Ухвала

від 06.11.2024 по справі 620/3691/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 листопада 2024 року

м. Київ

справа №620/3691/24

адміністративне провадження №К/990/40506/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Соколова В.М., Єресько Л.О.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Чернігівській області) про визнання протиправним та скасування наказу від 29 лютого 2024 року №15-дс в.о. начальника Головного управління ДПС у Чернігівській області "Про накладення дисциплінарного стягнення", яким ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності та оголошено дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДПС у Чернігівській області від 29 лютого 2024 року №15-дс "Про накладання дисциплінарного стягнення".

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.), сплачений відповідно до квитанції від 07 березня 2023 року.

Додатковим рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2024 року заяву позивачки ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 2072,29 грн (дві тисячі сімдесят дві гривні 29 коп).

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2024 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області задоволено повністю.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2024 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області задоволено частково. Додаткове рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2024 року скасовано.

02 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій скаржниця просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2024 року повністю і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалами Верховного Суду від 12 вересня 2024 року та від 07 жовтня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу повернуто особі, яка її подала.

23 вересня 2024 року ОСОБА_1 втретє звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2024 року повністю і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 329 КАС України строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з поважних причин, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 333 цього Кодексу.

Скаржник оскаржує постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2024 року.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень 30 липня 2024 року Шостим апеляційним адміністративним судом розглянуто справу та ухвалено постанову, повний текст судового рішення складено 30 липня 2024 року, тому останній день строку на касаційне оскарження (з урахуванням вихідних днів) припадав на 29 серпня 2024 року.

Ухвалами Верховного Суду від 12 вересня 2024 року та від 07 жовтня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу повернуто особі, яка її подала, відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

Так, відповідно до відомостей з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» (далі - КП ДСС) ухвалу Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року (касаційну скаргу вдруге повернуто особі, яка її подала), доставлено до електронного кабінету позивача 07 жовтня 2024 року о 23:52, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

23 жовтня 2024 року скаржник через підсистему «Електронний суд» втретє звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Колегія суддів звертає увагу, що ця касаційна скарга подана втретє через п`ятнадцять днів після її повернення Верховним Судом, що свідчить про неналежне користування своїми процесуальними правами та виконання процесуальних обов`язків.

Сукупність цих обставин свідчить про допущення скаржником необґрунтованих зволікань щодо реалізації свого права на касаційне оскарження судових рішень з дотриманням вимог КАС України.

Проте в поданій касаційній скарзі скаржник не порушує питання про поновлення строку на касаційне оскарження.

У зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без руху з метою запропонування скаржнику обґрунтувати підстави для поновлення строку на касаційне оскарження.

Також, під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладено у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2019 року у справі № 1340/4847/18.

Суд зазначає, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Водночас скаржником указаних вимог не дотримано, оскільки не систематизовано, який висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування конкретної норм права суперечить позиції Верховного Суду щодо застосування цієї ж норми, а також не обґрунтовано, що ця правова позиція Верховного Суду зберігає юридичну силу до спірних правовідносин, тобто має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.

Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.

Посилаючись на неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, заявник не наводить обґрунтування, які б свідчили про подібність правовідносин у цій справі та у справах, на які посилається скаржник.

З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано наявності правових підстав для оскарження судового рішення на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Водночас, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Згідно з ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року у справі №620/3691/24 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.

Тож, наразі у касаційній скарзі позивач ставить питання про скасування судових рішень, які, за загальним правилом, не підлягають касаційному перегляду.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).

На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Водночас пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України визначено перелік випадків, наявність принаймні одного з яких у певній конкретно взятій ситуації, якщо скаржник наведе достатньо переконливі мотиви, касаційний суд може розцінити як виняток із передбаченого цією ж нормою загального правила.

Отже, скаржник, маючи намір оскаржити судові рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, які в силу наведених норм процесуального Закону не підлягають касаційному перегляду, повинен обґрунтувати наявність умови / умов, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, при цьому, наведені ним мотиви мають бути вагомими на стільки, щоб переконати суд у дійсній наявності підстав для виходу за межі загального правила, яке не дозволяє здійснювати касаційний перегляд судових рішень у такій справі.

У касаційній скарзі позивачка, обґрунтовуючи винятковість для неї цієї справи, указала на те, що наслідком прийнятого наказу за результатами дисциплінарного провадження, проведено з грубим порушенням норм законодавства, яким регламентовано порядок здійснення дисциплінарного провадження Закону України «Про державну службу» (зі змінами та доповненнями) та постанови Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року № 1039. Крім того, прийняття оскаржуваного наказу від 29 лютого 2024 року № 15-дс в.о. начальника Головного управління ДПС у Чернігівській «Про накладення дисциплінарного стягнення», яким ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності та оголошено дисциплінарне стягнення у вигляді догани за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень, підривають її службовий авторитет та ділову репутацію, оскільки формують негативну думку про неї як про працівника.

У світлі наведених скаржником мотивів, щодо існування обставин, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Справа яка має виняткове значення для її учасника, може бути виокремлена із загальних правил розгляду адміністративних справ Верховним Судом, якщо особа яка подає касаційну скаргу, обґрунтовано довела, що саме цей випадок стосується його безпосередньо, порушує його права, свободи та інтереси.

У цьому контексті варто зауважити, що сама собою незгода із судовим рішенням не може бути підставою для відкриття касаційного провадження у справі, рішення у якій не підлягають касаційному розгляду.

Водночас цілком зрозуміло, що кожна сторона, не на користь якої вирішено спір, стверджуватиме про те, що справа має для неї виняткове значення. Це зумовлює потребу навести не лише переконливі мотиви, а й підтвердити їх.

У розглядуваному випадку суд не має підстав вважати доводи скаржника явно безпідставними чи надуманими, однак, не може визнати їх достатньо переконливими для висновку про існування обставин, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки мотиви у цій частині є загальними, не конкретними та сприймаються як намагання будь-що оскаржити рішення судів у цій справі у зв`язку із самою лише незгодою з результатом розгляду справи.

Інші аргументи скарги також свідчать про переоцінку доказів та обґрунтовані неповним з`ясуванням обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення із цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.

Отже, враховуючи, що ця справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, не лише визначених частиною 4 статті 328 КАС України, а й підтвердження випадків, визначених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції заяви із зазначенням поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, до якої надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини; уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу - залишити без руху.

Надати заявнику касаційної скарги строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції:

- заяви із зазначенням поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, до якої надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини;

- уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.

Роз`яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали в частині подання заяви із зазначенням поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.

Роз`яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали в частині подання уточненої касаційної скарги у встановлений судом строк касаційну скаргу буде повернуто.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Г. Загороднюк

В.М. Соколов

Л.О. Єресько ,

Судді Верховного Суду