Постанова

від 05.11.2024 по справі 212/4241/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9996/24 Справа № 212/4241/24 Суддя у 1-й інстанції - Ведяшкіна Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року м.Кривий Ріг

Справа № 212/4241/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - Гладиш К.І.

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скаргі позивача ОСОБА_1 та відповідача Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2024 року, яке ухвалено суддею Ведяшкіною Ю.В.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 18 вересня 2024 року,-

В С Т А Н О В И В :

У квітні2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі ПрАТ «ЦГЗК») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я.

Позовна заява мотивована тим, що з 19 квітня 2004 року по 12 липня 2023 року ОСОБА_1 працював на підприємстві відповідача з повним робочим днем у шкідливих умовах праці.

Внаслідок порушення відповідачем норм охорони праці, який не створив безпечних умов праці, позивачем отримано професійне захворювання, а з 18 березня 2024 року йому встановлена ІІІ група інвалідності безстроково з причини професійного захворювання із втратою працездатності 35%, визначено потребу у санаторно-курортному лікуванні, медикаментозне лікування, забезпечення виробами медичного призначення.

Позивач зазначає, що з вини відповідача йому завдана моральна шкода, яку він оцінює в 320000,00 грн.

На підставі викладеного, позивач просив суд стягнути з ПрАТ «ЦГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, у зв`язку із ушкодженням здоров`я, в сумі 320000,00 грн. без утримання з цієї суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК» на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 200000,00 грн., без утримання з такої суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні решти заявлених вимог - відмовлено.

Стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК» у дохід держави судовій збір в сумі 2000,00 грн.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3 ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Внаслідок втрати професійної працездатності, позивач не має змоги вести звичне життя, вимушений постійно проходити курси лікування. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивач, внаслідок отриманих професійних захворювань, відчуває фізичні страждання, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, що впливає на його моральний стан.

До апеляційної скарги, позивач ОСОБА_3 додав заяву про розгляд справи за його відсутності.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 , до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач ПрАТ «ЦГЗК» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, як необгрунтовану.

В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ЦГЗК» ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ`єктивне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи. В разі, якщо суд прийде до висновків про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, просить зменшити суму відшкодування моральної шкоди до 35000,00 грн.

На думку відповідача, позивач свідомо прийняв запропоновані умови праці і усвідомлював можливість ушкодження його здоров`я. Позивач був обізнаний про свій стан здоров?я, однак не повідомляв про це роботодавця протягом тривалого часу, продовжуючи виконувати роботу в шкідливих умовах праці. За таких обставин, відповідач вважає, що в його діях відсутня протиправна поведінка, оскільки, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та отриманням позивачем професійного захворювання, а тому підстави для покладення обов`язку з відшкодування моральної шкоди на підприємство відсутні.

Зазначає, що факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, а розмір моральної шкоди визначено без врахування конкретних обставин справи, засад розумності, виваженості й справедливості.

Також вказує,що якщоюридична особавідшкодовує (виплачує)на користьфізичної особиморальну шкоду,завдану порушеннямтрудових прав,ця особа,виступаючи щодотакої фізичноїособи податковимагентом,зобов`язана (увипадках,передбачених ПКУкраїни)утримати іперерахувати податокіз сумитакого доходу. Суд першої інстанції послався на постанову Верховного Суду від 21 червня 2022 року по справі № 599/645/21, якою передбачено, що оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих позивачу внаслідок отриманого професійного захворювання, чинним законодавством не передбачено. Відповідач вважає, що судом першої інстанції не застосовані (неправильно застосовані) норми п.п. 14.1.180 пункту 14.1 ст. 14; п.п. 162.1.3 п. 162.1 ст. 162; та п.п. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, норми ст. ст. 6 та 19 Конституції України, а посилання на постанову Верховного Суду від 21 червня 2022 року по справі № 599/645/21 є не релевантним до обставин в даній справі. Не застосувавши вищевказані норми матеріального права, суд першої інстанції також не врахував висновки Верховного Суду, викладені в наступних постановах Верховного Суду від 07.10.2020 в справі № 523/14396/19, від 18.07.2018 у справі № 359/10023/16-ц.

Окремо зазначає, що ПрАТ «ЦГЗК» має намір в подальшому здійснити виконання рішення суду, що набере законної сили, у добровільному порядку, у зв?язку з чим просить суд зобов`язати позивача надати до суду довідку банківської установи з реквізитами його поточного рахунку для добровільного виконання рішення.

Відзив на апеляційну скаргу відповідача ПрАТ «ЦГЗК» не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ПрАТ «ЦГЗК» - адвоката Львова А.Л., який підтримав доводи апеляційної скарги відповідача ПрАТ «ЦГЗК» та просив її задовольнити, залишивши без задоволення апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 , перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційних скарг та відзиву на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 , колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга відповідача ПрАТ «ЦГЗК» - залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 19 квітня.2004 року по 12 липня 2023 року ОСОБА_1 працював майстром гірничим підземним з повним робочим днем в підземних умовах на підземній дільниці №7 бурових та вибухових робіт на підприємстві відповідача. 12.07.2023 року звільнений з роботи за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію (а.с.8-9).

Відповідно до Довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААА № 144306, виданої 11 квітня 2024 року, ОСОБА_1 встановлена ІІІ група інвалідності безстроково.

Відповідно до Довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААГ №558444, ОСОБА_1 визначено ступінь втрати професійної працездатності 35% (30% по ХОЗЛ, 5% туговухість) з 18 березня 2024 року безстроково, потреба у санітарно-курортному лікуванні, медикаментозне лікування, забезпечення виробами медичного призначення (а.с.13).

19 лютого 2024 року складено Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) відносно ОСОБА_1 : 1. хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії (пиловий бронхіт першої-другої стадії, емфізема легень першої-другої стадії), група В.ЛН другого ступеня. J44; 2. Хронічна двобічна сенсоневральна (нейросенсорна) приглухуватість другого ступеня (з легким зниженням слуху) за класифікацією ОСОБА_4 і ОСОБА_5 . Супутній діагноз відсутній.

Згідно Акту розслідування хронічне професійне захворювання (отруєння) виникло за таких обставин.

Працюючи майстром гірничим підземної дільниці бурових та вибухових робіт №7, забезпечував безперебійну і технічно правильну експлуатацію гірничошахтного устаткування.

Внаслідок недосконалості технології підземного видобутку руди, порушень роботи систем вентиляції та пилоподавлення, протягом тривалої дії підпадав під вплив підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії в повітрі робочої зони, вплив шуму, рівень якого перевищував нормативні.

Згідно інформаційної довідки про умови праці працівника при підозрі у нього професійного захворювання (отруєння) від 29.09.2023 №ПС/3.1/20674-23, підготовленої Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці, та відповідно до Державних санітарних норм та правил «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процессу», затвердженими наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.04.2014 № 248, умови праці майстра гірничого підземної дільниці шахти імені Колачевського ПРАТ «ЦГЗК» ОСОБА_1 відносяться: по вмісту аерозолів фіброгенної дії в повітрі робочої зони до 3 класу 2 ступеня «Шкідливі»; по показникам мікроклімату - до 3 класу 2 ступеня «Шкідливі»; по рівню шуму до 3 класу 2 ступеня «Шкідливі»; по важкості праці до 2 класу «Допустимі»; по напруженості праці до 3 класу 2 ступеня «Шкідливі»; загальна оцінка до 3 класу 2 ступеня «Шкідливі». (а.с.10-13).

У зв`язку із професійним захворюванням ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні, що підтверджується виписними епікризами (а.с.14-18).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв`язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв`язку з професійними захворюваннями у 2024 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Рішення Конституційного Суду України №20-рп/2008 від 08.10.2008 року та ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практичноможливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 19 лютого 2024 року, ОСОБА_3 внаслідок недосконалості технології підземного видобутку руди, порушень роботи систем вентиляції та пилоподавлення, протягом тривалої дії підпадав під вплив підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії в повітрі робочої зони, вплив шуму, рівень якого перевищував нормативні,що підтверджується інформаційною довідкою про умови праці Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 29.09.2023 №ПС/3.1/20674-23, стаж роботи якого в умовах впливу шкідливих факторів становив 19 рік 02 місяць, з яких усі позивач пропрацював на підприємстві відповідача - ПрАТ «ЦГЗК».

Отже, роботодавецьПрАТ «ЦГЗК»,під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача ПрАТ «ЦГЗК» про те, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, оскільки Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 19 лютого 2024 року встановлено порушення відповідачем законодавства про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи.

Крім того, відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивач, будучи обізнаним про свій стан здоров?я, з власної волі протягом тривалого часу виконував роботу в шкідливих умовах праці, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов`язку виконати вимоги ч. 153 КЗпП Українита ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачений обов`язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці й нести відповідальність в законом вставленому порядку за їх невиконання.

Спростовуються й доводи відповідача щодо відсутності підстав відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки, факт заподіяння такої шкоди у зв`язку з отриманими ним професійними захворюваннями встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити амбулаторний та стаціонарний курси лікування, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв`язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПрАТ «ЦГЗК» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійних захворювань, а тому саме на роботодавця покладається обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди.

Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 200000,00 грн., суд виходив зобставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності, із встановленням інвалідності третьої групи.

Колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, яка підлягає компенсації на користь позивача.

Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з професійними захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, втратив професійну працездатність у розмірі 35% та визнаний людиною з інвалідністю ІІІ групи, що потягло за собою невідворотні зміни у житті позивача. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, у зв`язку з втратою професійної працездатності він постійно відчуває психологічний дискомфорт, фізичний біль, незважаючи на постійні курси лікування, які дають тимчасове полегшення його стану, відновлення стану його здоров`я у повному обсязі неможливе.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третястатті 23 ЦК України).

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справ з аналогічними правовідносинами, а також критеріям розумності, виваженості і справедливості у його ситуації.

Так, колегією суддів встановлено, що позивач зазнав фізичну біль, а також страждання у зв`язку з ушкодженням свого здоров`я. Лікування позивача вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру моральної шкоди колегія суддів виходить з наступного: життя і здоров`я людини найвища соціальна цінність, невід`ємні два поняття. Оскільки, якщо втрачене здоров`я, то немає того повноцінного життя, як того бажає сама людина. Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров`ю. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною.

Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отриманих професійних захворювань, працю в шкідливих умовах праці протягом 19 років 02 місяців на підприємстві відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів, що потягло втрату працездатності у загальному розмірі 35%, з визнанням позивача особою з інвалідністю третьої групи, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, вважає, що розумним, виваженим і справедливим у його ситуації буде визначення моральної шкоди у сумі 260000,00 грн., безурахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Доводи апеляційної скарги відповідача ПрАТ «ЦГЗК» про те, що у постановах Верховного Суду від 07жовтня 2020року всправі №523/14396/19та від18липня 2018року усправі №359/10023/16-ц суд дійшов висновку, що якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу, колегією суддів відхиляються з наступних підстав.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Виходячи ізнаведеного,посилання вапеляційній скарзі,як направозастосовчу практикуВерховного Суду,викладену упостановах від07жовтня 2020року всправі №523/14396/19та від18липня 2018року усправі №359/10023/16-ц є безпідставними,оскільки змістправовідносин увказаній справіта справі№212/4241/24є відмінним.Так,у справах№523/14396/19та № 359/10023/16-ц склалися правовідносини щодо утримання податків з моральної шкоди, стягнутої судовим рішенням у справі про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та завданої цим моральної шкоди, тоді як предметом данного спору є відшкодувнання моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров?я на виробництві

Суд апеляційної інстанції зазначає, що, відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок ушкодження здоров`я, а отже заподіяння шкоди життю та здоров`ю найвищого ступеня, а тому вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих позивачу внаслідок ушкодження його здоров`я на виробництві.

Подібні правові висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 (провадження № 61-18490 св 21).

Отже, врахувавши вищевикладене, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув суми моральної шкоду без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов?язкових платежів.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінює рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшує її з 200 000,00 грн. до 260000,00 грн., безурахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, у зв?язку з чим частково задовольняє апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 та залишає без задоволення апеляційну скаргу відповідача ПрАТ «ЦГЗК».

Не підлягає задоволенню й клопотання відповідача ПрАТ «ЦГЗК» щодо зобов`язання позивача ОСОБА_2 надати до суду довідку банківської установи з реквізитами його поточного рахунку для добровільного виконання рішення суду, оскільки цивільне процесуальне законодавство не містить норми закону, що зобов`язує позивача при зверненні до суду зазначати його банківські рахунки, а тому відсутність в позові даної інформації жодним чином не порушує прав відповідача, як учасника справи.

Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з ПрАТ «ЦГЗК»на користьдержави та збільшує цей розмірі з 2 000,00 грн. до 2 600,00 грн., тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди.

Крім того, з відповідача ПрАТ «ЦГЗК» на користь держави, підлягає стягненню судовий збір 3 900,00 грн. за подання позивачем апеляційної скарги (2 600,00 грн. х 150%).

В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2024 року в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 ,змінити,збільшивши цейрозмір з 200 000,00 гривень до 260000 (двохсот шістдесяти тисяч) гривень 00 (нуль) копійок, без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов?язкових платежів.

РішенняЖовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2024 року в частині розміру судових витрат, стягнутих з Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави, змінити, збільшивши цей розмірі з 2 000,00 гривень до 2 600 (двох тисяч шестисот) гривень 00 (нуль) копійок.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» за поданняапеляційної скаргипозивачем на користь держави судовий збір у розмірі 3 900 (три тисячі дев?ятсот) гривень 00 (нуль) копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 05 листопада 2024 року.

Головуючий:

Судді: