Постанова

від 05.11.2024 по справі 0809/6292/2012

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 05.11.2024 Справа № 0809/6292/2012

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №0809/6292/12

Провадження №22-ц/807/1794/24

Головуючий в 1-й інстанції Яцун О.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.суддів:Кочеткової І.В., Полякова О.З.,секретарОстащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Середи Дмитра Миколайовича на заочне рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2013 року, ухвалене у м. Запоріжжі у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «АНСУ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2012 року ПАТ «ПУМБ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 27 351,40 доларів США та 27 338,38 грн.В обґрунтування позову зазначено, що 06 квітня 2007 року між ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є ПАТ "ПУМБ", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 5321917, за яким ОСОБА_1 було надано кредит в розмірі 35000 доларів США під 12,50 відсотків річних з терміном повернення 06 квітня 2017 року. В забезпечення кредитного договору було укладено договір поруки № 5350019 від 06 квітня 2007 з ОСОБА_3 , яка зобов`язалась перед позивачем відповідати у повному обсязі за своєчасне виконання ОСОБА_1 обов`язків за кредитним договором та у випадку невиконання ним своїх кредитних зобов`язань, відповідати перед позивачем як солідарні відповідачі у повному обсязі (ст. 1 договору поруки). У зв`язку з порушенням зобов`язань за договором, станом на 18 жовтня 2012 року у відповідачів виникла заборгованість у розмірі 27 351,40 доларів США та 27338,38 грн, яка складається з заборгованості за кредитом 24 368,07 доларів США, заборгованості за непогашеними в строк відсотками за користування кредитом за період з 06 листопада 2011 року до 18 жовтня 2012 року 2 983,33 доларів США, пені за порушення строків виконання зобов`язань за кредитним договором 27 338,38 грн. На підставі означених обставин позивач просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №5321917 від 06 квітня 2007 року в сумі 27 351,40 доларів США та 27 338,38 грн. та витрати зі сплати судового збору в сумі 2459,58 грн.

Заочним рішенням Заводського районного суду м.Запоріжжя від 16 січня 2013 року позов задоволено.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором № 5321917 від 06 квітня 2007 року у розмірі 27 351,40 доларів США та 27 338,38 гривень, а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 459,58 гривень та витрати на публікацію оголошення про виклик до суду в розмірі 300 гривень.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2013 року замінено стягувача Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» у виконавчому проваджені №39137450 з примусового виконання виконавчого листа №0809/6292/2012 від 30.01.2013, виданого у вказаній справі на правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «АНСУ».

Ухвалою Заводського районного суду м.Запоріжжя від 29 вересня 2022 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 грудня 2022 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника адвоката Рогозіна Олексія Вікторовича задоволено частково. Заочне рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 16 січня 2013 року скасовано в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» заборгованості за кредитним договором № 5321917 від 06 квітня 2007 року та витрат зі сплати судового збору. Прийнято в цій частині нову постанову, якою: «У позові Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено». В іншій частині заочне рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 16 січня 2013 року залишено без змін. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» на користь ОСОБА_2 судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 1844 (одна тисяча вісімсот сорок чотири) гривні 79 (сімдесят дев`ять) копійок.

Ухвалою Заводського районного суду м.Запоріжжя від 03 травня 2024 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись із заочним рішенням, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Середи Дмитра Миколайовича подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати заочне рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 16 січня 2013 року, застосувати строки позовної давності, у задоволенні позовних вимог відмовити.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що апелянт не був обізнаний про розгляд справи, через неналежне повідомлення, рішення суду отримав лише в 2024 році. Вказані обставини свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при розгляді справи, і на можливість апелянта звернутися із заявою про застосування строків позовної давності до вимог позову в частині стягнення суми основного боргу та пені під час апеляційного розгляду, зважуючи, що з вимогою щодо повного погашення кредитної заборгованості банк звернувся до апелянта 08.01.2009 року, і відповідно з позовом повинен був звернутися 15.02.2012 року, а звернувся лише 06.11.2012 року. Вимоги щодо нарахування заборгованості за відсотками є незаконними, оскільки вказане нарахування здійснено поза межами строку кредитування.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ТОВ «АНСУ», в особі директора Кононова І.К., зазначено, що оскаржуване заочне рішення є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, позов є доведеним. Окрім того, ТОВ «АНСУ» заперечує проти застосування строків позовної давності, адже зобов`язання ОСОБА_4 за кредитним договором не виконав в повному обсязі. Враховуючи наведене, Товариство просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а заочне рішення в оскаржуваній частині без змін.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, 06 квітня 2007 року між ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є ПАТ "ПУМБ", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 5321917, відповідно до якого останньому було надано кредит в розмірі 35000 доларів США під 12,50 відсотків річних з терміном повернення 06 квітня 2017 року.

ОСОБА_4 зобов`язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування кредитом та повернути кредит банку в порядку та у строки, визначені кредитним договором.

В забезпечення виконання цього кредитного договору було укладено договір поруки № 5350019 від 06 квітня 2007 року з ОСОБА_3 , яка зобов`язалась перед позивачем відповідати у повному обсязі за своєчасне виконання ОСОБА_1 обов`язків за кредитним договором, та у випадку не виконання ним своїх кредитних зобов`язань, відповідати перед позивачем як солідарні відповідачі у повному обсязі (ст. 1 договору поруки).

Також забезпеченням виконання зобов`язань ОСОБА_1 є договір іпотеки № 5321967 від 06 квітня 2007 року, а саме квартири АДРЕСА_1 .

У зв`язку з невиконанням умов кредитного договору за заявою позивача на договорі іпотеки приватним нотаріусом Запорізького місткого нотаріального округу Літечко Л.В. вчинено виконавчий напис від 23 грудня 2010 року за № 1897. У ході виконавчого провадження 01 грудня 2011 року предмет іпотеки було продано та від отриманих від реалізації коштів були погашені грошові вимоги позивача в розмірі 137146,69 грн. Проте грошові вимоги позивача залишилися частково незадоволеними.

У зв`язку з порушенням зобов`язань за договором, станом на 18 жовтня 2012 року у відповідачів виникла заборгованість у розмірі 27351,40 доларів США та 27338,38 грн., яка складається з заборгованості за кредитом 24368,07 доларів США, заборгованості за непогашеними в строк відсотками за користування кредитом за період з 06 листопада 2011 року до 18 жовтня 2012 року 2983,33 доларів США, пені за порушення строків виконання зобов`язань за кредитним договором 27338,38 грн.

Задовольняючи позов Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк», суд першої інстанції виходив із доведеності позову.

З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду не погоджується, виходячи з наступного.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

ЄСПЛ зауважив, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів.

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (№. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Публічний розгляд, передбачений пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 8 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 6 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.

Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями (частини перша та друга статті 74 ЦПК України 2004 року).

Згідно з частиною п`ятою статті 74 ЦПК України 2004 року судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 76 ЦПК України 2004 року судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності - відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування. У разі відсутності адресата особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.

Отже, під час розгляду справи в суді першої інстанції належним доказом вручення судової повістки, надісланої засобами поштового зв`язку, було, зокрема повідомлення про вручення рекомендованого листа.

Згідно з частиною четвертою статті 169 ЦПК України 2004 року, якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

У разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи (частина перша статті 224 ЦПК України 2004 року).

У пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18) вказано, що приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц).

В матеріалах справи містяться поштові конверти, адресовані місцевим судом ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 , разом з повідомленнями про вручення поштового відправлення, які повернуті відділенням поштового зв`язку до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання», а не через відсутність відповідача за зареєстрованою адресою її проживання.

Також судом першої інстанції було розміщено оголошення в газеті «Запорізька правда» про виклик відповідача ОСОБА_1 в судове засідання, призначене на 16 січня 2013 року (день ухвалення місцевим судом заочного рішення в цій справі).

Частиною дев`ятою статті 74 ЦПК України 2004 року передбачено, що відповідач, місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження якого позивачеві невідоме, навіть після його звернення до адресного бюро і органів внутрішніх справ, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи.

Системний аналіз вказаної норми процесуального права свідчить про те, що оголошення у пресі не є належним способом виклику особи в судове засідання в разі злісного ухилення від явки, чи умисного неотримання судової повістки або коли вона деякий час дійсно відсутня за місцем проживання (чи роботи) за будь-яких причин (відрядження, хвороба, знаходження на заробітках тощо), а такий виклик здійснюється лише у випадку, коли фактичне місце проживання або місцезнаходження особи невідоме.

Отже, суд першої інстанції розглянув справу, не повідомивши належним чином відповідача ОСОБА_1 про час та місце судового засідання.

У ЦПК України законодавець встановив повноваження суду апеляційної інстанції скасовувати рішення суду першої інстанції з підстави неналежного повідомлення в суді першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України).

Постанова Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).

Враховуючи викладене рішення суду першої інстанції підлягає обов`язковому скасуванню з ухваленням нового рішення у справі.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

06 квітня 2007 року між ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є ПАТ "ПУМБ", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 5321917, відповідно до якого останньому було надано кредит в розмірі 35000 доларів США під 12,50 відсотків річних з терміном повернення 06 квітня 2017 року.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В забезпечення виконання цього кредитного договору було укладено договір поруки № 5350019 від 06 квітня 2007 року з ОСОБА_2 , яка зобов`язалась перед позивачем відповідати у повному обсязі за своєчасне виконання ОСОБА_1 обов`язків за кредитним договором, та у випадку не виконання ним своїх кредитних зобов`язань, відповідати перед позивачем як солідарні відповідачі у повному обсязі.

Також забезпеченням виконання зобов`язань ОСОБА_1 є договір іпотеки № 5321967 від 06 квітня 2007 року, а саме квартири АДРЕСА_1 .

Банк свої зобов`язання щодо надання коштів виконав у повному обсязі, а позичальник порушив домовленості за договором допустивши прострочення сплати за кредитним договором.

У зв`язку з невиконанням умов кредитного договору за заявою позивача на договорі іпотеки приватним нотаріусом Запорізького місткого нотаріального округу Літечко Л.В. вчинено виконавчий напис від 23 грудня 2010 року за № 1897. У ході виконавчого провадження 01 грудня 2011 року предмет іпотеки було продано та від отриманих від реалізації коштів були погашені грошові вимоги позивача в розмірі 137146,69 грн. Проте грошові вимоги позивача залишилися частково незадоволеними.

Позивач звертаючисьдо судувказував нанаявність заборгованості за кредитним договором станом на 18 жовтня 2012 року у розмірі 27 351,40 доларів США та 27338,38 грн, яка складається з заборгованості за кредитом 24 368,07 доларів США, заборгованості за непогашеними в строк відсотками за користування кредитом за період з 06 листопада 2011 року до 18 жовтня 2012 року 2 983,33 доларів США, пені за порушення строків виконання зобов`язань за кредитним договором 27 338,38 грн.

Слід зазначити, що ПАТ «ПУМБ» скористався наданим йому частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктами 3.5.7-3.5.8 та п.4.2.2 Кредитного договору правом та пред`явив 08 січня 2009 року відповідачу ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення кредитних зобов`язань, яка була отримана останнім 15 січня 2009 року.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Враховуючи викладене вимоги позивач щодо стягнення відсотків за користування кредитом та пені за період з 06 листопада 2011 року до 18 жовтня 2012 року у розмірі 2983,33 доларів США та 27 338,38 грн. відповідно, є необґрунтованими, безпідставними, та такими що не підлягають задоволенню.

Що стосується основної суми заборгованості у розмірі 24 368,07 доларів США, то слід зазначити наступне.

Вказаний розмір заборгованості заявлений до стягнення підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, розрахунками, а також не заперечується відповідачем ОСОБА_1 , а тому колегія суддів вважає вимоги позову в цій частині доведеними та обґрунтованими.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції справа розглянута в порушення норм процесуального права за відсутності належного повідомлення відповідача ОСОБА_1 , і враховуючи що ним при подачі апеляційної скарги надано заяву про застосування до вимог позову наслідків спливу строку позовної давності, підстави для застосування таких наслідків підлягають розгляду під час апеляційного провадження.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).

Так, пред`явивши відповідачу ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення заборгованості від 08 січня 2009 року, ПАТ «ПУМБ» змінило строк виконання основного зобов`язання в сторону зменшення до 15 лютого 2009 року (враховуючи отримання вказаної вимоги відповідачем 15 січня 2009 року). Отже, строк позовної давності щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором розпочав свій перебіг 15 лютого 2009 року та сплив 15 лютого 2012 року. Тобто, на час звернення до суду з позовом - 06 листопада 2012 року у позивача сплив строк позовної давності за вимогою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договором, оскільки згідно з матеріалами справи (т.1, а.с. 34), первісний кредитор ПАТ «ПУМБ» скористався наданим йому частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктами 3.5.7-3.5.8 та п.4.2.2 Кредитного договору правом та пред`явив відповідачу ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення кредитних зобов`язань.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Таким чином, до вимог позову щодо стягнення основної суми заборгованості у розмірі 24368,07 доларів США підлягає застосування наслідків пропуску строку позовної давності у вигляді відмови у задоволення вимог позову.

Таким чином, вимоги апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, вони підлягають задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в нескасованій частині з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні вимог позову до відповідача ОСОБА_1 .

Згідно з ч. ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи задоволення вимог апеляційної скарги з правонаступника ПАТ «ПУМБ» - ТОВ «АНСУ» на користь апелянта підлягає стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3689,37 грн.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника - адвоката Середи Дмитра Миколайовича задовольнити.

Заочне рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 16січня 2013року року у цій справі скасувати в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» заборгованості за кредитним договором № 5321917 від 06 квітня 2007 року та витрат зі сплати судового збору.

Прийняти у справі нову постанову наступного змісту.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «АНСУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3689,37 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 7 листопада 2024 року.

Головуючий, суддя-доповідач С. В. Кухар

судді: І. В. Кочеткова

О. З. Поляков