Постанова

від 30.10.2024 по справі 918/1174/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 918/1174/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Погребняка В.Я.,

за участі секретаря судового засідання - Купрейчук С.П.

за участю представників:

відповідно до протоколу судового засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Основа"

на ухвалу Господарського Суду Рівненської області від 08.05.2024 (в частині розгляду заяви ТОВ "Будівельна компанія "Основа" з кредиторськими вимогами)

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.08.2024

у справі № 918/1174/20

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газотурбіні технології"

до Приватного акціонерного товариства "Укренергозбут"

про банкрутство,-

ВСТАНОВИВ:

1. 17 грудня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газотурбіні технології" звернулося до Господарського суду Рівненської області із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Укренергозбут".

2. Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 05 лютого 2021 року, зокрема: відкрито провадження у справі № 918/1174/20 про визнання банкрутом Приватного акціонерного товариства "Укренергозбут"; визнано вимоги кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Газотурбіні технології" у розмірі 5 338 162 грн. 14 коп.; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном Приватного акціонерного товариства "Укренергозбут" до 19 липня 2021 року; розпорядником майна призначено Гуцал Тамару Михайлівну.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

3. Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 08.05.2024 у справі №918/1174/20 серед іншого заяву Акціонерного товариства "Укртрансгаз" про збільшення розміру кредиторських вимог - задоволено.

Внесено до реєстру вимог кредиторів вимоги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1, код. 30019801 у розмірі 4 204 (чотири тисячі двісті чотири) грн. 00 коп. вимоги четвертої черги, 6 056 (шість тисяч п`ятдесят шість) грн. 00 коп. вимоги першої черги.

В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Основа" про грошові вимоги кредитора до боржника - відмовлено.

4. Постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 28.08.2024 апеляційну скаргу ТОВ "Будівельна компанія "Основа" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 08.05.2024 у справі №918/1174/20 залишено без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції- без змін.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

5. До Верховного Суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Основа" (далі в тексті - Скаржник) надійшла касаційна скарга у якій Скаржник просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Рівненської області від 08.05.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.08.2024 у справі № 918/1174/20 в частині відмови в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Основа" про грошові вимоги до боржника. В цій частині прийняти нове судове рішення, яким визнати кредиторські вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Основа" (код ЄДРПОУ 34521258) до Приватного акціонерного товариства "Укренергозбут" (код ЄДРПОУ 30167642) в розмірі 97 420,80 грн з віднесенням їх до четвертої черги задоволення та в розмірі 5 368,00 грн (сплачений судовий збір) з віднесенням до першої черги задоволення. Скасувати пункти 4-8 ухвали Господарського суду Рівненської області від 08.05.2024 у справі №918/1174/20.

6. В обґрунтування підстав для задоволення касаційної скарги Скаржник наводить наступні доводи:

6.1. Суди попередніх інстанції застосували норми права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, у постановах Верховного Суду від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22, від 07.04.2023 у справі № 910/5172/19, від 02.04.2019 у справі № 904/2178/18 (щодо застосування статті 241 ЦК України до спірних правовідносин, зокрема, застосування даної норми до правочину, який вчинено особою без повноважень; щодо неможливості визнати договір неукладеним після його повного або часткового виконання сторонами; щодо неможливості визнати недійсним договір, який не укладено; щодо істотних умов договору оренди; щодо правової природи акта приймання-передачі).

6.2. Скаржник вказує, що суди не прийняли до уваги той факт, що в даному випадку мають місце правовідносини з оренди нерухомого майна. Господарські операції, що виникають з даних правовідносини, підтверджуються виключно актами приймання-передачі майна в оренду, повернення з оренди, актами надання послуг. В рамках цих правовідносин не складаються такі первинні документи як, наприклад, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні тощо. Враховуючи це, судами безпідставно не було прийнято в якості доказів надані апелянтом акти надання послуг.

6.3. З огляду на викладене, скаржник вказує, що судом не було прийнято до уваги правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 916/2708/21.

6.4. Також Скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції не враховано висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 07.08.2024 у справі № 757/18462/21-ц про те, що незазначення в договорі оренди такої істотної умови як розмір орендної плати не свідчить про неукладення цього договору та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 27.06.2018 у справі № 668/1390713-ц щодо застосування статей 92, 237 - 239, 241 ЦК України.

6.5. Скаржник вказує, що після отримання в Електронному Суді тексту ухвали ним було встановлено, що оскаржувана ухвала містить також інші рішення, які не оголошувалися в судовому засіданні (пункти 4-8 ухвали). Крім того, скорочений та повний текст оскаржуваної ухвали були підписані КУЕП Войтюка В.Р. одночасно - 16.05.2024 (з різницею в часі 8 сек) та одночасно цього ж дня доставлені до Електронного Суду, що є порушенням ч. 3 ст. 242 ГПК України.

6.6. Зауважує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові навіть не надав будь-якої оцінки доводам апелянта щодо зазначених вище порушень судом першої інстанції норм процесуального права, хоча це є підставою для скасування судового рішення. За таких обставин і ухвала Господарського суду Рівненської області від 08.05.2024, і постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.08.2024 не можуть вважатися законними та обґрунтованими в розумінні статті 236 ГПК України, а тому мають бути скасовані.

Відзиви

7. Від ТОВ "МАКСІ КАПІТАЛ ГРУП" надійшов відзив на касаційну скаргу у якому заявлено прохання відмовити у задоволенні касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Основа» на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 08 травня 2024 року та постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 28.08.2024 року.

Інші заяви та клопотання

8. Відсутні.

Розгляд касаційної скарги

9. Заслухавши у відкритому судовому засіданні доповідь судді доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, виходячи з наступного.

10. Відповідно до приписів ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

11. Суди попередніх інстанцій встановили наступні фактичні обставини справи:

01 січня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Основа" (Орендодавець) та Приватним акціонерним товариством "Укренергозбут" (Орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 002-20 за умовами якого Орендодавець надав, а Орендар прийняв в строкове платне користування нежитлові приміщення за адресою 01042, м. Київ, вул. Іоана Павла II, корпус "А", кім. № 403, 405, площею 86,00 кв.м.

Відповідно до п. 1.8. Договору строк оренди визначено з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року включно. Додатковою угодою від 01 січня 2021 року сторонами вирішено продовжити строк оренди по 31 грудня 2021 року включно.

Відповідно до п. 5.1. Договору розмір орендної плати за місяць становить 8 617 грн. 20 коп. з ПДВ за всю орендовану площу, строк оплати встановлено до 15 числа місяця за який здійснюється оплата.

Заявник зазначає, що упродовж дії договору оренди Орендарем не було проведено жодної оплати вартості оренди та не компенсовано витрат, у зв`язку із чим станом на 01 лютого 2021 року у боржника утворилась заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Основа" в розмірі 112 021 грн. 00 коп., яку останній просить суд внести до реєстру вимог боржника Приватного акціонерного товариства "Укренергозбут".

Розпорядник майна у своєму повідомленні щодо розгляду грошових вимог до боржника зазначає, що договір оренди нежитлового приміщення № 002-20 від 01 січня 2020 року з боку орендаря підписаний ОСОБА_1 , як головою правління Приватного акціонерного товариства "Укренергозбут".

Однак, зазначена інформація станом на 01 січня 2020 року не відповідає дійсності.

Заявник самостійно надає суду копію наказу Приватного акціонерного товариства "Укренергозбут" від 24 грудня 2019 року № 17-12/к, відповідно до якого з 24 грудня 2019 року до виконання обов`язків голови правління товариства приступив ОСОБА_2 .

Інформація про керівника Приватного акціонерного товариства "Укренергозбут" також внесена 24 грудня 2019 року до ЄДР, а відтак вважається достовірною для третіх осіб.

З огляду на наявність інформації про керівника Приватного акціонерного товариства "Укренергозбут" в ЄДР, та наявність копії вищевказаного наказу у Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Основа", останнє не вправі стверджувати, що не володіло інформацію про укладання договору з боку Приватного акціонерного товариства "Укренергозбут" особою без повноважень - ОСОБА_1

В Договорі оренди № 002-20 від 01 січня 2020 року реквізити орендаря Приватного акціонерного товариства "Укренергозбут" не відповідають дійсності. Юридичною адресою орендаря зазначено: 01030, Україна, м. Київ, вул. Золотоворітська, будинок 6-А. З ЄДР вбачається, що з 10 червня 2019 року Приватне акціонерне товариство "Укренергозбут" зареєстроване за адресою: 04053, м. Київ, Шевченківський район, вул. Січових Стрільців, будинок 21, офіс 501.

Щодо наданої заявником Додаткової угоди від 01 січня 2021 року про зміни та доповнення до Договору оренди нежитлового приміщення № 002-20 від 01 січня 2020 року, суд зазначає, що даний документ не може бути прийнятий судом, оскільки договір оренди нежитлового приміщення № 002-20 від 01 січня 2020 року не укладався з боку Приватного акціонерного товариства "Укренергозбут" уповноваженою на те особою, Згідно з п. 1.8 Договору оренди нежитлового приміщення №002-20 від 01 січня 2020 року строк оренди приміщення за цим Договором встановлено з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року включно. Виходячи з нормативного регулювання договірних відносин, закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України).

Отже, 01 січня 2021 року і оренда і Договір оренди нежитлового приміщення № 002-20 від 01 січня 2020 року припинили свою дію.

Відтак, 01 січня 2021 року сторони Договору оренди нежитлового приміщення № 002-20 від 01 січня 2020 року не могли укласти Додаткову угоду від 01 січня 2021 року про зміни та доповнення до припиненого договору, та продовжити строк оренди, який закінчився.

Окрім того, відповідно до п. 6.4. Договору оренди у разі, якщо Орендар не вносить орендну плату протягом трьох місяців підряд, Орендодавець має право розірвати цей договір в односторонньому порядку, про що направляє Орендареві відповідний лист.

У заяві про грошові вимоги до боржника заявник зазначає, що орендар не вніс жодного платежу, передбаченого умовами Договору оренди від 01 січня 2020 року. Тож можливість укладення між сторонами додаткової угоди про продовження строку оренди, яка рік не оплачувалася, - викликає обґрунтовані сумніви, які мають враховуватися з огляду на підвищений стандарт доказування нефіктивності кредиторських вимог до боржника.

Окрім того, як встановлено судом реквізити орендаря як сторони додаткової угоди від 01 січня 2021 року не відповідали дійсності. Дана інформація не врахована у поданій заявником Додатковій угоді від 01 січня 2021 року.

На сумнівність реальності надання зазначених послуг вказує також і те, що згідно з п. 5.1.1. Договору вартість відшкодування Орендарем витрат, пов`язаних з утриманням та обслуговуванням орендованого приміщення, зокрема компенсація за спожиту Орендарем електроенергію, згідно з п. 3.1.7 Договору, не включається в орендну плату за користуванням приміщенням (майном), визначену п. 5.1. Договору, та закривається окремим актом надання послуг в кінці місяця.

Однак, заявник не подає актів щодо витрат електроенергії орендарем, та щодо відшкодування останнім супутніх послуг з утримання приміщення, і навіть не зазначає про них.

Щодо наданих заявником рахунків на оплату, згідно з п. 5.1 Договору оренди від 01 січня 2020 року Орендар щомісячно до 15 числа місяця за договірною ціною сплачує Орендодавцю плату за користування приміщеннями ... згідно виставлених рахунків.

Відповідно до п. 8.4. Договору оренди від 01 січня 2020 року все офіційне листування за цим договором ведеться за адресами Сторін, зазначеними у п. 9 цього Договору шляхом направлення листів з врученням під розписку або направлення поштою чи кур`єрською службою листів з описом вкладень.

Заявник надає суду копії щомісячних рахунків згідно з Договором оренди від 01 січня 2020 року, однак жоден з них не підтверджує отримання її орендарем, а саме не має доказів вручення їх під розписку орендарю, або направлення поштою чи кур`єрською службою листів з описом вкладень.

12. Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права при постановленні оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд зазначає, що у питанні порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та ролі й обов`язків суду на цій стадії Верховний Суд враховує усталені правові висновки Верховного Суду, що полягають у такому:

- заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги; проте, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанова від 26.02.2019 у справі №908/710/18);

- у попередньому засіданні господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником. Заявлені до боржника грошові вимоги конкурсних кредиторів можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанова від 26.02.2019 у справі №908/710/18);

- на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них (постанова від 23.04.2019 у справі №910/21939/15);

- покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог. Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (ст. 76 ГПК України), допустимості (ст. 77 ГПК України), достовірності (ст. 78 ГПК України) та вірогідності (ст. 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів (постанови від 27.08.2020 у справі №911/2498/18, від 01.03.2023 у справі №902/221/22);

- розглядаючи кредиторські вимоги, суд в силу норм ст.ст. 45-47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (постанова від 21.10.2021 у справі №913/479/18);

- використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова від 07.08.2019 у справі №922/1014/18).

13. Згідно із статтею 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

14. За приписами статті 240 ЦК України представник зобов`язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто.

15. Статтею 244 ЦК України передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю (частина 1). Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (частина 3).

16. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 Цивільного кодексу України).

17. В касаційній скарзі вказується про те, що:

- Суди не прийняли до уваги той факт, що в даному випадку мають місце правовідносини з оренди нерухомого майна.

- Господарські операції, що виникають з даних правовідносини, підтверджуються виключно актами приймання-передачі майна в оренду, повернення з оренди, актами надання послуг.

- В рамках цих правовідносин не складаються такі первинні документи як, наприклад, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні тощо.

- Враховуючи це, судами безпідставно не було прийнято в якості доказів надані апелянтом акти надання послуг.

18. Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що наведені твердження спростовуються тим, що в оскаржуваних судових рішеннях встановлено що окрім актів надання послуг наявні обставини:

- відсутності вручення щомісячних рахунків згідно з Договором оренди від 01 січня 2020 року під розписку орендарю, або направлення поштою чи кур`єрською службою листів з описом вкладень;

- заявник не подає актів щодо витрат електроенергії орендарем, та щодо відшкодування останнім супутніх послуг з утримання приміщення, і навіть не зазначає про них. Вказане пов`язується з відсутністю в реальності орендних правовідносин, а відтак і супутніх витрат, зумовлених користуванням орендованим майном.

19. Наведені обставини свідчать про правильність висновку судів попередніх інстанцій про те, що заявник не довів належними доказами, що у Орендаря на підставі п. 5.1. є простроченим зобов`язання оплатити кожен з цих рахунків.

20. Верховний Суд звертає увагу на необхідність застосування категорій стандартів доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

21. Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

22. Зміст цієї статті свідчить, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. У даному питанні слід звернути увагу на судову практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

23. З урахуванням того, що на заявника кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, а також беручи до уваги те, що заявник не довів належними доказами, що у Орендаря на підставі п. 5.1. є простроченим зобов`язання оплатити кожен з рахунків, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги, які викладені у підпунктах 6.1., 6.2., 6.3. пункту 6 даної постанови.

24. Щодо доводу касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 07.08.2024 у справі № 757/18462/21-ц про те, що незазначення в договорі оренди такої істотної умови як розмір орендної плати не свідчить про неукладення цього договору та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 27.06.2018 у справі № 668/1390713-ц щодо застосування статей 92, 237 - 239, 241 ЦК України Суд зазначає наступне.

