Рішення

від 23.10.2024 по справі 182/7448/23

НІКОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/7448/23

Провадження № 2/0182/347/2024

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем УКРАЇНИ

23.10.2024 м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Кобеляцької - Шаховал І.О.

секретар Іванова Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Нікополя цивільну справу за позовом Керівника Нікопольської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про забезпечення позову по цивільній справі за позовом до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку, шляхом її конфіскації, -

В С Т А Н О В И В:

В провадження Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява Керівника Нікопольської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про забезпечення позову по цивільній справі за позовом до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку, шляхом її конфіскації.

В обгрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, серії НРМ № 079278, посвідченого приватним нотаріусом Марганецького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дрябловою Н.Ф., та зареєстрованого в реєстрі за № 983 (спадкова справа № 44/2021 рік) 08.10.2021 року, ОСОБА_1 , громадянка російської федерації, ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі ст.1261 Цивільного кодексу України, успадкувала після смерті ОСОБА_2 , 1966 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , 2/3 земельної ділянки, площею 5,010 га., призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровим номером 1222981000:02:001:0380, яка розташована в Дніпропетровській області, Нікопольському районі, Дмитрівській сільській раді (на даний час - Червоногригорівська ОТГ). 02.10.2021 року приватним нотаріусом Марганецького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дрябловою Н.Ф. зареєстровано право власності на успадковану земельну ділянку за громадянкою російської федерації ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна - 1348874312229. Відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, 2/3 успадкованої земельної ділянки, кадастровим номером 1222981000:02:001:0380, площею 5,010 га, за категорією земель відноситься до земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на момент звернення з даним позовом до суду, громадянка російської федерації ОСОБА_1 є власником 2/3 земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровим номером 1222981000:02:001:0380, а, отже, вказана земельна ділянка перебуває в її власності більше 2 років. Згідно з даними Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області та Державної міграційної служби України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документована Марганецьким РВВС у Дніпропетровській області паспортом громадянина колишнього СРСР зразка 1974 від 17.04.1974 року, серії НОМЕР_1 , паспортом громадянина України не документувалась. Інформація щодо постійного проживання на території України в період з 24.08.1991 року по 13.11.1991 року відсутня. За змістом частини четвертої статті 81 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню. У разі невиконання цих вимог настають наслідки, передбачені ч.ч.2, 4 ст.145 Земельного кодексу України, у разі, якщо, відповідно до закону, власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду. Тому, враховуючи вищевикладені обставини, Нікопольська окружна прокуратура в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області змушена звернутись до суду та просить припинити громадянці російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованій в АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , право власності на 2/3 земельної ділянки, кадастровим номером 1222981000:02:001:0380, площею 5,010 га, за категорією відноситься до земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням ведення товарного сільськогосподарського виробництва; розташовану на території Дніпропетровської області, Нікопольського району, Червоногригорівській об`єднаній територіальній громаді (колишня - Дмитрівська сільська рада), право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08.10.2021 року (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1348874312229), шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 39835428). А також стягнути з відповідача у справі на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (реквізити отримувача: 49044, м.Дніпро, пр-т.Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р UA228201720343160001000000291 в ДКСУ в м.Київ код за ЄДРПОУ 02909938, код класифікації видатків бюджету 2800) сплачений судовий збір.

Представник позивача, будучи належним чином повідомлений про дату розгляду справи, в судове засідання не прибув, проте, надав до суду заяву, в якій просить розгляд справи проводити за своєї відсутності, позовні вимоги підтримує та на задоволені позову наполягає.

Відповідачка, будучи належним чином повідомленою про розгляд справи, в судове засідання не прибула, конверт, який був направлений за останньою відомою адресою її місця проживання та перебування, повернувся до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання», що, у відповідності до п.11ст.128 ЦПК України, дає суду підстави вважати її такою, що є належним чином повідомленою про розгляд справи.

Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження, судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть, якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України», національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Відповідно дост.280 ЦПК України,суд ухвалює по справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суддя, дослідивши матеріали справи і оцінивши їх в сукупності, прийшов до наступного висновку.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим, відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно дост.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 76ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.2ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановленихЦПК України, відповідно дост.81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.89 ЦПК України,суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як встановлено судом, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, серія НРМ № 079278, посвідченого приватним нотаріусом Марганецького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дрябловою Н.Ф., та зареєстрованого в реєстрі за № 983 (спадкова справа № 44/2021 рік), ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 , громадянка російської федерації, ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі ст.1261 Цивільного кодексу України, успадкувала після смерті ОСОБА_2 , 1966 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , 2/3 земельної ділянки, площею 5,010 га., призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровим номером 1222981000:02:001:0380, яка розташована в Дніпропетровській області, Нікопольському районі, Дмитрівській сільській раді (на даний час - Червоногригорівській ОТГ). 02.10.2021 року приватним нотаріусом Марганецького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дрябловою Н.Ф., зареєстровано право власності на успадковану земельну ділянку за громадянкою російської федерації ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1348874312229. Відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, 2/3 успадкованої земельної ділянки, кадастровим номером 1222981000:02:001:0380, площею 5,010 га, за категорією земель відноситься до земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на момент звернення з даним позовом до суду, громадянка російської федерації ОСОБА_1 є власником 2/3 земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровим номером 1222981000:02:001:0380, а, отже, вказана земельна ділянка перебуває в її власності більше 2 років. Згідно з даними Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області та Державної міграційної служби України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документована Марганецьким РВВС у Дніпропетровській області паспортом громадянина колишнього СРСР зразка 1974 від 17.04.1974 року, серії НОМЕР_1 , паспортом громадянина України не документувалась. Інформація щодо постійного проживання на території України в період 24.08.1991 року та 13.11.1991 року - відсутня.

За змістом ч.4 ст.81 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

У разі невиконання цих вимог настають наслідки, передбачені ч.ч.2, 4ст.145 Земельного кодексу України, у разі, якщо, відповідно до закону, власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Наведені обставини свідчать про те, що громадянка російської федерації, набувши у 2016 році право власності на спірну земельну ділянку сільськогосподарського, вимоги закону щодо її відчуження протягом одного року не виконала, що є підставою для припинення її права власності на вказану земельну ділянку шляхом її конфіскації за рішенням суду.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду».

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Положення статей13,14 Конституції Українивизначають, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Згідност.13 Конституції України,земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст.14 Конституції України).

Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарського призначення визначеноЗемельним кодексом України.

У відповідності до ч.ч.1-3ст.1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно ч.ч.1, 2ст.22 Земельного кодексу України,землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог цьогоКодексу(ч.5ст.22 Земельного кодексу України).

Суб`єктами права приватної власності на землю, згідно зіст.80 Земельного кодексу України,визначено громадян України та юридичних осіб. Проте, з урахуванням змісту ч.2 ст.81 та інших норм Земельного кодексу України, суб`єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства.

Зокрема, іноземні громадяни та особи без громадянства, відповідно до ч.2 ст.81 Земельного кодексу України, можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності; ч.3 ст.81 Кодексу - іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами,- б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини.

Відповідно до ч.5 ст.22 Земельного кодексу України, набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимогстатті 130 цього Кодексу, а саме: іноземцям, особам без громадянства та юридичним особам заборонено набувати частки у статутному (складеному) капіталі, акції, паї, членство у юридичних особах (крім як у статутному (складеному) капіталі банків), які є власниками земель сільськогосподарського призначення.

Одночасно, за змістом ч.4 ст.81 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Поряд із цим, згідно ч.ч.1, 3 ст.145 Земельного кодексу України, якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.

Так, п.10 ч.1ст.346 ЦК Українивизначено конфіскацію, як одну з підстав припинення права власності.

