Рішення

від 31.10.2024 по справі 914/2683/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 р. м. УжгородСправа № 914/2683/23

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.

Розглянув матеріали справи

за позовом Національного лісотехнічного університету України, м. Львів

в особі Страдчівського навчально-виробничого лісокомбінату Національного лісотехнічного університету України, смт Івано-Франкове Яворівського району Львівської області

до відповідача Фізичної особи-підприємця Понзеля Івана Федоровича, с. Лази Воловецького району Закарпатської області

про стягнення 199 353,09 грн,

За участю представників:

позивача не з`явився;

від відповідача Куксов В.Г., адвокат, ордер серії ВС №1240566 від 08.11.2023 (у режимі ВКЗ).

ВСТАНОВИВ:

Національний лісотехнічний університет України в особі Страдчівського навчально-виробничого лісокомбінату Національного лісотехнічного університету України звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Понзеля Івана Федоровича про стягнення 134 868,56 грн заборгованості за поставлений товар, 53 947,19 грн пені, 3237,00 грн 3% річних та 7300,90 грн інфляційних втрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем договору купівлі-продажу від 04.11.2022 № 64/155-2022.

Ухвалою Господарського Львівської області від 11 вересня 2023 року постановлено матеріали справи № 914/2683/23 за позовом Національного лісотехнічного університету України в особі Страдчівського навчально-виробничого лісокомбінату Національного лісотехнічного університету України до Фізичної особи-підприємця Понзеля Івана Федоровича про стягнення 199 353,09 грн передати за підсудністю до Господарського суду Закарпатської області.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 914/2683/23 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 жовтня 2023 року.

Ухвалою від 23 жовтня 2023 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, постановив розглянути спір за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи, встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору, заяв із обґрунтуванням заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Зважаючи на суть заперечень викладених у відзиві на позов та відповіді на відзив, з метою повного, всебічного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, суд ухвалою від 14 грудня 2023 року призначив справу №914/2638/23 до розгляду у судовому засіданні та повідомив учасників справи, що воно відбудеться 23 січня 2024 року.

У судовому засіданні 23 січня 2024 року суд оголосив перерву до 15 лютого 2024 року, а надалі до 12 березня 2024 року.

Ухвалою від 12 березня 2024 року суд постановив здійснити перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №914/2683/23 за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання та призначив підготовче засідання у справі на 10 квітня 2024 року.

У підготовчому засіданні 10 квітня 2024 року, за участю представників позивача Музиченка О.А. та відповідача Куксова В.Г., суд оголосив перерву до 24 квітня 2024 року та зобов`язав позивача подати до суду оригінал договору купівлі-продажу від 04.11.2022 № 64/155-2022.

Ухвалою від 24 квітня 2024 року суд задовольнив клопотання представника відповідача від 05.04.2024 про призначення експертизи та призначив у справі № 914/2683/23 судову експертизу проведення якої доручив Закарпатському відділенню Львівського науково дослідного інституту судових експертиз та зупинив провадження у справі до отримання судом експертного висновку.

Ухвалою від 06 червня 2024 року, за наслідками розгляду клопотання експерта, суд поновив провадження у справі № 914/2683/23, задовольнив клопотання судового експерта Кормоша О.В. № 1928-Е від 14.05.2024 про надання додаткових матеріалів необхідних для проведення судово-почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів, зобов`язав Фізичну особу-підприємця Понзеля Івана Федоровича, в п`ятиденний строк від дня отримання цієї ухвали, для проведення судової експертизи надати суду:

- вільні зразки підпису Понзеля Івана Федоровича, виконані у документах, що не мають відношення до даної справи та за часом виконання максимально наближені до часу виконання досліджуваного документу, тобто за 2019-2024 роки (документи: заяви, довідки, листи, виписки, відомості; із зазначенням назви документу, дати, тощо);

- вільні зразки відтисків печатки Фізичної особи-підприємця «Понзель Іван Федорович» за період із 2019 року до моменту виникнення спору у цій справі, які повинні бути безсумнівними, належної якості, в кількості не менше 10-15 документів та такі, що є репрезентативними та порівняльними (не мати відмінностей зображень).

Крім того, вказаною ухвалою від 06.06.2024 суд зобов`язав Фізичну особу-підприємця Понзеля Івана Федоровича оплатити рахунок від 14.05.2024 № 24-1928-Е за комплексну експертизу та зупинив провадження у справі № 914/2683/23 до отримання судом експертного висновку.

Ухвалою від 17 липня 2024 року суд поновив провадження у справі та повідомив учасників справи про проведення підготовчого засідання 07 серпня 2024 року зважаючи на повернення 10 липня 2024 року Закарпатським відділенням Львівського науково дослідного інституту судових експертиз матеріалів цієї справи з повідомленням про неможливість надання висновку за результатами проведення комплексної судової технічної та почеркознавчої експертизи відповідно до п.п. 1.13, 4.10. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень.

Сторони скористалися своїми правами на подання заяв по суті спору. Так, від відповідача 08 листопада 2023 року на поштову адресу суду (14 листопада 2023 року через систему «Електронний суд») надійшов відзив на позовну заяву від 06.11.2023, водночас позивач 15 листопада 2023 року через систему «Електронний суд» (та 20 листопада 2024 року на поштову адресу) подав відповідь на відзив № 01-603 від 15.11.2023. Заперечення на відповідь на відзив від відповідача надійшли через систему «Електронний суд» 16 листопада 2023 року. Крім того, позивачем 22 січня 2024 року за допомогою системи «Електронний суд» скеровано клопотання/заяву за змістом якої надано пояснення по суті спору, натомість також через систему «Електронний суд» 29 січня 2024 року відповідачем подано додаткові пояснення у справі. 06 лютого 2024 року від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання/заява у якому викладені заперечення на подані представником відповідача додаткові пояснення.

11 березня 2024 року представник позивача подав через систему «Електронний суд» заяву від 09.03.2024 до якої долучив пояснення працівників Страдчівського навчально-виробничого лісокомбінату Національного лісотехнічного університету України з приводу обставин, які є предметом судового розгляду в цій справі.

За наслідками проведеного у справі підготовчого провадження, з огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у частині 2 ст. 182 ГПК України питань, що підлягали з`ясуванню судом, ухвалою суду від 07 серпня 2024 року постановлено підготовче провадження закрити та призначити судовий розгляд справи по суті на 24 вересня 2024 року.

В судовому засіданні 24 вересня 2024 року суд постановив ухвалу, якою, в порядку статей 120-121, 216 ГПК України викликав позивача у судове засідання 03 жовтня 2024 року визнавши його явку обов`язковою.

У судовому засіданні 03 жовтня 2024 року оголошувалася перерва до 22 жовтня 2024 року у зв`язку з виникненням технічних проблем, що унеможливили участь представника позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Позатим, протокольною ухвалою від 03.10.2024 суд роз`яснив представнику позивача визначені в ч. 5 ст. 197 ГПК України процесуальні наслідки повторної з технічних причин неможливості взяти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, за якими пов`язані з цим ризики несе учасник справи, який подав відповідну заяву суду.

В судовому засіданні 22.10.2024 за участю представника відповідача судом розпочато з`ясування обставин справи, заслухано вступне слово відповідача, досліджено наявні в матеріалах справи докази та з метою підготовки учасників справи до судових дебатів оголошено перерву в судовому засіданні до 31 жовтня 2024 року.

Представник позивача в судові засідання 22 жовтня 2024 року та 31 жовтня 2024 року не з`явився, причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку шляхом надіслання ухвал від 03 жовтня 2024 року та від 22 жовтня 2024 року до електронного кабінету Національного лісотехнічного університету України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа від 03.10.2024 року та від 22.10.2024 року.

Присутній в судових засіданнях в режимі відеоконференції представник відповідача позовні вимоги заперечив в повному обсязі з підстав, що зазначені у відзиві та додаткових поясненнях.

Згідно з ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Згідно приписів ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 ГПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, з огляду на встановлений в ст. 195 ГПК України строк розгляду справи по суті та беручи до уваги ту обставину, що відповідно до ухвали суду від 22.10.2024 явка учасників справи в судовому засіданні не визнавалася обов`язковою, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивача за наявними в матеріалах справи доказами, яких достатньої для прийняття рішення у справі.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки поданих учасниками справи доказів.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати вартості поставленої за Договором купівлі-продажу №64/155-2022 від 04.11.2022 на підставі товарно-транспортних накладних серії ЛУА №031707 та №031708 від 07.11.2022 року лісопродукції, у зв`язку з чим в нього виникла заборгованість в розмірі 134 868,56 грн, за несвоєчасну сплату якої позивачем нараховано 53 947,19 грн пені, 3237,00 грн 3% річних та 7300,90 грн інфляційних втрат, з вимогами про стягнення яких заявлено даний позов до Господарського суду.

Заперечення (відзив) відповідача.

Відповідач згідно з відзивом на позовну заяву від 06.11.2023 заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначає, що позивачем не подано суду належних доказів на підтвердження факту поставки лісопродукції відповідачу за Договором купівлі-продажу №64/155-2022 від 04.11.2022, якими є видаткові накладні, а долучені до матеріалів справи товарно-транспортні накладні та акт звірки взаємних розрахунків складені з грубим порушенням вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджений наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95, позаяк в зазначених документах відсутні підпис покупця та дата одержання товару, що робить їх недопустимими та неналежними доказами по даній справі.

Крім того, зазначає, що товарно-транспортна накладна не є тим документом, який підтверджує факт передачі товарно-матеріальних цінностей покупцю, оскільки призначена для обліку ТМЦ на шляху переміщення від вантажовідправника до вантажоодержувача.

Відповідь на відзив.

Позивач згідно з поданою 15.11.2023 відповіддю на відзив спростовує наведені відповідачем у відзиві на позов заперечення.

Зазначає, що позовні вимоги ґрунтуються на факті виникнення фактичних відносин з купівлі-продажу дров`яної продукції, який був виконаний з боку позивача в повному обсязі шляхом надання товару (який був оглянутий та погоджений відповідачем) відповідно до товарно-транспортних накладних серії ЛУА №031707 та №031708 від 07.11.2022 року, а відповідач підтвердив наявність фактичних правовідносин за Договором купівлі-продажу №64/155-2022 від 04.11.2022 шляхом оплати грошових коштів 07.11.2023 на суму 120 000,00 грн та 17.02.2023 в розмірі 8148,88 грн.

Заперечення.

Відповідач у поданому суду запереченні на відповідь на відзив від 16.11.2023 спростовує аргументи позивача щодо підтвердження оплатою відповідача факту поставки товару за Договором купівлі-продажу №64/155-2022 від 04.11.2022 на підставі товарно-транспортних накладних серії ЛУА №031707 та №031708 від 07.11.2022 року.

Зазначає, що відповідач дійсно сплатив на користь позивача зазначені у відповіді на відзив грошові кошти та отримав товар, який по вартості відповідав сплаченій сумі, однак, під час поставки товару, йому, всупереч вимог чинного законодавства, не були надані товарно-супровідні документи, а позивач поставив відповідачу лише товар, вартість якого відповідала сумі сплачених позивачу коштів та будь-яких інших поставок товару, які не були оплачені відповідачем, позивачем здійснено не було.

Вкотре звертає увагу, що товарно-транспортна накладна не є тим документом, який підтверджує факт передачі товарно-матеріальних цінностей покупцю, оскільки використовується учасниками транспортного процесу для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а будь-яких доказів списання відповідних товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, позивачем до матеріалів справи не долучено.

Повторно стверджує про невідповідність товарно-транспортних накладних серії ЛУА №031707 та №031708 від 07.11.2022 року з огляду на їх непідписання відповідачем та відсутність дати отримання товару та зауважує, що з наведених позивачем міркувань вбачається, що позивач може просити суд стягнути з відповідача грошову суму в будь-якому розмірі, оскільки, на думку позивача, для цього достатньо, щоб документи були підписані лише з боку однієї сторони.

Крім того, покликається на обставину непідписання відповідачем примірника договору купівлі-продажу №64/155-2022 від 04 листопада 2022 року.

Також, зауважує, що у випадку реальної поставки позивачем товару, останній на дату відвантаження такого товару повинен був скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, підтвердженням чого була б квитанція про реєстрацію такої податкової накладної.

Письмові пояснення.

Позивач згідно з письмовими поясненнями від 22.01.2024 зазначає, що умовами договору було визначено умови поставки товару - FCA (Free Carrier Франко перевізник), за якими відповідальність знімається з вантажовідправника у той момент, коли він передає товар перевізнику, найнятому покупцем, а подальші ризики за транспортування вантажу покупець несе самостійно.

З посиланням на статтю 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» зазначає, що видаткову накладну зазначають у полі «Супровідні документи на вантаж» ТТН (додаток 7 до Наказу «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні»), яке не є обов`язковим реквізитом товарно-транспортних накладних.

Крім того, стверджує про реєстрацію позивачем податкової накладної за фактом спірної поставки, на підтвердження чого суду відповідно до пояснень від 22.01.2024 та 06.02.2024 надано податкові накладні №1902 та №1904 від 07.11.2022 року з квитанціями про їх реєстрацію в органах ДПС.

Відповідач згідно з письмовими поясненнями від 28.01.2024 зазначає, що за умовами поставки товару FCA ключовою в плані переходу права власності та ризиків на товар є обставина призначення перевізника покупцем товару та означена обставина жодним чином не доведена позивачем, а ФОП Понзель І.Ф. зі свого боку зазначає, що він не укладав з перевізником, зазначеним в товарно-транспортних накладних серії ЛУА №031707 та №031708 від 07.11.2022 року жодних договорів на перевезення згаданого в них товару та жодним іншим чином не призначав відповідного перевізника для надання транспортних послуг.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

04 листопада 2022 року між Страдчівським навчально-виробничим лісокомбінатом Національного лісотехнічного університету України, як Продавцем та Фізичною особою-підприємцем Понзелем Іваном Федоровичем, як Покупцем укладено Договір купівлі-продажу № 64/155-2022 (надалі Договір), за умовами п. 1.1. якого Продавець продає, а Покупець купує продукцію (товар), що названий в додатку до цього Договору на умовах вказаних у Договорі.

Товаром за цим Договором є: лісоматеріали круглі, дров`яна деревина, для промислового використання, дров`яна деревина для непромислового використання, пиломатеріали листяних та хвойних порід, тирса, відходи деревини (п. 1.2. Договору).

Згідно з п. 1.3. Договору найменування, асортимент, кількість, ціна вказуються в Додатку до цього Договору.

За змістом п.п. 2.1., 2.2. Договору визначено зобов`язання Продавця передати зазначений в додатку до Договору товар Покупцеві та обов`язок останнього прийняти товару від Продавця і здійснити за нього оплату в строки і порядку, передбачені цим Договором.

Відповідно до п. 3.1. Договору Покупець купує товар за ціною та в кількості, узгоджених при кожному окремому замовленні і вказуються в Додатку до цього Договору.

Умови передачі товару визначені сторонами в розділі 5 Договору, відповідно до п. 5.1. якого Продавець надає товар в асортименті і кількості відповідно до замовлення Покупця, яке оформляється Додатком до цього Договору.

Поставка товару здійснюється на умовах FCA згідно Інкотермс 2020, Право власності на Товар Покупець набуває з моменту підписання товарно-транспортної накладної (п.п. 5.2., 5.3. Договору).

Згідно з п.п. 6.1., 6.2. Договору оплата за товар здійснюється по узгодженню сторін, розрахунки на кожну партію Продукції, що відвантажується у відповідності до заявки Покупця здійснюються шляхом передоплати або оплати з відстрочкою платежу. Ціна на товар погоджується між сторонами окремо на кожну партію продукції та вказується у відпускних накладних. Термін можливої відстрочки оплати не може перевищувати 5 календарних днів від дня поставки товару Покупцю. Першим днем відстрочки платежу є наступний день після вказаної в накладній дати отримання товару Покупцем.

Строк дії Договору визначено у п. 9.1. Договору, відповідно до якого цей Договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31 грудня 2022 року. Термін дії Договору продовжується на наступний календарний рік, якщо жодна сторона не заявить письмово про бажання його розірвати не пізніше, ніж за місяць до закінчення терміну дії Договору (п. 9.2. Договору).

За твердженням позивача, ним, на виконання умов Договору та на підставі товарно-транспортних накладних серії ЛУА №031707 від 07.11.2022 року (на суму 229 183,63 грн) та №031708 від 07.11.2022 року (на суму 33 833,81 грн) передано відповідачеві товар (лісоматеріали) на загальну суму 263 017,44 грн, тоді як відповідачем здійснено лише часткову оплату вартості отриманого товару в розмірі 128 148,88 грн (виписка по рахунку позивача за період з 01.10.2022 по 14.08.2023), у зв`язку з чим допущено заборгованість в розмірі 134 868,56 грн, з вимогами про стягнення якої разом з нарахованими позивачем пенею, відсотками річними та втратами від інфляції подано означений позов до Господарського суду.

До позовної заяви позивачем також долучено претензію №272 від 16.06.2023 про сплату заборгованості в розмірі 134 868,56 грн, однак доказів її надіслання відповідачу суду не надано.

Відповідач, в свою чергу, зазначає про належне виконання ним зобов`язань з оплати вартості отриманого від позивачем товару (лісопродукції) в розмірі 128 148,88 грн, яка була отримана від позивача без оформлення первинних бухгалтерських документів на неї та зазначає, що факт поставки товару за Договором на суму 263 017,44 грн документально не доведено позивачем, а означені обставини відповідачем не визнаються позаяк:

-в матеріалах справи відсутні видаткові накладні на підтвердження факту передачі товару, а долучені позивачем до позову товарно-транспортні накладні не підписані відповідачем;

-підпис перевізника (ФОП Мізерник Ю.Я.) на товарно-транспортних накладних серії ЛУА №031707 від 07.11.2022 року та №031708 від 07.11.2022 року без доведення залучення означеного перевізника саме відповідачем не має жодного правового значення для підтвердження факту поставки за Договором;

-сам примірник Договору купівлі-продажу № 64/155-2022 від 04.11.2022 не підписувався відповідачем;

-відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідачем податкового кредиту за зареєстрованими позивачем податковими накладними №1902 та №1904 від 07.11.2022 року.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

За положеннями ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 Цивільного кодексу України.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Судом встановлено, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами Договір купівлі-продажу № 64/155-2022 від 04.11.2022 є договором поставки.

Відхиляються, при цьому, судом аргументи відповідача щодо непідписання ФОП Понзель І.Ф. Договору купівлі-продажу № 64/155-2022 від 04.11.2022 з огляду на положення приписів ч. 4 ст. 102 ГПК України, за якими у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з`ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.

При цьому, суд враховує, що в ході розгляду справи №914/2683/23 відповідно до ухвали від 24.04.2023 за клопотанням відповідача з метою встановлення обставин підписання чи непідписання ФОП Понзель І.Ф. Договору купівлі-продажу № 64/155-2022 від 04.11.2022 було призначено судову експертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання:

1) Чи виконано підпис, зображення якого вміщено на договорі купівлі-продажу № 64/155-2022 від 04 листопада 2022 р. навпроти слів «Іван Познель» ОСОБА_1 або іншою особою?

2) Чи відповідає відтиск печатки Фізичної особи-підприємця Понзеля Івана Федоровича на договорі купівлі-продажу № 64/155-2022 від 04 листопада 2022 р. відтискам печатки Фізичної особи-підприємця Понзеля Івана Федоровича?

Ухвалою суду від 06.06.2024 за результатами розгляду клопотання судового експерта Кормоша О.В. № 1928-Е від 14.05.2024 судом зобов`язано Фізичну особу-підприємця Понзеля Івана Федоровича оплатити рахунок від 14.05.2024 № 24-1928-Е за комплексну експертизу та для проведення судової експертизи надати суду:

- вільні зразки підпису Понзеля Івана Федоровича, виконані у документах, що не мають відношення до даної справи та за часом виконання максимально наближені до часу виконання досліджуваного документу, тобто за 2019-2024 роки (документи: заяви, довідки, листи, виписки, відомості; із зазначенням назви документу, дати, тощо);

- вільні зразки відтисків печатки Фізичної особи-підприємця «Понзель Іван Федорович» за період із 2019 року до моменту виникнення спору у цій справі, які повинні бути безсумнівними, належної якості, в кількості не менше 10-15 документів та такі, що є репрезентативними та порівняльними (не мати відмінностей зображень).

Вказана ухвала залишена без виконання заявником клопотання про призначення судової експертизи у даній справі, однак залишилася невиконаною ФОП Понзель І.Ф. та 10 липня 2024 року від Закарпатського відділення Львівського науково дослідного інституту судових експертиз на поштову адресу суду надійшов супровідний лист № 1928-Е від 03.07.2024 з повідомленням про неможливість надання висновку за результатами проведення комплексної судової технічної та почеркознавчої експертизи відповідно до п.п. 1.13, 4.10. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень.

З урахуванням викладеного, враховуючи ухилення відповідача від оплати експертизи та надання суду на вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів, відповідно до ч. 4 ст. 102 ГПК України обставина підписання ФОП Понзель І.Ф. Договору купівлі-продажу № 64/155-2022 від 04.11.2022 вважається судом встановленою.

Відповідно до положень статей 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього кодексу, інших активів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 ГК України).

В силу ст. 712 ЦК України, ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Загальними положеннями про купівлю-продаж визначено обов`язок Покупця оплати товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Означеному обов`язку Покупця з оплати товару кореспондує та, з урахуванням положень п.п. 6.1., 6.2. Договору передує визначений в ст. 662 ЦК України обов`язок Продавця передати Покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

За встановленими судом обставинами, найменування, асортимент, кількість, ціна товару, який підлягав передачі Продавцем Покупцю за Договором повинен бути встановлений в Додатку до Договору (п.п. 1.1., 1.3., 2.1., 2.2., 3.1. Договору).

При цьому, підписаного сторонами Додатку до Договору суду не надано.

Позатим, як на підтвердження факту передачі товару за Договором позивач посилається на товарно-транспортні накладні серії ЛУА №031707 та №031708 від 07.11.2022 року на загальну суму 263 017,44 грн, в яких визначено найменування, асортимент, кількість, ціна лісоматеріалів, які відпускалися зі складу Вантажовідправника - Страдчівського навчально-виробничого лісокомбінату Національного лісотехнічного університету України Перевізнику ФОП Мізерник Ю.Я. із зазначенням у них Вантажоодержувача ФОП Понзель І.Ф.

Надаючи оцінку означеним товарно-транспортним накладним серії ЛУА №031707 та №031708 від 07.11.2022 року, суд враховує, що такі не можуть вважатися належними доказами виконання позивачем взятих на себе зобов`язань з передачі відповідачу товару за Договором чи підтверджувати фактичну (позадоговірну) поставку лісоматеріалів, позаяк не містять підпису Покупця (Вантажоодержувача) про отримання зазначеного у товарно-транспортних накладних товару (товарно-транспортна накладна серії ЛУА №031708 від 07.11.2022 року не містить й підпису Вантажовідправника), а долучена позивачем до позову фільтрована виписка за період з 01.10.2022 по 14.08.2023 не може підтверджувати прийняття відповідачем зазначеного в ТТН серії ЛУА №031707 та №031708 від 07.11.2022 року товару шляхом оплати за нього грошових коштів в сумі 128 148,88 грн, оскільки графа «Призначення платежу» не містить будь-яких посилань ні на Договір купівлі-продажу № 64/155-2022 від 04.11.2022, ані на конкретні товарно-транспортні накладні.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України).

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частина друга статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Аналогічний принцип закріплено у ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 13 ГПК України.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Чинною нормою ст. 79 ГПК України впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів» встановлює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач та їх оцінки їх правдивості і переваги доводів протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті показує, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (тут суд звертається до правових висновків викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, зокрема, що саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, який, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») звернув увагу, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 21.10.2011 у справі «Дія-97» проти України» зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.

Надаючи оцінку аргументам позивача щодо підтвердження товарно-транспортними накладними серії ЛУА №031707 та №031708 від 07.11.2022 року факту передачі відповідачу лісоматеріалів за Договором, суд зауважує, що з урахуванням встановлених в п. 5.1. Договору умов передачі товару Покупцю на умовах FCA (Інкотермс 2020) та за відсутності доказів підписання ФОП Понзель І.Ф. товарно-транспортних накладних доведенню позивачем підлягає та обставина, що зазначений в накладних Перевізник (ФОП Мізерник Ю.Я.) був призначений саме відповідачем, позаяк за офіційними тлумаченнями правил Інкотермс (в редакції 2020 року) за умовами постачання FCA відправник виконує свої зобов`язання, передаючи товар, що пройшов митне очищення для експорту, перевізнику, вказаному покупцем, у названому місці чи пункті.

При цьому, позивачем не надано суду жодних доказів, які би об`єктивно могли довести, що ФОП Мізерник Ю.Я. як Перевізник був призначений відповідачем у справі, а останнім означена обставина категорично заперечується.

Не можуть вважатися такими доказами надані позивачем пояснюючі записки працівників філії позивача, адресовані директору останнього, позаяк з відповідних пояснюючих записок від 07.03.2024 не можливо ідентифікувати підписантів, їх посади, а приписами ст. 88 ГПК України визначено єдину форму викладення показань свідків у формі нотаріально посвідченої заяви свідка і зазначенням, в тому числі підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань, про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень, ане у вигляді наданих позивачем пояснюючих записок ймовірних працівників Страдчівського навчально-виробничого лісокомбінату Національного лісотехнічного університету України.

Означені висновки суду узгоджуються з приписами абз. 83 ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» за яким товарно-транспортна накладна є документом, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а не єдиним документом на підтвердження факту поставки, що з урахуванням обставин даної справи не підписано стороною Вантажоодержувача.

Відповідно до статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно з абзацом 11 статті 1, частин 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов`язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

У податковому обліку понесені витрати на придбання товарів/послуг та доходи від реалізації товарів/послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення. До первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції.

Фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, а не податкові декларації, які підтверджують лише порядок оподаткування цієї операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 28.08.2020 у справі № 922/2081/19 та від 04.11.2020 у справі № 910/9739/19, від 18.11.2020 у справі №920/61/19.

Водночас, Верховний Суд у постанові від 18.03.2019 у справі № 804/1351/16 навів висновок про те, що сам факт наявності у позивача податкових, чи-то видаткових накладних, інших документів з посиланням на поставку товарів (послуг), виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах.

Надаючи оцінку аргументам позивача з посиланням на реєстрацію податкових накладних №1902 та №1904 від 07.11.2022 року, суд зауважує, що сама по собі реєстрація податкової накладної Продавцем не може підтвердити факт здійснення господарської операції при умові відсутності доказів на підтвердження вчинення Покупцем конклюдентних дій щодо декларування податкового кредиту за відповідною господарською операцією, по якій Продавцем реєструється податкова накладна.

Так, як зазначено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі №922/2115/19 у разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Частинами першою та другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (частини перша, друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»; в редакції, чинній у період здійснення спірної поставки товару).

За приписами частин третьої, восьмої статті 19 ГК України, обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17.

З урахуванням наведеного Верховним Судом в постанові від 03.06.2022 у справі №922/2115/19 зазначено, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Позатим, за встановленими у справі обставинами Покупцем (відповідачем у справі) в додатку №1 до податкової декларації з ПДВ за листопад 2022 року не відображено податкового кредиту за зареєстрованими позивачем податковими накладними №1902 та №1904 від 07.11.2022 року, а доказів реєстрації податкового кредиту відповідачем після листопада 2022 року сторонами суду не надано.

Суд звертає увагу позивача, що на стадії підготовчого провадження у даній справі представнику позивача роз`яснювалися обставини, які підлягають встановленню у даній справі та докази, які можуть відповідні обставини підтвердити, зокрема й в частині необхідності доведення, окрім реєстрації самим же позивачем податкових накладних, також і реєстрації відповідачем податкового кредиту за ними.

Водночас, означені докази позивачем суду не надано, як і не заявлено про неможливість їх отримання та/або не подано в порядку ст. 81 ГПК України будь-яких клопотань з приводу витребування відповідних доказів від податкових органів.

При цьому, відповідно до ст. 74 ГПК України обов`язок подання доказів покладено законодавцем на сторони, а суд невправі збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи. Виняток із згаданого правила визначений в ч. 4 ст. 74 ГПК України, однак в спірних правовідносинах нереалізація учасником справи своїх процесуальних прав покладає на таку сторону ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України) та не може свідчити про сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

З урахуванням викладеного, судом встановлено, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту продажу відповідачу товару (лісоматеріалів) на загальну суму 263 017,44 грн на підставі товарно-транспортних накладних серії ЛУА №031707 та №031708 від 07.11.2022 року, а відтак, в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за проданий відповідачу за Договором товар в розмірі 134 868,56 грн, як і нарахованих позивачем 53 947,19 грн пені, 3237,00 грн 3% річних та 7300,90 грн інфляційних втрат, - належить відмовити.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип диспозитивності, закріплений у статті 14 ГПК України, передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих учасниками доказів, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позивачем позовних вимог, що, в свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні позову.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на самого позивача у справі.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.В задоволенні позовних вимог відмовити.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 06 листопада 2024 року.

СуддяЛучко Р.М.