Рішення

від 28.10.2024 по справі 363/2019/24

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

28.10.2024 Справа № 363/2019/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2024 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючогосудді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Галай О.О.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши увідкритомусудовомузасіданні вм.Вишгородіцивільнусправу запозовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 простягнення заборгованості,

встановив:

позивач звернувся до суду з даним позовом, на обґрунтування якого зазначив, що 26 січня 2024 року між ним та відповідачем укладено два договори позики, відповідно до яких останній отримав в борг грошові кошти в загальному розмірі 80 000 доларів США та 30000 Євро (по 40000 доларів США та 15000 Євро за кожну), зобов`язавшись повернути вказані кошти до 26 березня 2024 року. У зв`язку з порушення відповідачем договірних зобов`язань по поверненню грошових коштів, порушує питання про стягнення з останнього заборгованості в розмірі:

- 85589,49 Доларів США, яка складається із: 80000 доларів США основна сума боргу; 5431,69 доларів США заборгованість по відсоткам (за період користування позикою на рівні подвійної ставки НБУ); 157,80 доларів США 3% річних (за період користування позикою на рівні подвійної ставки НБУ);

- 32096,06 Євро, яка складається із: 30000 Євро основна сума боргу; 2, 036,89 Євро заборгованість по відсоткам (за період користування позикою на рівні подвійної ставки НБУ); 59,17 Євро 3% річних.

Також просив стягнути на його користь з відповідача моральну шкоду в розмірі 100000 грн. та судовий збір.

Представник відповідача подав до суду відзив, в якому зазначив, що ОСОБА_4 грошові кошти від позивача у власність не отримував та справжня правова природа правовідносин між ним та позивачем виникла внаслідок сумісної діяльності з торгівлі віртуальними активами (криптовалюти) на біржі, що підтверджує безгрошовість розписок, тобто грошові кошти по розпискам насправді позивачем не передавались і відповідачем не отримувались. Отже, згідно положень ст. 1046 ЦК України підстави для стягнення з ОСОБА_4 грошових коштів відсутні.

Також зазначив, що додані до позовної заяви розписки написані відповідачем не 26січня 2024року,а 09 квітня 2024 року, внаслідок застосування позивачем по відношенню до ОСОБА_4 фізичної розправи (завдання тілесних ушкоджень групою осіб) та психічного тиску.

За даним фактом Шевченківським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві внесено відомості про кримінальне провадження в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12024100100001451 та здійснюється досудове розслідування за ч. 4 ст. 189 КК України. В зв`язку з викладеним просив в задоволенні позову відмовити.

В суді представник позивача просив позов задовольнити з викладених у ньому підстав. Наполягав, що обставини, викладені у відзиві не відповідають дійсності і є способом захисту. Крім того зазначив, що позивач в кримінальному провадженні №12024100100001451 за ч. 4 ст. 189 КК України не є підозрюваним, обвинувачення йому не пред`явлено. Обставини, на які посилається відповідач досудовим слідством не встановлено.

Представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити, оскільки боргові розписки є безгрошововими, які фактично написані 19 квітня 2024 року, під фізичним та психічним примусом, обставини чого розслідуються Шевченківським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві у кримінальному провадженні №12024100100001451 за ч. 4 ст. 189 КК України. Також зазначила, що відповідач фактично грошових коштів не отримував, оскільки справжня правова природа є іншою, яка виникла внаслідок сумісної діяльності з торгівлі віртуальними активами (криптовалюти) на біржі.

Також представником відповідача в судовому засіданні під час судового розгляду заявлено клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Водночас, суд звертає увагу, що справа знаходиться в провадженні суду з 29 квітня 2024 року, в той час, як сторона відповідача вчасно ознайомилася з ухвалою про відкриття провадження, позовною заявою та додатками до неї, подала відзив та заявила відповідні процесуальні клопотання.

Суд звертає увагу, що стороні відповідача ніщо не перешкоджало вчасно заявити клопотання про призначення почеркознавчої експертизи (на стадії підготовчого провадження) або ж за правилами ст. 102 ЦПК України самостійно звернутися до відповідної установи та отримати необхідний висновок експерта, надавши його суду.

За таких обставин, в задоволенні вказаного клопотання, при вирішенні справи по суті, судом відмолено.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 26 січня 2024 року сторони уклали договір позики, відповідно до якого позивач (позикодавець) передав у власність відповідача (позичальника) грошові кошти в сумі 40 000 доларів США та 15000 Євро, які відповідач зобов`язався повернути до 26 березня 2024 року.

На підтвердження отримання зазначених коштів позичальник 26 січня 2024 року написав розписку, в якій йдеться про отримання ним від позикодавця коштів у вказаній сумі.

Того ж дня сторони уклали ще один договір позики, відповідно до якого позивач (позикодавець) передав у власність відповідача (позичальника) грошові кошти в сумі 40 000 доларів США та 15000 Євро, які відповідач зобов`язався повернути до 26 березня 2024 року.

На підтвердження отримання зазначених коштів позичальник 26 січня 2024 року написав розписку, в якій йдеться про отримання ним від позикодавця коштів у вказаній сумі. Оригінал вказаних розписок досліджені безпосередньо в судовому засіданні.

Відтак грошове зобов`язання відповідача перед позивачем вбачається з розписок, які підписані відповідачем, що відповідає вимогам простої письмової форми, якою оформлено між сторонами угоди згідно ст. 207 і ч. 2 ст. 1047 ЦК України.

Відповідач взяті на себе зобов`язання по поверненню коштів не виконав, термін сплати коштів порушив.

З матеріалів справи вбачається, що за зверненням ОСОБА_4 від 10 квітня 2024 року Шевченківським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві здійснюється розслідування в кримінальному провадженні №12024100100001451 за ч. 4 ст. 189 КК України.

Докази про результати вказаного розслідування у справі відсутні і суду не надано.

При вирішенні цієї справи суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, а наявність у кредитора оригіналу боргових документів (2-х письмових розписок відповідача) досліджених у судовому засіданні, свідчить про невиконання боржником договірних зобов`язань по поверненню грошових коштів.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року в справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року в справі № 6-1967цс15.

У той же час, згідно зі ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня. Водночас Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання на території України грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до вимог ст. 192 ЦК України, гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом ст. 524 ЦК України, грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у ст. 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Одним із елементів належного виконання зобов`язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.

Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов`язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17), а підстав для відступу від нього відсутні.

Відтак, у справі встановлено, що відповідач договірні зобов`язання не виконав, а тому за вимогою позивача суд вважає необхідним стягнути на його користь суму неповернутих грошових коштів переданих за договорами позики, тобто 80000 доларів США та 30000 Євро, що відповідатиме вимогам ст. 1046 ЦК України.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Так, із вказаних договорів позики вбачається, що розмір та порядок одержання процентів не встановлено, як і не встановлено іншої домовленості.

При вирішенні питання щодо стягнення нарахованих за договорами позики процентів з поданим стороною позивача розрахунком суд погодитися не може, оскільки позивачем нараховано відсотки на рівні подвійної ставки Національного банку України та в період, який виходить за межі строку договору позики, що вимогам ч. 1 ст. 1048 ЦК України не відповідає.

З огляду на викладене, суд вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути відсотки за договорами позики за період з 26 січня 2024 року по 26 березня 2024 року в загальному розмірі 2018,57 Доларів США (розрахунок за період з 26 січня 2024 року по 14 березня 2024 року 80000 х (15,00/366) х 49 днів/100 = 1606,65 доларів США; розрахунок за період з 15 березня 2024 року по 26 березня 2024 року 80000 х (14,50/366) х 13 днів/100 = 412,02 доларів США) та 756,95 Євро (розрахунок за період з 26 січня 2024 року по 14 березня 2024 року 30000 х (15,00/366) х 49 днів/100 = 602,45 Євро; розрахунок за період з 15 березня 2024 року по 26 березня 2024 року 30000 х (14,50/366) х 13 днів/100 = 154,50 Євро).

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18) зроблено висновок, що «припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

Право нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа №14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа №14-154цс18).

Оскільки відповідач договірні зобов`язання не виконав, за вимогою позивача суд вважає необхідним стягнути на його користь 3% річних від простроченої суми в розмірі 157,80 доларів США та 59,17 Євро, що відповідатиме вимогам ст. 625 ЦК України.

Поданий позивачем розрахунок трьох процентів річних від простроченої за період з 26 березня 2024 року по 19 квітня 2024 року є вірним і сумнівів у суду не викликає.

Щодо доводів сторони відповідача про те, що боргову розписку складено ОСОБА_4 під погрозами застосування насильства та проти його волі, а також, що її складено в іншу дату, та що він грошових коштів в борг не отримував, а насправді сторонами здійснено збиткову сумісну діяльність торгівлі криптовалютою, то суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі№ 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню».

Доказів визнання недійсним вказаних правочинів договорів позики, укладених сторонами 26 січня 2024 року, суду не надано, а тому ці правочини вважаються правомірними і підлягають виконанню.

Крім того, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 21 постанови від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК (435-15)), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов`язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Отже, відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності відповідачем фактів застосування до нього фізичного чи психічного тиску з боку сторони позивача, вчинення правочину проти справжньої волі та наявність причинного зв`язку між фізичним або психічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.

Зазначена правова позиція міститься в постанові ВС від 07.11.2018 року у справі № 910/2707/18.

Така правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі №541/2700/16-ц,провадження № 61-46787св18.

Обов`язок подання доказів відповідно до ст. 83 ЦПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу.

Однак, з боку сторони відповідача належних, допустимих та достатніх доказів того що договори позики є безгрошовими і їх укладено із застосування насильства та проти волі ОСОБА_4 , суду не надано, як і не надано доказів того, що розписки укладено в інший день і між сторонами склалися будь-які інші правовідносини, коли боргові розписки стороною відповідача нічим не спростовано, а посилання на інші обставини є непідтвердженими і безпідставними.

Сам лише факт здійснення розслідування кримінального провадження №12024100100001451 за ч. 4 ст. 189 КК України за звернення відповідача не є достатнім доказом для спростування укладених сторонами договорів позики і підставою для відмови в позові бути не може.

При цьому суд бере до уваги необхідність дотримання Конституційної засади презумпції невинуватості особи (ст. 62 Конституції України) і доведення її вини в заподіянні будь-якої шкоди.

Що стосується вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, то підстав для цього не встановлено, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Однак, посилання позивача на те, що він змушений вживати додаткових заходів для захисту свого права, оскільки ОСОБА_4 грошові кошти протягом встановленого договором строку у військовий час не повернуто, коли останній ініціював кримінальне провадження, в якому здійснюється розслідування обставин, яких позивач не вчиняв, на спричинення йому моральної шкоди не вказує.

Сам факт невиконання відповідачем зобов`язання по поверненню коштів в передбачений законом строк та його звернення до правоохоронних органів є способом захисту та правом особи, яке не може призводити до заподіяння моральної шкоди, коли інші доводи сторони позивача є необґрунтованими.

За таких обставин, підстав для задоволення вказаної позовної вимоги суд не вбачає.

Отже судом встановлено порушення прав позивача в цій справі, які підлягають захисту, а позов про це частковому задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 259, 265, 268 ЦПК України,

вирішив:

позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договорами позики від 26 січня 2024 року, яка складається із основного боргу в розмірі 80000 доларів США та 30000 Євро, процентів на рівні облікової ставки НБУ в розмірі 2018, 57 доларів США та 756, 95 Євро та 3% річних в розмірі 157,80 доларів США та 59,17 Євро, а всього 82176,37 (вісімдесят дві тисячі сто сімдесят шість, тридцять сім) доларів США та 30816,12 (тридцять тисяч вісімсот шістнадцять, дванадцять) Євро.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 15140 (п`ятнадцять тисяч сто сорок) грн.

Повне судове рішення буде складено 06 листопада 2024 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги.

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 .

Суддя