Рішення

від 04.11.2024 по справі 922/3004/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2024 р.м. ХарківСправа № 922/3004/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Усатої В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД РЕСУРС" (61001, Харківська обл., місто Харків, майдан Захисників України, будинок 7/8) до Приватної фірми «РОКСОЛАНА» (62540, Харківська область, Чугуївський р-н (Вовчанський р-н), с. Білий Колодязь, вул. Калинова (Жовтнева), 15) про стягнення коштів без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД РЕСУРС" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватної фірми «РОКСОЛАНА», в якому просить:

Стягнути з ПРИВАТНОЇ ФІРМИ «РОКСОЛАНА» (62540, вул. Жовтнева, 15, с. Білий Колодязь, Вовчанський р-н., Харківська обл., Код ЄДРПОУ: 22702122) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД РЕСУРС» (61001, Харківська обл., місто Харків, майдан Захисників України, будинок 7/8, Код ЄДРПОУ: 39806596, рахунок НОМЕР_1 в АТ «ПУМБ» в м. Харкові, МФО 334851) за Договором поставки товару № 0613-15х від 02.09.2015 р. основну суму боргу в розмірі 11 027 (одинадцять тисяч двадцять сім) грн. 10 коп., три відсотки річних в розмірі 800 (вісімсот) 67 коп., інфляційні втрати в розмірі 3 834 (три тисячі вісімсот тридцять чотири) грн. 18 коп., проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 14 621 (чотирнадцять тисяч шістсот двадцять один) грн. 93 коп. та штраф в розмірі 25% від вартості відповідних партій товару в розмірі 2 756 (дві тисячі сімсот п`ятдесят шість) грн. 77 коп., що разом становить 33 040 (тридцять три тисячі сорок) грн. 65 коп.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.08.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД РЕСУРС" (вх. № 3004/24) залишено без руху та встановлено позивачу 10-денний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду належних доказів на підтвердження сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн на рахунок Господарського суду Харківської області за реквізитами, зазначеними на офіційному web-сайті Судової влади України, станом на момент сплати судового збору за адресою: https://hr.arbitr.gov.ua/sud5023/gromadyanam/court_fee/.

02.09.2024 через систему «Електронний суд» представником позивача подано заяву про усунення недоліків позовної заяви за вх. № 21888 разом з доказами сплати судового збору.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3004/24. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Відповідачеві, згідно ст. 251 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення ухвали для подання відзиву на позов.

Однак, відповідач своїм правом, наданим відповідно до ст.251 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на позов не надав.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 03.09.2024 направлена судом на адресу відповідача, яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як місцезнаходження відповідача. Проте, вказана ухвала була повернута до суду з позначкою пошти Адресат відсутній за вказаною адресою.

Разом з цим, суд звертає увагу, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17.

Крім того, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, для отримання поштових відправлень особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Відсутність відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Крім того, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

В той же час, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

02.09.2015 між ТОВ «ТД РЕСУРС» (далі Позивач/Постачальник) та ПФ «РОКСОЛАНА» (далі Відповідач/Покупець) було укладено Договір поставки товару № 0613-15х.

Відповідно до п. 1.1. Договору, Постачальник поставляє і передає у власність Покупця товар/продукцію партіями відповідно до накладних, які є невід`ємною частиною Даного Договору, а Покупець приймає цей товар партіями та оплачує його на умовах і в порядку, визначених Даним Договором.

Відповідно до п. 2.3. Договору, моментом здійснення поставки товарів Постачальником є їх отримання Покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (видаткова накладна тощо).

Пунктом 5.2. Договору встановлено, що Покупець здійснює розрахунок з Постачальником за поставлений товар на умовах відстрочення платежу 45 (сорок п`ять) календарних днів з дати отримання відповідної партії товару від Постачальника, якщо інше не передбачено додатковою угодою.

На виконання умов договору поставки товару № 0613-15х від 02.09.2015 позивачем здійснено поставку на суму 11 027, 10 грн., що підтверджується видатковою накладною №1097 від 14.01.2022. Проте, як вказує позивач, відповідач за поставлений товар не розрахувався, у зв`язку з чим за відповідачем рахується непогашена заборгованість у розмірі 11 027,10 грн.

Позивач також вказує, що він протягом тривалого часу намагався врегулювати спірні правовідносини у досудовому порядку шляхом встановлення представником Позивача особистого (мобільного) зв`язку з Відповідачем та направлення претензій, проте вжиті заходи виявились безрезультатними. Зокрема, Позивачем було направлено Претензію №1 за вих. № 19-07/24-юр від 19.07.2024 року. Однак, відповідач заборгованість не сплатив.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом та просить стягнути з відповідача за Договором поставки товару № 0613-15х від 02.09.2015 р. основну суму боргу в розмірі 11 027, 10 грн., три відсотки річних в розмірі 800,67 грн., інфляційні втрати в розмірі 3 834,18 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 14 621, 93 грн.. та штраф в розмірі 25% від вартості відповідних партій товару в розмірі 2 756,77 грн., що разом становить 33 040, 65 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положенняЦивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом.

Згідно частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених дим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 525, ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору поставлено відповідачу товар на суму 11 027, 10 грн., що підтверджується видатковою накладною №1097 від 14.01.2022.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксує факт здійснення господарської операції і є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Судом також встановлено, що відповідачем не було здійснено оплату товару, у зв`язку з чим заборгованість відповідача за отриманий товар складає 11 027, 10 грн.

Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву, доказів погашення заборгованості не надав та суму заборгованості не спростував.

Отже, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання свого зобов`язання за Договором поставки товару № 0613-15х від 02.09.2015.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зважаючи на встановлені обставини та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи те, що відповідач в установленому Господарським процесуальним кодексом України порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, доказів оплати заборгованості за переданий товар не надав, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача в частині примусового стягнення з відповідача 11 027,10 грн. основного боргу за Договором поставки товару № 0613-15х від 02.09.2015 обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами і підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача штрафу в розмірі 25% від вартості відповідних партій товару в розмірі 2 756,77 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею).

Статтею 549 Цивільного кодексу України, встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

У відповідності до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно із пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Як зазначено у пп. 6.2.2. п. 6.2. Договору, Покупець відповідає за несвоєчасну оплату отриманого товару шляхом сплати на користь Постачальника штрафу в розмірі 25% від вартості відповідної партії товару, в разі якщо прострочення платежу за поставлену партію товару становить більше тридцяти календарних днів.

Перевіривши правильність нарахування штрафу, суд дійшов висновку, що нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення штрафу у розмірі 2 756,77 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 800, 67грн. за період з 01.03.2022 по 31.07.2024, інфляційних втрат в розмірі 3 834, 18 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 14 621, 93 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Відповідно до ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Пунктом 5.3 Договору погоджено, що у разі несвоєчасної оплати поставленого товару Покупець сплачує на користь Постачальника проценти із розрахунку 0,15 % за кожен день прострочення оплати до дати повного виконання зобов`язання в порядку ст. 536 ЦК України.

Перевіривши наведені позивачем розрахунки, суд зазначає, що вони не суперечать вимогам чинного законодавства та є арифметично вірними. Відповідно, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 800, 67грн., інфляційних втрат в розмірі 3 834, 18 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 14 621, 93 грн.

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 129 ГПК України. Судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення позову в повному обсязі, суд вважає доцільним стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Приватної фірми «РОКСОЛАНА» (62540, вул. Жовтнева, 15, с. Білий Колодязь, Вовчанський р-н., Харківська обл., Код ЄДРПОУ: 22702122) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД РЕСУРС» (61001, Харківська обл., місто Харків, майдан Захисників України, будинок 7/8, Код ЄДРПОУ: 39806596, рахунок НОМЕР_1 в АТ «ПУМБ» в м. Харкові, МФО 334851) за Договором поставки товару № 0613-15х від 02.09.2015 р. основну суму боргу в розмірі 11 027, 10 грн., три відсотки річних в розмірі 800,67 грн., інфляційні втрати в розмірі 3 834, 18 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 14 621, 93 грн., штраф в розмірі 25% від вартості відповідних партій товару в розмірі 2 756, 77 грн., витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД РЕСУРС» (61001, Харківська обл., місто Харків, майдан Захисників України, будинок 7/8, Код ЄДРПОУ: 39806596).

Відповідач: Приватна фірма «РОКСОЛАНА» (62540, вул. Жовтнева, 15, с. Білий Колодязь, Вовчанський р-н., Харківська обл., Код ЄДРПОУ: 22702122).

Повне рішення складено "04" листопада 2024 р.

СуддяВ.В. Усата

справа № 922/3004/24