Рішення

від 06.11.2024 по справі 240/16962/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року м. Житомир справа № 240/16962/24

категорія 111030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши в електронній форміу порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

установив:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом, у якому просить визнати протиправними дії Державної установи «Бердичівська виправна колонія (№70)» (далі відповідач, ДУ «БВК (№70)») щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми виплачених одноразової грошової допомоги при звільненні на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі №240/25544/23, грошового забезпечення на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року у справі №240/34982/23 та зобов`язання вчинити відповідні дії, а також щодо не виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 29 січня 2020 року по 13 серпня 2024 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що на виконання рішень суду відповідачем здійснено доплату одноразової грошової допомоги при звільненні та грошового забезпечення, однак протиправно при виплаті таких коштів утримано податок з доходів фізичних осіб та не здійснено виплату рівноцінної компенсації такого податку. При цьому, відповідач виплатив належні позивачу суми, однак без виплати компенсації втрати частини доходів. Уважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою суду від 06 вересня 2024 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.

24 вересня 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що відсутні підстави стверджувати, що положення Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як таке право було встановлено судом. Тому, з урахуванням зазначених обставин, уважає, що відсутні підстави для застосування до установи наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП, у вигляді сплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, на виконання рішення суду від 24 жовтня 2022 року по справі №240/13337/22 вже було виплачено на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 01 травня 2021 року по 07 червня 2022 року. При виконанні рішень суду по справам №240/25544/23 та №240/34982/23 ДУ «БВК (№70)» правомірно застосовувала положення статті 168 Податкового Кодексу України, в редакції Закону України №1797-VIII, при нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги і оскільки станом на день виплати 01 серпня 2024 року позивач не є військовослужбовцем, то компенсація податку з доходів фізичних осіб такій особі не передбачена. Також зазначає, що виплата компенсації на виконання рішення суду не є грошовим забезпеченням, відтак на неї не поширюються положення пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податків з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

23 вересня 2024 року позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій указує, що ДУ «БВК (№70)» не розрізняє грошову компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (згідно статті 117 КЗпП України), що є абсолютно різними категоріями. Указує, що твердження відповідача про те, що станом на день виплати 01 серпня 2024 року позивач не є військовослужбовцем, а тому компенсація податку з доходів фізичних осіб такій особі не передбачена є суб`єктивним та маніпулятивним, оскільки при належному виконанні відповідачем своїх обов`язків та виплаті грошового забезпечення в період проходження служби (або при звільненні) в повному розмірі грошова компенсація у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, мала бути виплачена одночасно з виплатою грошового забезпечення ще за наявності статусу особи начальницького складу ДКВС України.

На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно наказу начальника ДУ «БВК (№70)» №35/ОС-21 від 30 квітня 2021 року позивача звільнено зі служби.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі №240/25544/23, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2024 року, частково задоволено позов та зобов`язано ДУ «БВК (№70)» виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 10 календарних років служби відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

Також рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року у справі №240/34982/23, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2024 року, задоволено позов та зобов`язано ДУ «БВК (№70)» здійснити перерахунок ОСОБА_1 з 29 січня 2020 року по 30 квітня 2021 року грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IХ, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року № 1082-ІХ, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

13 серпня 2024 на виконання рішень суду у справах №240/25544/23 та №240/32982/23 на картковий рахунок позивача були перераховані грошові кошти.

Позивачем до ДУ «БВК (№70) 15 серпня 2024 року направлено адвокатський запит з метою отримання розрахунків, платіжних інструкцій та інформації щодо вище згаданих виплат, відповідь на який не надано.

Відповідно до платіжних інструкцій, які надано як позивачем так і відповідачем, позивачу нараховано:

за платіжною інструкцією № 181 від 01 серпня 2024 року 30795,31 грн (одноразова грошова допомога по рішенню суду від 22 січня 2024 року по справі № 240/25544/23);

за платіжною інструкцією № 180 від 01 серпня 2024 року 33112,71 грн (грошове забезпечення по рішенню суду від 20 лютого 2024 року по справі № 240/34982/23).

При цьому, за платіжними інструкціями №183 від 01 серпня 2024 року та №182 від 01 серпня 2024 року утримано 18% ПДФО, а також за платіжними інструкціями №178 від 01 серпня 2024 року та №179 від 01 серпня 2024 року утримано 1,5% військового збору.

