Рішення

від 30.10.2024 по справі 704/1439/23

ТАЛЬНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 704/1439/23

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2024 р. м. Тальне

Тальнівський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Дьяченка Д.О.

при секретарі Табачківській М.М.

за участю прокурора ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тальне Черкаської області матеріали цивільної справи за позовом Першого заступника керівника Звенигородської окружної прокуратури Черкаської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «Урочище Журавське» про примусове припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації,

ВСТАНОВИВ:

До Тальнівського районного суду надійшла дана позовна заява, в якій позивач просить припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2,9864 га з кадастровим номером 7124084800:01:001:0325 для товарного сільськогосподарського виробництва, право власності на яку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.10.2018 року за № 28655160, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 583194571240, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області. Стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір.

В обґрунтування позову зазначає, що Звенигородською окружною прокуратурою при виконанні повноважень, визначенихст. 131-1 Конституції Українитаст. 23 Закону України «Про прокуратуру», в ході опрацювання відомостей щодо законності використання іноземцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення на території Тальнівської міської територіальної громади встановлено, що ОСОБА_2 є громадянином російської федерації. На підставі свідоцтва про право на спадщину серія та номер: 1946 від 30.10.2018, посвідченого державним нотаріусом Тальнівської державної нотаріальної контори Косміним О.В., ОСОБА_2 набув право спільної часткової власності на 1/5 земельної ділянки з кадастровим номером: 7124084800:01:001:0325 площею 2,9864 га для товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в адміністративних межах Тальнівської територіальної громади. Право власності іноземця ОСОБА_2 на 1/5 земельної ділянки площею 2,9864 га з кадастровим номером 7124084800:01:001:0325 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.10.2018 за № 28655160. Вказує, що землі сільськогосподарського призначення на постійній основі можуть належати тільки громадянину України. ОСОБА_2 , є громадянином російської федерації. Інформація щодо перебування земельної ділянки сільськогосподарського призначення із кадастровим номером 7124084800:01:001:0325 у приватній власності громадянина російської федерації ОСОБА_2 підтверджується листом Головного управління Національної поліції у Черкаській області від 12.04.2023 року № 152/01/30-2023. Крім того інформація щодо перебування вказаної земельної ділянки у приватній власності громадянина російської федерації міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У зв`язку з вищезазначеним, вказана вище земельна ділянка не може перебувати у власності відповідача. Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_2 будучи іноземцем, упродовж року після набуття та реєстрації права власності на 1/5 земельної ділянки сільськогосподарського призначення (з 2018 до цього часу) не відчужив її, - є підстави для її конфіскації у власність держави.

В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав повністю та не заперечив проти винесення заочного рішення.

В судове засідання відповідач не з`явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заперечень на позов не надав.

Представник Головного управління Держгеокадастру в Черкаській в судове засідання не з`явився, подала заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги позивача підтримує, просить їх задовольнити.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимог.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України, відповідно до яких суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Судом встановлено наступні фактичні обставини справи.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 328193394 право власності іноземця ОСОБА_2 на земельну ділянку ( розмір частки 1/5) з кадастровим номером 7124084800:01:001:0325 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.10.2018 за № 28655160.

ОСОБА_2 , є громадянином Російської федерації. Відповідно до листа Державної міграційної служби України від 09.06.2023 № 50-417вих.23 (на запит прокуратури).

Статтями 12,13 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом положень статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Близькі за змістом приписи викладені також у статті 321 Цивільного кодексу України.

Суб`єктами права власності на землі приватної власності згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України визначено громадян України та юридичних осіб.

Проте, з урахуванням змісту частини другої статті 81 та інших норм Земельного кодексу України, суб`єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства.

Так, частиною другою статті 81 Земельного кодексу України передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Згідно з частиною третьою статті 81 Земельного кодексу України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини.

Відповідно до вимог статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

У постанові від 18 вересня 2013 року в справі № 6-92цс13 Верховний Суд України зазначив, що основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободє попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Особливості правових підстав набуття та припинення права власності на об`єкти нерухомого майна іноземцями (особами без громадянства) встановлені нормами розділу V Закону України «Про міжнародне приватне право», положеннями Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 38 Закону України «Про міжнародне приватне право» право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.

Згідно з частиною першою статті 39 даного Закону виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Відтак, якщо спірні земельні ділянки, які належать до нерухомого майна (ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України), знаходяться на території України, то на них поширюється дія права України.

Відповідно до частини п`ятої статті 22 Земельного кодексу Українинабуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог статті 130 цього Кодексу, а саме: іноземцям, особам без громадянства та юридичним особам заборонено набувати частки у статутному (складеному) капіталі, акції, паї, членство у юридичних особах (крім як у статутному (складеному) капіталі банків), які є власниками земель сільськогосподарського призначення.

Водночас, за змістом частини четвертої статті 81 Земельного кодексу Україниземлі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Згідно з пунктом «е» частини першої статті 140 Земельного кодексу України, однією з підстав примусового припинення права власності на земельну ділянку є невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

За змістом частин другої, четвертої статті 145 ЗК Україниу разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду. Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель.

Пунктом 10 частини першої статті 346 Цивільного кодексу Українивизначено конфіскацію як одну з підстав припинення права власності.

Згідно із статтею 354 Цивільного кодексу Українидо особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги заступника керівника Черкаської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, про припинення права власності на на 1/5 частину земельної ділянки шляхом її конфіскації підлягає до задоволення.

На переконання суду, у даному випадку позбавлення відповідача ОСОБА_2 права власності на 1/5 частину земельної ділянки не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном.

Питання щодо судових витрат судом вирішуються відповідно до положень статті 141 ЦПК України, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені останнім судові витрати, які складаються із судового збору, сплаченого при зверненні до суду з даним позовом, у сумі 2684 грн. 00 коп.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 3-5,7-13,17,19,43,49,76-81,89,137,141,259,263-265,273,280-283,354,355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Першого заступника керівника Звенигородської окружної прокуратури Черкаської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «Урочище Журавське» про примусове припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації - задовольнити.

Припинити право власності ОСОБА_2 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), документ, що посвідчує особу іноземця, серія та номер НОМЕР_2 , виданий 10.02.2015 р., видавник ФМС77438, країна громадянства: російська федерація) на 1/5 частину земельної ділянки площею 2,9864 га з кадастровим номером 7124084800:01:001:0325 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, право власності на яку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.10.2018 за № 28655160, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 583194571240 шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Черкаської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02911119,місцесзнаходження: 18015 м. Черкаси бульвар Шевченка, 286, розрахунковий рахунок UA138201720343160001000003751, в ДКСУ у м. Київ) судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 2684 грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текстрішення судускладено 30.10.2024р.

Суддя Д. О. Дьяченко