки це повідомлення не є вимогою банку про дострокове повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів за його користування та інших платежів строк сплати яких не настав.
З урахуванням наведеного, а також враховуючи, що праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором, має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання, відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у банку не виникло право дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що банком було завчасно направлено вимогу про дострокове повернення кредиту, а відповідачем таку вимогу було отримано.
При цьому, позовні вимоги щодо стягнення простроченої заборгованості за кредитом у даному випадку не заявлено та АТ «Державний ощадний банк України» не обгрунтовував такими підставами свої позовні вимоги, а тому колегія суддів не вбачає підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за черговими платежами, яка виникла станом на 05 листопада 2021 року.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи та дав належну оцінку зібраним доказам по справі, а тому прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в особі філії Дніпропетровське обласне управління Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - залишити без задоволення.
Заочне рішенняСаксаганського районногосуду містаКривого РогуДніпропетровської областівід 14березня 2023року - залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає
Повне судове рішення складено 05 листопада 2024 року.
Головуючий:
Судді:
Суд | Дніпровський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 05.11.2024 |
Оприлюднено | 07.11.2024 |
Номер документу | 122814858 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них страхування, з них позики, кредиту, банківського вкладу, з них |
Цивільне
Дніпровський апеляційний суд
Зубакова В. П.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні