Постанова

від 21.10.2024 по справі 904/1140/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2024 року м. Дніпро Справа № 904/1140/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Іванова О.Г.,

при секретарі судового засідання: Ліпинському М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпровської міської ради

на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Дупляк С.А.) від 18.03.2024р. у справі № 904/1140/24

за позовом Дніпровської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал Екс"

про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності без достатньої правової підстави, -

ВСТАНОВИВ:

Дніпровська міська рада звернулася до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал Екс" про стягнення з останнього 341 852,70 грн. набутих без достатньої правової підстави, внаслідок несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просив суд накласти арешт на нерухоме майно ТОВ "Метал Екс", а саме: 24/100 будівель та споруд, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 465537612101, номер відомостей про речове право 20188760, до набрання рішенням по справі законної сили.

На думку позивача, оскільки предметом спору є стягнення орендної плати, накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, який на праві приватної власності належать ТОВ "Метал Екс", мінімально впливатиме на повсякденну роботу відповідача, не ускладнюючи його господарську діяльність. До того ж, позивач зазначає, що за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2024р. у справі № 904/1140/24 у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.

Ухвала мотивована тими обставинами, що позивач жодним чином не обґрунтовує того, що у разі можливого задоволення позову відповідач не зможе погасити спірну заборгованість за рахунок наявних у нього коштів. При цьому, наявність у власності відповідача вищевказаного нерухомого майна, жодним чином не вказує на наявність наміру відповідача вказане майно відчужити з метою уникнення виконання зобов`язання щодо стягнення безпідставно набутих 341 852,70 грн, внаслідок несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою.

Дніпровська міська рада звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2024р. у справі № 904/1140/24 скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву Дніпровської міської ради про забезпечення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, окрім доводів, викладених у заяві про забезпечення позову посилається на висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023р. у справі №905/448/22, яка вказала про те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Апелянт вважає, що обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача є додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Метал Екс" своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалось. Про дату, час та місце судового засідання повідомлене належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.05.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2024р. у справі № 904/1140/24, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 19.08.24р. о 12:30 год.

У зв`язку з перебуванням судді-члена колегії Коваль Л.А. на лікарняному та неможливістю проведення судового засідання 19.08.2024р., розгляд апеляційної скарги у справі № 904/1140/24 не відбувся.

02.09.2024 на підставі розпорядження керівника апарату суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Коваль Л.А. - члена колегії суддів, для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі головуючого судді - Чередка А.Є., суддів - Мороза В.Ф., Іванова О.Г.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.09.2024 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу новим складом суду; розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 21.10.2024р. о 12:30 год.

У судовому засіданні представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсягу та просив її задовольнити.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.

Відповідно до вимог частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суд у кожному конкретному випадку повинен оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18).

Предметом спору у даній справі є вимога Дніпропетровської міської ради до відповідача про стягнення коштів набутих без достатньої правової підстави, внаслідок несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою.

У даному випадку позивачем не наведено фактичних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про вчинення відповідачем дій спрямованих на ухилення від виконання судового рішення або дій, які можуть призвести до відчуження належного позивачу майна на момент виконання рішення.

Самі лише посилання позивача на те, що відповідач має можливість розпоряджатися майном (будівлею), а також припущення відчуження такого майна, не є достатньою підставою для забезпечення позову у визначений позивачем спосіб.

Окрім того, предметом позову є вимоги про стягнення заборгованості, розмір якої не є значним. Накладення арешту на нерухоме майно, яке за результатами вирішення спору не набуватиметься позивачем, не є доцільним заходом забезпечення, оскільки збереження саме зазначеного майна не є необхідним для виконання рішення у справі, якщо позов буде задоволено.

Таким чином, саме по собі твердження позивача про можливість вільного розпорядження відповідачем належним йому нерухомим майном не є тією обставиною, яка б могла свідчити про намір вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення.

Не подано позивачем і доказів відсутності або недостатності у відповідача коштів для стягнення спірної заборгованості в разі задоволення позову або інших доказів, які б доводили скрутне матеріальне становище відповідача.

Посилання позивача на наявність у відповідача спірної заборгованості також не є підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки вказана заборгованість на час подання позову є предметом спору та підлягає доведенню на загальних підставах під час розгляду справи по суті.

Крім того, позивачем не наведено фактичних обставин, які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у разі задоволення позову та обставин, які б підтверджували, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову ускладнить чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що викладені позивачем обставини не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

Заявник посилається на протилежні висновки, зроблені Верховним Судом у справах №905/446/22, № 908/2382/21, № 381/4019/18, № 904/1934/23 проте вони зроблені за інших фактичних обставин справи. Оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову суд здійснює у кожній конкретній справі, з урахуванням поданих заявником доказів, доводів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Вжиття заходів забезпечення позову пов`язане з певними умовами та підставами визначеними ГПК України.

Колегія суддів зазначає про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється необхідність вжиття заходів забезпечення позову, а також дискреційний характер визначення судом необхідності вжиття відповідних заходів, виключає формування єдиних (для вирішення питання щодо необхідності застосування заходів забезпечення позову) критеріїв та алгоритму визначення підстав для вжиття того чи іншого засобу забезпечення позову.

Відтак, застосування судом першої інстанції норм права при розгляді заяви про забезпечення позову не суперечить жодному з вказаних скаржником висновків суду касаційної інстанції.

З огляду на усе вищевикладене, судова колегія апеляційного суду вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а оскаржувану ухвалу такою, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

Відповідно до ст. 129 ГПК України та виходячи з результатів розгляду апеляційної скарги, сплачений за її подання судовий збір слід покласти на апелянта.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 264, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2024р. у справі № 904/1140/24 - залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2024р. у справі № 904/1140/24 - залишити без змін.

Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на Дніпровську міську раду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 ГПК України.

Повна постанова складена та підписана 04.11.2024 року.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя О.Г. Іванов