Постанова

від 29.10.2024 по справі 639/908/22

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2024 року

м. Харків

справа № 639/908/22

провадження № 22-ц/818/218/24

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Служба у справах дітей Запорізької міської ради, Районна адміністрація Запорізької міської ради по Олександрівському району, Служба у справах дітей Новоушицької селищної ради

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 04 вересня 2023 року ухвалене у складі судді Марченко В.В.,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю - ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначала, з 17.06.2006 року позивачка та відповідач перебували у шлюбі. Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 09.12.2021 року шлюб було розірвано. Від шлюбу позивачка та відповідач мають дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу дитини проживала з позивачем. Під час розірвання шлюбу, не було визначене місце проживання дитини, але з відповідачем не досягнуто згоди з приводу місця проживання дитини, що обмежує позивача стосовно обв`язків та прав у вирішенні питання, які мають відношення до дитини. Позивачка повністю та всіляко приділяє дитині увагу та займається її вихованням, розвитком дитини, піклується про її стан здоров`я та відпочинок, про її гармонійне життя та розвиток. Тобто, належним чином виконує свої батьківській обов`язки. Дитина, ОСОБА_4 , навчається в Запорізькій гімназії № 2 імені Лесі Українки ЗМР ЗО.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 04 вересня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовдлено.

Рішення мотивовано тим, що судом першої інстанції з урахуванням висновку Рішення комісії з питань захисту прав дитини при Новоушинській селищній раді від 27.04.2023 № 1 в якому зазначено, що коміся не має можливості надади об`єктивний висновок щодо визначення місця проживання дитини з матір`ю, оскільки мати з малолітнім сином постійно не проживає, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що судом першої інстанції не було враховано інтереси дитини та не звернуто уваги на під час вирішення спорпу про місце проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язхків, особиста прижильність дитини до кожного із батьків, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Заперечуючи проти визнання місця проживання дитини з матір`ю, відповідач не заявляє аналогічних вимог щодо себе, чим порушуються права дитини.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_2 просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Посилався на те, що судом повно та всебічно встановлені обставини у справі та ухвалене законне та обгрунтоване рішення. Судом встановлено,що дитина фактично проживає з бабусею, а не з позивачкою, остання не надала суду переконливих доказів що визначенння місця проживання дитини з нею буде відповідти інтересам дитини. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Тому підстави для завдоволення апеляційної скарги та позову відсутні.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення ОСОБА_1 , її представника, представника ОСОБА_2 , та представника Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради. перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 17.06.2006 року перебували у шлюбі та який рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 09.12.2021 року було розірвано.

Згідно копії свідоцтва про народження виданого повторно серії НОМЕР_1 від 13.04.2018 вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до копії довідки про доходи вбачається, що ОСОБА_1 працює у ТОВ "ТК "Економ Плюс" (адреса місцезнаходження: вул. Грязнова, 10 корп. А, м. Запоріжжя, Запорізька область) на посаді комерційного директора.

Згідно письмового пояснення Районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району № 209/01-20/20.03-472 від 06.03.2023 року наданого на адресу суду повідомили, що орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району не має можливості надати суду об`єктивний висновок щодо визначення місця проживання дитини, оскільки дитина вже тривалий час проживає за межами міста Запоріжжя.

Відповідно до Рішення комісії з питань захисту прав дитини при Новоушинській селищній раді від 27.04.2023 № 1, комісією було встановлено, що дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір`ю не проживає, проте проживає без реєстрації з 15.03.2022 року за адресою АДРЕСА_1 . з бабусею, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та дідусем ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Службою у справах дітей селищної ради з`ясовано, що малолітній ОСОБА_4 має статус внутрішньо-переміщеної особи. Мати за наданням статусу ВПО для сина не зверталася. Під час обстеження умов проживання дитини, мати ОСОБА_1 була відсутня. Підтвердженням того, що мати з дитиною постійно не проживає є також довіреність, якою мати дитини уповноважила ОСОБА_6 представляти її інтереси, в тому числі отримати паспорт громадянина України для виїзду за кордон, виданого на ім`я малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчена приватним нотаріусом Кам`янець-Подільського районного нотаріального округу Хмельницької області Кохан О.В. 10.01.2023 року. На даному засіданні Новоушинська селищна рада як орган опік та піклування вирішила, що не має можливості надати суду об`єктивний висновок щодо визначення місця проживання дитини з матір`ю оскільки мати дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з малолітнім сином - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - постійно не проживає.

Згідно письмових пояснень щодо наданого до суду рішення комісії з питань прав дитини Новоушинської селищної ради наданих представником відповідача адвокатом Заруцьким Р.М. від 10.06.2023 року вбачається, відповідач проти задоволення позову ОСОБА_1 .. в письмових поясненнях представник відповідача зазначає, що з 16.10.2021 року по 13.03.2022 року дитина проживала в м. Запоріжжя, разом з матір`ю. З 14.03.2023 року по теперішній час, тобто майже 15 місяців, дитина проживає в Хмельницькій області з бабусею, матір`ю позивача. Мати дитини, з лютого 2021 року та по теперішній час проживає в м. Запоріжжі. Відповідач, батько дитини, перебував на військовій службі з 25.02.2022 року по 09.11.2022 року, лікувався після захворювання пов`язаного з захистом Батьківщини, був демобілізований. дитина до 25.05.2017 року була прописана з батьками у смт. Солоницівка, з 25.05.2017 року дитина прописана з батьком, за адресою: АДРЕСА_2 .

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Згідно зі ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

За змістом ст. ст. 150, 155 Сімейного кодексу України, здійснюючи свої права та виконуючи обов`язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, батьківські права не можуть здійснюватись усупереч інтересам дитини.

Згідно з положеннями ч.ч. 1-3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

У статті 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Статтею 160 СК України передбачено право батьків на визначення місця проживання дитини.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно з частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

В п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено судам, що при вирішенні спору про місце проживання дитини судам належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст. 160 Сімейного кодексу України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначаються за згодою батьків, яка досягла 10 років за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла 14 років, визначаться нею самою.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини) передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків

Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції про права дитини держави - учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави - учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків. Всі ці обставини оцінються з урахуванням того, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, судовий розгляд сімейних спорів, в яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним.

Ухвалюючи рішення від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» (заява № 2091/13), ЄСПЛ вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Дитина є суб`єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави - учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

В суді апеляційної інстанції був доптаний неповнолітній ОСОБА_4 , 2010 року народження, який пояснив суду , що після розлучення батьків за згодою батька став проживати з матір`ю у м. Запоріжжя, де був забезпечений належними умовами проживання та навчання. Після повномастштабнного вторгнення російської федерації його проживання у м.Запоріжжя було небезпечним, тому він з мамою та бабусею виїхав на Західну Україну, де проживав більше року, мама часто виїзджала по роботі, але турбувалась і утримувала його у межах всіх його потреб. Наразі він постійно проживає з мамоюю у м.Діпро, де відвідує приватну школу. Батько дитини проживає у Греції, з ОСОБА_8 спілкується і допомагає матріально, запрошував приїзати до нього на канікулах. Хлопчик однаково з повагою та любов`ю ставиться до обох з батьків, але висловив тверде бажання проживати з мамою, тому що проживає з нею з 2021 року, має дуже добрі відносини та забезпечений турботою і всем необхідним для розвитку та навчання.

Частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Водночас у частині шостій вказаної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Згідно з ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України та відповідно до ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Прийнявши до уваги Рішення комісії з питань захисту прав дитини при Новоушинській селищній раді від 27.04.2023 № 1 в якому зазначено, що коміся не має можливості надади об`єктивний висновок щодо визначення місця проживання дитини з матір`ю, оскільки мати з малолітнім сином постійно не проживає, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Судова колегія не погоджується із зазначеним, оскільки зазначений висновок комісії не містить даних про те, що визначення місця проживання дитини з матір`ю суперечить інтересам дитини.

Комісією встановлено, що малолітній ОСОБА_8 проживає в сучасних комфортних умовах, зі всіма житлово - комунальними умовами в належному позивачці на праві власності будинку разом з бабусею та дідусем по матерінській лнії споріднення, мати постійно з дитиною не проживає у зв`язку із умовами її роботи, але підтримує постіний зв`язок, надає утримання та турботу, за можливості приізджає. Такі умови проживання зумовлені створенням умов безечного життя дитини в умовах війни. Дитина висловила бажання проживати з матір`ю. Проте висновок про те що це відповідає інтересам дитини органом опіки та піклування не зроблено.

В постанові від 11 грудня 2023 року у справі 523/19706/19 Об`єдненою Палатою Касаційного Верховного Суду зроблено висновок, що визначаючи місце проживання дитини з матір`ю, суди правильно розглянули справу за відсутності висновку органу опіки та піклування за місцем проживання батька, який мав бути складений задля забезпечення належного розгляду справи, оскільки передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами.

В суді апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проживає разом із сином та допитаний в судовому засіданні ОСОБА_4 висловив бажання проживати разом із матір`ю.

Встановивши, що неповнолітній ОСОБА_4 , 2010 року народження проживає в сучасних комфортних умовах зі всіма житлово-побутовими зручностями в житловому будинку, власником якого є його мати ОСОБА_1 із створеними всіма належними умовами, а також врахувавши вік дитини, його прихильність дитини до матері та бажання проживати з нею, судова колегія доходить висновку, що проживання дитини з мамою якнайкраще відповідає інтересам дитини та забезпечує її розвиток і виховання в безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

Батько не позбавлений можливості приймати участь у вихованні дитини та спілкування з дитиною.

За таких обставин судова колегія вважає, що апелійна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Вирішення питання щодо судових витрат здійснюється в порядку передбаченому ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 04 вересня 2023 року- скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із матір`ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 05.11.2024

Головуючий О. Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук