Постанова

від 05.11.2024 по справі 199/4250/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9049/24 Справа № 199/4250/24 Суддя у 1-й інстанції - ПОДОРЕЦЬ О. Б. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

головуючого судді Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 17 липня 2024 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Правильна компанія» про стягнення 3 % річних,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2024року Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Правильна компанія» з вимогами про стягнення 3 % річних.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», який було перейменовано на АТ «Райффайзен Банк», та ОСОБА_1 27 березня 2008року було укладено кредитний договір № 014/146397/3172/74 про надання останньому кредиту у розмірі 88875,00 доларів США зі строком повернення до 27 березня 2026року зі сплатою відсотків у розмірі 14,25 % річних.

22 травня 2013року Апеляційним судом Дніпропетровської області ухвалено рішення по цивільній справі №401/11526/12, яким стягнуто заборгованість за кредитним договором №014/146397/3172/74 від 27 березня 2008року в сумі 63407,96доларів США та судові витрати.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2020року замінено стягувача Публічне акціонерне товариство «Райфайзен Банк Аваль» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал».

26 січня 2023року ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КАМПСІС ЛІГАЛ» уклали Договір про відступлення прав вимоги №26-01/23, за яким, право вимоги за кредитними договорами до позичальників та/або поручителів, в тому числі за кредитним договором №014/146397/3172/74 перейшло до ТОВ «КАМПСІС ЛІГАЛ».

19 лютого 2023року було укладено договір відступлення прав вимоги №19-05/23 відповідно до якого ТОВ «КАМПСІС ЛІГАЛ» відступило на користь ТОВ «ДЕБТ ФОРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників та/або поручителів, в тому числі за кредитним договором №014/146397/3172/74.

Як стверджував позивач, на сьогоднішній день відповідачами рішення судів у справі №401/11526/12 не виконано та має місце прострочення виконання грошового зобов`язання. Загальна сума 3%річних, понесених ТОВ «ДЕБТ ФОРС» унаслідок прострочення відповідачами сплати заборгованості визначеної рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2013року у справі № 401/11526/12 згідно з розрахунком складає 1556,87доларів США, що за курсом НБУ на дату подачі позову складає 61759,16грн.

Ураховуючи викладене, позивач виклав вимоги про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Правильна компанія» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС» суму 3 % річних в розмірі 1556,87доларів США; суму сплаченого судового збору в розмірі 3028,00грн; та витрати на правничу допомогу у розмірі 13000,00грн.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2024року позов ТОВ «ДЕБТ ФОРС» задоволено частково.

Стягнуто солідарноз ОСОБА_1 та ТОВ«Правильна компанія»на користьТОВ «ДЕБТФОРС» 3%річних врозмірі 1556,87доларівСША,що закурсом НБУна датуподачі позовускладає 61759,16грн. Стягнуто з ОСОБА_1 та ТОВ«Правильна компанія»на користьТОВ «ДЕБТФОРС» витратина правничудопомогу усумі по3000,00грнз кожного. Стягнуто з ОСОБА_1 та ТОВ «Правильна компанія» на користь ТОВ «ДЕБТ ФОРС» судовий збір по 1514,00грн з кожного.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з того, що рішення суду про стягнення кредитної заборгованості до тепер не виконане, а тому позивач має право на нарахування трьох процентів річних.

З рішенням суду не погодився відповідач ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі висловив вимогу про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягало у тому, що суд не звернув уваги на відсутність доказів того, що на теперішній час виконавчі листи у справі про стягнення з позичальника кредитної заборгованості перебувають на виконанні.

Заявник вказував, що у задоволенні заяви представника ТОВ «Вердикт Капітал» про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа на виконання ухвалою суду було відмовлено, що також підтверджує відсутність будь-якого виконання.

Позивач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав. Надав суду письмові пояснення, в яких просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа.

Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Переглядаючи справу за наявними в ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції з огляду на доводи апеляційної скарги та межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, відповідно до положень частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», який було перейменовано на АТ «Райффайзен Банк», та ОСОБА_1 27 березня 2008року було укладено кредитний договір №014/146397/3172/74 про надання останньому кредиту у розмірі 88875,00доларів США зі строком повернення до 27 березня 2026року та сплатою відсотків у розмірі 14,25 % річних.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2013року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», в особі Дніпропетровської обласної дирекції до ОСОБА_1 , ТОВ «Правильна компанія» про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ «Правильна компанія» на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», в особі Дніпропетровської обласної дирекції - заборгованість за кредитним договором №014/146397/3172/74 від 27 березня 2008року в сумі 61 512,24доларів США що становило 491 667,33гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», в особі Дніпропетровської обласної дирекції пеню за кредитним договором № 014/146397/3172/74 від 27 березня 2008року в сумі 1895,72доларів США, що дорівнювало 15152,50гривень.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2013року рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2013року в частині солідарного стягнення судового збору змінено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2020року замінено стягувача ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» на його правонаступника ТОВ «Вердикт Капітал» у виконанні рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 лютого 2013 року по цивільній справі №401/11526/12.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 вересня 2020року у задоволенні заяви представника ТОВ «Вердикт Капітал» про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа на виконання у цивільній справі №401/11526/12 відмовлено.

26 січня 2023року ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Кампсіс Лігал» уклали Договір про відступлення прав вимоги № 26-01/23, за яким, право вимоги за кредитними договорами до позичальників та/або поручителів, в тому числі за кредитним договором №014/146397/3172/74 перейшло до ТОВ «Кампсіс Лігал».

19 лютого 2023року було укладено договір відступлення прав вимоги № 19-05/23 відповідно до якого ТОВ «Кампсіс Лігал» відступило на користь ТОВ «Дебт Форс» право вимоги за кредитними договорами до позичальників та/або поручителів, в тому числі за кредитним договором №014/146397/3172/74.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду про стягнення кредитної заборгованості на час вирішення спору не було виконане, а тому позивач має право на нарахування трьох процентів річних, які є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до положень статті 526 Цивільного кодексу України-ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України визначається, що зобов`язання повинні бути виконанні у встановлений строк його виконання.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплаті кредиторові.

Розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права вирішального значення набуває та обставина чи мало місце прострочення виконання грошового зобов`язання та за конкретних обставин цієї справи неналежне виконання грошового зобов`язання підтверджено рішенням суду, в якому суд захистив право кредитодавця та визначив розмір кредиту що підлягав стягненню, процентів за користування коштами та пені за неналежне виконання грошового зобов`язання фактично обов`язок виконати грошове зобов`язання трансформувався в обов`язок виконати рішення суду.

Проте, як було встановлено ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 09 вересня 2020року у справі №401/11526/12 під час розгляду питання про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа на виконання, з даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень з відкритим доступом на сайті: asvpweb.minjust.gov.ua, за параметрами пошуку за прізвищем, ім`ям та по батькові боржника ОСОБА_1 , вбачається, що відкриті виконавчі провадження відсутні.

Також із даних з Автоматизованої системи виконавчих проваджень з відкритим доступом на сайті: asvpweb.minjust.gov.ua вбачається, що АНД ВДВС м. Дніпра ГТУЮ 04 жовтня 2016року було відкрите виконавче провадження відносно боржника ОСОБА_1 , однак на теперішній час виконавче провадження має статус завершено.

Слід зазначити, що доказів на підтвердження перебування на виконанні у відділі ДВС виконавчих листів, виданих на виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2013року про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ «Правильна компанія» на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», в особі Дніпропетровської обласної дирекції - заборгованості за кредитним договором №014/146397/3172/74 від 27 березня 2008року, матеріали справи не місять, такі докази відсутні та позивачем суду не надані.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частина перша статті 76 ЦПК України доказами визначає будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи, що 04 жовтня 2016року було відкрите виконавче провадження відносно боржника ОСОБА_1 грошове зобов`язання перейшло в обов`язок останнього виконати рішення суду, однак на теперішній час виконавче провадження має статус завершено, а також відсутні докази того, що на час вирішення спору апеляційним судом виконавчі листи у справі №401/11526/12 перебувають на виконанні, слід дійти висновку, що за умов що склалися у даній справі застосування статті 625 ЦК України нерозривно пов`язане з простроченням виконання обов`язку по виконанню рішення суду.

Заразом, ніщо не вказує на те, що боржник ОСОБА_1 на час вирішення цього спору фактично прострочив виконання грошового зобов`язання в даному випадку рішення суду, як то передбачено статтею 625 ЦК України, а тому відсутні правові підстави для стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, підставою нарахування яких фактично було невиконання рішення суду.

Таким чином, судом першої інстанції при ухваленні рішення про задоволення позову не враховано вищевикладеного, внаслідок чого суд безпідставно прийшов до висновку про необхідність стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у даній справі.

З наведених мотивів, апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову ТОВ Дебт Форс у повному обсязі.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти 1, 4 частини першої статті 376 ЦПК України).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, які в цій справі складаються із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд виходить з наступного.

За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Приймаючи до уваги висновок суду про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, з позивача ТОВ Дебт Форс на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 4542,00 грн.

Відповідно до положень частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, до яких зокрема відносяться витрати на професійну правничу допомогу, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Судом встановлено, що у апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначав, що у зв`язку із оскарження рішення суду він поніс судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00грн, які просив стягнути з позивача.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

До апеляційного суду скаржник надав: копію договору про надання професійної правничої допомоги №01/08-24 від 01 серпня 2024року, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро Бур`янський і партнери; детальний опис робіт виконаних адвокатом до договору №01/08-24 від 01 серпня 2024року, відповідно до якого адвокатське бюро надало правову допомогу у вигляді ознайомлення з рішенням суду, здійснення правового аналізу справи, складання апеляційної скарги, витрачений час 4,96 годин, вартість 6000,00грн.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020року у справі № 755/9215/15-ц).

Так, відповідно до положень частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Позивачем було надано апеляційному суду заяву про зменшення розміру витрат відповідача на правову допомогу.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, зокрема, постановами Верховного Суду від 23 грудня 2021року у справі № 923/560/17, від 10 листопада 2021року у справі № 329/766/18, від 01 вересня 2021року у справі № 178/1522/18.

Тому, виходячи із положень частини третьої статті 141 ЦПК України, враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатським бюро роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що зазначені ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 6 000,00 грн є завищеними.

Враховуючи характер виконаних адвокатом робіт, їх доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність стягнути з позивача на користь ОСОБА_1 1000,00грн витрат на професійну правничу допомогу понесених апелянтом.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2024 року скасувати.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Правильна компанія» про стягнення 3 % річних відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 4 542,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 05 листопада 2024року.

Судді: