Рішення

від 07.11.2024 по справі 211/5968/24

ДОВГИНЦІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 211/5968/24

Провадження № 2/211/2649/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Ткаченко С.В..,

при секретарі Бірж Д.В.,

розглянувши в м. Кривий Ріг в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами»</a>, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Солонець Тамари Миколаївна, Софіївський відділ державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Дніпро) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-

встановив:

позивач звернулась до суду з зазначеним вище позовом доТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами»</a>, посилаючись на те, що 21.12.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солонець Т.М. вчинено виконавчий напис № 22510 про стягнення з позивача на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» заборгованості у розмірі 16246,68 грн. На підставі вказаного виконавчого напису державним виконавцем Софіївського відділу державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпропетровської області відкрито виконавче провадження № 68696006. Вважає, що вказаний виконавчий напис вчинено за відсутності правових підстав та з порушення порядку його вчинення, оскільки документи, які встановлюють безспірність заборгованість боржника перед кредитором відсутні, письмова вимога боржнику про сплату заборгованості за кредитором не надсилалась. Просить визнати вказаний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою суду від 25 квітня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечень, а також роз`яснено право сторін клопотати перед судом про розгляд справи з їх викликом.

Ухвалою суду від 07.11.2024 року у задоволенні клопотання директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами»</a> Кожем`яченко Юлії Миколаївни про врегулювання спору за участю судді відмовлено.

До суду від представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Управління Активами»</a> надійшло клопотання про врегулювання спору за участі судді та заява про визнання позовних вимог.

Треті особи , будучи повідомленими про наявність даного позову про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, своїм правом на подання пояснень третьої особи на позов не скористались.

Згідно вимог ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про задоволення позову з таких підстав.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Судом встановлено, що 21.12.2021 приватним нотаріусомКиївського міського нотаріального округу Солонець Т.М. вчинено виконавчий напис № 22510 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами»заборгованості Кредитним договором № SAMDN52000097889998 від 17.07.2013 у загальній сумі 16246,68 грн.

У подальшому відповідач передав виконавчий напис до виконанняСофіївського відділу державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Дніпро). 18.02.2022 державним виконавцем було постановлено постанову про відкриття виконавчого провадження № 68696066.

Відповідно до положень статей 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Щодо правового регулювання процесуального порядку вчинення нотаріусом виконавчого напису та підстав визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Вчинюючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право, але в результаті розгляду нотаріальної справи та вчинення нотаріальної дії правова невизначеність все ж припиняється. Отже, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, щоб покласти його у підставу нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Процедура вчинення виконавчих написів, чинна на момент вчинення спірного виконавчого напису, визначена в розділі 32 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 №20/5 (далі - Інструкція).

Підпунктом 3.2 пункту 3 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженогонаказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік), затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням зазначеного та приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог боржника.

Тому, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі №6-887цс17 та постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №554/6777/17-ц (провадження №61-17750 св 20).

Верховний Суд у постанові від 13.10.2021 у справі №554/6777/17-ц (провадження №61-17750 св 20) зазначив, що дійсно на сьогодні чинне законодавство України не зобов`язує нотаріуса викликати позичальника і з`ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимог позикодавця. Проте, право позичальника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, враховуючи те, що нотаріальне провадження є безспірним, для забезпечення такої безспірності нотаріусові бажано з`ясувати у позичальника наявність заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу.

Таке повідомлення (заява, претензія, лист-вимога тощо) передається позикодавцем позичальнику у порядку, визначеному статтею 84 Закону України «Про нотаріат».

Отже, вирішуючи позовні вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд враховує висновки й мотиви Верховного Суду, висловлені в постанові від 13.10.2021 у справі №554/6777/17-ц (провадження №61-17750 св 20) та встановивши відсутність доказів направлення позичальником листа-вимоги про повернення боргу та отримання боржником такого листа, суд дійшов висновку про те, що встановлена законом процедура стягнення боргу на підставі виконавчого напису нотаріуса не була дотримана (виконана), а саме боржник не був повідомлений про вимогу повернути заборгованість, що є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

При цьому суд зазначає, що у нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення - письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджує безспірність заборгованості та обов`язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором).

До подібних правових висновків дійшов також Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 30.09.2019 у справі №357/12818/17 (провадження №61-44380св18), постанові від 25.03.2019, у справі №629/3881/16-ц, провадження №61-31187св18.

При цьому суд також приймає до уваги позицію Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 21.09.2021 у справі №910/10374/17 (провадження №12-5гс21), відповідно до якої, вчиняючи 22.03.2019 спірний виконавчий напис приватний нотаріус Гуревічов О.М. неправомірно керувався пунктом 2 Переліку документів у редакції постанови №662, яка на той час уже була не чинною згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14, резолютивна частина якої була опублікована в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21.03.2017 №23, відповідно до якої у судовому порядку постанову №662 визнано незаконною та не чинною у частині, зокрема, доповнення Переліку документів розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин». Тобто кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Подібна позиція наведена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №158/2157/17, в якій, зокрема, суд зазначив: «Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 27.03.2017, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14. Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника».

Зазначене вище дає підстави для визнання спірного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку із недотриманням приватним нотаріусом під час його вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Згідност. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи викладене, встановивши, що між сторонами існує спір з приводу наявності і розміру заборгованості за кредитним договором, та враховуючи, що цивільне судочинство згідно частин 1-3статті 12 ЦПК Україниздійснюється на засадах змагальності сторін та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, так як відповідно до частини шостоїстатті 81 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях, беручи до уваги, що обставини, на які посилається позивач, як на підстави для задоволення позову, знайшли своє підтвердження при вивченні матеріалів справи, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

На підставі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, з огляду на те, що позивач при пред`явленні позову до суду була звільнена від сплати судового збору на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», враховуючи, що відповідач до початку слухання справи по суті визнав позов, то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 605,60 грн. (50 %). Інші 50 % рахувати за рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 81, 89, 141, 142, 206, 247, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

позов ОСОБА_1 -задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 21.12.2021 року за № 39266 приватним нотаріусомКиївського міського нотаріального округу Солонець Тамарою Миколаївною,про стягнення з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користьТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами»</a> (код ЄДРПОУ 35017877, місцезнаходження за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Стельмаха, буд. 9А, оф. 203) заборгованостіу розмірі 16246,68 грн.

Стягнути зТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами»</a> (код ЄДРПОУ 35017877) на користь держави, судовий збір усумі 605 ( шістьсот п"ять ) гривень 60 копійок.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя: С. В. Ткаченко