Рішення

від 06.11.2024 по справі 473/4282/24

ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 473/4282/24

РІШЕННЯ

іменем України

"06" листопада 2024 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого судді Вуїва О.В.,

за участю секретаря судового засідання Москаленко С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Перший відділ державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2024року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, в якому вказувала, що 06 липня 2017 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вчинила виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 6168, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за Кредитним договором б/н від 26 березня 2012 року, укладеним між позивачкою та ПАТ КБ «ПриватБанк», за період з 26 березня 2012 року до 30 травня 2017 року у загальному розмірі 157154,72 грн, у тому числі:

- заборгованість за кредитом 14 460 грн,

- заборгованість за процентами 131961,16 грн;

- пеню та комісію 3250 грн;

- штраф - 7483,56 грн;

- плату за вчинення виконавчого напису 3 000 грн.

Виконавчий напис перебуває на примусовому виконанні у Першому відділі ДВС у Вознесенському районі.

Проте вказаний виконавчий напис вчинено без урахування того, що заборгованість не є безспірною, та з порушенням вимог закону про те, що підтвердження заборгованості за кредитним договором, укладеним у простій письмовій формі, не може здійснюватися у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Також нотаріус при вчиненні виконавчого напису не переконався, чи виникли у позивачки зобов`язання перед банком, коли була остання проплата за кредитним договором, чи не пропущено банком позовну давність, чи виконав відповідач вимогу закону щодо направлення позивачці повідомлення про наявність боргу з вимогою про усунення порушень.

Тому ОСОБА_1 просила про визнання оспорюваного виконавчого напису, про наявність якого дізналася лише у червні 2024 року, таким, що не підлягає виконанню.

13 серпня 2024 року суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі та призначення справи до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Водночас своєю ухвалою від 08 серпня 2024 року суд також забезпечив позов ОСОБА_1

30 жовтня 2024 року від представника відповідача ОСОБА_2 на адресу суду надійшли письмові пояснення (фактично відзив на позовну заяву), у яких останній не погодився з вимогами позивачки та просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що:

- позивачка не підтвердила жодними доказами ту обставину, що засвідчена в оспорюваному виконавчому написі заборгованість, яка нарахована на підставі укладеного між сторонами кредитного договору та у повній відповідності до його умов, не є безспірною;

- твердження позову про необхідність попереднього (до вчинення виконавчого напису) направлення кредитором позивачці повідомлення про наявність боргу з вимогою про усунення порушень не ґрунтується на вимогах закону;

- позивачка ОСОБА_1 пропустила встановлений законом трирічний строк позовної давності, про застосування якого просить відповідач, оскільки про наявність оспорюваного виконавчого напису дізналася 29 березня 2019 року (з моменту примусового стягнення першого платежу з її заробітної плати), а з позовом до суду звернулася лише у серпні 2024 року.

В судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з`явилася, проте в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, проте у відзиві на позов просив про розгляд справи без його участі.

Представниця третьої особи - Першого відділу ДВС у Вознесенському районі Буланча О.В. в судове засідання не з`явилася, однак надала суду заяву про розгляд справи без її участі.

Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі позивачки, представників відповідача та третьої особи, оскільки матеріали справи містять достатньо інформації та доказів для вирішення спору.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, суд встановив, що 26 березня 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали між собою в простій письмовій формі кредитний договір б/н, у якому узгодили його умови. Договір складається з акцептованої банком заяви ОСОБА_1 на отримання кредиту.

06 липня 2017 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вчинила виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 6168, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за Кредитним договором б/н від 26 березня 2012 року, укладеним між позивачкою та ПАТ КБ «ПриватБанк», за період з 26 березня 2012 року до 30 травня 2017 рок у загальному розмірі 157154,72 грн, у тому числі:

- заборгованість за кредитом 14 460 грн,

- заборгованість за процентами 131961,16 грн;

- пеню та комісію 3250 грн;

- штраф - 7483,56 грн;

- плату за вчинення виконавчого напису 3 000 грн.

Виконавчий напис перебуває на примусовому виконанні у Першому відділі ДВС у Вознесенському районі.

Аналізуючи доводи та заперечення учасників справи, та наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановленихзаконом.

Зокрема, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 87 Закону України «Про нотаріат»).

Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку (ст. 88 Закону України «Про нотаріат» в редакції Закону на час вчинення виконавчого напису).

Зміст виконавчого напису повинен відповідати вимогам ст. 89 Закону України «Про нотаріат».

Зокрема, у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набранняюридичної сили; строк пред`явлення виконавчого напису до виконання.

Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса (ч. 1 ст. 89 Закону України «Про нотаріат» в редакції Закону на час вчинення виконавчого напису).

Нотаріус вчиняє виконавчий напис у порядку, передбаченому главою 16 розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року, №296/5 у редакції, чинній на час вчинення напису (далі - Порядок).

Зокрема, згідно п.п. 1.1, 1.2, 2.1, 2.2 глави 16 розділу ІІ Порядку для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо.

Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі, якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача.

Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо: подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року (п. 3.1 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Якщо для вимоги, за якою вчиняється виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис вчиняється у межах цього строку (п. 3.3 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені«Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (п. 3.2 глави 16 розділу ІІ Порядку).

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у«Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (п. 3.5 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість.

Якщо за борговим документом необхідно провести стягнення частинами, виконавчий напис за кожним стягненням може бути зроблений на копії документа або на виписці з особового рахунку боржника. У цих випадках на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначаються, за який строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром нотаріальних дій (п.п. 5.1, 5.3 глави 16 розділу ІІ Порядку).

У справах нотаріуса залишається копія документа, що встановлює заборгованість, чи правочину, за яким здійснюється стягнення, або витяг з особового рахунку боржника і примірник виконавчого напису.

Один примірник витягу з виконавчим написом і оригінал зобов`язання повертаються стягувачу, а другий примірник залишається у нотаріуса (п.п. 7.1, 7.3 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Якщо для вчинення виконавчого напису, крім документа, що встановлює заборгованість, необхідно подати й інші документи, зазначені в«Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, то вони до виконавчого напису не приєднуються, а залишаються у матеріалах нотаріальної справи (п. 7.6 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Виконавчий напис має містити: дату (рік, місяць, число) вчинення, посаду, прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та місце проживання (місцезнаходження) стягувача; найменування та місце проживання (місцезнаходження) боржника, дату й місце його народження, місце роботи (для фізичних осіб), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, у тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, суму державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, під яким виконавчий напис зареєстровано; дату набрання чинності виконавчим написом; строк пред`явлення виконавчого напису до виконання; підпис нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, скріплений печаткою; інші відомості, передбачені статтею 18Закону України«Про виконавчепровадження» (п. 4 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно п. 2 «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року, №1172 (в редакції на час вчинення напису) для одержання виконавчого напису про стягнення кредитної заборгованості кредитором надаються: оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Однак постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14 визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», а саме пункт 2 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року у справі №826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року залишено без змін.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 826/20084/14 відмовила в задоволенні заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, не знайшовши підстав для такого перегляду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень

У разі задоволення такого позову адміністративний суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень (п. 1 ч. 2 ст. 245 КАС України).

Резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду (ч.ч. 1, 2 ст. 265 КАС України).

Аналогічні висновки викладені й в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17, згідно якої судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

За встановленого, постанова Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662, якою внесені зміни до переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/20084/14, а саме 22 лютого 2017 року, тобто до вчинення оспорюваного виконавчого напису.

Разом з тим, Верховний Суд у постановах від 12 березня 2020 року у справі№ 757/24703/18-ц, від 15 квітня 2020 рокуу справі № 158/2157/17, від 21 жовтня2020 року у справі № 172/1652/18, від 08 серпня 2022 року у справі № 752/16820/19, від 19 жовтня 2022 року у справі № 278/2416/21, від 28 червня 2023 року у справі №758/3725/21 неодноразово нагадував судам, що встановлення під час вирішення спору про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, тієї обставини, що укладений між банком та позичальником кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, вказує на наявність підстав для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Таким чином, оспорюваний виконавчий напис вчинений з порушенням встановленого законом порядку, а саме - на підставі кредитного договору, складеного у простій письмовій формі (нотаріально не посвідченого), тобто без урахування того, що підтвердження заборгованості у кредитних відносинах (за винятком нотаріально посвідчених кредитних або пов`язаних з ними договорів) не може здійснюватися в порядку вчинення виконавчого напису - у зв`язку з визнанням відповідних положень Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, нечинними в судовому порядку.

В іншій частині доводів позову підлягають врахуванню висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, згідно яких порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України«Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерстваюстиції Українивід 22лютого 2012року №296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій). Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14Закону України«Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій. Так, згідно зі статтею 87Закону України«Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За результатами аналізу норм вищенаведених нормативних актів можна дійти висновків, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою КабінетуМіністрів Українивід 29червня 1999року №1172 (далі - Перелік документів). Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

З урахуванням наведених висновків, твердження позову про те, що заборгованість за кредитним договором не є безспірною, суд оцінює критично, оскільки в цій частині ОСОБА_1 не обґрунтувала, в якій частині та з яких підстав підтверджена виконавчим написом заборгованість є спірною, зокрема не зазначила, з яких підстав вона не погоджується з нарахованою банком заборгованістю, не навела та не надала відповідних розрахунків, не надала доказів в підтвердження вказаних обставин.

У зв`язку з цим суд, враховуючи принципи змагальності сторін та диспозитивності (п.п. 4, 5 ч. 3 ст. 2 ЦПК України), а також положення ст.ст. 12, 13 ЦПК України не вбачає підстав для самостійної перевірки наданого відповідачем розрахунку заборгованості за кредитним договором на предмет його обґрунтованості та відповідності умовам кредитного договору.

Також є голослівними, не обґрунтованими та не доведеними твердження позову про те, що нотаріус не переконалася, чи виникли у позивачки зобов`язання перед банком, чи не пропущено банком позовну давність, чи виконав відповідач вимогу закону щодо направлення позивачці повідомлення про наявність боргу з вимогою про усунення порушень.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для застосування наслідків спливу позовної давності до вимоги про оспорювання виконавчого напису у зв`язку з наступним.

Як стверджує представник відповідача у своїх поясненнях, позивачка ОСОБА_1 дізналася про наявність оспорюваного виконавчого напису 29 березня 2019 року (з моменту примусового стягнення першого платежу з її заробітної плати).

Доказів щодо обізнаності позивачки з виконавчим написом раніше матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Водночас, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було введено карантин, який діяв до його скасування, тобто до 30 червня 2023 року.

Разом з тим, згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року№ 2102-IX з 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан, який діє і на час розгляду справи.

При цьому, згідно п.п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України:

- під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначеністаттями 257,258,362,559,681,728,786,1293цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину;

- у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року№ 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року№ 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, позивачкою не пропущено передбачений законом строк на звернення з позовом до суду, а тому твердження про протилежне є хибними.

За встановлених судом обставин, враховуючи порушення нотаріусом вимог щодо вчинення оспорюваний виконавчий напису виключно на нотаріально посвідчених кредитних договорах, а тому напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки також підлягають стягненню понесені останньою та підтверджені судові витрати, а саме 1816,80 грн судового збору (1211,20 грн за подачу позову до суду + 605,60 грн за подачу заяви про забезпечення позову).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Перший відділ державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню задовольнити повністю.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений06 липня 2017 року приватним нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною, зареєстрований в реєстрі за № 6168, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за Кредитним договором б/н від 26 березня 2012 року, укладеним між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк», за період з 26 березня 2012 року до 30 травня 2017 року у загальному розмірі 157154,72 грн, у тому числі:

- заборгованість за кредитом 14 460 грн,

- заборгованість за процентами 131961,16 грн;

- пеню та комісію 3250 грн;

- штраф - 7483,56 грн;

- плату за вчинення виконавчого напису 3 000 грн.

Стягнути з Акціонерного товаристваКомерційного банку«ПриватБанк (м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д; код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) 1 816 (одну тисячу вісімсот шістнадцять) гривень 80 копійок судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: О.В. Вуїв