Рішення

від 29.10.2024 по справі 758/6060/24

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/6060/24

Категорія 75

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

29 жовтня 2024 року місто Київ

Подільський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Лукавої Ю.Р., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Свіс Оіл Україна»</a>, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання припиненими трудових відносин,

У С Т А Н О В И В:

У травні 2024 року ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернулась до суду з даним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Свіс Оіл Україна»</a>(надалі за текстом - відповідач), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання припиненими трудових відносин.

В обґрунтування позову зазначає, що Рішенням Загальних зборів Учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Свіс Оіл Україна»</a>, код за ЄДРПОУ 42371797 (попереднє найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аберкін», код за ЄДРПОУ 42371797) від 14.06.2019 вирішено призначити на посаду директора Товариства позивача з наданням їй прав та обов`язків згідно Статуту. Вказані обставини підтверджуються Протоколом №1 Загальних зборів учасників.

У відповідності до Наказу № 01-К відповідача від 19.06.2019 позивач приступила до виконання обов`язків директора з 19.06.2019 за основним місцем роботи з посадовим окладом згідно штатного розпису.

12.02.2024 позивачем було прийняту рішення про припинення трудових відносин з відповідачем.

Зважаючи на ту обставину, що згідно Статуту відповідача, затвердженого Загальними зборами учасників, протокол №1 від 14.06.2019, вищим органом управління Товариства є Загальні збори Учасників, до компетенції яких згідно п. 7.5 Статуту, у тому числі, належить обрання одноосібного виконавчого органу товариства, позивач звернулась до роботодавця із відповідними заявами з метою припинення трудових відносин.

12.02.2024 позивач склала та направила засобами поштового зв`язку наступні документи: заяву про звільнення з посади директора за власним бажанням з 12.03.2024, повідомлення про скликання Загальних чергових зборів Учасників на 12.03.2024 о 14 год. 30 хв. за адресою місцезнаходження відповідача: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 1, порядок денний звільнення директора Товариства.

Перелічені документи були направлені за вказаною у Статуті адресою Учасника Товариства ОСОБА_2 рекомендованим листом з описом вкладення. Однак, поштове відправлення було повернуто відправнику за закінченням встановленого терміну зберігання.

Таким чином, трудові відносини між позивачем та відповідачем не розірвані, що призводить до порушення прав позивача.

Отже, станом на день звернення позивача до суду її заяви відповідачем та третьою особою не розглянута, Загальні збори Учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Свіс Оіл Україна»</a> не проведено, внаслідок чого позивач не звільнена з посади директора та продовжує перебувати у трудових відносинах з відповідачем, тому її права за законні інтереси підлягають захисту в судовому порядку.

Ухвалою суду від 22 травня 2024 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідач відзив у встановлений строк не подав, у судові засідання явку свого представника не забезпечив, про час та місце розгляду справи судом повідомлявся належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи до суду від нього не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, наявні всі передбачені ч. 1 ст. 223 та ч. 1 ст. 280 ЦПК України підстави умови для заочного розгляду справи. Суд ухвалив провести заочний розгляд справи із ухваленням заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Рішенням Загальних зборів Учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Свіс Оіл Україна»</a>, код за ЄДРПОУ 42371797 (попереднє найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аберкін», код за ЄДРПОУ 42371797) від 14.06.2019 постановлено призначити на посаду директора Товариства позивача з наданням їй прав та обов`язків згідно Статуту. Вказані обставини підтверджуються Протоколом №1 Загальних зборів учасників (а.с. 8-9).

Відповідно до Наказу №01-К відповідача від 19.06.2019 позивач приступила до виконання обов`язків директора з 19.06.2019 за основним місцем роботи з посадовим окладом згідно штатного розпису (а.с. 10).

Згідно Статуту відповідача, затвердженого Загальними зборами учасників, протокол №1 від 14.06.2019, вищим органом управління Товариства є Загальні збори Учасників, до компетенції яких згідно п. 7.5 Статуту, у тому числі, належить обрання одноосібного виконавчого органу товариства, позивач звернулась до роботодавця із відповідними заявами з метою припинення трудових відносин (а.с. 12-20).

12.02.2024 позивач направила засобами поштового зв`язку наступні документи: заяву про звільнення з посади директора за власним бажанням з 12.03.2024, повідомлення про скликання Загальних чергових зборів Учасників на 12.03.2024 о 14 год. 30 хв. за адресою місцезнаходження відповідача: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 1, порядок денний звільнення директора Товариства (а.с. 21-26).

У ч.ч. 1, 2 ст. 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням вказаної норми, Конституційний Суд України у своїх Рішеннях від 07 липня 2004 року у справі N 1-14/2004, від 16 жовтня 2007 року у справі N 1-16/2007 та від 29 січня 2008 року у справі N 1-5/2008 вказав на те, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю Конституційний Суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Відповідно до вимог ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.

Відповідно до Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», зокрема ст. 28 - 30, вищий орган товариства, уповноважений на обрання одноосібного виконавчого органу товариства - директора це загальні збори учасників товариства. Тобто, загальні збори учасників здійснюють управління товариством та реалізують право уповноваженого органу товариства усунути особу від виконання обов`язків члена виконавчого органу в будь який час і з будь яких підстав.

Трудові відносини всіх працівників регулюються Кодексом Законів про Працю України.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (ст. 1 КЗпП України).

Згідно із приписами ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Ст. 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, Установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або Уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Відповідно до п. 4 частини першої ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника. Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено ст. 38 КЗпП України. Відповідно до частини третьої цієї статті працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

За змістом ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Судом встановлено, та підтверджено наданими доказами, що позивач не може скористатися своїм правом на розірвання трудового договору з відповідачем у встановленому законом порядку, оскільки, зв`язок з учасниками товариства - відповідача повністю втрачений.

Проте, відповідач всупереч вимогам закону та у порушення прав позивача на припинення трудових відносин і звільнення з роботи з ініціативи працівника за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, жодних дій не вчинило, наказ про звільнення останньої з роботи не видало.

Враховуючи конкретні обставини цієї справи та факт порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний нею спосіб захисту направлений на відновлення її трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Близьких за змістом висновків дійшов Верховний Суд у Постанові від 22.05.2019 у справі № 757/61865/16-ц.

У своєму рішенні №201/1384/16-ц від 25.11.2019 року Верховний Суд України визначив, що ефективним і таким, що не суперечить закону є спосіб захисту, як припинення трудових відносин на підставі частини першої ст.38 КЗпП України.

Згідно вимог ст. ст. 76 - 77, 79 - 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Таким чином, суд вважає можливим розірвати безстроковий трудовий договір у відповідності до вимог ч. 3 ст. 38 КЗпП та визнання припиненими трудових відносин позивача із відповідачем з дати набранням рішенням законної сили.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 21, 22, 24, 36, 38 КЗпП України, ст.ст. 12, 19, 81, 82, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 280-282 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Свіс Оіл Україна»</a>, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання припиненими трудових відносин - задовольнити;

Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Свіс Оіл Україна» за ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням працівника з 12 березня 2024 року, внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Свіс Оіл Україна»;

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Свіс Оіл Україна»</a> на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок;

Повне найменування сторін:

позивач - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач - Товариства з обмеженою відповідальністю «Свіс Оіл Україна»</a>(адреса: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, буд. 1, код ЄДРПОУ 42371797);

третя особа - ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя В.В. Гребенюк