Рішення

від 30.09.2024 по справі 910/8327/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.09.2024Справа № 910/8327/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Дишканта Д.В., розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/8327/24

за позовом ОСОБА_1

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕСТРЕЙД"

2) Дніпровської районної державної адміністрації в особі Державного реєстратора відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Дніпровської районної державної адміністрації

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 Батук Абдулсамет

про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання вчинити дії

За участю представників учасників справи:

від позивача Сергєєв П.О.

від відповідача-1 не з`явився

від відповідача-2 не з`явився

від третьої особи не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕСТРЕЙД" (далі - відповідач-1) та Дніпровської районної державної адміністрації в особі Державного реєстратора відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Дніпровської районної державної адміністрації (далі - відповідач-2) про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2024 відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 08.08.2024, а також встановлено учасникам справи строки для вчинення процесуальних дій.

Ухвалою суду від 08.08.2024, яка занесена до протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено на 26.08.2024.

Підготовче засідання, призначене на 26.08.2024, не відбулось у зв`язку з тривалою повітряною тривогою, оголошеною по місту Києву.

19.08.2024 від відповідача-2 надійшло клопотання про розгляд даної справи за відсутності представника останнього, в якому не заперечуються заявлені позивачем позовні вимоги, водночас, відповідач-2 просить суд не покладати на нього судові витрати, пов`язані з розглядом даної справи.

Ухвалою суду від 12.09.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.09.2024.

15.09.2024 від відповідача-2 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

У судове засідання 30.09.2024 з`явився позивач та підтримав позовні вимоги, представники відповідачів та третьої особи в судове засідання не з`явились, про причини неявки відповідач-1 та третя особа суд не повідомили, про час і місце розгляду справи відповідач-2 повідомлений шляхом надіслання ухвали до електронного кабінету, відповідачу-1 та третій особі копія ухвали суду від 12.09.2024 направлена поштовими відправленнями.

У судовому засіданні 30.09.2024 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань, ОСОБА_1 є керівником та підписантом відповідача-1 (ТОВ "БЕСТРЕЙД").

20.05.2024 позивач звернувся до відповідача-1 з заявою, в якій просив звільнити позивача з посади директора/керівника з 21.06.2024 за власним бажанням на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю, що підтверджується описом вкладання в цінний лист, накладною та фіскальним чеком.

Також аналогічне за змістом повідомлення було надіслано третій особі (Батук Абдулсамет) 18.05.2024, що підтверджується описами вкладання в цінний лист. Крім того, у вказаному листі, адресованому третій особі, повідомлялось про скликання загальних зборів на 21.06.2024 для вирішення питання про звільнення позивача з посади директора.

21.06.2024 позивачем складено акт про неможливість проведення загальних зборів у зв`язку з неявкою (третьої особи) як єдиного учасника товариства (відповідача-1).

У зв`язку з неможливістю звільнитись за власним бажанням позивач звернулась до суду з даним позовом та просить суд визнати трудові відносини між нею та відповідачем-1 припиненими та зобов`язати відповідача-2 вчинити дії з виключення з Єдиного держаного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про позивача як керівника (підписанта) відповідача-1.

Розглянувши надані позивачем документи та заслухавши пояснення представника останнього, суд зазначає про наступне.

Відповідно до п. 9.4 статуту збори учасників скликаються не рідше двох разів на рік. Позачергові збори скликаються головою товариства на вимогу виконавчого органу чи ревізійної комісії у випадках, що передбачені цим статутом, рішенням зборів учасників.

Про проведення зборів учасники повідомляються усно чи письмово із зазначенням часу, місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблене не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів (п. 9.5 статуту).

Згідно з п. 9.6 до виключної компетенції загальних зборів товариства належить, зокрема, питання про призначення та звільнення директора товариства.

Як визначено п. 9.7 статуту, виконавчим органом товариства є директор, що призначається обирається зборами учасників та здійснює керівництво діяльності товариства в межах своєї компетенції.

Як встановлено судом під час розгляду даної справи, позивач 20.05.2024 звернувся до третьої особи як учасника відповідача-1 з повідомленням про проведення загальних зборів.

Відповідно до акту від 21.06.2024 директором відповідача-1 зафіксовано факт відсутності на загальних зборах єдиного учасника відповідача-1 (третьої особи у даній справі) та відповідно неможливістю прийняття рішень на таких зборах.

Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

У мотивувальній частині Рішення № 1-рп/2010 Конституційного Суду України від 12.01.2010 у справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України зазначено, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин, юридичній особі приватного права, органу управління, учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

За змістом положень частини третьої статті 99 ЦК України компетентному (уповноваженому) органу товариства надано право припиняти повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав чи без зазначення жодних підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника або члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та надавала правові висновки про те, що такий спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами [правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 у справі № 562/304/17 (провадження № 14-471цс18), від 30.01.2019 у справі № 145/1885/1-ц (провадження № 14-613цс18), від 10.04.2019 у справі № 510/456/17 (провадження № 14-1цс19), від 10.09.2019 у справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18)].

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.

Згідно зі статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Частиною першою статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачено, що загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Аналогічне положення закріплено у пункті 9.6 статуту відповідача-1.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Згідно з частинами першою - третьою статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор/генеральний директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні. Разом із тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.

Близька за змістом правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року в справі № 758/1861/18.

Питання щодо звільнення генерального директора вирішується тільки за рішенням загальних зборів, а тому позивач як директор товариства відповідача-1 не має самостійних повноважень щодо вирішення питань про своє звільнення з відповідної посади.

Відповідно до частин другої та третьої статті 32 "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.

У постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 911/719/21 викладено висновок, що передбачений частиною першою статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи директора передбачає попередження ним про це власника або уповноваженого органу письмово за два тижні та ініціювання скликання загальних зборів учасників. У випадку вчинення директором відповідних дій, на учасників товариства покладено обов`язок розглянути заяву директора про звільнення та прийняти відповідне рішення про таке звільнення. При цьому на особу, яка ініціює питання проведення загальних зборів, покладено обов`язок належного повідомлення інших учасників товариства про скликання зборів у порядку, встановленому чинним законодавством та статутом підприємства.

Судом встановлено, що позивачем дотримано приписи законодавства щодо порядку скликання загальних зборів учасників товариства, що передбачено статтею 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та Статутом, а також порядку звільнення з посади за власним бажанням, що передбачений статтею 38 КЗпП України.

Втім, скликані позивачем на 21.06.2024 загальні збори учасників товариства не відбулися, оскільки на них був присутній позивач, проте не з`явився єдиний учасник товариства (третя особа у даній справі), який володіє 100% частик в статутному капіталі, у зв`язку з чим збори у були не повноважені приймати рішення, оскільки на них був відсутній кворум для прийняття відповідного рішення.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

Враховуючи викладене, не розгляд питання щодо звільнення позивача є прямим порушенням гарантованого йому Конституцією України права на працю та на припинення трудових відносин. У даному випадку положення закону щодо письмового попередження учасників (засновників) про бажання звільнитися за власним бажанням з боку засновників фактично нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника (директора) чинне законодавство не передбачає, у той час як статтею 43 Конституції України використання примусової праці забороняється.

Водночас, у випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення директора, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, із метою захисту своїх прав директору надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року в справі № 758/1861/18.

У силу приписів норм Конституції України, які є нормами прямої дії, та положень Закону України "Про працю" слід зазначити таке.

Посада у виконавчому органі є насамперед реалізацією права на працю - робота з оплатою за виконання певних посадових обов`язків.

Відтак при ігноруванні наймачем власником (учасником) суб`єкта господарської діяльності, звернення працівника про звільнення, захисту підлягають насамперед трудові права людини, а не корпоративні права суб`єкта господарювання.

Право на працю, на вільний вибір місця роботи є фундаментальним основоположним.

У даному спорі йдеться не про реалізацію корпоративних прав органу управління, а про припинення виконання роботи на посаді за ініціативи працівника.

Таке право працівника, який перебуває на посаді (є посадовою особою - виконавчим органом), врівноважене правом власника або уповноваженого ним органу припинити договірні відносини з посадовою особою пункт 5 статті 41 КЗпП без будь-яких причин і підстав.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Ураховуючи наведене вище, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права як визнання трудових відносин з відповідачем припиненими є правомірним, оскільки, позивачем вичерпано процедурні можливості реалізувати своє право на припинення трудових відносин із Товариством.

Що ж до позовної вимоги про зобов`язання відповідача-2 вчинити відповідну реєстраційну дію, то вона підлягає задоволенню як похідна та виходячи з такого.

За приписами частини другої статті 5 ГПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", у тому числі, щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій; скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19.

З огляду на прийняття судом рішення щодо припинення трудових відносин між позивачем та відповідачем-1, суд дійшов висновку про те, що належним та ефективним способом захисту прав позивача, який забезпечить відновлення його порушених прав, є зобов`язання відповідача-2 вчинити реєстраційну дію - внести запис про виключення з Реєстру даних про те, що позивач є директором (підписантом) відповідача-1.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачами не подано доказів на підтвердження заперечень проти задоволення позовних вимог.

За таких обставин позов підлягає задоволенню.

За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача-1, як на особу, з вини якої виник даний спір, у розмірі 6 056,00 грн.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Припинити трудові відносини між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕСТРЕЙД" (02218, м. Київ, вул. Райдужна, буд. 6, код 36862710) у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

3. Зобов`язати Державного реєстратора відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Дніпровської районної державної адміністрації (02094, м. Київ, вул. Котляревського Івана, буд. 1/1, код 37203257) виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про ОСОБА_1 як керівника (підписанта) Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕСТРЕЙД" (02218, м. Київ, вул. Райдужна, буд. 6, код 36862710).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕСТРЕЙД" (02218, м. Київ, вул. Райдужна, буд. 6, код 36862710) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) 6 056,00 грн (шість тисяч п`ятдесят шість грн 00 коп.) судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 06.11.2024.

Суддя О.Г. Удалова