Рішення

від 05.11.2024 по справі 918/731/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2024 р. Справа № 918/731/24

Господарський суд Рівненської області у складі: суддя Романюк Р.В.,

за участю секретаря судового засідання Шандалюк А.А.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради

до Управління Рівненської Єпархії Української Православної Церкви

про розірвання договору оренди та звільнення нежитлового приміщення

За участю представників сторін:

від позивача: Андрієвська Н.Р. (самопредставництво);

від відповідача: Дмитренко Р.П. (довіреність 20.01.2023 року).

ВСТАНОВИВ:

Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі Позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Управління Рівненської Єпархії Української Православної Церкви (далі - Відповідач) в якій просить розірвати договір оренди нежитлового приміщення № 2105 від 15.02.2017 року (із змінами), укладений між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та Управлінням Рівненської Єпархії Української Православної Церкви, та зобов`язати Управління Рівненської Єпархії Української Православної Церкви звільнити нежитлові приміщення загальною площею 201,6 кв. м, що розташовані в м. Рівне на вул. Казимира Любомирського (колишня Лермонтова), 3 шляхом виселення та передати по акту прийому - передачі Управлінню комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 15.02.2017 року між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (Орендодавець) та Управлінням Рівненської Єпархії Української Православної Церкви (Орендар) було укладено Договір № 2105 оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого, орендарю були передані в строкове платне користування нежитлові приміщення площею 201,6 кв. м за адресою: м. Рівне, вул. Казимира Любомирського (колишня вул. Лермонтова), 3. Зазначені нежитлові приміщення перебувають на балансі орендодавця. За вказаним договором було передано в оренду майно, що знаходиться в комунальній власності Рівненської міської територіальної громади. 27.01.2020 року додатковим договором до договору оренди внесено зміно в частині вартості орендованого майна та розміру орендної плати. Строк договору оренди встановлено на два роки одинадцять місяців з 15.02.2017 року по 14.01.2020 року.

Позивач зазначає, що оскільки жодна із сторін по договору не подала відповідної заяви про припинення договору оренди, договір автоматично пролонговано та станом на сьогодні договір оренди є чинним.

Позивач вказує, що 10.04.2023 року Рівненською міською радою прийнято рішення № 3244 "Про припинення права користування майном Рівненської міської територіальної громади". Згідно зазначеного рішення міська рада вирішила припинити право користування (оренда, позичка чи інше безоплатне користування) нерухомим майном Рівненської міської територіальної громади для релігійних організацій, серед яких значиться відповідач.

Позивач посилається на те, що згідно п. 10.2. договору, чинність договору припиняється достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду. Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради зверталося до Управління Рівненської Єпархії Української Православної Церкви з письмовою пропозицією вирішити питання дострокового припинення договору за взаємною згодою, зокрема, 11.05.2023 року та 12.07.2024 року, які залишені останнім без уваги.

02.09.2024 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву у справі № 918/731/24 в якому просить суд відмовити у повному обсязі в задоволенні позовної заяви Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, посилаючись на те, що відповідач є законним користувачем приміщення по вул. К.Любомирського 3 в місті Рівне.

За твердженням відповідача, Рівненська міська рада своїм рішенням від 10.04.2024 р. № 3244 порушила Конституцію України, Конвенцію про захист права людини та основоположних свобод, Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації", Закон України "Про органи місцевого самоврядування".

Відповідач вказує, що у період воєнного стану договори оренди державного та комунального майна автоматично продовжуються згідно з чинним законодавством, незалежно від того, чи були надіслані обґрунтовані повідомлення від орендодавця щодо відмови у продовженні таких договорів.

Відповідач вважає, що направлений проект угоди про припинення договору оренди нежитлового приміщення від 15.02.2017 р. № 2105 (зі змінами, внесеними додатковим договором від 27.01.2020 р.) порушує вимоги Конституції України, Європейської Конвенції з прав людини, постанову від 27.05.2022 року № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", Цивільного кодексу України, Закону України "Про органи місцевого самоврядування", та чинних правових актів, що регулюють відносини оренди, тому є неприйнятним.

На думку відповідача, Управління Рівненської єпархії Української православної церкви є законним користувачем наданого приміщення. Рішення позивача за своєю суттю є протиправним та одностороннім волевиявленням депутатів ради, без врахування конституційних прав жителів громади. За загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому статтею 188 ГК України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються лише у випадках, коли таке право було встановлене договором виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.

Разом з тим, відповідач вказує, що згідно інформації з Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на майно, право власності на приміщення по вул. К. Любомирського (Лермонтова) 3, в місті Рівне має ВТФ "Еліксир", що вказує про відсутність права власності у позивача на дане приміщення. Відтак, відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Прийняті у справі судові рішення та інші процесуальні дії.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 07.08.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначити на "11" вересня 2024 р.

11.09.2024 року в підготовчому провадженні було оголошено перерву до 02.10.2024 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 02.10.2024 року закрито підготовче провадження у справі № 918/731/24 та призначено справу до судового розгляду по суті на "30" жовтня 2024 р.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 30.10.2024 року відкладено розгляд справи на "05" листопада 2024 р.

05.11.2024 року до господарського суду від представника відповідача Управління Рівненської Єпархії Української Православної Церкви надійшло клопотання відповідно до якого просить суд: витребувати в судове засідання докази, що містяться в матеріалах справи № 918/1315/23, за позовом Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради до Рівненської державної нотаріальної контори про скасування арешту на нежитлову будівлю та рішення про внесення до єдиного реєстру заборон обтяження (арешт) на будівлю за адресою м. Рівне, вул. Казимира Любомирського, буд. 3; долучити рішення Господарського суду Рівненської області від 29.03.2024 року, постанову Північно Західного апеляційного Господарського суду від 23.05.2024 року про відмову в задоволенні позову Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради у справі № 918/1315/23.

Суд, протокольною ухвалою від 05.11.2024 року, залишено подане клопотання без розгляду на підставі частини 2 статті 118 ГПК України.

05.11.2024 року до господарського суду від представника відповідача Управління Рівненської Єпархії Української Православної Церкви надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 918/731/24 відповідно до якого просить суд зупинити провадження у справі № 918/731/24. Відповідач посилається на те, що Управлінням Рівненської Єпархії Української Православної Церкви подано до Господарського суду Рівненської області позов до Рівненської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення №3244 від 10.04.2023 - справа № 918/943/24. Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради подало позов до Управління Рівненської Єпархії Української Православної Церкви на виконання рішення №3244 Рівненської міської ради від 10.04.2023 року, яке оскаржено Управлінням Рівненської Єпархії Української Православної Церкви до Господарського суду Рівненської області.

Суд, протокольною ухвалою від 05.11.2024 року, відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, оскільки відповідачем не подано будь яких доказів на підтвердженням викладених у клопотанні обставин, а наведені в клопотанні обгрунтування не свідчать про існування об`єктивної неможливості розгляду цієї справи.

Представник позивача в судовому засіданні 05.11.2024 року підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні 05.11.2024 року заперечив проти позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Відповідно до п. 1.1. Положення про управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, затвердженого рішенням Рівненської міської ради № 108 від 04.10.2002 року, Управління комунальною власністю міста (надалі УКВ) є виконавчим органом Рівненської міської ради, місцевим органом приватизації, нею створеним, їй підзвітним та підконтрольним, який підпорядковується міському голові, першому заступнику міського голови та виконавчому комітету міської ради. УКВ створене шляхом реорганізації комітету з приватизації міської ради та управління економіки міста відповідно до рішення Рівненської міської ради № 41 від 02.07.2002 року "Про зміну структури виконавчих органів міської ради, апарату ради та її виконавчого комітету" з правонаступництвом прийнятих ними рішень, узятих зобов`язань, покладених на них законодавством обов`язків та укладених договорів оренди комунального майна.

15 лютого 2017 року між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (Орендодавець) та Управлінням Рівненської Єпархії Української Православної Церкви (Орендар) було укладено Договір № 2105 оренди нежитлового приміщення (далі Договір). При укладенні договору сторони дійшли згоди застосувати положення глави 58 ЦК України в частині користування майном на платній основі, з урахуванням рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради від 14.02.2017 р. № 12. З моменту підписання договору, до правовідносин, що виникли між сторонами за договором позички від 01.10.2007 р. № 47 (зі змінами внесеними додатковими договорами від 01.11.2014 р., 15.10.2015 р., 01.03.2016 р.)застосовано умови договору оренди.

За умовами п. 1.1. та п. 1.2. Договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення (надалі майно), розташоване за адресою: м. Рівне, вул. Лермонтова, 3 площею 201,6 кв. м, яке перебуває на балансі управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради. Вартість майна, визначена відповідно до звіту про оцінку майна, складає 480 829,00 грн станом на 30.09.2016 року. Напрям використання орендованого майна: розміщення релігійної організації на площі, що не використовуються для провадження підприємницької діяльності.

Відповідно до п. 2.1. п. 2.4. Договору, на момент укладення даного договору орендар користується майном відповідно до договору позички від 01.10.2007 р. № 47 (зі змінами внесеними додатковими договорами від 01.11.2014 р., 15.10.2015 р., 01.03.2016 р.). Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Орендар користується ним лише протягом строку оренди. У разі припинення чи розірвання цього договору майно повертається орендарем орендодавцю протягом трьох робочих днів з дня припинення чи розірвання цього договору в такому ж стані, в якому воно було отримане, про що сторонами складається акт прийому передачі майна. Обов`язок складання акта прийому передачі майна покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні.

Згідно з п. 3.1. Договору, строк договору оренди встановлюється на два роки одинадцять місяців з 15 лютого 2017 року по 14 січня 2020 року.

Пунктом 3.2. Договору, сторони передбачили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором за умови згоди балансоутримувача. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка майна була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка майна.

Згідно з п. 4.1., п. 4.4. та п. 4.8. Договору, орендна плата за цим договором визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна, що є власністю територіальної громади міста Рівного, затвердженої рішенням Рівненської міської ради та встановлюється в сумі 1 634,18 грн розрахунок додається. Орендна плата сплачується орендарем до 20 числа поточного місяця. У разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату по день фактичної передачі майна за катом прийому передачі. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку оплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, в повному обсязі.

Відповідно до п. п. 7.1.1. п. п. 7.1.4. п. 7.1. Договору, орендодавець має право: виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього договору або його розірвання у разі погіршення стану орендованого майна внаслідок невиконання або неналежного виконання умов цього договору. Контролювати наявність, стан, напрями та ефективність використання майна, переданого в оренду за цим договором. Здійснювати контроль за станом майна шляхом візуального обстеження зі складанням акта обстеження. Звернутися до господарського суду з позовом про дострокове розірвання договору оренди, якщо орендар: користується майном всупереч договору або призначення майна; без дозволу орендодавця передав майно іншій особі; своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження майна; навмисно чи через необережність погіршує стан приміщення; не приступив до проведення капітального ремонту майна; не виконує свої зобов`язання, передбачені договором. Орендодавець має право відмовитися від даного договору і вимагати повернення орендованого майна, якщо орендар не вносить плату за користування орендованим майном протягом трьох місяців підряд. У разі відмови орендодавця від даного договору, договір є розірваним з моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору.

Пунктом 10.1. Договору сторони погодили, що даний договір вважається припиненим з моменту закінчення дії договору при умові наявності заяви однієї із сторін про припинення договору оренди приміщення не пізніше одного місяця після дня закінчення строку його дії.

Відповідно до п. 10.2. Договору, чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря; ліквідації орендаря юридичної особи.

Вказаний Договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплено відбитками печаток останніх.

27.01.2020 року між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (Орендодавець) та Управлінням Рівненської Єпархії Української Православної Церкви (Орендар) було укладено Додатковий договір до договору оренди № 2105 від 15.02.2017 року, за змістом п. 1 якого, пункти 1.1., 4.1. та розділ "Юридичні адреси та платіжні реквізити сторін" договору оренди 2105 від 15.02.2017 викладено у наступній редакції:

"1.1. Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 201,6 кв. м (надалі Майно), розташоване за адресою: м. Рівне, вул. Лермонтова, 3, яке перебуває на балансі управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради. Вартість майна, визначена відповідно до звіту про оцінку майна, складає 1 102 550,00 грн станом на 31.10.2019 року.

4.1. Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна, що є власністю територіальної громади міста Рівного (надалі - Методика розрахунку) і становить без ПДВ за місяць оренди 3 467,98 грн (розрахунок додається). Орендна плата перераховується на розрахунковий рахунок управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради: IBAN UA638201720355189001000044608."

Рішенням Рівненської міської ради № 3244 від 10.04.2023 року "Про припинення права користування майном Рівненської міської територіальної громади", припинено право користування (оренда, позичка чи інше безоплатне користування) нерухомим майном Рівненської міської територіальної громади для релігійних організацій, зазначених у додатку до цього рішення.

Згідно додатку до Рішення Рівненської міської ради № 3244 від 10.04.2023 року до переліку релігійних організацій, для яких припиняється право користування (оренда, позичка чи інше безоплатне користування) нерухомим майном Рівненської міської територіальної громади, зазначено, зокрема, Управління Рівненської Єпархії Української Православної Церкви - адреса, за якою розташоване майно, що перебуває в користуванні: м. Рівне, вул. Казимира Любомирського, 3 (колишня вул. Лермонтова), площею 201,6 м2.

Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради листом № 08-382 від 11.05.2023 року звернулося до Управління Рівненської Єпархії Української Православної Церкви, керуючись рішенням Рівненської міської ради від 10.04.2023 року № 3244 та п. 2 ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", з пропозицією припинити дію договору оренди шляхом оформлення угоди про припинення та передати орендодавцю (Управлінню комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради) майно згідно з актом прийому передачі.

Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради листом № 08-419/24 від 12.07.2024 року звернулося до Управління Рівненської Єпархії Української Православної Церкви в якому повторно запропонувало припинити договір оренди шляхом укладення угоди про припинення та передати нежитлові приміщення згідно з актом прийому передачі Управлінню комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради. До вказаного листа додано проєкт угоди про припинення договору оренди нежитлового приміщення від 15.02.2017 р. № 2105 (зі змінами, внесеними додатковим договором від 27.01.2020). При цьому, просило, керуючись ч. 3 ст. 188 ГК України, у двадцятиденний строк після одержання цієї пропозиції повідомити про результати її розгляду.

Управління Рівненської Єпархії Української Православної Церкви подано суду лист № 551 від 29.07.2024 року "Відповідь на лист пропозицію про припинення договору оренди приміщення" адресований Управлінню комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, в якому зазначено, що направлений проект угоди про припинення договору оренди нежитлового приміщення від 15.02.2017 р. № 2105 (зі змінами, внесеними додатковим договором від 27.01.2020) порушує вимоги Конституції України, Європейської Конвенції з прав людини, постанову від 27.05.2022 року № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", Цивільного кодексу України, Закону України "Про органи місцевого самоврядування", та чинних правових актів, що регулюють відносини оренди, є неприйнятним.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором оренди, який підпадає під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 статті 763 ЦК України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (ст. 764 ЦК України).

Відповідно до ст. 284 ГК України, істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Оцінка об`єкта оренди здійснюється за відновною вартістю, крім об`єктів оренди державної та комунальної власності, оцінка яких здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря. Реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Наведені норми визначають можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.

Незаперечення орендодавцем можливості продовження договірних відносин може мати прояв у "мовчазній згоді" і у такому випадку орендар в силу закону вправі розраховувати, що договір оренди вважається поновленим.

Правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 Цивільного кодексу України, спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

Водночас, спеціальним законом, що регулює передачу в оренду державного та комунального майна, є Закон України "Про оренду державного та комунального майна".

Станом на дату укладення договору оренди діяв Закон України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-ХІІ від 10.04.1992 р. (у відповідній редакції).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-ХІІ від 10.04.1992 р. (в редакції чинній на момент укладення договору), термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-ХІІ від 10.04.1992 р. (в редакції чинній на момент укладення договору), одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об`єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем. Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Пунктом 3.1. Договору оренди нежитлового приміщення № 2105 від 15.02.2017 року сторони погодили, що строк договору оренди встановлюється на два роки одинадцять місяців з 15 лютого 2017 року по 14 січня 2020 року.

Пунктом 3.2. Договору, сторони передбачили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором за умови згоди балансоутримувача. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка майна була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка майна.

Враховуючи положення вищезазначених норм та умови пункту 3.1., пункту 3.2. Договору, Договір оренди було пролонговано з 14.01.2020 року на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

В період дії договору з 14.01.2020 року по 14.12.2022 року, набрала чинності нова редакція Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-IХ від 03.10.2019 року.

У пункті 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (нова редакція) зазначено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Таким чином, оскільки Договір було пролонговано на період з 14.01.2020 року по 14.12.2022 року, а з 01.07.2020 року підлягають застосуванню норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-IХ від 03.10.2019 року, продовження Договору мало відбуватися в порядку, встановленому саме цим Законом у новій редакції.

Згідно з ч. 2 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (нова редакція), без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.

Частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (нова редакція) визначено, що договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Договори, що продовжуються відповідно до частини другої цієї статті, продовжуються на тих самих умовах, на яких були укладені договори оренди, що продовжуються, з урахуванням вимог цього Закону та Порядку передачі майна в оренду. Орендна плата за договором, який може бути продовжений відповідно до частини другої цієї статті, встановлюється одним із таких способів: на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується, якщо такий договір було укладено на аукціоні або конкурсі; на підставі застосування чинної на момент продовження договору орендної ставки до ринкової вартості об`єкта оренди, оцінка якого має бути здійснена на замовлення орендаря в порядку, визначеному цим Законом та Методикою розрахунку орендної плати, крім випадків, коли розмір такої орендної плати є нижчим за розмір орендної плати договору, що продовжується. У такому разі орендна плата встановлюється на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується (ч. 7 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (нова редакція)).

Відповідно до пункту 134 "Порядку передачі в оренду державного та комунального майна", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 483 від 03.06.2020 року (далі - Порядок), продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону або без проведення аукціону в передбачених Законом випадках.

Згідно з абз. 1 п. 135 Порядку, орендар, що має право продовжити договір оренди без проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Згідно з абз. 2 п. 135 Порядку, якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв`язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було подано у встановлені Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (у новій редакції) та Порядком строки відповідної заяви про продовження договору на новий строк.

Позивач, у свою чергу, не повідомив орендаря у відповідності до абз. 2 пункту 135 Порядку, тобто у строк до 14.11.2022 року, про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено.

При цьому, позивач листом від 11.05.2023 року та листом (повторно) від 12.07.2024 року звернувся до відповідача з пропозицією припинити дію договору, надіславши проект угоди про припинення договору оренди.

Враховуючи відсутність заперечень орендодавця (повідомлення у відповідності до абз. 2 пункту 135 Порядку), надісланих у строк до 14.11.2022 року, відповідач як орендар, продовжив користуватись орендованим майном після 14.12.2022 року, маючи правомірні очікування щодо відсутності у орендодавця наміру припиняти дію договору.

Отже, у вищезазначеній справі встановлено про пролонгацію договору та не припинення дії договору в зв`язку з закінченням строку його дії.

Таким чином, враховуючи вищезазначене та відсутність в даній справі заперечень позивача/повідомлень орендаря у відповідності до абз. 2 пункту 135 Порядку, про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, тому договір оренди пролонговано, а саме, з 14.12.2022 року по 14.11.2025 року.

Кабінетом Міністрів України 27.05.2022 року прийнято Постанову "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" № 634, яка набрала чинності 01.06.2022 року.

Пунктом 5 (абз. 1) Постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 року встановлено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

Договори оренди державного та комунального майна в період воєнного стану можуть бути достроково припинені за заявою орендаря, поданою ним орендодавцю на адресу електронної пошти, зазначену в договорі оренди. Заява вважається належно поданою, якщо вона підписана уповноваженою особою орендаря, а її PDF-копія надіслана з електронної адреси орендаря, зазначеної в договорі оренди. Якщо договір не містить інформації про адресу електронної пошти сторін і при цьому майно перебуває на визначеній території, заява про припинення договору подається відповідній обласній військовій адміністрації за місцезнаходженням орендованого майна засобами поштового зв`язку, електронного документообігу або на офіційну електронну адресу. Заява вважається належно поданою, якщо вона підписана уповноваженою особою орендаря та надіслана на адресу обласної військової адміністрації зазначеними в цьому пункті засобами зв`язку. Обласна військова адміністрація вживає заходів для подання заяви орендаря (у тому числі оригінальних примірників документів у разі їх наявності) орендодавцю відразу після появи можливості її подання. Якщо сторони договору позбавлені можливості підписати акт повернення майна з оренди, майно вважається повернутим з моменту настання однієї з таких подій: отримання орендодавцем заяви орендаря про дострокове припинення договору; отримання обласною військовою адміністрацією за місцезнаходженням орендованого майна заяви орендаря про дострокове припинення договору, якщо майно перебуває на визначеній території і за умови, що договір оренди не містить інформації про електронну пошту сторін, а за місцезнаходженням орендодавця відсутня можливість вручення листа. Якщо орендодавцем майна є Фонд державного майна, його регіональні відділення або представництва і при цьому орендоване майно розташоване на визначеній території і договір оренди не містить інформації про електронні адреси сторін, заява про дострокове припинення договору оренди надсилається Фонду державного майна або регіональному відділенню, визначеному Фондом державного майна, про що Фонд державного майна повідомляє на власному офіційному веб-сайті або в інший визначений Фондом державного майна спосіб. У разі коли граничний строк для подання заяви про продовження договору оренди припадає на період воєнного стану, цей строк продовжується на строк воєнного стану та три місяці з дати його припинення чи скасування (абз. 2 7 п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 року).

Відповідно до статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято: у випадках, передбачених статтею 7 цього Закону; якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю; якщо орендар, який бажає продовжити договір оренди майна в порядку, встановленому частиною другою статті 18 цього Закону, не надав звіт про оцінку об`єкта оренди у визначений цим Законом строк; якщо орендар порушував умови договору оренди та не усунув порушення, виявлені балансоутримувачем або орендодавцем у строк, визначений у приписі балансоутримувача та/або орендодавця; якщо орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців; якщо орендар станом на дату довідки балансоутримувача, передбаченої частиною шостою статті 18 цього Закону, має заборгованість зі сплати орендної плати або не здійснив страхування об`єкта оренди, чи має заборгованість зі сплати страхових платежів.

В матеріалах справи відсутня заява позивача про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Також, в матеріалах справи відсутні докази припинення договору.

Позивач, звернувся до суду з позовом про розірвання Договору оренди нежитлового приміщення № 2105 від 15.02.2017 року та зобов`язання звільнити нежитлові приміщення шляхом виселення та передати по акту прийому передачі.

При цьому, як на підставу розірвання вказаного договору оренди, позивач посилаючись на Рішення Рівненської міської ради № 3244 від 10.04.2023 року "Про припинення права користування майном Рівненської міської територіальної громади", відповідно до п. 10.2. Договору, п. 2 ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ст. 188 Господарського кодексу України, просить достроково припинити договір оренди нежитлового приміщення.

Відповідно до п. п. 7.1.1. п. п. 7.1.4. п. 7.1. Договору, орендодавець має право: виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього договору або його розірвання у разі погіршення стану орендованого майна внаслідок невиконання або неналежного виконання умов цього договору. Контролювати наявність, стан, напрями та ефективність використання майна, переданого в оренду за цим договором. Здійснювати контроль за станом майна шляхом візуального обстеження зі складанням акта обстеження. Звернутися до господарського суду з позовом про дострокове розірвання договору оренди, якщо орендар: користується майном всупереч договору або призначення майна; без дозволу орендодавця передав майно іншій особі; своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження майна; навмисно чи через необережність погіршує стан приміщення; не приступив до проведення капітального ремонту майна; не виконує свої зобов`язання, передбачені договором. Орендодавець має право відмовитися від даного договору і вимагати повернення орендованого майна, якщо орендар не вносить плату за користування орендованим майном протягом трьох місяців підряд. У разі відмови орендодавця від даного договору, договір є розірваним з моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору.

Відповідно до п. 10.2. Договору, чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря; ліквідації орендаря юридичної особи.

Підстави для зміни або розірвання договору визначено статтею 651 ЦК України.

Відповідно до ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору. Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (ст. 652 ЦК України).

В обґрунтування позовної вимоги про розірвання Договору позивач зазначив, що Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради на виконання Рішення Рівненської міської ради № 3244 від 10.04.2023 року та відповідно до ст. 188 ГК України, зверталося до відповідача з пропозицією достроково припинити договір оренди. Проте, Управління Рівненської Єпархії Української Православної Церкви залишило поза увагою пропозиції позивача про дострокове припинення договору, відтак, позивач звернувся до суду з позовом про розірвання договору оренди.

Статтею 782 ЦК України передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймач володіє та/або користується річчю всупереч договору або призначенню речі; 2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у володіння та/або користування іншій особі; 3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; 4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов`язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача (ст. 783 ЦК України).

Відповідно до ст. 291 ГК України, одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об`єкта оренди; ліквідації суб`єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об`єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Згідно статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; укладення з орендарем договору концесії такого майна; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника); смерті фізичної особи - орендаря; визнання орендаря банкрутом; знищення об`єкта оренди або значне пошкодження об`єкта оренди. Договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором. У разі банкрутства орендар відповідає за свої борги майном, яке належить йому на праві власності, відповідно до законодавства України. Договір оренди вважається припиненим в односторонньому порядку за умови встановлення факту надання орендарем недостовірної інформації про право бути орендарем відповідно до положень частин третьої і четвертої статті 4 цього Закону.

