Постанова

від 05.11.2024 по справі 159/6566/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 159/6566/15-ц

провадження № 61-17138св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

відповідачі: Комунальне підприємство «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації», Ковельська міська рада Волинської області,

третя особа - Реєстраційна служба Ковельського міськрайонного управління юстиції Волинської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Ковельської філії Комунального підприємства «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації», Ковельської міської ради Волинської області, третя особа - Реєстраційна служба Ковельського міськрайонного управління юстиції Волинської області, про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно

за касаційною скаргою адвоката Овсієнко Оксани Володимирівни як представника ОСОБА_5 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року у складі колегії суддів Осіпука І. В., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом, у якому просили визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло від 27 жовтня 1993 року, видане Фондом комунального майна Ковельської міської Ради народних депутатів Волинської області на квартиру АДРЕСА_1 , на прізвище ОСОБА_1 ; визнати недійсною державну реєстрацію права власності на спірну квартиру, проведену Волинським обласним бюро технічної інвентаризації на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27 жовтня 1993 року № НОМЕР_2 на одну особу.

На обґрунтування заявлених вимог позивачі зазначали, що розпорядженням органу приватизації (Фонду комунального майна Ковельської міської ради народних депутатів Волинської області) від 27 жовтня 1993 року № 888 у власність ОСОБА_1 передано квартиру АДРЕСА_1 в порядку, встановленому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». На підставі цього розпорядження ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру від 27 жовтня 1993 року, на підставі якого вона зареєструвала своє право власності у бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ).

Оскільки разом із ОСОБА_1 як основним квартиронаймачем у цій квартирі на момент приватизації були зареєстровані та проживали члени її сім`ї: чоловік - ОСОБА_2 , син - ОСОБА_3 , донька - ОСОБА_4 , донька - ОСОБА_5 , приватизація квартири повинна була проводитись на всіх членів сім`ї, у зв`язку з чим розпорядженням органу приватизації внесено часткові зміни до розпорядження органу приватизації № 888 та свідоцтво про право власності на житло.

Після цього позивачі звернулись до Реєстраційної служби Ковельського міськрайонного управління юстиції у Волинській області для проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру, однак уповноважений реєстратор відмовив у проведенні державної реєстрації права власності, оскільки на спірний об`єкт нерухомого майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно міститься запис про реєстрацію права власності лише за ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ковельський міськрайонний суд Волинської області рішенням від 29 лютого 2016 року позов задовольнив. Скасував свідоцтво про право власності на житло від 27 жовтня 1993 року, видане Фондом комунального майна Ковельської міської Ради народних депутатів Волинської області на квартиру АДРЕСА_1 , на прізвище ОСОБА_1 Скасував державну реєстрацію права власності на цю квартиру, проведену Волинським обласним БТІ на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27 жовтня 1993 року № НОМЕР_2 за ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю заявлених позовних вимог.

10 жовтня 2023 року не погоджуючись з рішення суду першої інстанції ОСОБА_5 звернулася з апеляційною скаргою, в якій заявила клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Волинський апеляційний суд ухвалою від 30 жовтня 2023 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 лютого 2016 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач ОСОБА_5 , будучи повідомленою про розгляд справи, апеляційну скаргу на рішення суду подала після спливу одного року з дня складення повного його тексту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Овсієнко О. В. як представник ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу Волинського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування касаційної скарги заявник зазначає про порушення апеляційним судом норм процесуального права.

На момент звернення до суду з цим позовом, а також під час розгляду судом першої інстанції цієї справи та ухвалення оскаржуваного судового рішення ОСОБА_5 перебувала поза межами України (в Республіці Польща), що підтверджується відповідними штампами про перетин державного кордону, наявними у паспорті громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 . Тому вона не підписувала як співпозивач цю позовну заяву, а також будь-які інші заяви та клопотання, що містяться в матеріалах цієї справи, у тому числі і заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи за її відсутності від 01 лютого 2016 року. Підписи, що містяться в позовній заяві та заяві ОСОБА_5 про підтримання позовних вимог і розгляд справи за її відсутності від 01 лютого 2016 року, їй не належать.

