Постанова

від 06.11.2024 по справі 580/6291/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/6291/24 Суддя (судді) першої інстанції: Валентин ГАРАЩЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Вівдиченко Т.Р., Костюк Л.О.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Дніпровського апеляційного суду на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду із позовом до Дніпровського апеляційного суду, у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Дніпровського апеляційного суду щодо відмови у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2022, застосувавши у розрахунках посадового окладу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2022 року - 2481 грн, станом на 01.01.2023, застосувавши у розрахунках посадового окладу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2023 року - 2684 грн, станом на 01.01.2024, застосувавши у розрахунках посадового окладу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2024 року - 3028 грн;

- зобов`язати Дніпровський апеляційний суд видати позивачу довідки:

- про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2022, виходячи з розміру суддівської винагороди судді апеляційного суду з відповідними коефіцієнтами, визначеними у ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», застосувавши у розрахунках посадового окладу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2022 року - 2481 грн;

- про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2023, виходячи з розміру суддівської винагороди судді апеляційного суду з відповідними коефіцієнтами, визначеними у ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», застосувавши у розрахунках посадового окладу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2023 року - 2684 грн;

- про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024, виходячи з розміру суддівської винагороди судді апеляційного суду з відповідними коефіцієнтами, визначеними у ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», застосувавши у розрахунках посадового окладу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2024 року - 3028 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, а тому відповідач безпідставно відмовився видавати довідки із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Дніпровським апеляційним судом подано апеляційну скаргу, у якій просить скасувати його і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції неповно встановлено фактичні обставини справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Апелянт зазначив, що оскільки стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік» містить спеціальну норму щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн, а тому відсутні підстави для застосування іншої (загальної) норми статті 7 вищезазначених законів, якими установлено, що у 2022, 2023, 2024 роках розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня становить 2481, 00, 2684,00, 3028,00 грн.

Крім того апелянт наголошує, що відповідно до штатного розпису суду на 2022, 2023, 2024 роки посадовий оклад судді складає 126 120,00 грн, тобто посадовий оклад працюючого на відповідній посаді судді Дніпровського апеляційного суду не змінювався, а тому відповідач не вбачає підстав для видачі позивачці довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання, як у судді у відставці із застосуванням іншого розміру прожиткового мінімуму, ніж той, який застосований для розрахунку суддівської винагороди працюючого судді.

Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Позивачем відзиву на апеляційну скаргу подано не було, що не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильності застосування норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно з наказом Дніпровського апеляційного суду від 20.11.2020 №224/к позивач відрахована зі штату суддів з 20.11.2020 у зв`язку з виходом у відставку.

Позивачка звернулася із заявою до Дніпровського апеляційного суду, в якій для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці просила видати довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2022, застосувавши у розрахунках посадового окладу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2022 року - 2481 грн, станом на 01.01.2023, застосувавши у розрахунках посадового окладу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2023 року - 2684 грн, станом на 01.01.2024, застосувавши у розрахунках посадового окладу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2024 року - 3028 грн.

Листом від 05.06.2024 №04.2-33/214/2024 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що відповідно до затвердженого штатного розпису на 2022-2024 роки Дніпровського апеляційного суду, посадовий оклад судді становить 126 120,00 грн, який визначається із прожиткового мінімуму 2102 грн, тобто посадовий оклад суддів протягом 2022-2024 років не змінювався. Таким чином, відповідач не має підстав для видачі довідок для перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, на 01.01.2023 та на 01.01.2024.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів, є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України №1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Разом з тим, зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди за спірний період, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні.

Зважаючи на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій. Тому відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом, що й стало підставою для відмови у видачі довідок про суддівську винагороду.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Згідно з частиною другою цієї ж статті Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Як передбачено частинами третьою, четвертою статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці у відсотковому значенні від розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 2 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що прожитковий мінімум працездатних осіб з 01.01.2022 - 2481 грн, з 01.01.2023 - 2684 грн, з 01.01.2024 - 3028 грн, а розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 становить 2102 грн.

Відповідно до статті 1 Закону України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV), прожитковий мінімум це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Колегія суддів зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Крім того, у пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Колегія суддів зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватись не можуть.

30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Верховний Суд звертав увагу на те, що Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

Отже, єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатись розмір суддівської винагороди є Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди та в подальшому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Колегія суддів звертає увагу, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Водночас Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.

Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» разом із встановленням на 1 січня прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносились, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Колегія суддів звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Окрім того, Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Крім того, Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох законів, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV уважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди та відповідно щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватись і змінюватись без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною розміру суддівської винагороди та відповідно щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 12.07.2023 у справі № 140/5481/22, від 13.09.2023 у справі №240/44080/21.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із зазначенням розміру суддівської винагороди судді, розмір якого визначено станом на 01.01.2022 встановлений прожитковий мінімум для працездатних осіб у сумі 2481 грн, станом на 01.01.2023 встановлений прожитковий мінімум для працездатних осіб у сумі 2684 грн та станом на 01.01.2024 встановлений прожитковий мінімум для працездатних осіб у сумі 3028 грн, тому відмовляючи у видачі довідок з наведеними показниками, відповідач діяв неправомірно.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

З урахуванням вказаного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Згідно статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Дніпровського апеляційного суду - залишити без задоволення, рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року у справі №580/6291/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263 , п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач О.М.Кузьмишина

Судді Т.Р.Вівдиченко

Л.О. Костюк