Згідно із ст.354 ЦК України, до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.

Частиною 5 ст.41 Конституції України визначено, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Відповідно до п.«в» абз.1ст.143 Земельного кодексу України, примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.

Чинним законодавством передбачено порядок відшкодування колишньому власнику земельної ділянки її вартості, внаслідок конфіскації та відчуження її уповноваженим органом.

В даному випадку, наявна «справедлива рівновага» між державним (суспільним) інтересом та приватним інтересом власника оспорюваної земельної ділянки, оскільки останній мав достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов`язку, однак до цього часу земельну ділянку не відчужив, що порушує вимоги земельного законодавства та потребує невідкладного втручання уповноваженого органу.

Вказане узгоджується і з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у справі № 513/444/15-ц від 23.01.2018 року.

Статтею 131-1 Конституції Українина органи прокуратури покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

В силуст.56 ЦПК України,у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Так, урішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 року № 3-рп/99у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді щодо визначення поняття «інтереси держави» висловлено позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п.3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Державні інтереси закріплюються як нормамиКонституції України, так і нормами інших правових актів (п.4 мотивувальної частини).

Верховний Суд у справі № 804/4585/18 (постанова від 05.11.2019 року) сформулював правову позицію, відповідно до якої «інтереси держави» є оціночним поняттям, що охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом; надмірна формалізація поняття «інтереси держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.11.2019 року у справі № 804/4585/18, від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17 та від 17.10.2018 року у справі № 910/11919/17).

Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій», у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи. При цьому враховуються висновки Верховного Суду, зроблені при розгляді інших справ за участю прокурора (ухвали від 07.05.2018 року у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 року у справі № 812/1689/16, постанови від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17, від 13.06.2018 року у справі № 687/379/17-ц, № 924/1256/17).

Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 року у справі № 910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому, прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 року у справі № 906/506/18, від 11.04.2019 року у справі № 904/583/18, від 13.02.2019 року у справі № 914/225/18, від 21.05.2019 року у справі № 921/31/18.

На думку Верховного Суду, нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Велика палата Верховного Суду у постанові по справі № 12/2385/18 від 26.05.2020 року прийшла до наступного висновку (п.п.77-81): бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Враховуючи, що громадянкою російської федерації ОСОБА_1 не дотримано передбаченої земельним законодавством процедури щодо відчуження набутої в порядку спадкування земельної ділянки сільськогосподарського призначення протягом року, така земельна ділянка з кадастровим номером 1222981000:02:001:0380, площею 5,010 га, що за категорією земель відноситься до земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, підлягає конфіскації за рішенням суду.

За такихобставин,суд дійшоввисновку пронеобхідність задоволенняпозовних вимогНікопольської окружноїпрокуратури вінтересах Головногоуправління Держгеокадаструу Дніпропетровськійобласті до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації.

Крім того, відповідно до ч.1ст.141 ЦПК України,судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.13,131-1 Конституції України,ст.23 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст.11,12,95,141,188,263,265,280-282 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Нікопольської окружної прокуратури в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації - задовольнити.

Припинити громадянину російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованій в АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , право власності на 2/3 земельної ділянки, кадастровий номер 1222981000:02:001:0380, площею 5,010 га, що за категорією відноситься до земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням ведення товарного сільськогосподарського виробництва; розташовану на території Дніпропетровської області, Нікопольського району, Червоногригорівській об`єднаній територіальній громаді (колишня Дмитрівська сільська рада), право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08.10.2021 року (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1348874312229), шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 39835428).

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованій в АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (реквізити отримувача: 49044, м.Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р НОМЕР_3 в ДКСУ в м.Київ, код за ЄДРПОУ 02909938, код класифікації видатків бюджету 2800) судовий збір в розмірі 2 147 грн. (дві тисячі сто сорок сім грн.) 20 коп., сплачений останнім при подачі позову до суду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його переглядякщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал