Рішення

від 06.11.2024 по справі 910/9788/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.11.2024Справа № 910/9788/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕМФЛОТ"

до Державної казначейської служби України

про стягнення 503847,76 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕМФЛОТ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України про стягнення 503847,76 грн., з яких: 66666,47 грн 3% річних, 437181,29 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду м. Києва від 09.06.2021 року у справі №911/448/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2021 стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Семфлот" 1568483,00 грн у рахунок відшкодування шкоди, завданої Головним управлінням Національної поліції в Київській області. У зв`язку простроченням відповідачем виконання вказаного рішення суду, позивач нарахував інфляційні втрати в сумі 437181,29 грн та 3% річних в сумі 66666,47 грн.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2024 дану позовну заяву залишено без руху.

22.08.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Господарським судом міста Києва ухвалою від 23.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/9788/24, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

05.09.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позов.

12.09.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив.

Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно із ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до норм Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" встановлений законом тримісячний строк на виконання відповідачем рішення Господарського суду Київської області у справі №911/448/21 сплинув 10.03.2022.

Оскільки перерахування коштів на виконання рішення суду відбулось 09.08.2023 та 22.08.2023, то згідно із приписами ст.5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 відповідач має сплатити позивачу компенсацію в розмірі 3% річних та інфляційних втрат від несплаченої суми. За розрахунком позивача розмір майнової шкоди становить 503847,76 грн, з яких: 66666,47 грн - 3% річних та 437181,29 грн - інфляційні втрати.

Позиція відповідача

У відзиві на позов відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на таке:

Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 не передбачає строку для виконання рішень суду про стягнення відшкодування шкоди з державного бюджету та нарахування 3% річних, інфляційних витрат за несвоєчасне виконання рішення;

законодавством визначено, що безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань;

застосування до спірних правовідносин положень ст.625 ЦК України є помилковим, оскільки зазначена норма визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання та поширює свою дію на всі види зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань; Державна казначейська служба України не є боржником у розумінні статті 625 ЦК України та залучене до вказаної справи лише з огляду на надані йому повноваження щодо безспірного списання коштів бюджету, тобто як орган, котрий має вчинити чітко визначені законодавством України дії, спрямовані на виконання судового рішення про відшкодування шкоди;

стягнення з Державного бюджету України через Казначейство індексу інфляції за прострочення виконання основного зобов`язання та трьох відсотків річних законодавством України не передбачено, механізму такого списання не визначено, бюджетні асигнування у Державному бюджеті України на зазначену мету не встановлені;

спосіб стягнення коштів "з Державного бюджету України через Казначейство" є помилковим, оскільки боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин;

посилання позивача на положення Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", зокрема в частині тримісячного строку на перерахування коштів, є помилковими, оскільки, Закон встановлює строк для виконання та визначає обов`язок нарахування компенсації винятково за рішеннями суду про стягнення коштів з державного органу, у той час як поданий позивачем виконавчий документ містить резолютивну частину про стягнення шкоди з Державного бюджету України;

Державний бюджет України (ні за КПКВК 3504030, ні за будьякою іншою бюджетною програмою) не передбачає асигнувань для виплати інфляційних втрат та трьох процентів річних за "прострочення" виконання рішення суду про відшкодування шкоди державою;

виконання рішення суду у справі № 911/448/21 здійснено Державною казначейською службою України з дотриманням вимог законодавства, з дотриманням принципу цільового використання бюджетних коштів та у порядку, визначеному п.35 Порядку № 845.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Рішенням Господарського суду Київської області від 09.06.2021 у справі №911/448/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2021, яке набрало законної сили 30.09.2021, стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Семфлот" 1568483,00 грн у рахунок відшкодування шкоди, завданої Головним управлінням Національної поліції в Київській області.

Постановою Верховного Суду від 02.02.2022 рішення Господарського суду Київської області від 09.06.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2021 у справі №911/448/21 залишено без змін.

Відповідно до листа Державної казначейської служби України наказ Господарського суду Київської області по справі № 911/448/21 про стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ "Семфлот" коштів у розмірі 1 568 483,00 грн надійшов до Казначейства 10.12.2021 року.

Фактичне перерахування коштів відбулось 09.08.2023 згідно з платіжною інструкцією №1285247 на суму 1264849,71 грн та 22.08.2023 згідно з платіжною інструкцією №1285247 на суму 303 633,29 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у нього виникло право на отримання компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу на підставі ст.5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845. Загальний розмір майнової шкоди за розрахунком позивача становить 503847,76 грн, з яких: 66666,47 грн - 3% річних та 437181,29 грн - інфляційні втрати. Нарахування 3% річних здійснено за період 11.03.2022 - 08.08.2023 на заборгованість у сумі 1568483,00 грн та за період з 10.08.2023 - 21.08.2023 на заборгованість у сумі 303633,29 грн; нарахування інфляційних втрат здійснено за період 11.03.2022 - 08.08.2023 на заборгованість у сумі 1568483,00 грн.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Відповідно до ч.3 ст.11, ч.1 ст.13 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

За ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати від боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу ч. 2 та ч. 3 ст. 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в ст. 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ст.ст.524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Частиною 2 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

У ч.1 ст.5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Положення ч.1 ст.5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не встановлює іншого, ніж у ч.2 ст.625 ЦК України, розміру процентів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц).

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц зробила висновок, за яким положення ст. 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21).

Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання необхідно застосовувати приписи ч.2 ст.625 ЦК України (правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі №420/2411/19).

Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не обмежує поширення дії ст. 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення процентів річних та інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у ст. 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21).

За наведеного вище, положення ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо стягнення з Державної казначейської служби України на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відтак, суд зазначає про помилковість тверджень відповідача про те, що ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

У разі якщо стягувач подав не всі необхідні для перерахування коштів документи та відомості, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти днів з дня надходження заяви повідомляє в установленому порядку про це стягувача. У разі неподання стягувачем документів та відомостей у місячний строк з дня отримання ним повідомлення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, повертає заяву стягувачу. Стягувач має право повторно звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання рішення суду у визначені частиною другою цієї статті строки, перебіг яких починається з дня отримання стягувачем повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (ч.3 ст.3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень").

Відповідно до ч.4 ст.3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Також згідно із приписами ч.6 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" перерахування коштів за рішенням суду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей, необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі.

У постанові від 03.10.2023 у справі №686/7081/21 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що з огляду на припис ч.4 ст.3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" прострочення держави-боржника у спірних правовідносинах настає за сукупності таких юридичних фактів: 1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; 2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема, державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

У постанові від 11 січня 2024 року у справі №910/479/21 Верховний Суд зазначив, інший підхід до визначення моменту початку прострочення держави у спірних правовідносинах (наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з держави відшкодування) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (зокрема, неподання ним упродовж тривалого часу виконавчого документа до органу ДКС України задля отримання можливості додатково стягнути з держави 3% річних та інфляційні втрати через штучне збільшення періоду прострочення).

Отже, в разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) ст. 625 ЦК України та ч.1 ст.5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" установлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3% річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.

Отже, позивач у цій справі вправі був заявити до стягнення з відповідача інфляційні втрати за прострочення виконання судового рішення з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу Державної казначейської служби України виконавчого документа включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

За наведеного вище, твердження відповідача про те, що правовідносини, які склалися, не підпадають під дію Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", зокрема в частині тримісячного строку на перерахування коштів, суд вважає безпідставними.

При цьому суд зауважує, що відсутність коштів у державних органів не є підставою для невиконання грошового зобов`язання, оскільки Конституцією України передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, при цьому невиконання судового рішення на користь заявника впродовж тривалого часу є порушенням його прав на справедливий судовий розгляд, закріплений в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Враховуючи зазначене, суд відхиляє посилання відповідача на відсутність бюджетних призначень на стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Як встановлено судом вище, рішенням Господарського суду Київської області від 09.06.2021 у справі №911/448/21, яке набрало законної сили 30.09.2021, стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Семфлот" 1568483,00 грн у рахунок відшкодування шкоди, завданої Головним управлінням Національної поліції в Київській області.

Наказ Господарського суду Київської області по справі № 911/448/21 про стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ "Семфлот" коштів у розмірі 1 568 483,00 грн надійшов до Державної казначейської служби України 10.12.2021, у зв`язку з чим відповідач мав виконати вказаний наказ протягом трьох місяців, а саме у строк до 10.03.2022.

Проте, відповідач належним чином не виконав наведених зобов`язань перед позивачем, оскільки, як свідчать установлені судами обставини справи, фактичне перерахування коштів відбулось 09.08.2023 згідно з платіжною інструкцією №1285247 на суму 1264849,71 грн та 22.08.2023 згідно з платіжною інструкцією №1285247 на суму 303633,29 грн.

Як зазначалося судом вище, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Позивач здійснює нарахування 3% річних за період 11.03.2022 - 08.08.2023 на заборгованість у сумі 1568483,00 грн та за період з 10.08.2023 - 21.08.2023 на заборгованість у сумі 303633,29 грн; нарахування інфляційних втрат здійснено за період 11.03.2022 - 08.08.2023 на заборгованість у сумі 1568483,00 грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат у сумі 437181,29 грн, суд встановив, що вони є арифметично правильними та обґрунтованими.

Перевіривши розрахунок 3% річних, судом встановлено, що % річних є більшими (а саме 66820,34 грн), ніж заявлено позивачем до стягнення. Однак, враховуючи, що згідно із ч.2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у сумі 66666,47 грн.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вище встановлені обставини, приписи ст.74, 76, 77-79, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат у загальній сумі 437181,29 грн та 3% річних у сумі 66666,47 грн.

Водночас суд не приймає доводи відповідача про неможливість стягнення інфляційних втрат та 3% річних за бюджетною програмою КПКВК № 3504040 з посиланням використання бюджетних коштів лише на стягнення заборгованості та компенсації в розмірі трьох відсотків річних, оскільки позивач не вказував в прохальній частині посилання на конкретний номер бюджетної програми, за якою має бути стягнено відповідні суми. Вказані доводи стосуються порядку виконання рішення суду та не стосуються обґрунтованості позовних вимог по суті у цій справі.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

В той же час, позивач у прохальній частині позову зазначає Державну казначейську службу України як орган, через який має відбуватися стягнення спірної суми.

З цього приводу суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.06.2018 у справі №910/23967/16 зауважила, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

При цьому в господарському процесі відповідно до частини четвертої статті 56 ГПК України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

Відповідно до приписів частини п`ятої статті 238 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України. Висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).

При цьому необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, наведена норма не встановлює, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення.

Отже, резолютивній частини рішень у зазначених спорах не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, а спірні суми мають стягуватись з Державного бюджету України. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, від 07 вересня 2023 року у справі №910/17965/21.

Отже, у резолютивній частині суд не зазначає словосполучення: "через Державну казначейську службу України".

ВИСНОВКИ СУДУ

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕМФЛОТ" про стягнення з Державної казначейської служби України інфляційних втрат у загальній сумі 437181,29 грн та 3% річних у сумі 66666,47 грн.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

При цьому суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

З урахуванням зазначених положень, оскільки позивачем було подано позовну заяву у даній справі в електронній формі, розмір судового збору, що підлягає сплаті, підлягає пониженню на коефіцієнт 0,8 та становить 6046,18 грн.

Як вбачається з платіжної інструкції №49 від 06.06.2024 та квитанції про сплату №4565-5285-7337-9649 від 07.08.2024, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 7557,72 грн, тобто внесено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом (6046,18 грн).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Ураховуючи наведене, суд роз`яснює позивачу, що сплачена ним у більшому розмірі сума судового збору може бути повернута йому з Державного бюджету України за його клопотанням на підставі ст.7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕМФЛОТ" (08720, Київська обл., місто Українка, Обухівський район, вулиця Промислова, будинок 1/1; ідентифікаційний код 37361064) інфляційні втрати у загальній сумі 437181,29 грн, 3% річних у сумі 66666,47 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 6046,18 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 06.11.2024.

Суддя С.О. Турчин