Рішення

від 31.10.2024 по справі 686/16560/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 686/16560/24

Провадження № 2/686/4878/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2024 м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

в складі: головуючого - судді Стефанишина С.Л.,

при секретарі судового засідання - Дмітрієвій Д.В.,

за участю: позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника третьої особи - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хмельницькому справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради, Орган опіки та піклування виконавчий комітет Меджибізької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області про позбавлення батьківських прав, -

встановив:

В червні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , про позбавлення її батьківських прав відносно неповнолітніх дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та визначення місця їх проживання. Відповідачка не виконує батьківські обов`язки, ухиляється від виховання дітей, фінансово їх не забезпечує. Про дітей піклується позивач одноосібно.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 18 червня 2024 року відкрито провадження по справі та призначено справу до підготовчого судового засідання в порядку загального провадження на 19.08.2024 року.

19.08.2024 року ухвалою суду закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою суду від 31.10.2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 в частині визначення місця проживання дітей було залишено без розгляду.

В судове засідання представник та позивач з`явилися, позовні вимоги підтримали, надали суду пояснення що відповідають змісту позовних вимог.

Представник третьої особи органу опіки та піклування у судове засідання з`явилася, підтримала позовні вимоги, надала суду висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача стосовно неповнолітніх дітей.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку учасників процесу суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є батьками неповнолітніх - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що вбачається з даних свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 . Діти проживають з позивачем, що вбачається з акту обстеження умов проживання від 15.06.2024 року, зареєстровані згідно витягів територіальної громади по АДРЕСА_1 , яка належить останньому на праві власності. Також, позивач займається їх вихованням та утриманням.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 12.02.2018 року було розірвано шлюб між сторонами.

Даними висновку №4 від 15.08.2024 року підтверджується доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 щодо неповнолітніх дітей ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 01.02.2011 року, який не береться судом до уваги так, як відповідачка відсутня на території України, тому позбавлена можливості виконувати свої батьківські обов`язки, тим більше від них ухилятись.

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, яка ратифікована 27 лютого 1991 року і набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Преамбулою Конвенції визначено, що держави-учасниці беруть до уваги принципи, закладені в Декларації прав дитини, яка прийнята Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року. У відповідності до 6 принципу цієї Декларації дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли мають місце виключні обставини, бути розлученою зі своєю матір`ю.

Із положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч. 4 ст. 10 ЦПК України слідує, що суд застосовує при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Мамчур проти України» ("Mamchur v. Ukraine", заява №10383/09, рішення від 16 липня 2015 року, п. 100) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Також у рішенні від 7 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» («Hunt v. Ukraine», заява №31111/04, п.п. 57-58) Європейський суд з прав людини вказав на те, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до сина.

У відповідності з п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Згідно із ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

У відповідності до п.п.15 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 30.03.2007, № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб,які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (постанова Верховного Суду від 12.09.2019 року у справі № 638/6919/16-ц).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема від 24.06.2020 року у справі № 344/6374/18, від 08.04.2020 року у справі № 645/731/18, від 29.01.2020 року у справі № 127/31288/18, від 29.01.2020 року у справі № 643/5393/17, від 17.01.2020 року у справі № 712/14772/17, від 25.11.2019 року у справі № 640/15049/17, від 24.04.2019 року у справі № 331/5427/17, від 13.03.2019 року у справі № 631/2406/15-ц.

Як видно з матеріалів справи, сторони по справі фактичного припинили шлюбні стосунки у 2018 року, діти залишилися проживати з батьком, відповідач досить тривалий час не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, не спілкувався з ними в необхідному обсязі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, належним чином не приймає участь у їх вихованні, однак вказані обставини не є безумовними та достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав без його попередження про зміну ставлення до дітей та застосування такого крайнього заходу впливу.

У відповідності до ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.

Крім того, вказаний висновок органу опіки та піклування оцінений судом у сукупності з іншими доказам і сам по собі не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав.

При цьому, з матеріалів справи не вбачається, що відповідач зловживає алкоголем чи вживає наркотичні засоби, притягувалася до адміністративної відповідальності за невиконання своїх батьківських обов`язків, застосувала насильство щодо дітей чи негативно впливає на духовний фізичний її розвиток.

Позивачем та представником не надано належних та допустимих доказів, які свідчать про ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дітей та не представлено доказів, що остання не надає матеріальної допомоги, не цікавиться умовами її життя та станом здоров`я.

За таких обставин, суд приходить до переконання, що відсутність відповідачки не є нехтуванням батьківськими обов`язками щодо дітей, не свідчить про ухилення останньої від виконання обов`язків щодо дітей, а тому не є підставою для позбавлення її батьківських прав.

Оцінюючи встановлені обставини та надані докази суд приходить до висновку, що відповідачка не ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, а тому у відповідності до ст.164 СК України її не слід позбавляти батьківських прав відносно дитини.

Керуючись ст.ст. 263, 265 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 150, 157 ,164 Сімейного Кодексу України, 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1988 p., суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради, Орган опіки та піклування виконавчий комітет Меджибізької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області про позбавлення батьківських прав - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга в загальному порядку протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Хмельницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Повний текст рішення складено 06.11.2024 року.

Суддя Сергій Стефанишин