Уважаючи такі дії відповідача, а також не нарахування й не виплату компенсації втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції, на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №2011-ХІІ).

За приписами статті 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 2 статті 12 Закону України №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до пунктів 2, 3 статті 9 Закону України №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби регламентовано Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі Порядок № 44).

Згідно з приписами пунктів 2 5 Порядку № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

З наведених приписів законодавства випливає, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів, виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення та виплачується установами, що утримують військовослужбовців за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Системний аналіз вищенаведених норм Податкового кодексу України та Порядку № 44 дає підстави суду вважати, що вказана грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб дозволяє зменшити розмір обов`язкових утримань із належних до виплат сум грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат виключно на суму утриманого податку з доходів фізичних осіб. При цьому, така компенсація виплачується за умови, що вказані виплати, отримані особою у зв`язку з виконанням нею обов`язків під час проходження служби.

Таким чином, законодавство України передбачає відповідний механізм грошової компенсації військовослужбовцям утриманих сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.

У постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22, Верховний Суд указував на те, що аналіз наведених пунктів 2 3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Верховний Суд у постанові від 26 березня 2020 року у справі №813/189/18 зазначив, що компенсація податку з доходів фізичних осіб відноситься до компенсаційних платежів і має характер окремих гарантій держави щодо соціального захисту громадян, зокрема, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, шо на виконання рішень Житомирського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі №240/25544/23 та від 20 лютого 2024 року у справі №240/34982/23, відповідачем проведено нарахування та виплату позивачу належні йому грошові кошти. При цьому, відповідач одночасно провів утримання податків та зборів, а саме: податок на доходи фізичних осіб 18% та військовий збір 1,5%.

З урахуванням установлених судом обставин суд уважає, що при виплаті грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги позивач мав право на отримання грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44.

Наведена правова позиція також узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема наведеною у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 812/1048/17, від 25 червня 2020 року у справі № 825/761/17, від 29 липня 2020 року у справі № 814/142/17.

Щодо вимоги про нарахування компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд указує наступне.

Стаття 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі Закон України № 2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статті 3 Закону України № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону України № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З аналізу норм Закону України №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі Порядок №159) слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що грошове забезпечення є доходом, а у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Використане у статті 3 Закону України №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 3 Закону України №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17.

Ураховуючи наведене правове регулювання та викладену Верховним Судом правову позицію, суд уважає обґрунтованими вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити компенсацію втрати доходу у зв`язку з порушенням строків його виплати з 29 січня 2020 року по 13 серпня 2024 року, оскільки у судовому порядку встановлено протиправну бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та невиплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги.

Відтак позовні вимоги є обґрунтованими та відповідно підлягають.

Посилання відповідача на відсутність підстав для застосування наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП, у вигляді сплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд до уваги не приймає, оскільки указане твердження не стосується заявлених позовних вимог.

На підставі положень частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Позивачем у цій справі сплачено судовий збір в загальній сумі 1211,20 грн згідно з квитанцією від 19 серпня 2024 року.

Тим часом, згідно позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 14 грудня 2023 року у справі №240/4606/23, спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця.

Водночас за змістом пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Отже 1211,20 грн сплачені позивачем за подання позову до суду є надмірно сплаченими і не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд зауважує, що надмірно сплачені суми судового збору можуть бути повернуті відповідним судом на підставі клопотання позивача, як це передбачено статтею 7 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії Державної установи «Бердичівська виправна колонія (№70)» щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми виплаченої ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі №240/25544/23.

Зобов`язати Державну установу «Бердичівська виправна колонія (№70)» нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію сум податків з доходів фізичних осіб при виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі №240/25544/23.

Визнати протиправними дії Державної установи «Бердичівська виправна колонія (№70)» щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року у справі №240/34982/23.

Зобов`язати Державну установу «Бердичівська виправна колонія (№70)» нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію сум податків з доходів фізичних осіб при виплаті недоотриманого грошового забезпечення при звільненні на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року у справі №240/34982/23.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Бердичівська виправна колонія (№70)» щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу, у зв`язку із порушенням строку виплати грошового забезпечення з 29 січня 2020 року по 13 серпня 2024 року.

Зобов`язати Державну установу «Бердичівська виправна колонія (№70)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, у зв`язку із порушенням строку виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 13 серпня 2024 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис

06.11.24