25. Колегія суддів наголошує, що при розгляді заяви з грошовими вимогами до боржника, суд не вирішує спір по суті, а лише перевіряє правомірність заявлених вимог.

26. Підставою для відмови у задоволенні заяви про визнання кредиторських вимог ТОВ "Будівельна компанія "Основа", відповідно до змісту оскаржуваних судових рішень, стало те, що не надавши доказів реальності прийняття Приватним акціонерним товариством "Укренергозбут" послуг з оренди нерухомого майна, що надавалися Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Основа" у 2020-2021 роках, останній заявляє про наявність боргу лише на основі сумнівних доказів.

27. З урахуванням того, що при розгляді заяви з грошовими вимогами до боржника, суд не вирішує спір по суті, а лише перевіряє правомірність заявлених вимог, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про необґрунтованість доводу касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 07.08.2024 у справі № 757/18462/21-ц про те, що незазначення в договорі оренди такої істотної умови як розмір орендної плати не свідчить про неукладення цього договору та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 27.06.2018 у справі № 668/1390713-ц щодо застосування статей 92, 237 - 239, 241 ЦК України, оскільки суди при розгляді кредиторських вимог не розглядали спір про визнання правочину укладеним чи неукладеним.

28. Щодо доводів касаційної скарги, які викладені у підпунктах 6.5., 6.6 пункту 6 даної постанови, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає наступне.

29. Зі змісту пунктів 4-8 ухвали Господарського Суду Рівненської області від 08.05.2024 вбачається, що у вказаних пунктах відсутні вирішення спорів чи ухвалення відповідних рішень щодо вимог кредиторів, натомість у вказаних пунктах містяться роз`яснення для учасників справи щодо подачі клопотань, доказів та вказівка щодо необхідності уповноваженим представникам мати при собі відповідно до ст. 60 Господарського процесуального кодексу України документи, що підтверджують їх повноваження.

30. Відповідно до положень ч. 3 ст. 242 ГПК України, у разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складення в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, встановленому законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

31. Скаржник вказує на те, що скорочений та повний текст оскаржуваної ухвали були підписані КУЕП Войтюка В.Р. одночасно - 16.05.2024 (з різницею в часі 8 сек) та одночасно цього ж дня доставлені до Електронного Суду, що є порушенням ч. 3 ст. 242 ГПК України.

32. Положення ч. 3 ст. 242 ГПК України унормовують порядок внесення та доставлення повного судового рішення, що є свідченням відсутності порушень ч. 3 ст. 242 ГПК України, оскільки Скаржник не наводить обставин того, що копію повного тексту ухвали Господарського Суду Рівненської області від 08.05.2024 було надіслано учасникам справи пізніше двох днів з дня його складення в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, встановленому законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

33. Вказане свідчить про необґрунтованість доводів касаційної скарги, які викладені у підпунктах 6.5., 6.6 пункту 6 даної постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

34. Відповідно до приписів ст. 309 ГПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

35. З урахуванням того, що при постановленні оскаржуваних судових рішень було правильно застосовано приписи ст. ст. 239, 240, 241 ЦК України, ст. 45 КУзПБ, а також відсутні порушення положень ч. 3 ст. 242 ГПК України, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Основа" слід залишити без задоволення, а ухвалу Господарського Суду Рівненської області від 08.05.2024 (в частині розгляду заяви ТОВ "Будівельна компанія "Основа" з кредиторськими вимогами) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.08.2024 у справі № 918/1174/20 - залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Основа" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського Суду Рівненської області від 08.05.2024 (в частині розгляду заяви ТОВ "Будівельна компанія "Основа" з кредиторськими вимогами) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.08.2024 у справі № 918/1174/20 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді К.М. Огороднік

В.Я. Погребняк