Постанова

від 06.11.2024 по справі 601/1830/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 601/1830/24Головуючий у 1-й інстанції Клим Т.П. Провадження № 22-ц/817/931/24 Доповідач - Храпак Н.М.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2024 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,

розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу №601/1830/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 06 серпня 2024 року, ухваленого суддею Клим Т.П., повний текст якого складено 16 серпня 2024 року, у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю МЖК ІрЛАГА до ОСОБА_1 про стягнення боргу з оплати послуг з управління багатоквартирним житловим будинком,

В С Т А Н О В И В:

у червні 2024 року ТзОВ МЖК ІрЛАГА звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості із оплати послуг з управління будинком у розмірі 7693,56 грн за період із січня 2021 року по січень 2024 року.

В обґрунтування позову посилається на те, що ТОВ «МЖК ІрЛага» надає послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкової території по АДРЕСА_1 згідно з публічним договором від 01.01.2021, який розміщений на веб-сторінці позивача за Інтернет-адресою: http://www.mgkirlaga.com/products.html. Договір набув чинності на підставі п.5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідач є власником приміщення за АДРЕСА_2 , площею 49,7 кв.м.

Зазначає, що згідно з наказом управителя від 01 січня 2021 року визначено структуру витрат та кошторис на послуги з управління багатоквартирним житловим будинком АДРЕСА_1 у розмірі 4,3 грн за 1 м.кв. площі житлового приміщення. Тариф доведений до відома споживачів у спосіб, передбачений наказом Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.06.2018 №130, проте відповідачем не вноситься плата за послуги з управління багатоквартирним житловим будинком з січня 2021 року по січень 2024 року, внаслідок чого станом на 01 січня 2024 р. виникла заборгованість у розмірі 7693,56 грн.

Позивач звертався до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з відповідача боргу за послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкової території. 29 квітня 2024 року Кременецьким районним судом Тернопільської області видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 суми боргу в розмірі 7693,56 грн., однак за заявою останньої ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області від 16 травня 2024 року вказаний судовий наказ скасований.

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 06серпня 2024 року в задоволені клопотання відповідачки ОСОБА_1 відмовлено.

Позов ТзОВ «МЖК ІрЛАГА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкової території задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТзОВ «МЖК ІрЛАГА» заборгованість за послуги з оплати послуг з управління будинком за період із січня 2021 року по січень 2024 року у розмірі 7 693 гривні 56 копійки.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «МЖК ІрЛАГА» 3028 гривень судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 06 серпня 2024 року та ухвалити нове, яким відповідно до ст. 22 Закону України Про захист прав споживача, встановити заборгованість за житлово-комунальні послуги від червня 2021 року в розмірі 6028,61 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначила, що ТзОВ «МЖК ІрЛАГА» багаторазово порушувало її права споживача, шляхом незаконного завищення тарифів на житлово-комунальні послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість. Борги не визнає, оскільки сума боргу нарахована неправильно і безпідставно.

Неодноразове незаконне завищення ціни на житлово-комунальні послуги були зафіксовані Державною інспекцією України з контролю за цінами і притягнуто до відповідальності ТзОВ «МЖК ІрЛАГА» за необґрунтовано одержаної виручки.

Під час перевірки з 29.10.2021 по 01.11.2021 працівниками сектору контролю Держпродспоживслужби також встановлено, що ТзОВ «МЖК ІрЛАГА» не визнано управителем багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 і договорів не надав, публічного договору від 01.01.2021 не було (відповідь № 15/1342-ц 21 від 02.11.2021). Вона не має з ТзОВ «МЖК ІрЛАГА» договору і заяви-приєднання до індивідуального (публічного договору) не писала. При цьому не розміщувалося повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах або рахунках на оплату послуг. Крім цього, просила суд застосувати строки позовної давності

ТзОВ «МЖК ІрЛАГА» подало відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому зазначили, що заявником жодним чином не спростовано належними, достатніми та допустимими доказами неправомірність дій, встановлених судом, не спростовано висновків суду, не аргументовано посиланнями на норми матеріального та процесуального права на незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного відповідачкою рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції з вимогами про стягнення заборгованості, розмір якої не перевищує тридцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового приміщення АДРЕСА_2 площею 49,7 м.кв.

ТзОВ «МЖК ІрЛАГА» надає послуги згідно з публічним договором від 01.01.2021. Публічний договір розміщений на веб-сторінці позивача за Інтернет-адресою: http://www.mgkirlaga.com/products.html. Договір набув чинності на підставі п. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Пунктом 1 публічного договору передбачено, що управитель зобов`язується надавати співвласникам послугу з управління багатоквартирним будинком, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , а співвласники зобов`язуються оплачувати управителю послугу з управління згідно з вимогами законодавства та умовами цього договору.

Згідно з п. 6 публічного договору: «кожен із співвласників зобов`язаний оплачувати управителеві надані послуги з управління в порядку, за ціною та у строки, встановлені цим договором».

Відповідно до пункту 11 публічного договору: Плата за послугу утримання нараховується щомісяця управителем та вноситься кожним співвласником не пізніше 01 числа місяця, наступного за розрахунковий.

Згідно з наказом управителя від 01 січня 2021 року визначено структуру витрат та кошторис на послуги з управління багатоквартирним житловим будинком АДРЕСА_1 в розмірі 4,3 грн за 1м.кв. площі житлового приміщення. Тариф доведений до відома споживачів у спосіб, передбачений наказом Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.06.2018 № 130.

ОСОБА_1 у період з січня 2021 року по січень 2024 рік у повному обсязі не оплачувала за послуги по утриманню будинку та прибудинкової території, у результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 7693,56 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між ТзОВ «МЖК ІрЛАГА», як управителем будинку, та ОСОБА_1 , як власником житлового приміщення, встановилися фактичні договірні відносини по наданню житлово-комунальних послуг з утримання будинку та прибудинкової території на підставі публічного договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком від 01.01.2021 року. Зважаючи на те, що відповідач користувалася наданими послугами, проте, за такі не сплачувала, суд дійшов висновку про стягнення заявленої суми заборгованості.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів з огляду на таке.

Відповідно до статті 319 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном, власність зобов`язує.

Згідно з статтею 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 360 ЦК України передбачає, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Нормою статті 67 ЖК України передбачено, що плата за комунальні послуги береться за затвердженими в установленому порядку тарифами.

За нормами ст. 68 ЖК України споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги», статтею 1 якого унормовано, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема, одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно з ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Статтею 11 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14 травня 2015 року № 417-VIІІ передбачено, що управління багатоквартирним будинком здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком. Згідно з пунктом 10 статті 7 Закону співвласники багатоквартирного будинку зобов`язані своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Відповідно до п. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі, якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

У разі укладення публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг виконавці комунальних послуг розміщують вимоги до якості відповідних послуг згідно із законодавством та іншу необхідну інформацію для кожного багатоквартирного будинку окремо на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на власному веб-сайті. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування таких вимог у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

У разі прийняття співвласниками багатоквартирного будинку рішення про обрання моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) відповідно до частини першої статті 14 цього Закону та повідомлення виконавців комунальних послуг про прийняте рішення за два місяці до запланованої дати укладення договору: такий виконавець зобов`язаний укласти договори про надання комунальних послуг відповідно до вимог цієї статті згідно з обраною співвласниками моделлю організації договірних відносин; раніше укладений із таким виконавцем договір про надання комунальної послуги достроково припиняється з дати набрання чинності новим договором, укладеним із співвласниками, але припинення (втрата чинності) дії раніше укладеного договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань за цим договором та від відповідальності за порушення його умов.

Якщо за 30 днів до закінчення строку дії договору співвласники багатоквартирного будинку не повідомили виконавця відповідної комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) про прийняття рішення про вибір моделі організації договірних відносин, визначеної в частині першій статті 14 цього Закону, публічний індивідуальний договір про надання комунальної послуги, укладений з таким виконавцем, вважається продовженим на наступний однорічний строк.

Згідно з абзацу 2 частини 1 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Частиною 4 статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15 зроблено висновок, що хоча у ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Отже, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02 грудня 2020 року у справі №761/48615/18-ц (провадження №61-14819св20).

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2019 року у справі №210/5796/16 вказав на те, що згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги.

За правилами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами склалися фактичні договірні відносини, за якими відповідачу як власнику приміщення АДРЕСА_2 , надавалися житлово-комунальні послуги, які вона була зобов`язана оплачувати, оскільки фактично користувалася ними як співвласник приміщення у багатоквартирному житловому будинку.

Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні належні докази того, що позивач повідомляв відповідача ініціювання укладення відповідного договору, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки обов`язок споживача оплатити житлово-комунальні послуги кореспондується із їх, послуг, фактичним використанням. Таким чином факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем не надано суду доказів невідповідності якості наданих позивачем послуг у розумінні Закону України «Про житлово комунальні послуги». Водночас споживач для звільнення від оплати за житлово-комунальні послуги повинен не лише не мати відповідного договору та фактично ними не користуватися, а відмовитися в установленому порядку від їх отримання. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 210/5796/16-ц.

Що ж стосується посилання заявника на те, що судом першої інстанції безпідставно не було застосовано строки позовної давності, слід зазначити таке.

У відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За змістом ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України № 392 від 20 травня 2020 року «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічна: гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України: метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Зазначений Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричини коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенні, території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Крім цього, Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дію якого неодноразово продовжено.

Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності, і всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Також Законом № 2120-ІХ від 15.03.2022 доповнено пунктом 19 розділ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, за приписами якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Як вбачається з матеріалів справи, що заборгованість ОСОБА_1 перед ТзОВ МЖК ІрЛАГА за спожиті послуги виникла у період з 01 січня 2021 року. З позовом у суд товариство звернулося 17 червня 2024 року, при цьому, у вказаний період по всій території України було запроваджено карантин, а під час дії карантину строки, визначені статтею 257 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину, а також враховуючи введення на території України воєнного стану з 24 лютого 2022 року, який було неодноразово продовжено та який діє й на час розгляду справи, перебіг позовної давності, визначений ЦК України, зупиняється на строк дії такого стану, тому колегія суддів приходить до висновку, що позивач звернувся до суду із позовом у межах продовженого Законом строку позовної давності.

З огляду на вказане, не заслуговує на увагу посилання заявника на те, що суду першої інстанції слід було застосувати строки позовної давності та змінусувати суму заборгованості, обраховуючи її від дати подання позову.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 06 серпня 2024 року залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Враховуючи те, що за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишається без змін, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 06серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуюча Н.М. Храпак

Судді: Б.О. Гірський

О.З. Костів