Рішення

від 01.11.2024 по справі 638/18376/23

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/18376/23

Провадження № 2/638/2352/24

РІШЕННЯ

Іменем України

01 листопада 2024 року Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого Невеніцина Є.В.,

за участю секретаря Кассіч Н.А.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові в порядку загального провадження цивільну справу за позовом керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі позивача: Борівської селищної територіальної громади Ізюмського району Харківської області, представницьким органом якої в силу закону є Борівська селищна рада до ОСОБА_3 , Фермерського господарства «Кириченко М» про витребування земельної ділянки та визнання недійсним договору оренди,-

ВСТАНОВИВ:

Керівник Ізюмськоїокружної прокуратуриХарківської областів інтересахдержави вособі позивача Борівськоїселищної територіальноїгромади Ізюмськогорайону Харківськоїобласті,представницьким органомякої всилу законує Борівськаселищна рада,звернувся досуду зпозовом до ОСОБА_3 ,Фермерського господарства«Кириченко М»про витребуванняземельної ділянки,кадастровий номер632105100:17:003:0368;визнання недійснимдоговору орендиземельної ділянкиз кадастровимномером 632105100:17:003:0368,укладеного між ОСОБА_3 та Фермерськимгосподарством «КириченкоМ»,зареєстрованого 29.11.2021року. Свої вимоги обґрунтовує тим, що Ізюмською окружною прокуратурою в ході здійснення процесуального керівництва за досудовим розслідуванням кримінального провадження №42021222090000080 від 17.08.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, встановлено порушення вимог законодавства при прийнятті Борівською селищною радою рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та її передання у власність ОСОБА_3 02.08.2021 відбулося пленарне засідання Борівської селищної ради, на якому розглянуто питання щодо затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради. Рішення селищної ради від 02.08.2021 є незаконним, оскільки загальний склад Борівської селищної ради складає 26 депутатів та для прийняття рішення на сесії сільської ради необхідно 18 голосів депутатів. Проте на пленарному засідання були присутні 17 депутатів, з обраних 26. Незаконність прийняття рішення підтверджується науково-правовим висновком Науково-дослідного інституту правового забезпечення інноваційного розвитку Національної академії правових наук України, в якому зазначено що дві третини від 26 депутатів селищної ради становить 17,33, а для прийняття рішення по вказаному питанню необхідно не менше двох третин голосів від загального складу депутатів селищної ради, що в математичному значенні є суворою нерівністю і означає, що для прийняття рішення необхідно дві третини голосів депутатів і більше. Також, вищевказаний підхід використовується при розгляді спірних ситуацій на рівні Конституційного суду України та Ради суддів України. Вказане повністю узгоджується з позицією Всеукраїнської асоціації органів місцевого самоврядування «Асоціації міст України», викладеною 03.08.2021 №1-179/21, наданої Бахмутській міській раді з аналогічного питання. Згідно якої число депутатів, присутніх на засіданні не може бути округлено ніяк, адже це завжди ціле число. 13.10.2021 між ОСОБА_3 та Фермерським господарством «Кириченко М» укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,0000 га з кадастровим номером 6321055100:17:003:0368, який зареєстрований 29.11.2021 реєстратором Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області Гелуненко О.В. Оскільки територіальна громада не уповноважувала Борівську селищну раду на прийняття вказаного рішення всупереч вимогам закону, то і відповідач на підставі такого рішення у встановленому законом порядку права власності на земельну ділянку не набув, а отже і не міг у подальшому передати її в користування іншим особам. Таким чином, враховуючи, що державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку за відповідачем проведено на підставі незаконного рішення Борівської селищної ради, то вищевказаний договір оренди земельної ділянки є недійсним з моменту його укладення. У зв`язку з тим, що земельна ділянка вибула з власності територіальної громади незаконно, з допущенням порушень вимог чинного законодавства, то укладений договір оренди земельної ділянки підлягає визнанню недійсним в судовому порядку, в зв`язку з чим спірна земельна ділянка підлягає витребуванню (поверненню) у комунальну власність територіальної громади Борівської селищної ради.

01 травня 2024 року надійшли письмові пояснення Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області з проханням відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки оскаржуване рішення Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області вже виконане, громадянин ОСОБА_3 правомірно, за встановленою чинним законодавством процедурою набув у власність земельну ділянку, та правомірно, на протязі тривалого часу використовував її за цільовим призначенням, не порушуючи жодних прав та інтересів держави, інтересів держави та інших громадян. Науково-правовий висновок є неналежним та недопустимим доказом, не є висновком експерта у галузі права. Окрема думка судді Конституційного Суду України не має обов`язкового значення і, відповідно, не породжує юридичних наслідків та не може розглядатися як джерело права. Жодна норма чинного законодавства не передбачає процедури підрахунку 2/3 голосів від загального складу депутатів селищної ради, у якій бік потрібно заокруглювати і яка конкретно кількість депутатів (17 чи 18) становить 2/3 голосів від загальної кількості 26 депутатів у селищній раді. Борівська селищна рада Ізюмського району Харківської області при прийнятті оскаржуваного рішення керувалася загально відомими правилами округлення і при наявності 17 голосів правомірно визнала рішення прийнятим. Борівська селищна рада на підставі Законів України мала правомочність щодо розпорядження земельною ділянкою від імені та в інтересах територіальної громади. ОСОБА_3 правомірно, за встановленою чинним законодавством процедурою набув у власність земельну ділянку. Покладаючись на добросовісність дій Борівської селищної ради, ОСОБА_3 законним шляхом набув своє майно, є добросовісним набувачем, тому це майно у нього на підставі ст.388 ЦК України витребувано бути не може, оскільки в діях Борівської селищної ради була воля на передачу йому майна. Тому, Ізюмська окружна прокуратура Харківської області обрала неефективний та неналежний спосіб захисту права власності. Намагання виправити (на думку позивача) допущену в минулому органом влади «помилку» не може мати наслідком непропорційне втручання у нове право відповідача та перекладання на нього усіх негативних наслідків такої «помилки», оскільки задоволення позову із формальних підстав покладатиме надмірний індивідуальний тягар на особу, яка володіє земельною ділянкою протягом тривалого часу, а отже порушить справедливий баланс інтересів сторін. Наданням ОСОБА_3 у власність земельної ділянки права та інтереси держави, територіальної громади, сусідніх землекористувачів не порушуються. Отже, втручання держави у право ОСОБА_3 на мирне володіння майном спірною земельною ділянкою, зважаючи на тривале добросовісне користування ним земельною ділянкою, який протиправних дій для заволодіння земельною ділянкою не вчиняв, має ознаки непропорційного втручання у його право на мирне володіння майном. На пленарному засіданні, яке відбулося 02.08.2021, було прийнято багато подібних рішень про передачу земельних ділянок у власність громадян, при цьому усі громадяни, які отримали земельні ділянки є мешканцями Борівської селищної територіальної громади, зокрема лікарі і медичні працівники, педагогічні працівники, які тривалий час чекали, щоб реалізувати своє право на отримання земельної ділянки у власність.

У поясненнях від 15.05.2024 представник Ізюмської окружної прокуратури зазначив, що дробове число 17,33, яке не становить ціле число від загального складу ради, повинно заокруглюватись у бік збільшення і становити ціле натуральне число, оскільки при заокруглені в бік зменшення, число 17 буде становити менше ніж дві третини голосів депутатів відповідної ради, що суперечитиме засадам здійснення місцевого самоврядування, враховуючи, що один депутат має один голос. Воля держави (громади) як власника земель може виражатись лише в таких діях органу виконавчої влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави. Відсутність законного рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування Борівської селищної ради, спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки означає, що громада, як власник, волю (згоду) на її відчуження не виявляла, а тому вона вибула з володіння власника поза волею без прийняття відповідного законного рішення. Принцип «належного урядування» не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

15.05.2024 надійшли пояснення представника ОСОБА_3 з проханням відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки рішення Борівської селищної ради є законним, прийнятим відповідно до вимог ч. 2 ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні». Висновок не може бути визнано належним доказом для підтвердження тверджень та аргументів позивача, оскільки він складений спеціалістами, які не є атестованими судовими експертами. Окрема думка судді Конституційного Суду України не є актом Конституційного суду України, не є джерелом права, не має обов`язкової юридичної сили і безпосередньо не породжує правових наслідків. Визначення двох третин голосів депутатів від загального складу ради має здійснюватися шляхом округлення до цілого числа за математичними правилами, що й було зроблено Борівською селищною радою. Оскільки жодним нормативно- правовим актом не встановлено порядку здійснення розрахунку двох третин голосів депутатів від загального складу ради. Для цілей такого визначення має застосовується правило округлення, яке полягає у збільшенні відповідного знаку на «1» (одиницю), якщо наступний за ним знак, який скорочується, дорівнює або перевищує «5» (п`ять). 2/3 депутатів Борівської селищної ради від загального складу становить 17 (26:3*2 = 17,33). Таким чином, Борівської селищної ради вірно визначено 2/3 голосів депутатів від загального складу ради. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, викладених в позовній заяві.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити, представник відповідача заперечував у задоволенні позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов наступних висновків.

Згідно рішення Борівської селищної ради XIV сесії VIII скликання від 02 серпня 2021 року №13 затверджено ОСОБА_3 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, сільськогосподарські угіддя (рілля) за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області; передано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га /кадастровий номер 6321055100:17:003:0368/ за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області.

Згідно рішення Борівської селищної ради I сесії VIII скликання від 03.12.2020 №1, II сесії VIII скликання від 11.12.2020 №1 загальний склад Борівської селищної ради складає 26 депутатів.

За протоколом поіменного голосування питання №13 XIV сесії Борівської селищної ради VIII скликання «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради, гр. ОСОБА_3 » від 02.08.2021 з присутніх на пленарному засідання 17 депутатів «за» проголосували 17 депутатів.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 на праві власності з 12.08.2021 належить земельна ділянка кадастровий номер 6321055100:17:003:0368 площею 2 га на підставі рішення Борівської селищної ради від 02.08.2021.

13 жовтня 2021 року між ОСОБА_3 та ФГ «Кириченко М» укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки.

Відповідно до статей 13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У частинах першій, другій, третій статті 78 Земельного кодексу України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Держава є самостійним суб`єктом права власності на землю, яка реалізує це право через органи державної влади на землі державної власності.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

За змістом частини третьої статті 24 вказаного Закону органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуючись у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частиною першою статті 59 вказаного Закону визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність (крім земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, та випадків передачі земельної ділянки власнику розташованого на ній жилого будинку, іншої будівлі, споруди) приймається не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу.

Таким чином, вказаними нормами матеріального права визначено підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання, зокрема, для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявою для отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, за результатами розгляду яких такі органи приймають рішення про погодження чи відмову в погодженні проекту землеустрою.

Згідно науково-правового висновку Науково-дослідного інституту правового забезпечення інноваційного розвитку Національної академії правових науки України №9 від 27.01.2022 дробове число 17,33, яке не становить ціле число від загального складу ради, повинно заокруглюватись у бік збільшення і становити ціле натуральне число, оскільки при заокругленні в бік зменшення, число 17 буде становити менше ніж дві третини голосів депутатів відповідної ради, що суперечитиме засадам здійснення місцевого самоврядування, враховуючи, що один депутат має один голос. Кількість голосів депутатів від загального складу селищної ради, який складає 26 депутатів, повинна становити мінімум 18, а відтак рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосували «за» 18 і більше депутатів.

Стосовно зазначеного висновку суд зазначає наступне.

Згідно з положенням частини ст. 73 ЦПК України як експерт з питань права може залучатися особа, яка має науковий ступінь та є визнаним фахівцем у галузі права. Рішення про допуск до участі в справі експерта з питань права та долучення його висновку до матеріалів справи ухвалюється судом. Експерт з питань права зобов`язаний з`явитися до суду за його викликом, відповідати на поставлені судом питання, надавати роз`яснення. За відсутності заперечень учасників справи експерт з питань права може брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Експерт з питань права має право знати мету свого виклику до суду, відмовитися від участі у судовому процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями, а також право на оплату послуг та на компенсацію витрат, пов`язаних з викликом до суду.

Законодавство не містить застережень щодо спеціальної кримінальної відповідальності такого експерта. Відповідні експерти не вносяться до спеціальних реєстрів та не підлягають атестації, ліцензуванню.

Водночас процесуальними кодексами визначається виключне коло питань, з яких експерт з питань права може надавати свій висновок: (1) щодо застосування аналогії закону чи аналогії права; (2) щодо змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній державі.

Статтею 114 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.

Відповідно до статті 115 ЦПК України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

Таким чином, зазначений науково-правовий висновок не є висновком експерта у галузі права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.02.2019 по справі №826/2184/17 зазначила про наявність виключної правової проблеми стосовно наявності правомочності засідання у випадку коли воно є правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин від його складу.

Суд вказав, що за математичним (арифметичним) визначенням дві третини від 11 становить 7,3333 (11:3х2). При приведенні цього числа до цілого за математичними правилами воно підлягає округленню в бік зменшення, тобто до 7.

Проте у суду касаційної інстанції виникло питання щодо можливості застосування правил математичного обчислення при юридичній оцінці фактів, зокрема, у випадку визначення не числового еквіваленту, а кількості осіб, а також кількість осіб, які становлять «не менше двох третин від складу» 11 осіб це 8 (перше ціле число, яке перевищує математичне значення) чи 7 осіб (число, яке відповідає округленому значенню за математичними правилами).

З метою забезпечення єдності правозастосовної практики як Верховним Судом, так і місцевими й апеляційними судами Велика Палата Верховного Суду у вказаному рішенні дійшла висновку про те що, застосування правил математичного округлення до найближчого натурального числа при визначенні кількості осіб для прийняття відповідного рішення є необґрунтованим.

При цьому Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що аналогічний підхід до визначення кворуму був застосований у рішенні Ради суддів України від 07 лютого 2018 року № 10 щодо тлумачення словосполучення «не менше двох третин від складу суду», відповідно до якого кількість членів, яка дорівнює або перевищує математичну величину двох третин, є цілим натуральним числом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Так, загальний склад Борівської селищної ради станом на 02.08.2021 становив 26 депутатів, рішення про передачу відповідачу у власність земельної ділянки ухвалило 17 депутатів.

За математичним визначенням дві третини від 26 становить 17,33 (26:3*2).

Абзацом 2 частини 2 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що рішення ради щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність (крім земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, та випадків передачі земельної ділянки власнику розташованого на ній жилого будинку, іншої будівлі, споруди) приймається не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради.

Тобто рішення вважається ухваленим, якщо прийнято не менш ніж 17,33 особами, кожен депутат має один голос.

Зазначеною нормою встановлений імперативний мінімум кількісного складу для правомочності ухвалення рішення. Тобто, рішення має буте прийнято більше ніж 17 депутатами із 26 депутатів, а відтак застосування правил математичного округлення до найближчого натурального числа є необґрунтованим.

Зазначене повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду по справі №826/2184/17.

Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення Борівської селищної ради від 02.08.2021, яким передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, прийняте неповноважною сесією сільської ради, у зв`язку із відсутністю кворуму, а саме двох третин депутатів від загального складу ради.

Оскільки рішення Борівської селищної ради про передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства є правомочним, якщо за нього проголосували не менш як дві третини загальної кількості депутатів, то відсутність кворуму виключає законність прийнятого таким складом рішення.

Таким чином доводи Борівської селищної ради та представників відповідачів про необхідність застосування правил математичного округлення в даному випадку, тобто при оцінці юридичного факту щодо наявності кворуму при ухваленні рішення депутатами сільської ради, безпідставні.

Нормами глави 29 ЦК України передбачені такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Засади захисту права власності, зокрема передбачають право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) та від добросовісного набувача (стаття 388 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, зокрема, якщо воно вибуло з володіння власників не з їхньої волі.

При цьому статтею 346 ЦК України не передбачено підстав припинення права власності дійсного власника у зв`язку із передачею земельної ділянки, реєстрацію права власності на неї за іншими особами, у тому числі після її продажу, що відбулося без участі та поза волею дійсного власника.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник, з дотриманням вимог статті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України (пункт 21 постанови Пленуму ВССУ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 7 лютого 2014 року).

Отже, підставою для застосування механізму, передбаченого статтею 388 ЦК України, є встановлення судом можливості витребувати майно у набувача, незалежно від заперечення про те, що він є добросовісним. Такою умовою є, поряд з іншим, доведення факту вибуття майна з володіння власника чи володіння особи, якій він передав майно, поза їхньої волі.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Власник, з дотриманням вимог статті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не привело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зроблено висновок про те, що обрання позивачем неналежного (неефективного та/або неправомірного) способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 725-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Харківської області» затверджено території територіальних громад Харківської області, зокрема, до Борівської селищної територіальної громади, код пункту адміністративного центру територіальної громади згідно з КОАТУУ, з адміністративним центром територіальної громади у смт Боровське входять такі селищні громади (населені пункти): Борівська, Богуславська, Вищесолоненська, Гороховатська, Першотравневе, Підвисочанська, Підлиманська, Пісько-Радьківська, Черненщинська, до Дворічанської селищної територіальної громади, з адміністративним центром територіальної громади у смт Дворічна входять такі селищні громади (населені пункти): Дворічанська, Богданівська, Вільшанська, Кам`янська, Колодязненська. Кутьківська, Лиманська, Новоєгорівська, Петро-Іванівська, Пісківська, Рідкодубівська, Тавільжанська, Токарівська.

Таким чином, Борівська селищна рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків розформованої Борівської селищної ради Борівського району Харківської області.

Відповідно до пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом (доповнено згідно із Законом України від 28.04.2021 №1423-IX) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); оборони; природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Згідно частини 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

В даному випадку Борівській селищній раді надано повноваження на розпорядження всіма землями державної власності розташованими за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад, крім земель, які залишились у державній власності автоматично з 27.05.2021 року згідно Закону України № 1423-IX від 28.04.2021.

Суд приймає до уваги висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 373/1810/16-ц про те, що законодавчо визначений порядок набуття права власності громадянами на земельну ділянку із земель державної та комунальної власності потребує наявності, з одного боку, волевиявлення осіб до отримання земельної ділянки у формі подання заяви, з іншого прийняття рішення про її передачу органом державної влади або місцевого самоврядування. Тож відсутність волевиявлення територіальної громади на передачу земельної ділянки є порушенням чинного законодавства. Право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, можливе розпорядження спірним нерухомим майном. Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).

Таким чином, суд дійшов висновку, що держава (територіальна громада) як власник ділянки волю на її вибуття з державної власності не виражала. Вибуття земельної ділянки з державної власності сталося внаслідок незаконних дій Борівської селищної ради, а саме прийняття рішення про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_3 за відсутності кворуму для ухвалення такого рішення.

Отже, земельна ділянка вибула з державної власності поза волею власника. Тому повинні застосовуватися статті 387, 388 Цивільного кодексу України, а відтак суд погоджується з обраним позивачем способом захисту шляхом звернення до суду з віндикаційним позовом.

Оцінюючи додержання «справедливого балансу», з огляду на статтю 1 Першого Протоколу до Конвенції, яка гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, а також те, що для оцінки додержання в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується, суд зазначає, що реєстрацію права власності на земельну ділянку, яка є предметом позову, було вчинено на підставі незаконного рішення Борівської селищної ради.

Визначаючи наявність суспільного інтересу у поверненні земельної ділянки державі, суд звертає увагу, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність та повернення у державну власність землі, яка вибула з власності держави незаконно поза її волею.

Окрім того, суспільний інтерес, який полягає у поверненні в розпорядження держави земельної ділянки, що є умовою реалізації функцій держави з забезпечення громадян правом власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, забезпечення рівності можливостей всіх громадян використати своє право на землю.

Судом під час розгляду даної справи не встановлено невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту зазначеної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Потрібний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, потрібно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади чи місцевого самоврядування.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони цієї категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом державної влади, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель сільськогосподарського призначення.

Таким чином, судом перевірено, що втручання у власність відповідача є законним, переслідує «суспільний», «публічний» інтерес, такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Суд також враховує інтереси позивача як власника спірних земельних ділянок, який здійснює захист порушеного права власності, надаючи їм оцінку з точки зору балансу з правами та інтересами добросовісного набувача, та вважає, що права та інтереси власника, який позбувся володіння земельними ділянками внаслідок протиправних дій, за обставин цієї справи, перевищують інтереси набувача, який набуває право власності на майно, якщо згідно зі статтею 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Отже за обставин цієї справи, вимоги позивача про витребування спірних земельних ділянок з чужого незаконного володіння є обґрунтованими.

Підстав вважати, що витребування земельної ділянки є «надмірним тягарем» для ОСОБА_4 немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За положенням частини 1 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

З урахуванням того, що ОСОБА_3 не набув правомочностей власника, у зв`язку з чим: не був уповноважений передавати земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, договір оренди земельної ділянки суперечить актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, спрямований на незаконне заволодіння майном територіальної громади, що є підставою для визнання його недійсним на підставі ч.1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Крім того, згідно з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.01.2022 у справі № 687/425/20, державній реєстрації підлягає як право власності, так і похідні від права власності речові права на нерухоме майно. Разом із тим, внесення змін до запису про державну реєстрацію права власності на підставі рішення суду про задоволення віндикаційного позову лише щодо останнього власника ніяким чином не може призвести до зміни чи скасування запису про похідні від права власності речові права на вказане майно, яким розпорядилася особа, яка не мала права цього робити, оскільки є володіючим невласником. Таким чином, повернення земельної ділянки у володіння власника (титульного володільця) в повній мірі не відбувається, якщо існують зареєстровані обмеження щодо володіння таким майном у вигляді запису про похідне від права власності право користування земельною ділянкою, й земельна ділянка не повертається у фактичне володіння з можливістю власника нею як користуватися, так і розпоряджатися.

Дана позиція узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Верховного Суду від 17.11.2021 року у справі № 672/386/20.

Враховуючи викладене, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з підстав зазначених вище.

Крім того, на підставі ст.141 ЦПК України на користь позивача слід стягнути з відповідачів понесені судові витрати зі сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 215387,388 ЦК України, ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст.ст. 137,141, 274-279, 263-265, 352, 354-355ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Ізюмської окружноїпрокуратури Харківськоїобласті (Харківськаобл.,Ізюмський район,м.Ізюм,вул.Донця-Захаржевського,4,код ЄДРПОУ02910108)в інтересахдержави вособі позивача: Борівськоїселищної територіальноїгромади Ізюмськогорайону Харківськоїобласті,представницьким органомякої всилу законує Борівськаселищна рада(Харківськаобл.,Ізюмський район,смт.Борова,вул.Миру,19,код ЄДРПОУ04397939)до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 ),Фермерського господарства«Кириченко М»(Харківськаобл.,Ізюмський район,с.НижчеСолоне СТГ,вул.Центральна,71,код ЄДРПОУ35604785)про витребуванняземельної ділянкита визнаннянедійсним договоруоренди - задовольнити.

Витребувати на користь Борівської селищної територіальної громади в особі Борівської селищної ради (код ЄДРПОУ 04397939) з незаконного володіння ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та фермерського господарства «Кириченко М» (код ЄДРПОУ 35604785) земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га, кадастровий номер 6321055100:17:003:0368, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Борівської селищної ради Харківської області.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га з кадастровим номером 6321055100:17:003:0368, укладений 13.10.2021 між ОСОБА_3 та Фермерським господарством «Кириченко М» (ЄДРПОУ 35604785), в особі ОСОБА_5 , зареєстрований 29.11.2021 реєстратором Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області Гелуненко О.В. (номер запису про інше речове право 45601137).

Стягнути в дольовому порядку з ОСОБА_3 , Фермерського господарства «Кириченко М» на користь Харківської обласної прокуратури сплачений судовий збір у розмірі 9122 (дев`ять тисяч сто двадцять дві) грн 74 коп. по 4561 грн 37 коп. з кожного.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 06 листопад 2024 року.

Головуючий Є.В.Невеніцин