Постанова

від 05.11.2024 по справі 487/6372/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 487/6372/24

Перша інстанція: суддя Дерепа К.М.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г.В., Домусчі С.Д.,

розглянувши в письмовому провадженні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 серпня 2024 року у справі № 487/6372/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департамента патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправним рішення, скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до суду, в якому просив :

- визнати протиправною і скасувати постанову серії ЕНА № 2254828 від 28.05.2024 притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП та закрити провадження по справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що 28.05.2024 близько 09:00 год, керуючи автомобілем марки Audi д.н.з. НОМЕР_1 по вул.Адмірала Макарова у м.Миколаєві, він був зупинений працівниками патрульної поліції, які пояснили, що він порушив вимоги п.п.2.2 розділу 33 Правил дорожнього руху України «Проїзд без зупинки заборонено» на ділянці дороги перед перехрестям, з боку вулиці Обсерваторна. Щодо позивача було винесено постанову та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340,0 грн. Позивач вважає, що із долученого відеозапису, який йому було продемонстровано на місці, не видно місце розташування дорожнього знаку, сам знак і факт зупинки транспортного засобу під його керуванням. У підтвердження зазначеного позивачем долучено диск із відеозаписом.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, який не містить підпис належної особи та вважався судом першої інстанції неподаним відповідно до уваги не береться.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Заводський районний суд м. Миколаєва рішенням від 22 серпня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовив.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- суд першої інстанції не прийняв рішення щодо клопотання позивача про не врахування та не прийняття відзиву на позовну заяву, розглянув додані до відзиву додатки (відеозаписи із двох окремих технічних приладів, змонтований працівниками патрульної поліції в один відеофайл на одному компактдиску), прийняв їх до уваги та саме на їх підставі виніс незаконне рішення;

- суд першої інстанції не врахував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 18.07.2019 по справі № 216/5226/16-а, стосовно того факту, що відеозапис на якому має бути зафіксоване вчинення адміністративного правопорушення та складання процесуальних документів за цим фактом, має бути безперервним;

- суд першої інстанції не врахував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 по справі № 357/10134/17, у якій Верховний Суд зазначає, що відповідно до ст. 251 КУпАП, орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи на підставі доказів. Візуальне спостереження працівником поліції за порушенням не може бути доказом порушення.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, позивач в судове засідання не з`явився, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Обставини справи.

Суд першої інстанції встановив, що відповідно до позовної заяви: 28 травня 2024 близько 09.00 год, керуючи автомобілем Audi д.н.з. НОМЕР_1 по вул. Адмірала Макарова у м. Миколаєві позивач був зупинений працівниками патрульної поліції, які пояснили, що він порушив вимоги п.п.2.2 розділу 33 Правил дорожнього руху України «Проїзд без зупинки заборонено» на ділянці дороги перед перехрестям, з боку вулиці Обсерваторна.

Щодо ОСОБА_1 було винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340,0 грн, який ним був сплачений. Штраф сплатив вимушено, оскільки на той час не отримав від Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в Миколаївській області відповідь на свою вимоги надати документи для можливості оскаржити постанову.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Висновок суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням обставини справи, наданих сторонами доказів та безсторонньо наданої їм оцінки за внутрішнім переконанням, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначені у позовній заяві підстави для визнання протиправною та скасування постанови серія ЕНА 2254828 від 28.05.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП не знайшли свого підтвердження.

Проте, із таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на таке.

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, за змістом ст.222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, зокрема, справи про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху (зокрема порушення ч.1 ст.122 КУпАП).

Відповідно до ч.2 ст.222 КУпАП від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Статтею 258 КУпАП передбачено перелік випадків, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається.

Частиною 2 ст.258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

Відповідно до ч.4 ст.258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі (ч.5 ст.258 КУпАП).

Процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов`язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція (далі - поліцейський), матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі визначає Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року №1395 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 р. за №1408/27853).

Пунктом 4 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі передбачено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п`ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП.

Частиною 1 ст.122 КУпАП встановлено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

Згідно з ст.14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (надалі - ПДР) зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Згідно пп. «б» п.8.4. ПДР 8.4. дорожні знаки (додаток 1) поділяються на групи: знаки пріоритету. Встановлюють черговість проїзду перехресть, перехрещень проїзних частин або вузьких ділянок дороги.

При цьому, ПДР передбачено, що знак пріоритету 2.2. означає, що проїзд без зупинки заборонено.

Зокрема, забороняється проїзд без зупинки перед розміткою 1.12 (стоп-лінія), а якщо вона відсутня перед знаком. Необхідно дати дорогу транспортним засобам, що рухаються дорогою, яка перетинається, а за наявності таблички 7.8 транспортним засобам, що рухаються головною дорогою, а також праворуч рівнозначною дорогою.

Отже, з огляду на наведені обставини та законодавчі приписи, виходячи з того, що позивач притягався до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський мав право винести постанову без складання відповідного протоколу, оскільки відповідач є уповноваженим працівником підрозділу Національної поліції, який має право розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення від імені органів Національної поліції.

Підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.122 КУпАП, є рух на транспортному засобі Audi д.н.з. НОМЕР_1 з порушенням вимоги дорожнього знаку 2.2. проїзд без зупинки заборонено, чим недотримано пп. «б» п.8.4. ПДР.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративні правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а також іншими документами.

Статтею 40 Закону України «Про національну поліцію» встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото - і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото - і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою, зокрема, попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Відповідно до Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.12.2018р. №1026, портативні відеореєстратори та карти пам`яті зберігаються в приміщеннях органів, підрозділів поліції та видаються поліцейському під підпис у журналі обліку видачі, повернення портативного відеореєстратори та карт пам`яті, копіювання цифрової інформації, який зберігається в органі, підрозділі поліції.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, фіксація адміністративного правопорушення здійснення на портативний відеореєстратор інспекторів патрульної поліції № 470590 (а.с.15).

Судом першої інстанції встановлено, що позивач наполягає на неправомірності постанови виходячи з того, що ним було виконано вимогу зупинки, згідно вимог заборонного знаку, але в тій зоні, яку не видно через зелені насадження та припаркований автомобіль. Оскільки працівник патрульної поліції з його місця локації не міг бачити знак 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено» і цей знак не видно на відео, вважає, що працівник патрульної поліції неправомірно виніс постанову, до того ж знаходився на місці, з якого його патрульного, не було видно. У той же час підтвердив: факт керування ним автомобілем марки Audi д.н.з. НОМЕР_1 близько 09.00 год 28.05.2024 по вул.Адмірала Макарова у м.Миколаєві; наявність перед перехрестям вулиць Адмірала Макарова / Обсерваторна м.Миколаїв знаку 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено»; факт зупинки поліцейським патрульної поліції на вул.Адмірала Макарова, саме в тій ділянці, яка відображена на відео, тобто, за рогом перехрестя із даним встановленим знаком; факт перевірки документів, складення постанови. Зазначив, що постанову не отримав з причин незгоди з його обвинуваченням у недотриманні правил дорожнього руху.

Отже, колегія суддів зазначає, що сторонами не заперечується розташування знаку 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено», однак спірним є факт здійснення позивачем перед ним зупинки.

Апеляційний суд акцентує увагу, що притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Оглянувши відеозапис, долучений позивачем до справи (а.с.21), апеляційний суд констатує, що з того ракурсу з якого здійснена відеозйомка не видно розташування знака 2.2. «Проїзд без зупинки заборонено», відповідно не можливо з`ясувати чи здійснив позивач перед ним зупинку та на якій саме відстані.

ОСОБА_1 , як на відео так і у судовому засіданні в суді першої інстанції, зазначив, що він здійснив зупинку перед знаком 2.2. «Проїзд без зупинки заборонено», проте поліцейський наголошував на тому, що зупинку безпосередньо перед знаком позивачем здійснено не було.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 19.02.2020 у справі № 496/4315/16-а, обов`язковому доказуванню під час розгляду справ про адміністративні правопорушення підлягають лише факти вчинення або невчинення певною особою адміністративного правопорушення, які в свою чергу, підтверджуються відеозйомкою фіксації події адміністративного правопорушення.

Отже, оцінюючи докази у цій справі в частині порушення позивачем ч.1 ст. 122 КУпАП суд апеляційної інстанції доходить висновку, що надані до суду відеодокази, як докази вчинення позивачем правопорушення, не підтверджують факту порушення пп. «б» п.8.4. ПДР, оскільки саме на відеодоказах не візуалізується як сам знак так і не вбачається не здійснення позивачем зупинки перед ним.

Інших доказів, які б свідчили про наявність у ОСОБА_1 вини у вчиненні адміністративного правопорушення, за яке він притягнутий до відповідальності, зокрема пояснень свідків, матеріали справи не містять.

Тобто, фактично відсутні будь-які докази які б вказували на вчинення позивачем правопорушення, зазначеного у постанові серії ЕНА № 2254828 від 28.05.2024 .

Саме по собі описання інспектором поліції в оскаржуваній постанові складу адміністративного правопорушення, не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, оскільки така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, передуванню якому і є фіксування цього правопорушення.

Виходячи з викладеного вище, апеляційний суд вважає, що всупереч встановленому КАС України обов`язку доказування, відповідач не надав суду жодних доказів, які б підтвердили обставини, на які посилається відповідач.

З даного приводу, апеляційний суд також вважає за доцільне зауважити, що в силу приписів ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може гуртуватись на доказах одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Колегія суддів зазначає про те, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

Отже, дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Указане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду наведеними зокрема у постанові від 30 травня 2018 року у справі №337/3389/16-а.

В свою чергу, відповідно до правових позицій Верховного суду від 23 жовтня 2019 року по справі № 357/10134/17 та від 11 грудня 2019 року по справі №761/41786/16а, - відсутність доказів свідчить про недоведеність правопорушення.

В даному випадку, за наслідками апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла переконання, що відповідачем не доведено наявності складу та події адміністративного правопорушення, за яке позивача спірною постановою було притягнуто до адміністративної відповідальності.

Водночас, доводи апелянта про те, що відеозапис з нагрудних камер поліцейських переривався та розпочинався новий, апеляційним судом не приймається, тому що існування переривання на відеозаписах з нагрудної камери патрульного поліцейського, що містяться на CD-диску не свідчить про недопустимість цього доказу, оскільки він отриманий у порядку передбаченому ст. 251 КУпАП.

Чинним законодавством, чи Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України № 1026 від 18.12.2018, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України за № 28/322999 від 11.01.2019 не передбачено приєднання до матеріалів адміністративного провадження повного відеозапису з початку виконання службових обов`язків поліцейським.

Разом з тим навіть у справі № 216/5226/16-а(2-а/216/33/17), Верховний Суд не робив висновок про можливість визнання одночасно неналежним та недопустимим доказом, як про це вказав апелянт, відеозапис з нагрудної камери поліцейського, у випадку, якщо такий запис має переривання.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не прийняв рішення щодо клопотання позивача про не врахування та не прийняття відзиву на позовну заяву, оскільки як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції , останній вважався судом першої інстанції неподаним відповідно до уваги не брався.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідач відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України не надав суду доказів правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності та не довів законності прийнятого рішення.

На обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17).

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП, та події правопорушення, а також не спростовано належними доказами твердження позивача про те, що він здійснив зупинку на вимогу знаку.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції обставинам справи не відповідають, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позов слід задовольнити.

За правилами ч. 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження сплати відповідних судових витрат в суді першої інстанції позивачем надано квитанцію про сплату судового збору в розмірі 605,60 грн.

Крім того, на підтвердження сплати відповідних судових витрат в суді апеляційної інстанції позивачем надано квитанцію про сплату судового збору в розмірі 908,40 грн.

Відтак, з огляду на задоволення позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 1 514,00 грн.

Керуючись статтями 241, 243, 286, 308, 311, 317, 321, 325, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 серпня 2024 року у справі № 487/6372/24 - скасувати, ухвалити по справі нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2254828 від 28.05.2024 складену поліцейським Управління патрульної поліції в Миколаївській області сержантом поліції Ткаченко Дмитром Сергійовичем про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.

Провадження по справі за вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, закрити на підставі п. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департамента патрульної поліції Національної поліції України (код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 514 (одна тисяча п`ятсот чотирнадцять) грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач О.І. ШляхтицькийСудді С.Д. Домусчі Г.В. Семенюк