Статтею 188 Господарського кодексу України врегульовано порядок зміни та розірвання господарських договорів.

Згідно з ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

У п. 8.6. п. 8.17. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 914/2649/17 викладено правову позицію:

"Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 ЦК України і за загальним правилом, викладеним в частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Про зміну або розірвання договору в порядку частини першої статті 651 ЦК України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).

Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Так, за частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до пункту 2 частини першої статті 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини другої статті 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

Натомість статтею 188 ГК України врегульовано порядок зміни розірвання господарських договорів, за яким сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частини друга-четверта статті 188 ГК України).

Правила, передбачені частинами другою-четвертою статті 188 ГК України, є матеріально-правовими, а не процесуальними. Процедура, передбачена ними, не відноситься до випадків обов`язкового досудового врегулювання спору в розумінні частини третьої статті 124 Конституції України та не спричиняє наслідків у вигляді повернення позовної заяви відповідно до приписів пункту 6 частини п`ятої статті 174 ГПК України.

Частинами другою та третьою статті 188 ГК України встановлений порядок проведення сторонами договору переговорів щодо добровільної зміни чи розірвання договору. Частиною четвертою цієї статті визначено, заінтересована сторона може звернутися до суду, якщо виник спір.

Те, що сторона спору не скористалася процедурою його позасудового врегулювання, не позбавляє її права реалізувати своє суб`єктивне право на зміну чи припинення договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у частині другій статті 651 ЦК України.

Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом є обставини, наведені у частині другій статті 651 ЦК України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб`єктивних правах чи інтересах. Такі підстави та умови виникнення юридичного спору у правовідносинах є однаковими незалежно від їх суб`єктного складу (за участі фізичних чи юридичних осіб) та змісту правовідносин (цивільні чи господарські).

Право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає статті 16 ЦК України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення) та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони."

Згідно з ч. 1 - ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Допустимість доказів за статтею 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України). Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання(стаття 78 ГПК України).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 грудня 2021 року у справі № 905/902/20.

Статтею 79 ГПК України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 11 вересня 2020 року у справі № 910/16505/19.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010р. № 4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України" за заявою № 63566/00 суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; п.58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, судом встановлено, що позивачем не наведено обставин, відповідно до умов договору та закону, які б слугували підставою для розірвання (припинення) Договору оренди нежитлового приміщення № 2105 від 15.02.2017 року, а рішення Рівненської міської ради № 3244 від 10.04.2023 року "Про припинення права користування майном Рівненської міської територіальної громади" не є самостійною та достатньою підставою для дострокового розірвання (припинення) договору оренди в розумінні ст. 651 ЦК України та ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Посилання позивача на ст. 188 ГК України, як на підставу розірвання договору оренди, не знаходить свого підтвердження, оскільки вказаною нормою встановлений порядок проведення сторонами договору переговорів щодо добровільної зміни чи розірвання договору, відповідно до якого, заінтересована сторона може звернутися до суду, якщо виник спір. Підставами для виникнення юридичного спору про розірвання (припинення) договору оренди, який підлягає вирішенню судом є обставини, наведені у статті 651 ЦК України та ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Слід зазначити, що відповідачем - Управлінням Рівненської Єпархії Української Православної Церкви у встановлені ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у новій редакції) та абз. 1 п. 135 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, строки не було подано до орендодавця заяви про продовження договору на новий строк.

Так само, позивачем - Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради у встановлені умовами (п. 10.1.) Договору оренди нежитлового приміщення № 2105 від 15.02.2017 року та абз. 2 пункту 135 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, строки не було повідомлено орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено.

З огляду на зазначене, враховуючи що позивачем не наведено жодних мотивів, які в розумінні статті 651 ЦК України та ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" могли б бути підставою для дострокового розірвання Договору, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову як в частині розірвання Договору так і в частині зобов`язання відповідача звільнити нежитлові приміщення шляхом виселення та передачі їх за актом приймання-передачі Управлінню комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на зазначене, враховуючи, що в задоволенні позову судом відмовлено, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 056,00 грн покладаються на позивача у справі.

Керуючись ст. ст. 129, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256 - 257 Господарського процесуального кодексу України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 06 листопада 2024 року.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Р.В. Романюк