Проте такі доводи апеляційний суд залишив поза увагою, обмежившись безпідставною категоричною констатацією того факту, що і позовна заява, і письмове клопотання про розгляд справи без участі ОСОБА_5 підписані саме нею як співпозивачем.

Відповідно до супровідного листа № 159/6566/15-ц/3345/2016, який міститься в матеріалах справи, міськрайонний суд 29 лютого 2016 року направив усім без винятку позивачам копію рішення суду першої інстанції.

Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення його отримала невідома особа 11 березня 2016 року, адже на той час вона перебувала в Республіці Польща і з об`єктивної причини не могла підписати повідомлення та отримати рекомендований лист (рішення суду). Наведені факти неспростовно вказують на те, що цю справу суд розглянув за її відсутності, при цьому її, принаймні як номінального співпозивача, не було повідомлено належним чином про дату, час і місце засідань суду в порядку, визначеному законом, хоча таке повідомлення було обов`язковим.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

05 березня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2024 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 490/9587/18 (провадження № 14-29 цс 24).

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2024 року поновлено касаційне провадження у цій справі.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Статтею 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків:

1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки;

2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Тлумачення частини другої статті 358 ЦПК України дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.

У цьому аспекті дослідженню підлягають дві умови, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України, а саме: а) чи подано апеляційну скаргу особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; б) чи пропущено строк на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Системно аналізуючи положення ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 дійшла висновку про те, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 цього Кодексу), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження у справі і яка відповідно не знала/не могла знати про розгляд справи.

ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Такий підхід є складовою частиною принципу правової визначеності у площині запобігання перегляду остаточних судових рішень за відсутності вагомих для цього підстав.

Зокрема, ЄСПЛ у справах «Світлана Науменко проти України», «Трегубенко проти України», «Праведна проти Росії», «Желтяков проти України» зазначає, що у випадках перегляду судових рішень як у порядку нагляду, так і у зв`язку з нововиявленими обставинами національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів, як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.

Норма про відмову у відкритті апеляційного провадження в разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення (частина друга статті 358 ЦПК України), не порушує саму сутність права доступу до правосуддя, а запровадження наведеного процесуального строку відповідає завданням цивільного судочинства та основним засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема таким, як: «змагальність сторін» (кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій) та «неприпустимість зловживання процесуальними правами» (учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається).

Особою, не повідомленою про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), не можна вважати особу, яка власне ініціювала розгляд справи або відповідного судового провадження (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву (заяву, скаргу), на підставі якої було відкрито судове провадження.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18.

У цій справі апеляційний суд встановив, що позовна заява, яка підписана усіма позивачами, у тому числі і ОСОБА_5 , подана до суду 28 грудня 2015 року. ОСОБА_5 під час розгляду справи у суді першої інстанції надала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Згідно із супровідним листом № 159/6566/15-ц/3345/2016 Ковельський міськрайонний суд Волинської області 29 лютого 2016 року направляв ОСОБА_5 копію оскаржуваного рішення, яке згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення отримане нею 11 березня 2016 року.

10 жовтня 2023 року, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_5 звернулася з апеляційною скаргою, в якій заявила клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення.

Встановивши, що позивач ОСОБА_5 належним чином була повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції, копію оскаржуваного рішення суду отримала 11 березня 2016 року, а з апеляційною скаргою на це рішення звернулася 30 жовтня 2023 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, адже сплив річного строку з дня складання повного тексту рішення суду у разі подання апеляційної скарги особою, повідомленою належним чином про розгляд справи, є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Аргументи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи, встановлених апеляційним судом, що перебуває поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Жодного належного і допустимого доказу непідписання ОСОБА_5 позовної заяви і заяви про розгляд справи за її відсутності (висновок експерта тощо) заявник не надала. Самі по собі доводи касаційної скарги про перебування позивача за межами кордону України не є належним і допустимим доказом у розумінні ЦПК України, які підтверджують, що позивачу не було відомо про розгляд справи у суді.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.

У частині першій статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвалу апеляційного суду слід залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Овсієнко Оксани Володимирівни як представника ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов