Ухвала

від 06.11.2024 по справі 300/1865/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 листопада 2024 року

м. Київ

справа №300/1865/23

адміністративне провадження № К/990/40182/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ірест» до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ірест» звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправними дії відповідача щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача та щодо оформлення результатів такої перевірки, визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 4 січня 2023 року №000031/0701 яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 107 404 грн за основним зобов`язанням та застосовано штрафні санкції в сумі 26 851 грн.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 4 січня 2023 року №000031/0701. Відмовлено в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ірест» до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій щодо організації і проведення документальної позапланової виїзної перевірки та щодо оформлення результатів такої перевірки.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями 21 жовтня 2024 року до Верховного Суду вчетверте надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення в частині задоволених вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Одночасно скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, однак, Верховний Суд в ухвалі від 23 жовтня 2024 року визнав, що наведені у ньому доводи позбавляли можливості його вирішити. Цією ухвалою Верховний Суд касаційну скаргу залишив без руху та запропонував скаржнику у десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали подати заяву про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення, у якій вказати поважні причини пропуску строку на касаційне оскарження судового рішення.

На виконання вимог цієї ухвали суду від Головного управління ДПС в Івано-Франківській області 29 жовтня 2024 року через підсистему «Електронний Суд» надійшла заява про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень.

Подана скаржником заява про поновлення строку на касаційне оскарження вмотивована тим, що первинна касаційна скарга у цій справі подана у межах строку на касаційне оскарження та не розглянута по суті, проте, повернута Верховним Судом з підстав відсутності належного викладення підстав для касаційного оскарження, скаржнику було роз`яснено, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Суду. Зазначає, що ним вжито всі заходи та залежні від нього дії щодо усунення недоліків вперше поданої скарги та повторного звернення без зволікань. Посилається на Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод 1950 року, ратифіковану Законом України від 17 липня 1997 року №475/97 та положення частини першої статті 121 КАС України, тому скаржник вважає, що строк на касаційне оскарження був пропущений з поважних причин, у зв`язку з чим просить його поновити.

Оцінюючи наведені скаржником обставини та обґрунтування причин пропуску строку, колегія суддів виходить з того, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Наведеною процесуальною нормою чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку касаційного оскарження, а також належного оформлення касаційної скарги. Для цього особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Водночас, для приведення касаційної скарги у відповідність із вимогами КАС України у скаржника було достатньо часу. Загальний строк, що сплинув після ухвалення постанови суду апеляційної інстанції та виготовлення її повного тексту і до дня подання цієї касаційної скарги становить понад шість місяців, що значно виходить за межі встановленого у статті 329 КАС України строку на касаційне оскарження судових рішень.

Верховний Суд в ухвалі від 23 жовтня 2024 року зазначав, що право на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.

Звернення з касаційною скаргою є четвертим, а підставою для повернення попередньої касаційної скарги стало недотримання саме скаржником вимог статей 328 і 330 КАС України щодо належного викладення підстав, тобто, саме проявлений податковим органом підхід до оформлення касаційної скарги став причиною для їх повернення.

Суд повторно звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Невиконання відповідачем вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Водночас, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Водночас навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» визначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання («Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» № 11681/85).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).

Ураховуючи обставини справи, зазначені скаржником причини пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважними, оскільки їх не можна вважати такими, що не залежали від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

За змістом пункту 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.

Таким чином, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки наведені скаржником підстави для поновлення такого строку є неповажними.

На підставі наведеного, керуючись частиною третьою статті 3, пунктом 4 частини першої статті 333 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ірест» до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення.

Копію цієї ухвали суду надіслати особі, яка подала касаційну скаргу, у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Н.Є. Блажівська

Судді: О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх